Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №440/7124/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Р.І. Молодецький

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. Справа № 440/7124/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі № 440/7124/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО"

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПВО" звернулося до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області під час формування витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо земельної ділянки площею 5,1662 га з кадастровим номером 1211000000:06:061:0009, котра знаходиться за адресою вул. Заводська, 1а в Саксаганському районі міста Кривого Рогу, сформованого за № 97-4-0.110,4-6729/301-23 від 12.07.2023, а саме щодо незастосування коефіцієнтів локальних факторів місцезнаходження земельної ділянки: - у зоні залягання грунтових вод менше 3 м – 0,90-0,95; - у зоні значної заболоченості з грунтовим живленням, що важко осушується – 0,90-0,95; визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області під час формування витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо земельної ділянки площею 5,1662 га з кадастровим номером 1211000000:06:061:0009, котра знаходиться за адресою вул. Заводська, 1а в Саксаганському районі міста Кривого Рогу, сформованого за № 4191/301-24 від 04.10.2024, а саме щодо незастосування коефіцієнтів локальних факторів місцезнаходження земельної ділянки: - у зоні залягання грунтових вод менше 3 м – 0,90-0,95; - у зоні значної заболоченості з грунтовим живленням, що важко осушується – 0,90-0,95; - у зоні перевищення припустимого рівня шуму від залізниці, автодоріг, електропідстанції та аеродрому – 0,90-0,97; визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області під час формування витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо земельної ділянки площею 5,1662 га з кадастровим номером 1211000000:06:061:0009, котра знаходиться за адресою вул. Заводська, 1а в Саксаганському районі міста Кривого Рогу, сформованого за № 1410/301-25 від 23.05.2025, а саме щодо незастосування коефіцієнтів локальних факторів місцезнаходження земельної ділянки: - у зоні залягання грунтових вод менше 3 м – 0,90-0,95; - у зоні значної заболоченості з грунтовим живленням, що важко осушується – 0,90-0,95; - у зоні перевищення припустимого рівня шуму від залізниці, автодоріг, електропідстанції та аеродрому – 0,90-0,97.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 визнано неповажними вказані Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВО" підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що безпосередньо зі змісту відповідних витягів позивач не міг довідатись про порушення своїх прав, а відтак дата отримання (ознайомлення зі змістом) відповідних витягів не є ані датою коли позивач дізнався про порушення своїх прав, ані датою, коли позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а відповідно, позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду. Судом першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Третя особа, Криворізька міська рада, не скористалась правом визначеним ст. 304 КАС України та не подала до суду відзив на апеляційну скаргу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ані у позові, ані у поданій заяві позивачем не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об`єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку звернення до суду, передбаченого чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні правила, закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина 4 статті 122 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох років від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

При визначенні початку строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Вищевказані правові висновки відображені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 при розгляді справи № 9901/141/20.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Верховний Суд в рамках справи № 640/20314/20 (постанова від 02.12.2021) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою» (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03, пункт 30 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013, заява № 49069/11).

Відповідно до матеріалів справи, за запитами позивача ТОВ "ПВО", Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області 04.10.2024 та 23.05.2025 сформовано витяги № 4191/301-24 та № 1410/301-25 відповідно. Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що запит № 97-4-0.110,4-6729/301-23 від 12.07.2023 був надісланий відповідачем у межах судової справи № 904/4280/24 /https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 122151932/ та отриманий позивачем ТОВ "ПВО" 30.09.2024.

Зазначені обставини свідчать про те, що ще у вересні 2024 року, жовтні 2024 року, травні 2025 позивач був обізнаний про отримані ним висновки про нормативну грошову оцінку землі, дії щодо яких ним оскаржуються та міг усвідомлювати наявність підстав для звернення до суду.

Отримання позивачем листа "Про надання інформації" № 1156/299-26 від 21.05.2026 не впливає на початок перебігу строку звернення до суду.

З позовом позивач ТОВ "ПВО" звернувся до суду через систему "Електронний суд" лише 02.06.2026.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.10.2023 у справі № 990/139/23, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача.

Звертаючись із заявою про поновлення строку звернення до суду, позивач не пов`язує пропуск такого строку з обставинами отримання зазначених витягів, натомість обґрунтовує його тим, що раніше не мав практичної потреби здійснювати перевірку питання правомірності та правильності дій відповідача під час складення вищевказаних витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Позивачем зазначено, що він не лише не знав та не повинен був знати про порушення його прав станом на дату складення чи отримання витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованих за № 97-4-0.110,4-6729/301-23 від 12.07.2023, за № 4191/301-24 від 04.10.2024 та за № 1410/301-25 від 23.05.2025, а й не мав практичної потреби вчиняти активні дії, спрямовані на перевірку правомірності дій відповідача до отримання листа "Про врегулювання земельних відносин" за вих. № 17/04-01-02-08/1612 від 06.05.2026.

Отже, доводи позивача зводяться до фактичного обґрунтування власної пасивної поведінки щодо своєчасного з`ясування обставин, які, на його думку, свідчать про порушення його прав. Водночас така поведінка не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки не підтверджує існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Саме по собі посилання на відсутність практичної необхідності у перевірці дій відповідача не змінює того, що позивач мав діяти з заінтересованістю у стані своїх прав та обов`язків, а також мав реальну можливість дізнатися про зміст спірних дій та рішень, оцінити їх вплив на свої права ще на момент отримання відповідних витягів.

Позивачем не надано до суду жодних доказів щодо існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду

Отже, у даному конкретному випадку позивач за власною волею зволікав зі зверненням до суду із даним позовом, зазначена бездіяльність позивача свідчить про байдуже ставлення позивача до процесуальних строків.

Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 № 813/3756/17 зазначено, що особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що позивач мав можливість вжити своєчасних заходів щодо захисту своїх порушених прав в межах установленого КАС України строку звернення до адміністративного суду, але не скористався таким за відсутності поважних причин. Доказів протилежного суду не надано.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для повернення позовної заяви.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом, про що вказує скаржник в апеляційній скарзі.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" – залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі № 440/7124/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва