Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №420/29104/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/29104/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти, з постановкою на спеціальний облік;

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 12.09.2022 року є студентом Дніпровського державного аграрно-економічного університету денної форми навчання. Водночас, позивач був затриманий співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлений до приміщення ТЦК та СП задля проходження медичного огляду. За твердженням позивача, йому не була надана заява відповідного зразка, згідно якої він міг повідомити про наявність у нього підстав для отримання відстрочки від мобілізації згідно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також позивач зазначив, що співробітниками ТЦК та СП було проігноровано його усне звернення про бажання отримати відстрочку.

Незважаючи на вищевказані обставини, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Не погоджуючись із бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду заяви про надання відстрочки від призову на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та подальшим призовом на військову службу, позивач вирішив звернутися до суду з вказаним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 08.10.2024 року у справі №420/29104/24 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч.5 ст.262 КАС України.

ІНФОРМАЦІЯ_5 адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 08.10.2024 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

У визначений КАС України п`ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, не надано.

При цьому, в ухвалі про відкриття провадження у справі відповідачу було роз`яснено про можливість вирішення судом справи за наявними матеріалами відповідно до положень ч.6 ст. 162 КАС України.

Аналізуючи процесуальні норми КАС України суд доходить висновку, що незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, подання заяв по суті справи є правом учасників справи, як і право доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб`єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.

Крім того, за вищенаведених умов ухвалою суду від 09.10.2024 року було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_6 додаткові письмові докази, а провадження у справі №420/29104/24 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України до виконання доручення сулу про надання додаткових письмових доказів.

На виконання вищевказаної ухвали суду, представник ІНФОРМАЦІЯ_4 надіслав до суду примірник оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов позивача на військову службу під час мобілізації №155-мд від 16.06.2024 року, а також витяг із протоколу №4 від 25.06.2024 року Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким було відмовлено позивачу в отриманні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Провадження у справі після виконання доручення суду було поновлено ухвалою суду від 08.05.2026 року.

Згідно ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 12.09.2022 року був студентом Дніпровського державного аграрно-економічного університету денної форми навчання, на підтвердження чого надано довідку №97187 від 19.06.2024 року про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Водночас, як зазначає представник позивача у позові ОСОБА_1 у червні 2024 року був затриманий співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлений до приміщення ТЦК та СП задля проходження медичного огляду ВЛК для визначення придатності для проходження військової служби.

За твердженням позивача, йому не була надана заява відповідного зразка, згідно якої він міг повідомити про наявність у нього підстав для отримання відстрочки від мобілізації згідно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також позивач зазначив, що співробітниками ТЦК та СП було проігноровано його усне звернення про бажання отримати відстрочку.

Враховуючи вищевказане, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

В матеріалах справи міститься письмова заява позивача про надання йому відстрочки на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», водночас, вказана заява датована 17.06.2024 роком.

Окрім того, представник позивача 20.06.2024 року поштовим зв`язком надіслала на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.07.2024 року №2249 вбачається, що протоколом від 25.06.2024 року №4 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомила, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: згідно п. 58 Постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», військовозобов?язані особисто подають на ім?я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеної в додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час перебування в ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачем не було надано документів, що засвідчують наявність у нього права на отримання відстрочки від мобілізації.

Не погоджуючись із бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду заяви про надання відстрочки від призову на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та подальшим призовом на військову службу, позивач вирішив звернутися до суду з вказаним адміністративним позовом.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем дій та рішень суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов та інші надані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон України №2232-XII) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч.1 ст.1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону України №2232-XII).

Згідно ч.5 ст.22 Закону України №2232-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII) (в редакції від 18.05.2024 року).

Згідно ст.1 Закону України №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно п.1 ч.3 ст.23 Закону України №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до ч.ч.7-8 ст.23 Закону України №3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок №560) (у редакції від 24.05.2024 року), який, зокрема, але не виключно, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, та процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно п.56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Відповідно до п.57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до п.60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За п.62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

Окрім того, за п.63 Порядку №560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Варто зазначити, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому, в матеріалах справи міститься заява позивача про надання йому відстрочки на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», водночас, вказана заява датована 17.06.2024 роком, а також містяться докази надіслання представником позивача 20.06.2024 року поштовим зв`язком на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 заяви про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. При цьому суд акцентує увагу, що відповідні заяви про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу оформлені вже після прийняття начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 спірного наказу про призов позивача на військову службу від 16.06.2024 року №155-мд.

Окрім того, варто зазначити, що заява представника позивача від 20.06.2024 року про надання йому відстрочки на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» була розглянута Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановленому законом порядку, внаслідок чого прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яке оформлене протоколом від 25.06.2024 року №4. Відповідні обставини свідчать про відсутність бездіяльності відповідача в частині належного розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову, а також необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог у вказаній частині.

Суд також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів ТЦК та СП з відповідною заявою про надання відстрочки до моменту видання спірного у справі №420/29104/24 наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16.06.2024 року. Позивачем також не зазначено підстав, внаслідок яких він не скористався правом на подання заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 про отримання відстрочки від призову на військову службу з моменту початку навчання у Дніпровському державному аграрно-економічному університеті, тобто починаючи з 12.09.2022 року й до 16.06.2024 року.

Судом також встановлено, що фактично позивач оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд в частині його призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який згідно приписів п.19 ч.1 ст.4 КАС України є індивідуальним актом - тобто актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень, виданим (прийнятим) на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зпу справі №3/35-313 зазначено, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

При визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації (п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008в справі №1-10/2008).

Оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд про призов позивача на військову службу є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час звернення позивача до суду та вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби до військової частини.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Після видання спірного рішення, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі також - Положення №1153/2008).

Суд також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року по справі №160/2592/23 дійшов висновків, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною (видання наказу) не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.06.2024 року №155-мд, як акт індивідуальної дії є реалізованим його застосуванням, а тому підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу відповідача також відсутні.

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Викладені в цьому рішенні мотиви та аргументи дають, на думку суду, відповідь на всі суттєві доводи сторін.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу – відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя О.В. Білостоцький

.