Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/2695/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/2695/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2695/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 під час проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення ним військової частини;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини № 264 від 30.01.2026 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_1 ";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду та премію), які не були виплачені відповідно до наказу командира військової частини № 264 від 30.01.2026 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_1 ".

Свої вимоги мотивує тим, що за результатами службового розслідування відповідач безпідставно дійшов висновку про самовільне залишення ним військової частини та відсутність на службі без поважних причин з 25.11.2025. Зазначає, що його відсутність була зумовлена станом здоров`я та необхідністю тривалого лікування, що підтверджується постановою ВЛК від 24.11.2025, медичними документами та направленням військової частини від 27.11.2025 на стаціонарне лікування. Також вказує, що 28.11.2025 подав рапорт про надання відпустки для лікування. Вважає, що під час проведення службового розслідування відповідач не врахував зазначені обставини та надані ним документи, у зв`язку із чим наказ від 30.01.2026 № 264 є протиправним та підлягає скасуванню, а невиплачене грошове забезпечення, премія та додаткова винагорода - виплаті.

Ухвалою суду від 22.04.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що за результатами службового розслідування встановлено факт самовільної відсутності позивача на військовій службі без поважних причин з 25.11.2025. Вказав, що 27.11.2025 позивачу було видано направлення на стаціонарне лікування до Конотопської центральної районної лікарні, однак, за інформацією вказаного закладу охорони здоров`я, з цієї дати за медичною допомогою він не звертався. Поданий позивачем 28.11.2025 рапорт про надання відпустки для лікування задоволений не був, а тому правових підстав для його подальшого перебування поза місцем служби не виникло. Зазначив, що позивач до військової частини не повернувся та про поважні причини своєї відсутності належним чином командування не повідомив. У зв`язку із цим вважає висновки службового розслідування обґрунтованими, наказ від 30.01.2026 № 264 - правомірним, а вимоги щодо виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди - похідними та такими, що також не підлягають задоволенню.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2025 позивача поновлено на військовій службі та призначено на посаду сержанта резерву 11 запасної роти.

У зв`язку зі станом здоров`я позивач проходив медичні обстеження та лікування.

24.11.2025 військово-лікарською комісією за результатами медичного огляду позивача встановлено необхідність його лікування у Конотопській центральній районній лікарні та тривалого лікування строком не менше 60 календарних днів.

26.11.2025 лікарем-травматологом Конотопської центральної районної лікарні складено медичний висновок, відповідно до якого перелом у позивача не консолідований, він є непрацездатним та потребує тривалого лікування.

27.11.2025 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу видано направлення № 1/12/2632 для проходження стаціонарного лікування у Конотопській центральній районній лікарні.

28.11.2025 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав командиру військової частини рапорт про надання йому відпустки для лікування тривалістю 60 календарних днів на підставі постанови військово-лікарської комісії.

Водночас відпустка за вказаним рапортом позивачу надана не була.

Згідно з інформацією Конотопської центральної районної лікарні, наданою на запит військової частини, починаючи з 27.11.2025 позивач за медичною допомогою до вказаного закладу охорони здоров`я не звертався та на стаціонарному лікуванні не перебував.

У зв`язку з неприбуттям позивача до місця проходження військової служби наказом командира військової частини було призначено службове розслідування з метою встановлення причин та обставин його відсутності.

Під час службового розслідування встановлено, що після проходження військово-лікарської комісії позивач до місця служби не повернувся, видане 27.11.2025 направлення на стаціонарне лікування не реалізував, на стаціонарному лікуванні у зазначеному в направленні закладі охорони здоров`я не перебував, а відпустка для лікування йому не надавалася.

За результатами службового розслідування складено відповідний акт, у якому зроблено висновок про самовільне залишення позивачем військової частини та його відсутність на військовій службі без поважних причин з 25.11.2025.

На підставі матеріалів службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 30.01.2026 № 264, яким, зокрема, встановлено факт самовільного залишення позивачем військової частини з 25.11.2025, а також визначено відповідні наслідки щодо виплати йому грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди.

Не погоджуючись із проведенням службового розслідування, його висновками та прийнятим за його результатами наказом, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема, на території військової частини або в іншому місці роботи протягом установленого розпорядком часу, під час прямування на службу або зі служби, службових поїздок, а також під час лікування у закладах охорони здоров`я.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV), встановлено обов`язок військовослужбовця свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів.

Відповідно до статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтею 254 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Водночас статтею 261 Статуту внутрішньої служби визначено, що про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник такого закладу зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

Пунктом 11 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено надання військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008).

Пунктом 208 Положення № 1153/2008 передбачено, що відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) надається зі збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії. Іншим військовослужбовцям така відпустка надається прямими начальниками від командира полку (бригади), прирівняної до неї посадової особи і вище.

Отже, висновок військово-лікарської комісії є медичною підставою для надання військовослужбовцю відпустки для лікування, однак безпосереднє надання такої відпустки здійснюється уповноваженим командиром (начальником) у встановленому порядку. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, порушення військової дисципліни, громадського порядку, а також з метою встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини військовослужбовця.

За змістом Порядку № 608 під час службового розслідування підлягають встановленню обставини, за яких вчинено правопорушення, наявність чи відсутність неправомірних дій військовослужбовця, причинний зв`язок між його діями та наслідками, ступінь вини, а також причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.

Результати службового розслідування оформлюються актом, у якому викладаються встановлені обставини, надається їх оцінка та зазначаються пропозиції щодо прийняття відповідного рішення командиром (начальником).

Застосовуючи наведені положення законодавства до спірних правовідносин, суд враховує, що сам по собі факт наявності у військовослужбовця захворювання та медичних показань до лікування не свідчить про наявність у нього безумовного права перебувати поза місцем проходження військової служби протягом визначеного ним періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2025 за результатами проходження військово-лікарської комісії позивачу рекомендовано тривале лікування, а 27.11.2025 військовою частиною НОМЕР_1 видано направлення для проходження стаціонарного лікування у Конотопській центральній районній лікарні.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що після отримання такого направлення позивач був госпіталізований до зазначеного закладу охорони здоров`я та фактично проходив у ньому стаціонарне лікування.

Навпаки, згідно з інформацією Конотопської центральної районної лікарні, з 27.11.2025 позивач за медичною допомогою до цього закладу не звертався та на стаціонарному лікуванні не перебував.

При цьому 28.11.2025 позивач звернувся з рапортом про надання йому відпустки для лікування тривалістю 60 календарних днів. Однак відповідного рішення уповноваженим командиром про надання такої відпустки прийнято не було.

Суд зазначає, що подання військовослужбовцем рапорту про надання відпустки саме по собі не є тотожним її наданню та не створює правових підстав для самостійного вибуття у відпустку або подальшого перебування поза місцем проходження військової служби.

Так само постанова військово-лікарської комісії, якою встановлено потребу у тривалому лікуванні, є підставою для вирішення питання про надання відповідної відпустки, однак не замінює рішення командира про її надання.

Отже, після того як позивач не був прийнятий на стаціонарне лікування за виданим йому направленням та не отримав відпустку для лікування, він був зобов`язаний повідомити про такі обставини командування військової частини та діяти відповідно до отриманих розпоряджень, зокрема повернутися до місця проходження військової служби за відсутності іншої належно оформленої підстави для перебування поза його межами.

Водночас доказів того, що позивач після 27.11.2025 отримав дозвіл командування на подальше перебування поза військовою частиною, був направлений до іншого закладу охорони здоров`я або перебував на лікуванні, яке у встановленому порядку виключало його обов`язок прибути до місця служби, матеріали справи не містять.

За таких обставин наявні у справі медичні документи підтверджують стан здоров`я позивача та необхідність його лікування, проте не спростовують встановленого під час службового розслідування факту його відсутності у військовій частині без належно оформленої правової підстави.

Оцінюючи доводи позивача щодо порушень, допущених під час проведення службового розслідування, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для призначення службового розслідування стала відсутність позивача за місцем проходження військової служби та необхідність з`ясування причин такої відсутності.

Під час службового розслідування досліджувалися обставини проходження позивачем військово-лікарської комісії, отримання ним направлення на стаціонарне лікування, подання рапорту про надання відпустки для лікування, а також відомості щодо фактичного звернення позивача до закладу охорони здоров`я.

При цьому матеріали службового розслідування містять пояснення позивача щодо обставин його відсутності, а також відомості, отримані від Конотопської центральної районної лікарні, якими підтверджено, що з 27.11.2025 позивач за медичною допомогою до цього закладу не звертався.

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідачем не були враховані обставини, пов`язані зі станом його здоров`я та необхідністю лікування, свого підтвердження не знайшли.

Суд також враховує, що саме по собі допущення окремих порушень процедури проведення службового розслідування може бути підставою для скасування прийнятого за його результатами рішення лише у випадку, якщо такі порушення є істотними та вплинули або могли вплинути на правильність встановлення фактичних обставин і зміст прийнятого рішення.

Водночас позивачем не наведено та матеріалами справи не підтверджено таких порушень процедури службового розслідування, які б призвели до неправильного встановлення обставин його відсутності на військовій службі або позбавили його можливості надати пояснення та докази на підтвердження своєї позиції.

Натомість установлені під час службового розслідування обставини щодо відсутності позивача за місцем проходження служби, непроходження ним стаціонарного лікування за виданим направленням та ненадання йому відпустки для лікування узгоджуються з наявними у справі доказами.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати висновки службового розслідування необґрунтованими або такими, що ґрунтуються на неповно встановлених фактичних обставинах.

Отже, приймаючи наказ від 30.01.2026 № 264 у частині, що стосується позивача, командир військової частини НОМЕР_1 діяв на підставі встановлених під час службового розслідування обставин та в межах наданих йому повноважень.

Посилання позивача на наявність постанови військово-лікарської комісії, медичного висновку та направлення на стаціонарне лікування не спростовують правомірності оскаржуваного наказу, оскільки зазначені документи підтверджують необхідність лікування позивача, проте не підтверджують факту перебування його на лікуванні протягом спірного періоду або наявності належно оформленої відпустки, яка б надавала право не прибувати до місця проходження військової служби.

У зв`язку з цим суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача під час проведення службового розслідування та скасування наказу від 30.01.2026 № 264.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 15 розділу I Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадку невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Крім того, пунктом 14 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини або місця служби, - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.

Аналіз наведених положень свідчить, що встановлений у визначеному порядку факт самовільного залишення військової частини або місця служби є самостійною правовою підставою для призупинення виплати грошового забезпечення, невиплати премії та невключення військовослужбовця до наказів про виплату додаткової винагороди.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 21.05.2026 у справі № 160/19666/23, у якій зазначено, що пункт 15 розділу I, пункт 5 розділу XVI та пункт 14 розділу XXXIV Порядку № 260 пов`язують відповідні наслідки саме з установленим фактом самовільного залишення військової частини або місця служби та не ставлять їх у залежність від притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності.

Оскільки судом не встановлено протиправності висновків службового розслідування щодо відсутності позивача за місцем проходження військової служби без належно оформленої правової підстави, а наказ від 30.01.2026 № 264 в оскаржуваній частині визнаний таким, що прийнятий відповідачем правомірно, підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди за спірний період відсутні.

Відтак зазначені позовні вимоги, які є похідними від вимоги про скасування наказу від 30.01.2026 № 264, задоволенню не підлягають.

За наведених обставин суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій та наказу, тоді як доводи позивача не спростовують встановлених під час службового розслідування обставин, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та наказу, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал