Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №520/20526/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. Справа № 520/20526/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., повний текст складено 29.04.26 по справі № 520/20526/25

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправними дії Національної академії Національної гвардії України щодо невиплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі і грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 154 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні, з яким Національною академією Національної гвардії України припинено дію контракту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 та ухвали постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що припинення контракту має наслідком звільнення з військової служби. Вказує, що подальше проходження військової служби у іншому військовому формуванні відбувається за іншим контрактом. При цьому, укладення контракту з Міністерством оборони України можливе лише після припинення контракту з Міністерством внутрішніх справ та звільнення з Національної гвардії України. Стверджує, що з припиненням 04.02.2025 попереднього контракту з МВС України ОСОБА_1 вважається звільненим з Національної Гвардії України у запас, але 05.02.2025 він уклав новий контракт з МО України, не прибувши до ТЦК та СП для постановки на військовий облік, тобто продовжив військову службу з 05.02.2025 у Збройних Силах України. Одночасно не можна проходити військову службу за двома контрактами у різних військових формуваннях різних міністерств, і одне міністерство не може виплачувати належне грошове забезпечення за інше.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04.02.2025 №36 виключено зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України та всіх видів забезпечення: полковника ОСОБА_1 (А-058654), який здав справи і обов`язки за посадою професора кафедри військового зв`язку та інформатизації командно-штабного факультету та направлено наказом командувача Національної гвардії України від 31.01.2025 №27 о/с для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України (м. Київ), 04.02.2025.

У наказі зазначено, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в кількості 154 календарних дня із розрахунку 14 календарних днів на рік за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не виплачувалась. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не надавалась.

У грошовому атестаті №20, виданому Національною академією Національної гвардії України, в графі «Відмітки про інші виплати» зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік - 00,00 грн, компенсація за невикористану відпустку УБД за 2015 - 00,00 грн, одноразова грошова допомога при звільненні - немає права на отримання.

На звернення позивача про здійснення повного розрахунку листом Національної академії Національної гвардії України від 13.05.2025 зазначено, що згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 04.02.2025 №36 по с/ч позивача виключено зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України та всіх видів забезпечення та направлено наказом командувача Національної гвардії України від 31.01.2025 №27о/с для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України (м. Київ), 04.02.2025. На підставі наказу проведений повний розрахунок, розмір фактично виплаченого грошового забезпечення за останній період служби (в межах місяця, за який провадиться виплата) з розбивкою за видами зазначено в грошовому атестаті.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений з посади, яку займав в Національній академії Національної гвардії України, та виключений зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України у зв`язку з направленням для подальшого проходження служби до МОУ (м.Київ). Зважаючи на що, позивач є діючим військовослужбовцем та не був звільнений з військової служби.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів звернення до Національної академії Національної гвардії України саме із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік до моменту його виключення зі списків особового складу у зв`язку з направленням для подальшої служби до МОУ (04.02.2025), що прямо передбачено Інструкцією №200, тому у відповідача був відсутній обов`язок здійснення нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015 - 2025 роки та грошової допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ст.16-1 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно зі ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Частиною 14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, законодавчі норми визначають, що військовослужбовець має право на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби.

Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 №200, визначено порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини).

Згідно з п.п. 5 та 10 розділу XXXI "Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення" Інструкції № 200, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Також, пунктом 1 розділу XXXІІ "Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби" Інструкції №200 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З аналізу вищенаведеного вбачається, що саме факт звільнення особи з військової служби є підставою для проведення з військовослужбовцем розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні.

За матеріалами справи, наказом начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04.02.2025 №36 виключено зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України та всіх видів забезпечення: полковника ОСОБА_1 (А-058654), який здав справи і обов`язки за посадою професора кафедри військового зв`язку та інформатизації командно-штабного факультету та направлено наказом командувача Національної гвардії України від 31.01.2025 №27 о/с для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України (м. Київ), 04.02.2025.

Колегія суддів враховує, що звільнення з посади з одночасним призначенням на іншу посаду в структурі Національної гвардії України в результаті переведення без звільнення зі служби не може вважатися звільненням з роботи, оскільки належить до процедури переміщення військовослужбовців.

Однак, внаслідок виключення зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України, яка входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, та всіх видів забезпечення у зв`язку із закінченням строку дії контракту та подальшого проходження військової служби у військовому формуванні, яке підпорядковане Міністерству оборони України, позивача було звільнено зі служби в Національній гвардії України, внаслідок чого наявні підстави вважати, що трудові відносини були розірвані.

Тобто, у даному випадку наявний факт звільнення позивача зі служби в Національній академії Національної гвардії України, тому посилання відповідача на те, що зазначена підстава припинення служби має особливий правовий характер та не є звільненням у звичайному розумінні припинення трудових правовідносин, в контексті спірних правовідносин, є помилковими.

Отже, підставою припинення контракту позивача на проходження військової служби у Національній академії Національної гвардії України та виключення його зі списків особового складу університету академії було звільнення з військової служби в Національній академії Національної гвардії України та направлення для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України (м. Київ).

Оскільки позивача звільнено з військової служби в Національній академії Національної гвардії України та направлено до Міністерства оборони України (м. Київ) для подальшого проходження військової служби за новим контрактом, колегія суддів доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення при звільненні, а саме: грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 154 календарних днів за 2015 - 2025 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що з припиненням 04.02.2025 попереднього контракту з МВС України ОСОБА_1 вважається звільненим з Національної гвардії України, оскільки в подальшому уклав новий контракт з МО України, тобто, продовжив військову службу у Збройних Силах України, приймаються колегією суддів в якості належних.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2025 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу XX "Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань" Інструкції №200, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Згідно з п.8 розділу XX "Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань" Інструкції №200, у разі переміщення військовослужбовців по службі до інших військових частин у грошовому атестаті зазначається, в якому розмірі та за який період військовослужбовцю виплачено матеріальну допомогу.

Якщо матеріальна допомога не надавалася, в грошовому атестаті робиться запис «Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за ____ рік не надавалася».

У наказі начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04.02.2025 №36 зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не надавалась.

У грошовому атестаті №20, виданому Національною академією Національної гвардії України, в графі "Відмітки про інші виплати" зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік - 00,00 грн.

При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Національної академії Національної гвардії України із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік до моменту його виключення зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України, що прямо передбачено Інструкцією №200.

За цим, колегія суддів вважає, що у відповідача був відсутній обов`язок щодо здійснення нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Колегія суддів зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Національної академії Національної гвардії України щодо невиплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі і грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових, дій в кількості 154 календарних днів за 2015 - 2025 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Однак, у спірному випадку не нарахування та не виплата позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні є пасивною формою поведінки відповідача, а тому в даному випадку відповідач допустив саме протиправну бездіяльність.

Також згідно з п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У позовній заяві позивач зауважує, що відповідач повинен нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 та одноразову грошову допомогу при звільненні.

Однак, прохальна частина позову не містить вимог зобов`язального характеру щодо вчинення Національною академією Національної гвардії України певних дій безпосередньо на користь позивача.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Отже, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної академії Національної гвардії України та зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні з Національної академії Національної гвардії України.

Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 520/20526/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної академії Національної гвардії України.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної академії Національної гвардії України.

Зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в кількості 154 календарних днів за 2015-2025 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні з Національної академії Національної гвардії України.

В іншій частині цих вимог позову відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 520/20526/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко