Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №300/4157/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2026 р. справа № 300/4157/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

16.06.2026 адвокат Шевченко Наталія Павлівна звернулася до суду через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 : індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року; компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року;

компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки;

компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу: індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року; компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 16.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про залишення позову без розгляду.

Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов до суду через систему "Електронний суд" 13.08.2026. Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з мотивів, що за 2015 рік позивач не мав права на індексацію заробітної плати, оскільки, поріг 101% перевищено не було. Накопичений індекс споживчих цін за весь 2016 рік не перевищив поріг у 103%, який визначає підставу для нарахування індексації. Накопичений ІСЦ у період січень-жовтень 2017 року не перевищив законодавчо встановленого порогу в 103 %, який є обов`язковою умовою для проведення індексації доходів. Зазначено, що у 2023 році роботодавці були звільнені від обов`язку індексації зарплати, оскільки дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII зупинено на 2023 рік згідно із Законом "Про державний бюджет України на 2023 рік" № 2710-IX від 03.11.2022. Щодо вимог про компенсацію за невикористані календарні дні відпусток зазначено, що частина десята статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що грошова компенсація виплачується лише за щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки поліцейського, а також за щорічну додаткову відпустку особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відпустка учасникам бойових дій не належить до цієї категорії та не передбачена спеціальним законом як така, за яку може бути виплачена компенсація при звільненні. Обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. У встановленому порядку наказ про звільнення від 16.08.2026 № 345 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було, а тому відповідачем у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки, як учасника бойових дій допущено не було, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація і відомостей про виплату грошової компенсації за роки наказ не містить, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив. Позивач під час проходження служби в поліції реалізовував своє право на відпочинок та частково використовував належні йому щорічні основну та додаткову відпустки. Зокрема, у 2018, 2019 та 2020 роках вказані відпустки були використані ним у повному обсязі. Водночас невикористана частина відпусток становить: за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 33 доби, за 2017 рік - 14 діб, за 2021 рік - 38 діб, за 2022 рік - 25 діб, а за 2023 рік - 30 діб. Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення ГУНП в Івано-Франківській області від 28.01.2026 № 10590-2026, кількість днів невикористаної відпустки, що підлягали компенсації у році звільнення відповідно до вимог спеціального законодавства, була повністю обрахована та виплачена при проведенні остаточного розрахунку. У встановленому законом порядку наказ про звільнення позивачем оскаржено не було, відтак він є чинним. Також відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.12.2007 по 16.08.2023 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області ненараховувалися та невиплачувалися позивачу: індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року (а.с. 18-27).

Згідно довідки управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області позивач дійсно проходив службу в УМВС в Івано-Франківській області з 04.12.2007 по 06.11.2015 та в ГУНП в Івано-Франківській області з 07.11.2015 по 16.08.2023. Під час проходження служби, щорічну основну оплачувану та додаткову відпустку за 2018, 2019, 2020 рік використав у повному обсязі. Невикористана частина відпустки за 2015 рік складає 03 доби, за 2016 рік складає 33 доби, за 2017 рік складає 14 діб, за 2021 рік складає 38 діб, за 2022 рік складає 25 діб, за 2023 рік складає 30 діб. Додаткову відпустку як учасник бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" за 2015 у кількості 14 діб, за 2016 у кількості 14 діб, за 2017 у кількості 14 діб, за 2019 у кількості 14 діб, за 2022 у кількості 14 діб, за 2023 у кількості 14 діб, не використовував (а.с. 16).

Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області ненараховувалися та невиплачувалися позивачу: компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки; компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1 - 4 ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, припиняється.

Разом із тим, суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом також враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.

Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

А тому, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки та за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

Щодо ненарахування та невиплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".

Відповідно до абз. 2 статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно абз. 4 частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи частини шостої статті 2 Закону № 1282-XII визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 1 січня 2016 року - 103 відсотка).

Згідно частини другої статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення»" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 18 жовтня 2017 року № 782.

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Щодо визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за спірний період, суд зазначає наступне.

З аналізу положень Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

09.12.2015 Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013).

Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття "базовий місяць" і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу". Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

Враховуючи, що з листопада 2015 після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 посадовий оклад позивача (капітан поліції) не збільшувався, місяцем підвищення доходу для визначення індексації є саме листопад 2015.

Водночас вилучення терміну "базовий місяць" та запровадження поняття "місяць підвищення доходу" не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у "базовому місяці", так і у "місяці підвищення доходу" індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця, в даному випадку- з грудня 2015 року.

Як вже було зазначено, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється до 1 січня 2016р. в розмірі 101 %.

Відповідно до повідомленням Державної служби статистики України грудні 2015 року порівняно з листопадом був 100,7%.

Отже, поріг 101% перевищено не було.

Відтак, є безпідставними позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року.

Як зазначено вище, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016р. - 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Щодо 2016 року враховуючи приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації згідно Додатоку 1 до Порядку № 1078: за січень-квітень 2016 року (січень - 100,9%; лютий - 99,6%; березень - 101,0%; квітень - 103,5%) величина індексу споживчих цін не перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка; у квітні величина індексу споживчих цін досягла 105,1% (100,9% х 99,6% х 101,0% х 103,5% х 100) тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з травня місяця обчислення індексу споживчих цін необхідно розпочинати спочатку;

Оскільки у квітні величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка з травня місяця обчислення індексу споживчих цін необхідно розпочинається спочатку. Індекси споживчих цін у 2016 р. за: травень - 100,1 %; червень - 99,8 %; липень - 99,9 %; серпень - 99,7 %; вересень - 101,8 %; жовтень - 102,8 %; листопад - 101,8 %; грудень - 100,9 %. Так, з травня по жовтень величина індексу споживчих цін досягла 104,1% (100,1% х 99,8% х 99,9% х 99,7% х 101,8% х 102,8% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації, тому з листопада 2016 року обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку (листопад - 101,8 %; грудень - 100,9 %), який не перевищує поріг індексації 103 відсотка.

Щодо 2017 року враховуючи приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації згідно Додатку 1 до Порядку № 1078:

за січень-березень 2017 року (січень - 101,1%; лютий - 101,0%; березень - 101,8%) у березні величина індексу споживчих цін досягла 103,94 (101,1% х 101,0% х 101,8% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з квітня місяця обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку;

за квітень-червень 2017 року (квітень - 100,9%; травень - 101,3%; червень - 101,6%) у червні величина індексу споживчих цін досягла 103,84 (100,9% х 101,3% х 101,6% х100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з липня місяця обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку;

за липень-вересень 2017 року (липень - 100,2%; серпень - 99,9%; вересень - 102,0%) величина індексу споживчих цін у вересні досягла 103,94 (100,2%х 99,9% х 102,0% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, тобто з жовтня місяця (жовтень - 101,2%) обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку.

Таким чином позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період: квітень 2016 р., жовтень 2016 р., березень 2017 р., червень 2017 р., вересень 2017 р.

Щодо нарахування та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2023 по серпень 2023 року суд зазначає наступне.

Пунктом 3 "Прикінцеві положення" Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ.

Відновлення дії, відбулась 01.01.2024.

Положення пункту 3 "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є чинними та не визнавались неконституційними, а відтак підлягають застосуванню.

Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема оплати праці (грошового забезпечення), тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати індексацію позивачу за цей період.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23 грудня 2025 року у справі № 420/35557/23, від 28 червня 2024 року у справі № 200/2319/23 щодо відсутності підстав для нарахування та виплати індексації за період 2023 року, оскільки пунктом 3 "Прикінцеві положення" Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Таким чином, відсутнім є факт протиправності бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, дослідивши Договір про надання правничої (правової) допомоги від 18.03.2025, Додаткову угоду від 10.03.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 18.03.2025, акт прийому-передачі послуг від 15.06.2026, платіжне доручення № @2РL568090 від 11.03.2026 встановив, що адвокат на підставі Ордера Серії АТ № 1126650 від 22.01.2026 надав позивачу правничу допомогу щодо звернення до суду з даним позовом вартістю 7000 грн. (а.с.13, 28-30).

За таких обставин, 7000 грн витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином. При цьому, вказана сума витрат є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Таким чином, враховуючи те, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 : індексації грошового забезпечення за період: квітень 2016 р., жовтень 2016 р., березень 2017 р., червень 2017 р., вересень 2017 р.; компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : індексацію грошового забезпечення за період: квітень 2016 р., жовтень 2016 р., березень 2017 р., червень 2017 р., вересень 2017 р.; компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2017, 2021, 2022, 2023 роки; компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2019, 2022, 2023 роки.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.