Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №420/20350/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20350/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 06.07.2026 надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 23 852,01 гривень (двадцять три тисячі вісімсот п`ятдесят дві гривнi 01 копійка).

В обгрунтування позовних вимог зазначили, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.02.2023 № 37 солдата призваного під час загальної мобілізації ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду водія 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2023 № 180 солдата ОСОБА_1 , водія 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що 29.06.2023 в умовах воєнного стану самовільно залишив військову частину. У зв`язку з вищенаведеними діями Відповідача, 03.06.2024 було направлено повідомлення про вчинення злочину Відповідачем та до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (підтверджується витягом з ЄРДР від 04.06.2024, кримінальне провадження № 62024050010003664). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 14.05.2026 № 160 посадовим особам військової частин НОМЕР_1 наказано провести службове розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 . За результатами службового розслідування встановлено, що до карток особового рахунку солдату ОСОБА_1 , виплачених військовою частиною НОМЕР_1 , здійснено виплати грошового забезпечення за період з 06.02.2023 по 28.02.2023 в розмірі 23 852,01 гривень (двадцять три тисячі вісімсот п`ятдесят дві гривнi 01 копійка).

Таким чином, відповідач отримав без достатньої правової підстави грошові кошти у розмірі 23 852,01 гривень. 06.06.2026 на адресу ОСОБА_1 була направлена Вимога про повернення безпідставно отриманих коштів. Відповідно відомостей з сайту УКРПОШТА ( ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 10.06.2026 лист надійшов до відділення поштового зв`язку, але не вручений відповідачу.

Суддею отримано відповідь №22998602 від 08.7.2026 з ЄДДР, з якої вбачається адреса місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації: 30.09.2019.

Ухвалою судді від 09.07.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

13.07.2026 від представника позивача Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява (вх. №ЕС/78601/26) про долучення опису вкладення та накладної АТ «УКРПОШТА» №R635030030783.

Ухвалою судді від 15.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Копія ухвали від 15.07.2026 була направлена на адресу відповідача, проте, поштове відправлення повернулось до суду.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.02.2023 № 37 солдата призваного під час загальної мобілізації ОСОБА_1 (далі – «Відповідач») зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду водія 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач, Військова частина НОМЕР_2 була окремою військовою частиною, яка знаходилась в підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 , станом на момент проходження військової служби солдатом ОСОБА_1 .

26.09.2025 відбулось переформування військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 – у військову частину НОМЕР_1 , на виконання директив Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 07.06.2025 № 321/78/ДСК завершено організаційні заходи з переформування військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 – у військову частину НОМЕР_1 . Анульовано умовне найменування та ідентифікаційний код військової частини НОМЕР_2 , внаслідок чого на базі вивільненого особового складу та військового майна колишньої військової частини НОМЕР_2 сформовано 3 мотопіхотний батальйон військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2023 № 180 солдата ОСОБА_1 , водія 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що 29.06.2023 в умовах воєнного стану самовільно залишив військову частину.

У зв`язку з вищенаведеними діями відповідача, 03.06.2024 було направлено повідомлення про вчинення злочину Відповідачем та до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (підтверджується витягом з ЄРДР від 04.06.2024, кримінальне провадження № 62024050010003664).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 14.05.2026 № 160 посадовим особам військової частин НОМЕР_1 наказано провести службове розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування встановлено, що до карток особового рахунку солдату ОСОБА_1 , виплачених військовою частиною НОМЕР_1 , здійснено виплати грошового забезпечення за період з 06.02.2023 по 28.02.2023 в розмірі 23 852,01 гривень (двадцять три тисячі вісімсот п`ятдесят дві гривнi 01 копійка).

06.06.2026 на адресу ОСОБА_1 була направлена Вимога про повернення безпідставно отриманих коштів.

Відповідно відомостей з сайту УКРПОШТА станом на 10.06.2026, лист надійшов до відділення поштового зв`язку, але не вручений відповідачу.

Отже, звертаючись до суду з даною позовною заявою позивач просив стягнути з відповідача виплачені кошти в сумі 23852,01 грн, як безпідставно набуте майно.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Відповідно до п. 12 Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Натомість, згідно п. 15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно п.5. розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі змістом цієї норми, зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до положень ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Водночас ст. 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.І ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Верховний Суд висловив правову позицію в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-91 цс 14, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Аналіз ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, та наведеної правової позиці Верховного Суду свідчить про те, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошової допомоги або якщо відпала підстава для такої виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно, законодавство передбачає виключні випадки поверненню набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Недобросовісність набувача підтверджується вчиненням ним діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 безпідставно нараховані та виплачені грошові кошти у розмірі 23852,01 грн на користь Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );

Відповідач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА