Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №522/21999/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1629/26

Справа № 522/21999/25

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у нерухомому майні та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині,

встановив:

02.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив:

- визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як на частку у спільному майні подружжя;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01.04.2014 року, видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , у частині, що стосується 1/2 частини квартири, яка не входила до складу спадщини та належить позивачу, як тому, хто пережив другого з подружжя;

- зобов`язати державного реєстратора внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належності часток: 1/2 квартири за ОСОБА_1 ; -1/2 квартири за ОСОБА_2 (включно з подарованими 210/1000 частинами).

06.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом: накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_1 та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з відчуженням чи обтяженням зазначеної частки квартири.

Заява обґрунтована тим, що майно, щодо якого ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову є предметом спору у цій справі, при цьому невжиття відповідних заходів забезпечення може утруднити та зробити неможливим виконання рішення суду, і призвести до порушення прав позивача та ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на його користь.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаної вище заяви.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на співмірність запропонованих заходів забезпечення позову предмету спору, що не позбавили б відповідача права користування майном та не створили б для нього надмірного обтяження, водночас, не застосування таких утворює ризик незбереження предмету спору до його вирішення по суті, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Скаржник також зауважує про надмірність вимог суду щодо надання доказів реальних намірів відповідача на відчуження вказаної вище квартири, оскільки сам факт звернення до суду із цим позовом та реєстрація права власності на відповідне нерухоме майно за відповідачем створює ризик його відчуження. Водночас, мета забезпечення позову – попередження таких дій, а не їх фіксація постфактум.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надає жодних доказів на підтвердження реальності наміру відповідача вчинити дії з відчуження квартири.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні вказаної вище заяви позивача, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Так, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо необхідності доведення позивачем реального наміру відповідача відчужити спірне нерухоме майно, апеляційній суд зауважує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Апеляційний суд ураховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17, в якій зазначено, що за змістом ст. ст. 149, 158 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Так, у цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку нерухомого майна та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину щодо 1/2 частин квартири АДРЕСА_1 .

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом позову є вказана 1/2 частина квартири, тому підставною та такою, що є співмірною заявленими ним позовним вимогами є заява ОСОБА_1 про вжиття відносно цієї частини заходів забезпечення позову.

Апеляційний суд також погоджується із зауваженнями скаржника про наявність підстав вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду у разі задоволення вказаних вище вимог, оскільки вказане спірне нерухоме майно може бути, зокрема, відчужене.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Заборона вчиняти певні дії застосовується у разі необхідності обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ураховуючи викладене, колегія суддів виснує, що заходи забезпечення позову про які просить позивач безпосередньо пов`язані із предметом позовних вимог та спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки наслідком потенційного задоволення вказаних вище позовних вимог позову буде визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.04.2014 року, видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 щодо майна у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на це майно за позивачем ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що одночасне застосування двох заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони його відчуження потребує оцінки на предмет співмірності обмеження прав відповідача та необхідності таких заходів. Арешт як захід згідно зі ст. 170 ЦПК України передбачає блокування розпорядження майном, а в окремих випадках обмеження його користування. Заборона органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти реєстраційні дії більш вузький інструмент, спрямований саме на унеможливлення переходу права власності до третіх осіб. Обидва заходи спрямовані на одну й ту саму мету збереження майна у статусі предмета спору до вирішення справи по суті.

З матеріалів справи убачається, що предметом даного позову є вимоги про визнання права власності на частку у нерухомому майні та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині 1/2 частин квартири АДРЕСА_1 . У випадку задоволення позову ефективність судового захисту можлива лише за умови збереження спірного майна у статусі предмета спору до моменту вирішення справи по суті, оскільки подальша зміна титульного власника може створити істотні процесуальні перешкоди для виконання рішення суду.

Разом із тим, колегія суддів у цій конкретній справі не погоджується із доцільністю застосування подвійного забезпечення позову, шляхом одночасного накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та вжиттям заборони вчинення щодо неї реєстраційних дій.

Колегія суддів ураховує, що арешт спірної 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 сама по собі унеможливлює вчинення органами державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти реєстраційні дії, у тому числі будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав та обтяжень щодо спірного нерухомого майна. Такий захід є достатнім для запобігання будь-яким діям, які можуть призвести до зміни правового статусу майна до вирішення справи по суті.

З огляду на принцип співмірності та необхідності, передбачений частиною третьою статті 150 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про те, що одночасне накладення арешту та встановлення заборони органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти реєстраційні дії, у тому числі будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав та обтяжень щодо спірної 1/2 частини квартири в даному випадку є надмірним, оскільки досягнення мети забезпечення позову може бути забезпечене шляхом застосування одного, але достатнього заходу – арешту вказаного нерухомого майна.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача ОСОБА_1 . Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача та пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог ОСОБА_1 (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі N 910/1040/18.

Забезпечення позову носить тимчасовий характер, тому апеляційний суд не вбачає порушень прав ОСОБА_2 .

Вказаний вид забезпечення позову лише направлений на збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті.

Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зауважує про те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 п.п.1,3,4 ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали, і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення вказаної вище заяви позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 327803751101.

Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 21.02.1996 року Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Головуючий Ю.П.Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова