Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №420/23189/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23189/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні, вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідачів, НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) щодо неповного нарахування і неповної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року в період проходження військової служби ОСОБА_1 військової служби в НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 );

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року) у день виключення зі списків особового складу частини (06 серпня 2019 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 07 серпня 2019 року по 15 червня 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 по 13 травня 2017 року) з 07 серпня 2019 року по 07 лютого 2020 року.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

Позиція позивача обґрунтована тим, що при звільненні з військової служби 06 серпня 2019 року з НОМЕР_4 прикордонного загону ДПСУ (в/ч НОМЕР_3 ) з ним не було проведено повного розрахунку, оскільки не сплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року. Протиправність дій відповідача щодо ненарахування індексації встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 420/20558/24, а фактичний перерахунок коштів на суму 37 077,63 грн відбувся лише 15 червня 2025 року.

Позивач зазначає, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України та правових висновків Верховного Суду невиплата належних сум при звільненні тягне за собою обов`язок виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У зв`язку з цим позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін ДПСУ нарахувати й виплатити йому середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку за період з 07 серпня 2019 року по 07 лютого 2020 року.

(б) Позиція відповідача

16.07.2025 від відповідача, НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ), надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що в період з 27 квітня 2015 року по 13 травня 2017 року позивач дійсно проходив службу у в/ч НОМЕР_2 , однак 13 травня 2017 року наказом № 144-ОС він був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з направленням (переведенням) для подальшого проходження служби до НОМЕР_4 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_3 ). Тобто позивач з військової частини НОМЕР_2 не звільнявся з військової служби в запас чи у відставку, а переміщувався до іншого органу охорони державного кордону, через що розрахунок здійснювався відповідно до пункту 121, а не пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в ДПСУ. Повноту виконання судового рішення у справі № 420/20558/24 щодо виплати індексації в розмірі 37 077,63 грн відповідач забезпечив одразу після отримання постанови апеляційного суду. Військова частина НОМЕР_2 наголошує, що приписи статей 116, 117 КЗпП України пов`язують обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку саме з фактом звільнення працівника (військовослужбовця) та невиплатою йому належних сум у день звільнення власником або уповноваженим ним органом. Оскільки позивач з в/ч НОМЕР_2 не звільнявся, відповідач не мав статусу уповноваженого органу щодо проведення з ним остаточного розрахунку в день звільнення з лав ДПСУ. На думку відповідача, спірні правовідносини не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, що унеможливлює її застосування, а відсутність підстав для виплати середнього заробітку узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

01.09.2025 від відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що військова служба є державною службою особливого характеру, а правовий статус військовослужбовців та порядок проходження ними служби врегульовані спеціальним законодавством (Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби в ДПСУ тощо), а не трудовим кодексом. Військовослужбовці не мають статусу працівників, не перебувають у трудових відносинах і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату, тому норми Кодексу законів про працю України, зокрема статті 116 та 117 КЗпП України, на ці правовідносини не поширюються.

Крім того, відповідач вказує, що НОМЕР_4 прикордонний загін є органом охорони державного кордону (державною установою), а не підприємством чи організацією в розумінні трудового законодавства. Звільнення позивача відбувалося відповідно до спеціального Положення, затвердженого Указом Президента України № 1115/2009, а не в порядку статті 116 КЗпП України. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ № 100, містить виключний перелік випадків застосування середнього заробітку, до якого не входить виплата індексації грошового забезпечення. Також відповідач зазначає про неможливість застосування аналогії через різний механізм нарахування виплат: за Порядком № 100 розрахунок здійснюється у робочих днях, тоді як грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється в календарних днях.

Відповідач наголошує, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позивача було правомірно звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу без поновлення на посаді, а тому підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

21.07.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.02.2026 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд зупинено провадження у справі до отримання витребуваних доказів.

28.08.2026 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд поновив провадження у справі.

IV. Обставини, встановлені судом

28 квітня 2015 року наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України № 110-ос позивача з 27 квітня 2015 року зараховано в списки особового складу і всі види забезпечення загону морської охорони.

13 травня 2017 року наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України № 144-ос позивачв виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення загону морської охорони.

13 травня 2017 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 159-ос позивача з 13 травня 2017 року зараховано в списки особового складу і всі види забезпечення прикордонного загону.

18 травня 2017 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 166-ос позивача визнано таким, що приступив до виконання 13 травня 2017 року обов`язків помічника начальника загону – начальника прес-служби.

06 серпня 2019 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 293-ос позивача звільненого з військової служби, виключеного зі списків особового складу прикордонного загону і всіх видів забезпечення.

Не погоджуючись із виплаченою індексацію грошового забезпечення за період проходження служби позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі № 420/20558/24 визнано протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року; зобов`язано НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та здійснити виплату відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

15.06.2025 на виконання рішення суду у вказаній справі НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) виплатив на рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 37077,63 гривень.

Вважаючи, що позивач має право на середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, він звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд звертає увагу, що оскільки компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена в день звільнення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача остаточно звільнено з ІНФОРМАЦІЯ_1 06.08.2019, остаточний розрахунок з позивачем проведений 15.06.2025.

Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні - 06.08.2019.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Як вже встановлено судом позивача звільнено 06.08.2019, а тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 07.08.2019, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Проте суд зазначає, що ухвалою суду від 11.02.2026 витребував у НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) довідку про розміри середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

При цьому, суд зазначає, що жодних доказів, зокрема, довідки про розміри середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення з військової служби від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) до суду не надійшло.

За таких обставин, суд позбавлений можливості визначити конкретну суму, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, з урахуванням встановленого вище, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року) у день виключення зі списків особового складу частини (06 серпня 2019 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 07 серпня 2019 року по 15 червня 2025 року; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 по 13 травня 2017 року) з 07 серпня 2019 року по 07 лютого 2020 року.

VI. Судові витрати

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) щодо неповного нарахування і неповної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року в період проходження військової служби ОСОБА_1 військової служби в НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 );

3.Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 13 травня 2017 року) у день виключення зі списків особового складу частини (06 серпня 2019 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 07 серпня 2019 року по 15 червня 2025 року.

4.Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 по 13 травня 2017 року) з 07 серпня 2019 року по 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач 1 – НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .

Відповідач 2 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .

Суддя Оксана БОЙКО