Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №420/23367/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23367/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в особі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянув у письмовому провадженні за правилами окремого позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272, 287 КАС України справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), третя особа, ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, до відповідача, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), третя особа, ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) ВП №,79866082 від 20.07.2026 про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

Позивач вважає рішення про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправним. Позивач стверджує, що не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин невиплата нарахованих сум пенсії за умов відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів. Адже він діяв у порядку, встановленому законом: здійснив нарахування, включив нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставив безпосередню виплату пенсії у відповідну чергу.

Проведення такої виплати, на думку позивача, не може бути здійснено за рахунок власних коштів пенсійного органу, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.

Крім того, позивач посилався на відсутність після скасування рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 постанови КМУ від 14.07.2025 №821 нормативно-правового механізму використання бюджетних коштів державного бюджету , передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій за рішеннями суду.

(б) Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм правом на відзив.

(в) Позиція третьої особи

Третя особа не скористалася своїм правом на надання до суду письмових пояснень щодо позову.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

18.08.2026 суд відкрив провадження у справі з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-273, 287 КАС України.

IV. Обставини, встановлені судом

22.12.2025 відповідач виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79866082 на підставі виконавчого листа №420/23197/25, виданого 10.12.2025 Одеським окружним адміністративним судом, який своїм остаточним рішенням від 31.10.2025 :

- зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій в Одеській області №6001.1-4002/6017/5 від 27.05.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”, із врахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій, починаючи з 01.02.2023, з урахуванням раніше проведених витрат.

04.02.2026 позивач (боржник) направив відповідачу лист, в якому боржник повідомив, що 23.01.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №420/23197/25 провів третій особі перерахунок пенсії з 01.02.2023.

Новий розмір пенсії третьої особи з становить 20220,54 грн.

Сума доплати за період з 01.02.2023 по 31.01.2026 з урахуванням фактично виплачених сум склала 268526,69 грн. і за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 в сумі 7982,53 грн. обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.

Додатково боржник повідомив, про відсутність після скасування рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 постанови КМУ від 14.07.2025 №821 нормативно-правового механізму використання бюджетних коштів державного бюджету , передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій за рішеннями суду.

Тому покладені судом зобов`язання будуть здійснені після визначення відповідного порядку дій територіальних органів ПФУ з питань фінансування та здійснення зазначених виплат і виділення відповідних коштів на виплату пенсій та погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України .

Також суд встановив, що позивач включив нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставив у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії.

Позивач додав до цього листа копії рахунків. Так само вказані копії рахунків із підтвердженням нарахованих сум містяться в матеріалах справи.

Також суд встановив, що позивач включив нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставив у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії.

Відповідно до розрахунку позивача, зокрема за січень 2026 року третій особі нараховано на виконання рішення суду 20220,54 грн. Проте фактично виплачена пенсія у старому розмірі 12238,01 грн.

20.07.2026 відповідач за невиконання судового рішення виніс постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2026 рік затверджено постановою КМУ від 05.02.2026 №127. Бюджет Головного управління, передбачений на 2026 рік для погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду вичерпано.

Станом на дату подання позову погашення заборгованості планом доходів і видатків Головного управління на 2026 рік додатково не передбачено.

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Зміст даних спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо існування законних підстав у відповідача для застосування штрафних санкцій до позивача за невиконання рішення суду без поважних причин. Для цього суду необхідно встановити, чи були у позивача поважні причини для невиконання рішення суду.

Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений ч. 2 та ч. 3 ст.14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно, виходячи з предмету спірних правовідносин, спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).

Порядок виконання рішень суду, за якими боржник повинен вчинити певні дії, встановлений ст.63 Закон №1404 - VIII. Зокрема частини 2 і 3 ст.63 Закону №1404 - VIII визначають :

“ [...] У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження”.

Відповідальність за невиконання рішення суду, зокрема умови, підстави та розмір застосування штрафних санкцій встановлені в ст. 75 Закону №1404 - VIII:

“1. У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

2. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення”.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства в контексті цієї справи, необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, якщо судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк, тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Суд бере до уваги доводи позивача, що виконання судового рішення в повному обсязі, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов`язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

З процитованої норми права випливає, що виплати пенсій здійснюються територіальними управліннями Пенсійного фонду України області виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління Пенсійного фонду не має.

Окрім того слід акцентувати увагу, що відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

За такого правового регулювання випливає висновок, що негативні наслідки для боржника за невиконання рішення суду наступають лише у випадку, якщо це пов`язано з неповажними причин, а відтак державний виконавець, на час прийняття рішення про накладення штрафу, має встановити такий факт.

Суд враховує, що існує усталена практика Верховного Суду з вирішення подібних судових спорів.

Так, в постанові від 31.03.2021 у справі №360/3573/20 Верховний Суд пояснив, що поважними, в розумінні норм Закону №1404 VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.

Також суд враховує, що Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначав, що невиконання пенсійним органом судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У наведених рішеннях, суд касаційної інстанції наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають виважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це, на думку Верховного суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Варто також відзначити, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а та від 21.08.2019 у справі №754/3105/17, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Звертаючись до обставин цієї справи, позивач, посилається на відсутність виділення коштів для виплати, як на поважну причину невиконання рішення суду в повному обсязі.

Суд звертає увагу, що станом на липень 2026 сума пенсій на виконання судових рішень складає 3903877,8 тис. грн. та з кожним місяцем збільшується. При цьому на погашення заборгованості планом доходів і видатків Головного управління на 2026 рік передбачено:

- видатки на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, перерахованих за рішенням суду передбачено в сумі 20146,5 тис.грн.; на погашення заборгованості з виплати пенсій на виконання ретроспективних судових рішень всього в сумі 18318,3 тис. грн.;

- видатки за рахунок коштів Державного бюджету України на виплату пенсій , перерахованих на виконання судових рішень передбачено всього в сумі 34290,4 тис. грн.; на погашення заборгованості виплати пенсій на виконання ретроспективних судових рішень - всього в сумі 25484,8 тис. грн.

Таким чином, є очевидним, що обсяг наявних бюджетних призначень на 2026 рік є недостатнім для одночасного повного погашення заборгованості, що суд розцінює як поважну причину невиконання рішення суду щодо виплати суми заборгованості за минулий час, починаючи з 01.02.2023 по грудень 2025 (місяць, в якому рішення суду набрало законної сили).

Водночас щодо невиплати позивачем пенсії щомісячно у повному нарахованому розмірі, суд вважає незаконним та таким, що відбувається без поважних на те причин. Так, посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячною довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», є безпідставним. Суд не вважає вказане посилання обґрунтуванням поважності причин невиконання рішення суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 визнано протиправною та нечинною.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 08.06.2026 (дати набрання законної сили рішенням у справі № 320/51895/25) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Порядок … втратив чинність та не підлягає застосуванню.

Це означає, що з наведеної дати у відповідача відсутня будь-яка правова підстава застосовувати до виплати пенсії спеціальний режим часткової, пропорційної чи відстроченої виплати пенсії. Жоден інший чинний нормативно-правовий акт такого спеціального порядку виплати пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, не встановлює, а наявність у бюджеті Пенсійного фонду України окремих рядків видатків сама по собі не є порядком виплати та не може бути підставою для виплати пенсії в неповному розмірі або з відстроченням.

За таких умов єдиним правомірним порядком виплати пенсії є загальний порядок, визначений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів; при цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-ІV. Жодним підзаконним актом - у тому числі постановою Кабінету Міністрів України - змінювати ці умови та норми неможливо.

Частиною другою статті 5 Закону № 1058-ІV, на яку прямо посилається стаття 1-1 Закону № 2262-ХІІ, виключно Законом № 1058-ІV визначаються порядок здійснення пенсійних виплат та порядок використання коштів Пенсійного фонду України.

Стаття 52 Закону № 2262-ХІІ встановлює єдиний та універсальний порядок виплати пенсії: пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі.

Закон № 2262-ХІІ не містить жодної норми про виплату пенсії з окремої категорії бюджетних асигнувань, пропорційно або в порядку черговості.

Закон № 2262-ХІІ не передбачає окремого виду пенсійної виплати під назвою «перерахована за рішенням суду пенсія». Пенсія є єдиним і нероздільним майновим об`єктом незалежно від того, який юридичний факт став підставою для встановлення її коректного розміру. Штучне виокремлення таких виплат в окрему категорію з обмеженнями суперечить статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

Пенсії особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, виплачуються за рахунок коштів державного бюджету (стаття 9 Закону № 2262-ХІІ), у межах загального обсягу видатків на фінансове забезпечення виплати пенсій, передбаченого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Отже, пенсія ОСОБА_2 має виплачуватися з тих самих загальних видатків, що й пенсія будь-якому іншому пенсіонеру за Законом № 2262-ХІІ.

Отже після 08.06.2026 ГУПФУ зобов`язане здійснювати виплату пенсії щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених за спеціальною пенсійною програмою відповідно до Закону № 2262-ХП за рахунок коштів державного бюджету, а також виплатити нараховану заборгованість за минулий період у повному обсязі.

Стосовно здійснення щомісячних пенсійних виплат третій особі ОСОБА_1 суд наголошує, що рішення суду, яке належить до виконання, набрало законної сили 02.12.2025. Тобто після місяця, в якому рішення набрало законної сили, позивач зобов`язаний окрім нарахування заборгованості за попередній період здійснювати поточну виплату пенсії у відповідному до висновків суду розмірі. Проте, з огляду на матеріали справи, позивач у січні 2026 (після набрання законної сили рішенням суду) при перерахунку розміру пенсії за рішенням суду у розмірі 20220,54 грн. , поточну виплату пенсії фактично виплатив у старому розмірі 12238 грн. , що суд розцінює як невиконання рішення суду без поважних на те причин.

Таким чином, суд робить висновок, що ГУПФУ умисно безпідставно належним чином не виконує рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі № 420/23197/25 в частині здійснення поточної виплати пенсії у повному нарахованому розмірі, який становить щомісячно 20220,54 грн., тому дії відповідача щодо застосування штрафних санкцій за невиконання рішення суду є законними.

VI. Судові витрати

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог суд не здійснює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 268-273, 287 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), третя особа, ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - відмовити.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до ст.272 КАС України судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО

.