Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №520/18361/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 серпня 2026 року справа № 520/18361/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (просп. Льва Ландау, буд. 48, м. Харків, 61060, код ЄДРПОУ: 03196653) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради №53 від 23.01.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні компенсації за заявою від 25.12.2025;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.12.2025 про призначення компенсації за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі з урахуванням правової оцінки суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управлінням соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради протиправно відмовлено в призначенні йому компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Ухвалою суду від 06.07.2026р. відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі.

Представником Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 25.12.2025р. звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради із заявою про призначення компенсації за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі за своєю матір`ю - ОСОБА_2 .

Рішенням Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради від 23.01.2026р. №53 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні компенсації за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

При цьому було роз`яснено, що згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, компенсація не призначається фізичним особам, які надають соціальні послуги особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, якщо такі особи зокрема: мають середньомісячний сукупний дохід, який перевищує прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, установлений законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», складає 2920,00 грн., а середньомісячний сукупний дохід (пенсія) ОСОБА_2 перевищує 2920,00 грн.

Позивач не погодившись із вищевказаним, звернувся до суду з позовом в цій справі.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України "Про соціальні послуги" від 17 січня 2019 року №2671-VIII (далі - Закон №2671-VIII).

Згідно пункту 17 статті 1 Закону №2671-VIII, соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною шостою статті 13 Закону №2671-VIII передбачено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

При цьому, частиною сьомою статті 13 Закону №2671-VIII визначено, що фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 23 вересня 2020 року прийнято постанову «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» №859, яка набрала чинності 25 вересня 2020 року та діяла на момент звернення позивача до відповідача.

Так, вказаною постановою затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (далі - Порядок №859).

Порядок №859 встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року №1161 (пункт 1 Порядку №859).

У відповідності до підпункту 1 пункту 2 Порядку №859 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), компенсація не призначається фізичним особам, які надають соціальні послуги особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, якщо такі особи:

1) отримують соціальні послуги з догляду вдома, паліативного, стаціонарного догляду;

2) отримують виплати на догляд відповідно до Законів України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про соціальні послуги”, “Про психіатричну допомогу”, “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” (крім дітей з інвалідністю підгрупи А, батьки яких перебувають у трудових відносинах або є фізичними особами - підприємцями, або провадять незалежну професійну діяльність (наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, зокрема адвокатську, нотаріальну діяльність), осіб з інвалідністю з дитинства I групи);

3) за висновком про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи/дитини, яка потребує надання соціальних послуг, не потребують надання соціальних послуг з догляду;

4) мають середньомісячний сукупний дохід, який перевищує прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, установлений законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно пункту 3 Постанови №859, компенсація призначається і виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (далі - уповноважені органи) за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Проаналізувавши наведені норми права, слід можна зробити висновок, що компенсація не призначається, якщо особа, яка потребує надання соціальних послуг, мала середньомісячний сукупний дохід, який перевищував прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, тобто, в даному випадку - 2025 рік.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 2920,00 грн.

Як вбачається з пункту 4 Постанови №859 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір компенсації відповідно до статті 13 Закону України “Про соціальні послуги” обчислюється як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, установленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Фізична особа, яка надає соціальні послуги, отримує тільки одну компенсацію незалежно від кількості осіб, за якими вона доглядає.

Середньомісячний сукупний дохід фізичної особи, яка надає соціальні послуги, визначається шляхом інформаційної взаємодії електронних інформаційних ресурсів Мінсоцполітики згідно з Порядком надання Державною податковою службою України відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про доходи (відсутність доходів) фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду, осіб, що потребують надання соціальних послуг, та членів їх сімей, затвердженим Мінсоцполітики та Мінфіном, і обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу сім`ї такої особи на кількість осіб, які входять до складу сім`ї, згідно з Методикою обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для надання соціальних послуг, затвердженою Мінсоцполітики.

Таким чином, дохід особи, яка надає соціальні послуги на непрофесійній основі, враховується під час визначення розміру компенсації.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідно до Порядку №859(у редакції, яка діяла на

час звернення позивача до Управління), дохід особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду враховувався для визначення права на призначення компенсації, а дохід особи, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, - для обчислення її розміру (за наявності такого права).

В даному випадку, відповідачем при вирішенні питання щодо визначення права у позивача на призначення компенсації правомірно розраховано середньомісячний сукупний дохід особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду - ОСОБА_2 у розмірі 5882,25 грн., що є більшим ніж розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць станом на 1 січня 2025 року - 2920,00 грн. Заперечень щодо суми вказаного розрахунку позивачем до суду не надано.

Наведене свідчить, що управління правомірно відмовило позивачу в призначенні компенсації за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги викладене, зважаючи на те, що відповідачем в повній мірі доведено законність та обґрунтованість ухваленого рішення, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров