Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №480/6911/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: В.О. Павлічек

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. Справа № 480/6911/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/6911/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ в Сумській області) , в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення про відмову у перерахунку пенсії №183250005144 від 03.04.2025, виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , весь період роботи в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року, та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що вона отримує пенсію за віком і 28.03.2026 звернулася до пенсійного органу із заявою щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року, однак їй було протиправно відмовлено у такому зарахуванні, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 в записі №2 наявні виправлення в дату наказу про звільнення.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії від 03.04.2025 №183250005144.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року у Шахтарській швейно-трикотажній фабриці та прийняти відповідне рішення про перерахунок пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року, відповідачем суду не надано, а дійшов висновку, що зазначені відповідачем недоліки, як-то наявність виправлення в даті наказу про звільнення, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується для призначення пенсії, відтак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року, з підстав наявності виправлення в даті наказу про звільнення.

Суд вважав, що дії зобов`язального характеру щодо призначення/перерахунку позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1, ГУ ПФУ в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі № 480/6911/25 - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскільки в трудовій книжці позивача містяться неточні записи про періоди роботи, а саме дата наказу про звільнення має виправлення, тому позивачу необхідно було надати органу Пенсійного фонду для підтвердження трудового стажу документи, визначені п. 3 Порядку № 637 які містять відомості про періоди роботи.

Вважає, що відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 16.07.1979 по 13.07.1981, тому у спірних відносинах відсутня протиправна бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивачка та відповідач 2 не скористались правом надання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Позивач повідомлений про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення ним отримано. Відповідач повідомлений шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.03.2025 року позивачці було призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, що підтверджується протоколом про призначення пенсії (а.с. 20).

В подальшу позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою від 28.03.2025 року, в якій просила зарахувати до стажу роботи період з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року (а.с. 23).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 03.04.2025 №183250005144 про відмову в проведенні перерахунку пенсії.

При цьому в оскаржуваному рішенні зазначено, що при опрацюванні наданих для перерахунку пенсії документів встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 в запису №2 наявні виправлення в даті наказу про звільнення. Для зарахування стажу роботи в період з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року рекомендовано привести запис у відповідність згідно наказу № 58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників або надати уточнюючу довідку про період роботи (а.с. 4).

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд звертає увагу, що Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Судовим розглядом встановлено, що 12.03.2025 року позивачці було призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

В подальшу позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою від 28.03.2025 року, в якій просила зарахувати до стажу роботи період з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року (а.с. 23).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності було прийнято рішення від 03.04.2025 №183250005144 про відмову в проведенні перерахунку пенсії. Підставою відмови зазначено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 в запису №2 наявні виправлення в даті наказу про звільнення. Для зарахування стажу роботи в період з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року рекомендовано привести запис у відповідність згідно наказу № 58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників або надати уточнюючу довідку про період роботи (а.с. 4).

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Слід зазначити, що станом на час оформлення трудової книжки позивачки і на момент внесення записів про спірні періоди роботи, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162), відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

За приписами пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами пункту 2.6 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи суд зауважує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в рішенні від 03.04.2025 №183250005144 на неможливість зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 16.07.1979 року по 13.07.1981 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 в записі №2 наявні виправлення в даті наказу про звільнення, колегія суддів зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, відповідно, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Також, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.

Щодо періоду роботи позивачки з 16.07.1979 року по 13.07.1981, колегія суддів зазначає, що записи трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 за спірний період роботи, містять наступне:

- запис № 1 - 16.07.1979 позивачку прийнято швеєю-мотористкою 3 розряду до Шахтарської швейної фабрики (Пр. №215 від 17.07.1979);

- запис №2 - 13.07.1981 звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (Пр. №139 від 13.07.1981).

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на наявність виправлення дати наказу при звільненні з роботи, як на підставу для не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 16.07.1979 року по 13.07.1981, та зауважує, що із наявних за спірний період записів трудової книжки можливо встановити реквізити наказу про звільнення позивача з роботи (№139 від 13.07.1981), більш того, наведений позивачем недолік заповнення трудової книжки жодним чином не спростовує періоду роботи позивачки.

При цьому, оскільки період роботи позивачки з 16.07.1979 року по 13.07.1981 підтверджений записами трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, то твердження відповідача про необхідність надання уточнюючої довідки про період роботи є безпідставними та необґрунтованими.

Суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи.

У даному випадку трудова книжка позивачки містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме дату прийняття позивачку на посаду, назви посад, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу (номер наказу, число і місяць його видачі), які засвідчені печатками підприємств та підписами уповноважених осіб.

Суд враховує викладену в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив правову позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на гарантоване Конституцією України належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що наявність у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 виправлення реквізитів наказу про звільнення з роботи 13.07.1981 не може позбавити її права на гарантоване державою належне пенсійне забезпечення. При цьому, суд враховує, що в досліджуваній ситуації органом Пенсійного фонду не доведено, що він скористався своїм правом на витребування додаткових документів з метою перевірки відомостей трудової книжки позивачки.

Враховуючи наведене колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачки.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 480/6911/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко