Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №420/8471/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8471/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянув у письмовому спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказу від 05.03.2026 № 75 в частині, рішення про відмову у звільненні з військової служби та зобов`язання вчинити певні дії,

І. Суть спору.

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 05.03.2026 № 75 в частині продовження понад встановлені строки до оголошення демобілізації дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 19.12.2022, під час дії правового режиму воєнного стану, він уклав строковий контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, укладений за погодженням сторін на 3 (три) роки, строк якого закінчився 19.12.2025.

Позивач зазначає, що бажання продовжувати військову службу понад встановлені строки чи укласти новий контракт він жодним чином не висловлював, а натомість 17.02.2026 подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» — у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

За результатами розгляду рапорту відповідач рішенням, оформленим Витягом з протоколу засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 26.02.2026, у звільненні відмовив («не погоджено»), а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2026 № 75 продовжив дію контракту понад встановлені строки до оголошення демобілізації з посиланням на підпункт 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII.

Позивач вважає, що він відповідає усім установленим законом умовам звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (контракт укладено під час воєнного стану; строк його сплив; бажання продовжувати службу не висловлено), а тому відмова у звільненні та продовження дії контракту всупереч прямому застереженню закону є протиправними. Позивач наголошує, що зазначена норма є імперативною, а індивідуальний акт командира не може нівелювати чи обмежувати передбачене законом право військовослужбовця на звільнення; єдиним правомірним варіантом поведінки відповідача було прийняття рішення про звільнення.

(б) Позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що пунктом 4 контракту сторони зобов`язалися не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт, а позивач такого повідомлення у встановлений строк не подав, натомість звернувся з рапортом про звільнення лише 17.02.2026, чим, на думку відповідача, порушив умови контракту та встановлений порядок. Відповідач зазначає, що контракт є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626, 628, 629, 631 Цивільного кодексу України), а рішенням атестаційної комісії в межах дискреційних повноважень дію контракту правомірно продовжено на підставі підпункту 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII. Відповідач також указує, що витяг з протоколу засідання атестаційної комісії сформований та підписаний згідно з чинним законодавством і керівними документами, а позивачем не надано належних і допустимих доказів протиправності дій відповідача. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

22.04.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на його подання, яке судом задоволено, а відзив прийнято до розгляду.

27.04.2026 позивачем подано відповідь на відзив. Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

IV. Обставини, встановлені судом.

19.12.2022, під час дії правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (дію якого неодноразово продовжено та який триває дотепер), ОСОБА_1 уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Контракту він є строковим та укладений за погодженням сторін на 3 (три) роки, а отже, строк його дії закінчився 19.12.2025.

Пунктом 4 Контракту сторони зобов`язалися не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Бажання продовжувати військову службу понад встановлені строки або укласти новий контракт позивач не висловлював; новий контракт про проходження військової служби з ним не укладався.

17.02.2026 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням, оформленим Витягом з протоколу засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 26.02.2026, у звільненні позивача відмовлено з висновком «Не погоджено (продовжено термінів до демобілізації, у зв`язку із закінченням термінів)».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2026 № 75 дію контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації з посиланням на підпункт 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII. Зазначені обставини підтверджені відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 10/27/14-Ч-108-Аз на адвокатський запит представника позивача.

Не погодившись із рішенням про відмову у звільненні та наказом про продовження дії контракту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Джерела права та висновки суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України; громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII), а порядок її проходження — Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі — Положення № 1153/2008), дію якого пунктом 3 відповідного Указу поширено на військовослужбовців Національної гвардії України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 23 Закону № 2232-XII для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади осіб рядового складу, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється 3 роки.

Частиною четвертою статті 23 Закону № 2232-XII визначено, що строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом; під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (яким пункт 3 частини п`ятої статті 26 доповнено згідно із Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX) встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану — у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Відповідно до пунктів 24-27 Положення № 1153/2008 військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби, зокрема, у разі закінчення строку дії попереднього контракту; новий контракт набирає чинності з дня, наступного за днем закінчення строку дії попереднього контракту, за винятком військовослужбовців, у яких дію контракту продовжено в особливий період; про дату набрання чинності контрактом, а також про продовження строку контракту у примірниках контракту робиться відповідний запис, який засвідчується підписом командира (начальника) військової частини та скріплюється гербовою печаткою. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу та призначення її на посаду чи продовження військової служби.

Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII виникає за сукупності таких умов: 1) контракт укладено під час дії воєнного стану; 2) строк дії такого контракту закінчився; 3) військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Судом установлено, що позивач відповідає кожній із зазначених умов: Контракт укладено 19.12.2022, тобто під час дії воєнного стану; строк його дії закінчився 19.12.2025; бажання продовжувати військову службу або укласти новий контракт позивач не висловлював, а навпаки, реалізував право на звільнення, подавши 17.02.2026 рапорт за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII. За таких обставин у позивача виникло передбачене законом право на звільнення з військової служби із зазначеної підстави.

Суд відхиляє покликання відповідача на підпункт 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII як на підставу для продовження дії контракту. Ця норма прямо не поширюється на випадки, визначені пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, до яких належить і підпункт «ж». Тобто сам законодавець вивів обставини, за яких військовослужбовець набуває право на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час воєнного стану, з-під загального правила про автоматичне продовження дії контракту на період мобілізації та воєнного стану. Отже, за наявності підстави, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, дія контракту понад встановлені строки на період воєнного стану продовженню не підлягає, а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Суд також враховує, що продовження строку військової служби чинним законодавством не відбувається автоматично: воно потребує укладення нового контракту за бажанням військовослужбовця (частина четверта статті 23 Закону № 2232-XII, пункти 24-27 Положення № 1153/2008), вчинення відповідного запису у контракті та видання наказу по особовому складу. Станом на день подання позивачем рапорту нового контракту з ним укладено не було, відповідного запису у Контракті та наказу по особовому складу про продовження військової служби не вчинено. Відтак строк військової служби позивача автоматично не продовжувався, а сплив 19.12.2025.

Доводи відповідача про порушення позивачем пункту 4 Контракту (неповідомлення не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту) суд оцінює критично. По-перше, встановлений пунктом 4 Контракту обов`язок стосується повідомлення про бажання або небажання укладати новий контракт, тобто врегульовує питання укладення (продовження) контракту, а не звільнення з військової служби, підстави якого визначені статтею 26 Закону № 2232-XII; ці правові категорії не є тотожними. По-друге, зазначений обов`язок є взаємним (двостороннім), однак доказів повідомлення позивача про бажання або небажання укладати з ним новий контракт відповідач суду не надав. По-третє, підпункт «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII не встановлює присічного строку, протягом якого військовослужбовець має подати рапорт про звільнення з цієї підстави; неподання ж позивачем повідомлення за три місяці до закінчення строку контракту саме по собі свідчить про відсутність у нього наміру продовжувати військову службу, тобто підтверджує наявність третьої з наведених умов звільнення. За таких обставин порушення позивачем строку звернення з рапортом урівноважується невиконанням самим відповідачем передбаченого пунктом 4 Контракту зустрічного обов`язку та неукладенням з позивачем нового контракту.

Посилання відповідача на приписи Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору суд до уваги не бере, оскільки відносини проходження військової служби є публічно-правовими та регулюються спеціальним законодавством, а не нормами цивільного законодавства, що врегульовує приватноправові відносини.

Наказ командира військової частини є індивідуальним адміністративним актом, який приймається на виконання закону і не може змінювати або обмежувати його приписи. Виданням наказу від 05.03.2026 № 75 про продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану відповідач фактично обмежив передбачене підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII право позивача на звільнення, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України. При цьому рішення про відмову у звільненні, оформлене Витягом з протоколу засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 26.02.2026, не містить мотивованого обґрунтування підстав відмови, тоді як відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень має бути, зокрема, обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідач не виконав та правомірності відмови у звільненні позивача і продовження дії його контракту не довів.

Наведені висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою у справах цієї категорії. Так, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.07.2025 у справі № 560/12865/24 за подібних правовідносин (звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) підтримав висновки суду першої інстанції про протиправність рішення про продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану та про зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з урахуванням висновків суду, зазначивши, що вирішення питання про звільнення з військової служби належить до компетенції командування, у яку суд не втручається. Аналогічного підходу дотримано і в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі № 380/11180/26, ухваленому за подібних фактичних обставин.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову позивачу у звільненні з військової служби та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 № 75 в частині продовження дії контракту понад встановлені строки, а відтак — про необхідність їх скасування.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 цього Кодексу у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист відповідних прав, свобод та інтересів.

Прийняття рішення (наказу) про звільнення військовослужбовця з військової служби, визначення дати виключення зі списків особового складу та вчинення пов`язаних із цим організаційно-розпорядчих дій належить до повноважень командира військової частини (пункт 225 Положення № 1153/2008), а не суду. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень і самостійно вирішувати питання про звільнення. Водночас обмеження ефективного захисту порушеного права лише скасуванням протиправних рішень не забезпечить повного відновлення прав позивача та може зумовити необхідність повторного звернення до суду. Тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача та прийняти рішення щодо його звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача з військової служби задоволенню не підлягає, оскільки її задоволення означало б втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень щодо оформлення звільнення.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині та про часткове задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці у справах, пов`язаних із виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків. Позивач від сплати судового збору звільнений, судовий збір ним не сплачувався, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.03.2026 № 75 в частині продовження понад встановлені строки до оголошення демобілізації дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оформлене Витягом з протоколу засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 26.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2026 та прийняти рішення щодо його звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО