Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №480/3373/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Л.М. Опімах

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. Справа № 480/3373/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.03.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 31.03.26 по справі № 480/3373/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає ненарахуванні, не встановленні та невиплаті:

- грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних відпусток кількістю 60 діб (15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік) з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

- вартості за належне, але не отримане під час проходження служби речове майно за період служби з 25.02.2022 до 26.03.2024 рік;

- грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 28 611,0 грн за 2022 рік та 28 611,0 грн за 2023;

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення, затвердженої наказом Міноборони України від 11.06.2008 № 260 за 2022, 2023, 2024 роки у розмірі 28 611,0 грн за кожен рік;

- одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як такому, що звільнено зі служби за станом здоров`я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби: 271804,50 грн (з розрахунку 14305,50 грн х 19 років);

- індексації грошового забезпечення за період служби з 25.02.2022 до 26.03.2024.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ про встановлення:

- грошової компенсації у розмірі 57 222,00 грн за дні невикористаних щорічних основних відпусток кількістю 60 діб: 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту з розділу ХХХІ Порядку № 260 з урахуванням раніше виплачених сум;

- вартості за належне, але не отримане під час проходження служби речове майно за період служби з 25.02.2022 до 26.03.2024;

- грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 28 611,0 грн за 2022 рік та у розмірі 28 611,0 грн за 2023 рік;

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення, затв. наказом Міноборони України від 11.06.2008 № 260 за 2022, 2023, 2024 роки у розмірі 28 611,0 грн за кожен рік;

- одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як такому, що звільнено зі служби за станом здоров`я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби: 271804,50 грн (з розрахунку 14305,50 грн х 19 років);

- індексації грошового забезпечення за період служби з 25.02.2022 до 26.03.2024,

- середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.03.2024 до дня прийняття судом рішення у справі, виходячи з розміру 937,50 грн за добу.

3. Зобов`язати відповідачів подати у 15-денний термін звіт про виконання судового рішення.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 грубо порушено його право на належне грошове забезпечення військовослужбовця.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 на момент звільнення грошової компенсації за невикорстані дні щорічної відпустки ( 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік).

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за належне, але не отримане під час проходження служби речове майно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за належне, але не отримане речове майно за час проходження служби з 25.02.2022 по 26.03.2024.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 10013,83 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду та встановити строк для подання звіту 90 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, в особливий період при звільненні військовослужбовців з військової служби, не передбачено видачу не отриманого речового майна особистого користування, та, і як наслідок, відповідна грошова компенсація не виплачується. Отже, у позивача відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та не отримане ним на час звільнення з військової служби у відставку, а також відсутнє право на нарахування та виплату грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби у відставку.

Крім того, представник відповідача зазначає, що враховуючи приписи статей 2, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", позовна вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є незаконною, оскільки вказана вимога є передчасною та зверненою на майбутнє.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав власну апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що надавав рапорт відповідачу від 20.02.2024 про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, а саме на лікування. Позивач наголошує, що має повне право на таку допомогу, а тому з боку відповідача і вбачається протиправна бездіяльність.

На переконання позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність обов`язку відповідача щодо надання допомоги виключно з підстав неподання позивачем рапорту.

Крім того, позивач вважає, що відповідач протиправно не нараховував і не виплачував індексацію грошового забезпечення за період служби з 25.02.2022 до 26.03.2024.

Позивач, скориставшись наданим йому процесуальним правом, подав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому виклав свої доводи та міркування щодо необґрунтованості апеляційної скарги відповідача, а також навів аргументи на підтвердження правильності та законності рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №24 відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивач зарахований з 24 лютого 2022 року до списків особового складу та на всі види забезпечення на посаду офіцера групи сил підтримки штабу військової чаcтини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , посаду прийняв, приступив до виконання службових обов`язків за посадою ( а.с.21).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.03.2024 №86 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, як такого, що звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 07.08.2024 №4 у відставку за підпунктом «б» за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .

Станом на 26.03.2024 вислуга років склала: календарна – 16 років 01 місяць 11 днів, пільгова – 03 роки 09 місяців 29 днів, загальна вислуга – 19 років,11 місяців 10 днів.

Вирішено виплатити щомісячну премію за особовий внесок у загальні результати служби в розмірі 443% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 до 26 березня 2024 року, грошову компенсацію за основну відпустку за невикористані 25 діб за 2022 рік в сумі 23844,25 грн, грошову компенсацію за додаткову відпустку за 14 днів у 2022 році в сумі 13352,78 грн, грошову компенсацію за основну відпустку за невикористані 30 діб за 2023 рік у сумі 28613,10 грн, грошову компенсацію за додаткову відпустку за 14 днів 2023 року у сумі 13352,78 грн, грошову компенсацію за основну відпустку за невикористані 5 діб за 2024 рік у сумі 4768,58 грн, грошову компенсацію за додаткову відпустку за 14 днів 2024 року у розмірі 13352,78 грн, одноразову допомогу при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 у розмірі 27468,66 грн, грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 28613,19 грн ( а.с.20).

01.05.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №122 внесені зміни до наказу №86 від 26.03.2024 в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, зокрема наказано:

виплатити грошову компенсацію за невикористані 33 доби основної відпустки за 2022 рік в сумі 30459,11 грн,

виплатити грошову компенсацію за невикористані 40 діб основної відпустки за 2023 рік у сумі 36920,13 грн,

виплатити грошову компенсацію за невикористані 40 діб основної відпустки за 2024 рік в сумі 36920,13 грн. ( а.с. 55-56).

Всього нараховано позивачу 224437,54 грн та перераховано на його картковий рахунок 221070,98 грн, з яких 174703,64 грн перераховано 10.04.2024, 46367,34 грн – 15.05.2024 ( доплата на підставі наказу командира військової частини від 01.05.2024 №122) (а.с.121).

Також, 30.08.2022 командиром в/ч НОМЕР_2 виданий наказ №141 (з адміністративно-господарської діяльності ) Про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, відповідно до якого наказано виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у розмірі 18554,70 грн ( а.с.57). 31.08.2022 відповідачем перераховано кошти в сумі 18276,38 грн ( а.с.126)

26.04.2023 командиром в/ч НОМЕР_2 виданий наказ №120 ( з адміністративно-господарської діяльності) Про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, відповідно до якого наказано виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у розмірі 26813,10 грн ( а.с.56 на звороті). Ця допомога виплачена у липні 2023 року, про що свідчить витяг з реєстру на перерахування грошової допомоги на оздоровлення за липнь 2023 року ( а.с.122).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховано та невиплачено позивачу на момент звільнення грошову компенсацію за невикорстання днів щорічної відпустки (15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік), грошову компенсацію вартості за належне, але не отримане під час проходження служби речове майно. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 10013,83 гривень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про відшкодування вартості за належне, але не отримане під час проходження служби речове майно, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу з 25.02.2022 по 26.03.2024, при звільненні не була нарахована та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, 18.04.2024 звернувся до військової часини НОМЕР_2 із запитом про надання інформації щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ( а.с.35), проте відповіді не отримав.

За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції № 232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції № 232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.

Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

В свою чергу пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що норма пункту 29 розділу V Інструкції № 232 спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону № 2011-XII.

До того ж варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.

З викладеного висновується, що пункт 29 розділу V Інструкції № 232, не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, звільнений у відставку за станом здоров`я з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а тому ненарахування та невиплата такої компенсації при звільненні є протиправною бездіяльністю відповідача.

Щодо позовної вимоги про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

При цьому колегією суддів із наданих відповідачем наказів та витягів з реєстрів про перерахування коштів встановлено, що грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік позивачу нараховано наказом командира військової частини НОМЕР_2 30.08.2022 ( а.с.57) у розмірі місячного грошового забезпечення 18554,74 грн, та перераховано 18 276,38 грн ( а.с.126).

Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік позивачу нараховано наказом командира військової частини НОМЕР_2 26.04.2023 (а.с.56 на звороті) у розмірі 26813,10 грн, а перераховано відповідно до реєстру 31.07.2023 у розмірі 28183,90 грн ( а.с.122). Тобто, на момент звільнення позивача з військової служби в цій частині його право порушене не було, а тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки у розмірі місячного грошового забезпечення задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про нарахування і виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023,2024 роки, колегія суддів зазначає наступне.

Механізм та умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Збройних Сил України передбачено Порядком №260. Відповідно до розділу І цей вид допомоги відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення ( п.1 розділу І ) і виплачується в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України) ( п.8 розділу І).

Відповідно до розділу ХХІV цього Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення ( п.1 розділу ХХІV). Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України ( п.7 розділу ХХІV). Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (п.9 розділу ХХІV).

Наказом Міністерства оборони України від 31.01.2022 № 30 Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік визначені підстави за наявності яких виплачується матеріальна допомога військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (пункт 6 Наказу), а саме:

смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);

захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;

безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з захистом Батьківщини;

сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтерновані в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 31.02.2023 № 2683/3 та рішенням Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд визначені такі ж підстави для виплати матеріальна допомога військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань на 2023 та 2024 роки відповідно.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, суд вважає, що питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинно бути ініційоване військовослужбовцем шляхом подання відповідного рапорту та документів, що підтверджують наявність підстав для виплати.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати: копії рапортів про виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з якими ОСОБА_1 звертався до Військової частини НОМЕР_1 та інформацію про виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 до 26.03.2024.

24.07.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року надано відповідь з якої колегією суддів встановлено, що рапорти про виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з якими ОСОБА_1 звертався до Військової частини НОМЕР_1 не обліковуються в діловодстві військової частини.

Отже, колегією суддів встановлено, що під час проходження військової служби у 2022, 2023, 2024 роках позивач не звертався з рапортом про виплату такої допомоги, що виключає обов`язок відповідача проводити нарахування та виплату такої допомоги, а тому з боку відповідача не вбачається протиправної бездіяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про нарахування і виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023,2024 роки.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як такому, що звільнено зі служби за станом здоров`я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби: 271804,50 грн (з розрахунку 14305,50 грн х 19 років), колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачена виплата одноразової допомоги при звільненні, розмір якої визначається в залежності від підстав звільнення та наявності певної вислуги.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби:

за станом здоров`я;

за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, розвідувальному органі Міністерства оборони України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

у зв`язку із звільненням з полону.

Тобто, цим пунктом наявність певної вислуги для виплати одноразової допомоги не вимагається.

Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ встановлений розмір одноразової грошової допомоги 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям, які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту; за віком; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); у зв`язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку"; з підстав, визначених пунктами 1 і 5 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку"; у зв`язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі; у зв`язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану; за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років; у зв`язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим; у зв`язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

При цьому необхідною умовою для виплати виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за наведених підстав є навність вислуги 10 календарних років і більше.

Абзацом 2 пункту 3 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям військової служби за призовом осіб офіцерського складу одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується у разі звільнення з військової служби з таких підстав:

у зв`язку із закінченням установлених строків військової служби;

за станом здоров`я;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років;

у зв`язку із звільненням з полону;

у зв`язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

у зв`язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя;

у зв`язку із закінченням строку військової служби за призовом осіб офіцерського складу під час дії воєнного стану.

Абзацами 23, 24 пункту 3 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної вимоги постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 затверджений Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби ( далі – Порядок №460), пунктом І якого встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 26.05.2018 наказом командира військової частини НОМЕР_4 позивача капітана ОСОБА_1 , заступника командира частини з озброєння, звільненого з військової служби у запас Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.05.2018 №191 за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключений зі списків особового складу частини ( а.с.22).

25.02.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_2 ( а.с.21) позивача, призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24 лютого 2022 року на посаду офіцера групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , зараховано до особового складу військової частини. Цим же наказом станом на 24 лютого 2022 року визначена вислуга років календарна - 14 років 00 місяців 09 днів, пільгова 03 роки 07 місяців 03 дні, загальна – 17 років 07 місяців 12 днів.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.03.2024 №86 ( а.с.20) про виключення позивача зі списків особового складу частини на підставі наказу Командира військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 07 березня 2024 №49 у відставку за підпунктом «б» ( за станом здоров`я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вислуга років позивача станом на 26 березня 2024 року становить : календарна – 16 років 01 місяць 11 днів, пільгова – 03 роки 09 місяці 29 дні, загальна – 19 років 11 місяців 10 днів.

Тобто, досліджені докази свідчать, про те, що на момент звільнення позивача у 2018 році з попередньої військової служби він мав достатню вислугу та набув право на отримання грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків.

Відтак, під час військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 на позивача поширюються вимоги, встановлені абзацом 24 пункту 3 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ та Порядку №460, відповідно до яких одноразова грошова допомога (далі - допомога) має виплачуватися в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Саме з такого розрахунку і виходив відповідач, визначаючи розмір одноразова грошова допомога при звільненні позивача в розмірі 27468,58 грн, що відображено у наказах (а.с.20, 55-56).

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», задоволенню не підлягає, в цій частині правовідносин відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормативними актами, та не допустив протиправної бездіяльності.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 26.03.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини друга четверта статті 4 Закону № 1282-XII).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону № 1282-XII).

Згідно з положеннями частини шостої статті 5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються, як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналізуючи наведені положення Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ колегія суддів наголошує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З інформації наданої Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року колегією суддів встановлено, що у 2022 році відповідачем було проведено індексацію грошового забезпечення позивача у наступних розмірах: липнь 2022 року - 1066,000 грн, серпень 2022 року - 1281,80 грн, вересень 2022 року - 1281,80 грн, жовтень 2022 року - 1281,80 грн, листопад 2022 року - 1424,80 грн, грудень 2022 року - 1470,83 грн.

Водночас, відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX від 03.11.2022 зупинено на 2023 рік дію Закону№1282-XII.

Ця норма є чинною на даний час та не визнавалась неконституційною. Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно - правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, який прийнятий на виконання вимог ч 2 ст.6 вказаного Закону, також не діє протягом 2023 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає відсутнім факт протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Стосовно індексації за період з 01.01.2024 по день звільнення позивача 26.03.2024 суд зауважує, що згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до норм п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Так, заробітна плата індексується в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого у 2024 році становив 3028 грн. При цьому, у 2023 році індексація грошового забезпечення не проводилася. Її нарахування відновлено з 2024 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 р. № 3460-IX обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2024.

