Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №420/12275/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12275/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 в період з 25.06.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.08.2025 року грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити в період з 25.06.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.08.2025року ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02 січня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення в період з 25.06.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.08.2025 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. 26 січня 2026 року відповідач листом №3438/105 відмовив у задоволенні звернення, що і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Військова частина НОМЕР_2 заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному на відповідні періоди нормативно-правовому регулюванню. Відповідач при нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, застосовуючи встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розрахункову величину та враховуючи зміни, внесені до зазначеної постанови постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023. При цьому підстав для самостійного незастосування чинних положень Постанови № 704 та проведення перерахунку грошового забезпечення виходячи з іншої розрахункової величини у відповідача не було, у зв`язку з чим відсутні протиправність дій військової частини та правові підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до матеріалів справи, представник позивача звернувся до відповідача із заявою в якій просив здійснити з 25.06.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.08.2025 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На звернення представника позивача військова частина НОМЕР_2 повідомила, що при обчисленні грошового забезпечення позивачки керувалася положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, якими розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Відповідач зазначив, що постанова № 103, як пізніший нормативно-правовий акт того самого нормотворчого органу, уточнила механізм обчислення відповідних окладів, у зв`язку з чим підстави для застосування іншої розрахункової величини та проведення перерахунку грошового забезпечення позивачки відсутні.

Позивач не погоджуючись з такими діями звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) передбачає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У силу вимог приписів частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції чинній до 24.02.2018 року) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак, Постановою №103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-IX), Закон №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Отже, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначив, що враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі №160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі №240/16735/21.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» постановлено: 2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст.2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023. Саме з цієї дати положення пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 підлягають застосуванню при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

При цьому суд враховує постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 відмовлено. Постанова Верховного Суду набрала законної сили 16.07.2026 та є остаточною.

Верховний Суд виходив з того, що за відсутності у профільних законодавчих актах визначеного базового критерію для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення саме Кабінету Міністрів України належить повноваження встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому Верховний Суд зазначив, що встановлення Кабінетом Міністрів України базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями у фіксованому розмірі саме по собі не свідчить про вихід Уряду за межі наданих йому повноважень.

Верховний Суд також визнав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі.

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є правомірною, а встановлення нею у пункті 4 постанови №704 розрахункової величини у розмірі 1762 гривні для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями відповідає повноваженням Кабінету Міністрів України.

З огляду на наведене, суд не вбачає правових підстав для застосування після 20.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Відтак, у період з 20.05.2023 по 25.08.2025 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали визначенню відповідно до пункту 4 постанови №704 виходячи з установленої постановою №481 фіксованої величини 1762 гривні.

Таким чином, з урахуванням актуальної правової позиції Верховного Суду, суд доходить висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивачки за період проходження нею військової служби необхідно розмежовувати два періоди.

За період з 25.06.2020 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, оскільки застосування величини, визначеної на 1 січня 2018 року, у цей період не відповідало положенням нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Натомість за період з 20.05.2023 по 25.08.2025 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали визначенню виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, встановленої пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови №481.

Отже, застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення позивачки розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 25.06.2020 по 19.05.2023 є протиправним.

Водночас за період з 20.05.2023 по 25.08.2025 застосування відповідачем розрахункової величини 1762 гривні для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідає пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.

Враховуючи наведене, вимоги позивачки щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення підлягають задоволенню лише за період з 25.06.2020 по 19.05.2023.

Щодо вимог позивачки про здійснення перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки суд зазначає таке.

Зазначені виплати є похідними від правильності визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця. У разі встановлення неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням у відповідному періоді це зумовлює необхідність здійснення перерахунку інших виплат, розмір яких визначався з урахуванням відповідних складових грошового забезпечення.

Отже, з метою повного відновлення порушеного права позивачки відповідач зобов`язаний здійснити за період з 25.06.2020 по 19.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, розмір яких визначався виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням проведеного перерахунку та раніше виплачених сум.

Підстав для здійснення такого перерахунку за період з 20.05.2023 по 25.08.2025 судом не встановлено.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.06.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, встановленої на 01 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 за період з 25.06.2020 по 19.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, розмір яких визначався з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з перерахованих розмірів зазначених складових грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 27.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка