Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №380/14555/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 рокусправа № 380/14555/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про перебування на військовому обліку ОСОБА_1 .

-зобов`язати працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити внесення актуальної інформації щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, будучи військовозобов`язаним рядового складу, 05.11.2011 досяг 40-річного віку, що згідно з частиною другою статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на дату досягнення позивачем 40 років) було граничним віком перебування у запасі другого розряду. У зв`язку з досягненням встановленого законом граничного віку перебування в запасі позивач підлягав виключенню з військового обліку в силу прямої вимоги закону. Зміни, внесені до статті 28 вказаного Закону у 2014 році щодо підвищення граничного віку перебування у запасі до 60 років, зворотної дії в часі не мають і не можуть розповсюджуватися на осіб, які досягли граничного віку за попереднім законодавством. Незважаючи на це, відповідач обліковує позивача в статусі військовозобов`язаного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», чим порушує його права. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 20.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№67276 від 30.07.2026) у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Стверджує, що в Україні триває особливий період та діє режим воєнного стану, в умовах якого діє законодавчо визначений обов`язок щодо проходження військової служби та перебування на обліку. Зазначає, що статтею 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування на військовій службі для військовозобов`язаних рядового складу під час особливого періоду встановлено до 60 років. Позивач при зверненні до ТЦК та СП не надав документів про виключення з військового обліку, а відтак внесені відомості щодо перебування його на обліку як військовозобов`язаного відповідають положенням чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з такого.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , має статус військовозобов`язаного рядового складу.

05 листопада 2011 року позивач досяг 40-річного віку.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Листом від 23.06.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлено позивача про те, що згідно з даними бази «Оберіг» він з 17.02.1991 перебуває на військовому обліку в статусі «військовозобов`язаний».

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обліку його як військовозобов`язаного та відмови внести актуальні відомості про виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі — Закон №2232-XII).

За змістом частини третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, взяття громадян на військовий облік, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Статтею 27 Закону №2232-XII передбачено, що у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №2232-XII запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону №2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд — до 35 років; другий розряд — до 60 років.

Частиною четвертою статті 28 Закону №2232-XII визначено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.

Пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Отже, у редакції Закону №2232-XII, чинній на час звернення позивача із заявою від та на час надання відповіді від 23.06.2026, виключення військовозобов`язаного рядового складу з військового обліку за віком пов`язувалося з досягненням ним 60-річного віку.

Механізм організації та ведення військового обліку визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі — Порядок №1487).

Відповідно до пункту 35 Порядку №1487 військовозобов`язані та резервісти, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у день досягнення ними граничного віку.

Таким чином, обов`язок уповноваженого органу внести до Реєстру відомості про виключення особи з військового обліку за віком виникає за наявності встановленого законом юридичного факту — досягнення такою особою чинного граничного віку перебування в запасі.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та має військове звання.

Станом на дату розгляду заяви позивача – 23.06.2026 позивачу було 54 роки.

Отже, позивач не досяг встановленого частиною другою статті 28 Закону №2232-XII граничного віку перебування в запасі другого розряду — 60 років.

Суд ураховує, що у редакції статті 28 Закону №2232-XII, чинній станом на 25.01.2009, військовозобов`язані рядового складу другого розряду перебували в запасі до 40-річного віку, а досягнення граничного віку було передбачено як підстава для виключення з військового обліку.

Разом із тим Законом України від 27.03.2014 №1169-VII було змінено положення статті 28 Закону №2232-XII та збільшено граничний вік перебування в запасі, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено до 60 років.

Спірні правовідносини у цій справі виникли не у 2011 році, а у червні 2026 року у зв`язку зі зверненням позивача до відповідачів із заявою про виключення з військового обліку, розглядом цієї заяви, наданням відповіді від 23.06.2026 № 2051/3372 та невнесенням до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Тому правомірність оскаржуваних дій відповідача та наявність у відповідача обов`язку внести відповідні відомості до Реєстру підлягають оцінці з огляду на законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, тобто у червні 2026 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 17.02.2020 у справі №820/3113/17 Верховний Суд розглядав спір за позовом особи, яка мала військове звання «солдат», перебувала на військовому обліку військовозобов`язаних запасу другої категорії до досягнення 40-річного віку, а після збільшення законодавцем граничного віку була повторно взята на військовий облік.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі, а метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок та які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України. З часу набрання чинності відповідними змінами Закон №2232-XII поширюється на всіх осіб, які не досягли встановленого ним граничного віку перебування у запасі.

Верховний Суд також зазначив, що предметом судового розгляду є правомірність дій суб`єкта владних повноважень на час їх учинення, а тому спір має вирішуватися на підставі законодавства, чинного на час повторного взяття особи на військовий облік. Оскільки за чинними на той час положеннями статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг 60-річного граничного віку перебування в запасі, Верховний Суд визнав правомірним його поновлення на військовому обліку.

Суд також ураховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24, предметом якої було оскарження повторного взяття на військовий облік особи, раніше виключеної з військового обліку у зв`язку з досягненням установленого попередньою редакцією закону граничного віку перебування в запасі.

На відміну від обставин цієї справи, у справі №280/6524/24 факт попереднього виключення особи з військового обліку підтверджувався відмітками у військовому квитку та паспорті. Проте Верховний Суд дійшов висновку, що у зв`язку з продовженням граничного віку перебування в запасі таку особу автоматично поновлено в запасі незалежно від того, чи перебувала вона на військовому обліку, оскільки вона не досягла 60-річного віку та, відповідно до чинного законодавства, повинна перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

У постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24 Верховний Суд відхилив доводи про те, що застосування збільшеного граничного віку до особи, раніше виключеної з військового обліку, становить зворотну дію закону в часі.

Верховний Суд указав, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави, а з часу набрання чинності змінами до Закону №2232-XII вони поширюються на всіх осіб, які не досягли чинного граничного віку перебування в запасі.

Також Верховний Суд зазначив, що хоча правовідносини у справах №814/4386/15, №820/3113/17 та №280/6524/24 не є тотожними, вони є змістовно подібними з огляду на однакове матеріально-правове регулювання питання збільшення граничного віку перебування в запасі та повторного взяття на військовий облік.

Наведені висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, позивач також пов`язує припинення свого статусу військовозобов`язаного з досягненням 40-річного віку до внесення у 2014 році змін до статті 28 Закону №2232-XII та стверджує, що подальше збільшення граничного віку не може бути застосовано до нього.

При цьому за обставинами справи №280/6524/24 попереднє виключення особи з військового обліку було належно оформлене та підтверджувалося військово-обліковими документами. Проте навіть за таких обставин Верховний Суд не встановив підстав для збереження за особою статусу виключеної з військового обліку після збільшення граничного віку перебування в запасі.

У справі, що розглядається, матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у 2011 році, відповідної відмітки у військовому квитку серії НОМЕР_1 або інших облікових документів, які б підтверджували оформлення такого виключення.

Суд зазначає, що у сукупності з відомостями військового квитка та відсутністю документів про виключення у 2011 році наявні у матеріалах справи докази підтверджують фактичне подальше перебування позивача у правовідносинах військового обліку.

Разом із тим вирішальним для розгляду справи є не лише відсутність документального підтвердження виключення позивача у 2011 році, а те, що відповідно до висновку Верховного Суду у справі №280/6524/24 навіть належно оформлене попереднє виключення за віком не перешкоджає застосуванню до особи збільшеного законодавцем граничного віку перебування в запасі.

Отже, навіть за умови визнання того, що 15.06.2011 позивач досяг установленого на той час граничного віку перебування в запасі та підлягав виключенню з військового обліку, ця обставина не створює у нього права вимагати у 2026 році збереження статусу особи, виключеної з військового обліку, оскільки за чинною статтею 28 Закону №2232-XII він не досяг 60-річного граничного віку.

Доводи позивача щодо порушення статті 58 Конституції України суд вважає необґрунтованими.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У спірних правовідносинах положення статті 28 Закону №2232-XII у редакції, чинній у 2026 році, не застосовуються для оцінки правомірності поведінки позивача у 2011 році та не покладають на нього відповідальність за минулі дії. Вони застосовуються до актуального правового статусу позивача та до дій відповідачів, учинених у травні 2026 року, тобто після набрання відповідними нормами чинності.

Тому застосування до триваючих відносин військового обліку законодавства, чинного на час звернення позивача та розгляду його заяви, не є зворотною дією закону в часі.

Посилання позивача на принцип правової визначеності та принцип належного урядування не змінюють наведених висновків суду. Зазначені принципи не можуть бути підставою для покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку діяти всупереч прямим приписам чинного закону та внести до державного Реєстру відомості про виключення особи з військового обліку за відсутності встановленої законом підстави.

З огляду на викладене суд висновує, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладена у листі від 23.06.2026 №2051/3372, ґрунтується на положеннях статей 28, 37 Закону №2232-XII, чинних на час розгляду заяви позивача.

Висновок відповідача про недосягнення позивачем граничного віку перебування в запасі відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону.

Отже, підстави для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виключенні позивача з військового обліку відсутні.

Оскільки на день звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 граничний вік перебування у запасі становить 60 років, а позивач зазначеного віку не досяг (1971 року народження), у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про виключення позивача з військового обліку та внесення відомостей про таке виключення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій та відсутність законодавчо визначеного обов`язку внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку за віком.

Натомість позивач не довів наявності станом на червень 2026 року передбаченої пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення його з військового обліку, оскільки не досяг 60-річного граничного віку перебування в запасі.

Ураховуючи викладене, суд висновує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 КАС України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяГрень Наталія Михайлівна