Таким чином, для роботодавців, які підвищували оклади (тарифні ставки) до 01.01.2024 (по грудень 2023 року включно), базовим місяцем є грудень 2023 року.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в січні 2024 року становив 100,4 %, в лютому 2024 року становив 100,3 %, в березні 2024 року 100,5 %, в квітні 2024 року - 100,2 %, в травні 2024 року 100,6 %, в червні 2024 року - 102,2 %.

Вказані відсоткові показники індексу інфляції свідчать про те, що індексацію слід проводити з 01 серпня 2024, як першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Враховуючи те, що індекс споживчих цін за червень опублікований в газеті Урядовий кур`єр 12.07.2024, і наростаючим підсумком з січня по червень перевищив 103 % (103,8 % за посадами працівників, у яких посадові оклади підвищення з 1 січня 2024 року ((100,0% (місць підвищення приймається 100%) х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%) і 104,3% за посадами, працівників і військовослужбовців, у яких не відбулося підвищення посадових окладів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін провадиться з 1 січня 2024 року (100,4% х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%)) індексація нараховується в серпні.

Зважаючи, що позивач звільнений з військової служби 26.03.2024 підстав для нарахування йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2024 по 26.03.2024 у відповідача не було.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.03.2024 по день прийняття рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена статтею 17 цього Кодексу, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 26.03.2024 (на момент виключення зі списків особового складу військової частини) позивач із рапортом (заявою) про виплату йому гршової компенсації за речове майно не звертався, а звернувся лише 23.04.2024, про що зазначив у своєму позові. Відтак, підстав для розрахунку з цього виду виплат при звільненні позивача у відповідача було, що виключає відповідальність за статтею 117 КЗпП України.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем порушений строк розрахунку при звільненні позивача в частині належних виплат грошової компенсації за дні невикористаних щорічних відпусток у зв`язку з порушенням законодавчо передбаченого механізму, що згодом визнав і відповідач.

Так, відповідачем це порушення усунуто шляхом видання 01.05.2024 наказу (по стройовій частині) №122 та здійснення 15.05.2024 доплати компенсації за невикорстані дні відпустки у розмірі 46367,34 грн. Таким чином затримка розрахунку тривала з 26.03.2024 по 15.05.2024.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Колегія суддів вважає, що необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 221070,98 гривень, з яких 46367,34 грн - недоплачена компенсація за дні невикористаних щорічних відпусток, що складає 21% від належних виплат.

Сума середнього заробітку за затримку розрахунку з 27.03.2024 по 15.05.2024 становить 47685,00 грн, виходячи з середньоденного грошового забезпечення позивача 953,77 грн та тривалості затримки 50 календарних днів.

При цьому розмір середньоденного грошового забезпечення визначений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи із грошового забезпечення позивача за два повні місяці перед звільненням у розмірі 28613,10 грн ( а.с.113).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10013,83 грн. (21% від 47685,00 грн ).

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, про необхідність зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду та встановити строк для подання звіту 90 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію у розмірі 57 222,00 грн за дні невикористаних щорічних основних відпусток кількістю 60 діб: 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту з розділу ХХХІ Порядку № 260 з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що на день звернення позивача з цим позовом до суду розрахунок компенсації за невикорстані дні відпустки відповідачем проведено з порушенням передбаченого механізму, що згодом визнав і відповідач.

Водночас, на момент розгляду справи відповідачем це порушення усунуто шляхом видання 01.05.2024 наказу (по стройовій частині) №122 та здійснення 15.05.2024 доплати компенсації за невикорстані дні відпустки у розмірі 46367,34 грн.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №800/369/17 зазначено, що у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень самостійно шляхом видання 01.05.2024 наказу (по стройовій частині) №122 та здійснення 15.05.2024 доплати компенсації за невикорстані дні відпустки у розмірі 46367,34 грн. і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача можливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, позаяк стороною позивача протилежного не наведено і подібного не вбачається з матеріалів справи, тому колегія суддів вважає, що згідно з п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, в цій частині провадження у справі підлягає закриттю.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 на момент звільнення грошової компенсації за невикорстані дні щорічної відпустки ( 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік), зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 по справі № 480/3373/24, в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 на момент звільнення грошової компенсації за невикорстані дні щорічної відпустки (15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік) підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 по справі № 480/3373/24 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 на момент звільнення грошової компенсації за невикорстані дні щорічної відпустки ( 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік).

Прийняти в цій частині нове рішення, яким провадження у справі в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 на момент звільнення грошової компенсації за невикорстані дні щорічної відпустки ( 15 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 35 діб за 2024 рік) закрити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 480/3373/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов