Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/2858/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/2858/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2858/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 25.11.2008 по 23.09.2013; з 05.03.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 29.08.2018;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.11.2008 по 23.09.2013; з 05.03.2015 по 28.02.2018 із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року та з 01.03.2018 по 29.08.2018 із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – березень 2018 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли він набув право на виплату по день фактичної виплати.

Свої вимоги мотивує тим, що у періоди проходження військової служби відповідач неналежним чином нараховував та виплачував індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає, що за період до 28.02.2018 при її обчисленні мав застосовуватися січень 2008 року, а з 01.03.2018 - березень 2018 року.

Ухвалою суду від 24.04.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що індексація грошового забезпечення позивача нараховувалась відповідно до вимог Порядку № 1078 із урахуванням установлених базових місяців, а у період з січня 2016 року по лютий 2018 року підстави для її виплати були відсутні. Також зазначив про відсутність права на поточну індексацію за період з 01.03.2018 по 29.08.2018 та передчасність вимоги про компенсацію втрати частини доходів.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності відповідно до ст. 90 КАС України, встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 у періоди з 25.11.2008 по 23.09.2013 та з 05.03.2015 по 29.08.2018, що підтверджується витягом з послужного списку.

23.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірні періоди із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як відповідних місяців для обчислення індексу споживчих цін.

З наданої відповідачем довідки вбачається, що у період до грудня 2015 року індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась із застосуванням різних базових місяців, тоді як за період з січня 2016 року по серпень 2018 року її розмір визначено у сумі 0,00 грн.

Не погоджуючись із таким нарахуванням індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III законами України встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зазначив, що індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є заходами, спрямованими на забезпечення реальної заробітної плати та підтримання її купівельної спроможності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації. До 01.01.2016 такий поріг становив 101 відсоток, а з 01.01.2016 - 103 відсотки.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, що був чинним до 07.06.2018, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1.9 Інструкції № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, та за місцем штатної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

До 01.12.2015 пунктом 5 Порядку № 1078 передбачалося, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії, інших виплат, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважався базовим при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації.

У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймалося за 1 або 100 відсотків, індексація грошових доходів за цей місяць не проводилася, а з наступного місяця здійснювалося обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком для проведення подальшої індексації.

Крім того, положеннями пунктів 10-1, 10-2 Порядку № 1078 було врегульовано особливості визначення базового місяця у разі прийняття працівника на роботу та його переведення на іншу роботу.

Отже, до 01.12.2015 визначення базового місяця мало індивідуальний характер та залежало не лише від підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а й від зростання грошового доходу особи за рахунок інших його постійних складових, а також від прийняття або переведення працівника.

З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".

Указаною постановою змінено механізм проведення індексації доходів громадян, зокрема, пункт 5 Порядку № 1078 викладено у новій редакції.

Внаслідок таких змін замість поняття "базовий місяць" запроваджено поняття "місяць підвищення доходу", яким є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів).

При цьому зростання заробітної плати за рахунок інших її постійних складових без підвищення тарифної ставки (окладу) не впливає на визначення місяця підвищення доходу.

Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (посадового окладу).

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.04.2024 у справі № 380/2263/22, у якій зазначено, що після 01.12.2015 місяць підвищення доходу визначається лише у разі підвищення тарифної ставки (окладу), а зростання заробітної плати за рахунок інших постійних складових такого значення не має.

На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008.

Наступне нормативне підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців відбулося з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Таким чином, січень 2008 року є місяцем підвищення доходу, за яким підлягає обчисленню індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

Посилання відповідача на підвищення у грудні 2015 року грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок збільшення премій та інших додаткових видів грошового забезпечення суд відхиляє, оскільки таке збільшення не супроводжувалося підвищенням тарифних ставок (посадових окладів) та, відповідно, не змінювало місяць підвищення доходу для цілей проведення індексації.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки, у період до 01.12.2015 індексація грошового забезпечення позивача обчислювалася із застосуванням різних базових місяців, зокрема грудня 2008 року, січня 2009 року, березня 2009 року, грудня 2012 року та квітня 2015 року, а в окремі місяці суми індексації фактично нараховувалися та виплачувалися.

Враховуючи правове регулювання, яке діяло до 01.12.2015, підстави для застосування січня 2008 року як незмінного базового місяця протягом усього заявленого позивачем періоду з 25.11.2008 по 23.09.2013 та з 05.03.2015 по 30.11.2015 відсутні, а тому, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас з наданої відповідачем довідки вбачається, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, а її розмір визначено у сумі 0,00 грн.

Оскільки у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 місяцем підвищення доходу для обчислення індексу споживчих цін є січень 2008 року, суд дійшов висновку про протиправність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо періоду з 01.03.2018 по 29.08.2018 суд зазначає наступне.

З 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а тому березень 2018 року є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у розмірі 103 відсотків.

Згідно з офіційними даними Державної служби статистики України індекс споживчих цін у квітні 2018 року становив 100,8 %, у травні - 100,0 %, у червні - 100,0 %, у липні - 99,3 %, у серпні - 100,0 %.

Таким чином, індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком після березня 2018 року, протягом спірного періоду не перевищив встановленого порогу індексації у розмірі 103 відсотків.

Отже, у позивача не виникло права на поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.08.2018.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, визначений Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого грошового забезпечення.

Оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, її нарахування та виплата за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 має бути проведена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. До таких доходів належить, зокрема, грошове забезпечення та сума індексації грошових доходів населення.

За приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється виходячи із суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць та індексу інфляції за період його невиплати, а виплата компенсації здійснюється у тому ж місяці, в якому проводиться виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні положення містить Порядок № 159.

Водночас на час розгляду цієї справи належні позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відповідачем не нараховані та не виплачені, а їх розмір має бути визначений на виконання цього рішення суду.

Отже, на цей час відсутня фактично визначена сума несвоєчасно виплаченого доходу, з якої може бути обчислений розмір компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів з моменту виникнення права на виплату по день фактичної виплати є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів: копії договору про надання правничої допомоги № 32/26ш від 24.03.2026, копії акту № 1 прийому-передачі виконаних робіт від 24.03.2026, копії квитанції № 1 про сплату послуг адвоката, копії розрахунку витрат на правову допомогу, позивач сплатив адвокату Марцих Я.О. кошти в загальній сумі 5000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку витрат на правничу допомогу складається з складання адміністративного позову про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 25.1.2008 по 28.02.2018 року з застосуванням базового місяця січня 2008 року у розімірі 5000 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, так як справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000 грн на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал