Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №640/1593/20 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Київ справа №640/1593/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, стягнення коштів-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), в якому просив суд:

- визнати недійсним та скасувати наказ Генерального прокурора від 20.12.2019 №1183-вк;

- поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на військовій службі, як особу офіцерського складу Збройних Сил України, який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, ЄДРПОУ 00034051, матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, які недоотримані внаслідок незаконного звільнення та компенсацію позивачу за кожний день затримки помножений на кількість днів такої затримки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ був прийнятий Генеральним прокурором із численним порушеннями норм матеріального та процесуального права. Зауважив, що на час звільнення його з військової служби у запас, посаду, на якій позивач проходив службу не скорочено, у розпорядження Генерального прокурора позивача не переводили, накази про зміни у штатній чисельності не доводились.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року (суддя Шевченко Н.М.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що звільнення військовослужбовців із військової служби є підставою для прийняття рішення про звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 23 червня 2020 року зупинено провадження у справі №640/1593/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 30 травня 2022 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 30 травня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 31 травня 2022 року вирішено перейти до розгляду справи у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/1593/20 передано на розгляд судді Білоноженко М.А.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу №640/1593/20 прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А. та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 11.02.2025, з урахуванням думки представників сторін, подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Міністра оборони України Загороднюка А.П. по особовому складу від 18.12.2019 року № 713 на підставі п. 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» та п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача, особу офіцерського складу Збройних Сил України, який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі було звільнено з військової служби у запас.

Наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 №1183-вк, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивача з 31.12.2019 було звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вважаючи прийнятий наказ від 20.12.2019 протиправним, а своє звільнення з військової служби незаконним, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За приписами частини першої, третьої статті 16 Закону №1697-VII, зокрема особливим порядком призначення на посаду та звільнення з посади забезпечується незалежність прокурора.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №113-IX) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII, який зокрема визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої, десятої статті 6 Закону №2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби (абзац 1 частини першої статті 20 Закону №2232-XII).

Для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема, для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років (частина друга статі 23 Закону №2232-XII).

Відповідно до пункту 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з підпунктом «г» пункту 1 частини п`ятої, частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, у мирний час, - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням №1153/2008.

За приписами пунктів 5, 7 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці).

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до абзацу 2 пункту 9 Положення 1153/2008, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

За приписами пункту 12 Положення 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур.

Так, виключено частину четверту статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, частину четверту статті 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.

Зокрема, підпунктом 1 та абзацом другим пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що прокурор, який на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» займав посаду у військовій прокуратурі, міг бути переведений на посаду прокурора в органах прокуратури лише у разі успішного проходження атестації.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час дії особливого періоду, - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Як свідчать матеріали справи, 03.02.2015 між Міністром оборони України та позивачем був укладено відповідний контракт.

Наказом Міністра оборони України від 02.02.2015 № 61 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону № 2232-XII, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

Упродовж 2015-2019 років ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, востаннє наказом Генерального прокурора України від 28.12.2018 № 747-вк позивача призначено на посаду прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Відтак, передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби.

Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в орган прокуратури на загальних умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24.12.2021 у справі № 640/304/20, від 06.10.2021 у справі № 420/5104/20, від 27.10.2022 у справі № 640/26378/19, від 29.11.2022 у справі №380/2490/20.

Судом встановлено, що 10 грудня 2019 року позивачем було подано Генеральному прокурору рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_2 заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором Чумаком В.В., згідно з вимогами п. 245 Положення до Міністерства оборони України 12.12.2019 було надіслано подання про звільнення позивача з військової служби.

Окрім того, 10.12.2019 заступником Генерального прокурора та прокурором відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України

проводилась з ОСОБА_1 бесіда, аркуш якої долучений до матеріалів справи.

Під час бесіди позивач відповів на запитання:

- ставлення до звільнення: бажає звільнитися з військової служби;

- прохання (побажання) військовослужбовця: наполягає на звільненні з лав Збройних Сил України;

- бажання військовослужбовця проходити службу у військовому резерві: не бажає;

- претензії до порядку та терміну подання до звільнення: претензій не має.

З огляду на вищевказані обставини, наказом Міністра оборони України від 18 грудня 2019 року №713 (по особовому складу) підполковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зазначений наказ позивачем був оскаржений до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 26 липня 2021 року залишено без змін.

Відтак, винесений наказ був визнаний судовими інстанціями законним та обґрунтованим.

Наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 №1183-вк, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивача з 31.12.2019 було звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення.

У подальшому, на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 245 Положення наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 № 152/ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1188-вк, а саме: викладено п. 1 зазначеного наказу в іншій редакції: «Підполковника юстиції Вториха P.I., якого наказом Міністра ра оборони України від 18.12.2019 № 713 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. « 2» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), із 31.12.2019 звільнити з посади прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Суд зауважує, що внесені зміни жодним чином не вплинули на права та обов`язки ОСОБА_1 , не змінили підстави звільнення, а лише привели у відповідність до вимог законодавства формулювання звільнення.

Відповідно до пункту 245 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України. Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

З цього приводу суд зазначає, що у військовій прокуратурі позивач перебував на посаді прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури як військовослужбовець, з яким було укладено відповідний контракт про проходження військової служби.

Тобто, у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на цю посаду. Якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).

Отже, за відсутності спору про звільнення з військової служби обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).

Подібна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №420/5104/20, від 29 лютого 2024 року у справі №640/18117/20, від 20 жовтня 2022 року у справі №640/1455/20, від 08 листопада 2022 року у справі №640/1559/20.

Таким чином, позивача було звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а Генеральний прокурор звільнив його із займаної посади, на яку він був відряджений.

Суд зазначає, що на час видання спірних наказів конструкція статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не містила такої підстави для звільнення з посади прокурора, як звільнення з військової служби.

Однак, у розглядуваній ситуації необхідно виходити з особливостей правового становища позивача, який був військовослужбовцем і якого відрядили до прокуратури для проходження військової служби (за контрактом). Відповідно, після звільнення з військової служби обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді у військовій прокуратурі не було, як і не було правових передумов для його переведення до новоствореної прокуратури (за відсутності рішення про успішне проходження атестації).

Вказана позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 по справі №640/1058/20.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що Законом № 113-ІX надано право прокурорам військових прокуратур достроково припинити контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України без пов`язаного з цим звільнення з органів прокуратури.

Як вже зазначено, позивач був військовослужбовцем, якого наказом Міністерства оборони України відрядили до Генеральної прокуратури України (із залишенням на військовій службі) для призначення на відповідну посаду до Головної військової прокуратури із залишенням на військовій службі.

Відповідно, в період його призначення та звільнення з органів прокуратури на позивача, як військовослужбовця Збройних сил України, розповсюджувалася дія Закону № 2232-ХII та Положення № 1153/2008.

3 огляду на це, вирішення питання про проходження військової служби позивача, як військовослужбовця, відрядженого до державного органу, прийняття/звільнення з військової служби належало до повноважень Міністра оборони України.

Суд звертає увагу, що Закон № 113-IX жодних норм стосовно продовження перебування на посаді військового прокурора, у разі дострокового розірвання контракту та припинення військової служби, не передбачає.

3 аналізу положень п. 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX слідує, що право дострокового припинення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України надано прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, у разі успішного проходження ними атестації з метою переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Водночас, на дату подання позивачем рапорту (10.12.2019), відтак і видання наказу Міністра оборони України від 18.12.2019 № 713, за рішенням кадрової комісії № 1 від 29.10.2019 № 37 ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію та за результатами іспиту набрав 67 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту.

Оскільки обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення, не проходження позивачем першого етапу атестації виключає можливість його переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

Таким чином позивач передбачену Законом № 113-IX атестацію не пройшов та відповідно на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора переведений не був.

За вказаних обставин обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду прокурора.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що наказ Генерального прокурора від 20.12.2019 №1183-вк про звільнення позивача є законними та обґрунтованими, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Вимоги позивача про поновлення на військовій службі та стягнення матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є похідними, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення також відсутні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )відмовити повністю

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.