Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №357/18700/24 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/18700/24

Провадження № 2-др/357/100/25

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Сомок О. А. розглянувши у письмовому провадженні без виклику учасників в м. Біла Церква заяву представника позивача ОСОБА_1 та заяву представника відповідача ОСОБА_2 про розподіл судових витрат

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 , зокрема, до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі 10000,00 гривень. При ухваленні рішення судом не вирішене питання розподілу між сторонами судових витрат на правничу допомогу. У зв`язку із необхідністю проведення такого розподілу, представники сторін подали до суду відповідні заяви.

Частинами 3, 4 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення судом постановлено здійснювати у письмовому провадженні без виклику учасників справи.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, подані заяви з додатками, судом встановлено таке.

Відповідно до заяви представника позивача ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу, які поніс позивач ОСОБА_3 під час розгляду даної справи склали 24000,00 грн.

У заяві представника відповідача ОСОБА_2 зазначено, що відповідачем ОСОБА_4 понесено витрати на правничу допомогу під час розгляду даної справи судом у сумі 23000,00 грн.

За змістом ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Згідно положень ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання, зокрема, про те, як розподілити між сторонами судові витрати.

Враховуючи, що при ухваленні судового рішення не було вирішено питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесену сторонами, це питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Положеннями ст. 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до частин 1 та пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

У разі встановлення сторонами в договорі про надання правничої допомоги фіксованого розміру гонорару, подання детального опису робіт не вимагається. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у справі № 640/18402/19.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

На підтвердження витрат, які поніс позивач на правничу допомогу в матеріали справи надано: договір про надання правової допомоги № 22-08 від 03.06.2024 укладеного між адвокатом Коваленко Ю.О. та ОСОБА_3 , додаткова угода №3 від 20.12.2024 до даного договору, акт приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2025 грн та розрахунок розміру гонорару від 17.09.2025 до договору про надання правової допомоги. Даними документами підтверджено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 24000,00 грн.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу його представником надано: договір №62/2023 про надання правничої допомоги від 07.06.2023 укладений між ОСОБА_4 та Адвокатським бюро «Максима Кучерука», додаткову угоду №2 до договору №62/2023 від 22.09.2025, розрахунок розміру гонорару та акт №2/62/2023 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 22.09.2025, платіжну інструкцію 2.320887891.1 від 22.09.2025 на суму 23000,00 грн. Отже, витрати відповідача на правничу допомогу склали 23000 грн.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22.

Сторони не заперечували проти обсягу, складових, розміру правничої допомоги. Ними також не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148 постанови від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 145 зазначеної вище постанови).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд вважає, що у даній справі наявні підстави для того, щоб присудити на користь сторін часткове відшкодування понесених ними судових витрат на правничу допомогу.

Ця справа належить до справ незначної складності, спір є малозначним та розгляд проводився по матеріалах справи. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокати – як представник позивача, так і представник відповідача витратили би значний час, тому суд дійшов висновку проте, що розмір гонорара адвоката - представника позивача у 24 000,00 грн, не відповідає критерію розумності та співмірності їх розміру з урахуванням складності цієї справи та суми позовних вимог. Так само, суд вважає, що розмір гонорара адвоката – представника відповідача у сумі 23000,00 грн не є розумним та співмірним.

З огляду на зазначене, суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 8000,00 грн.

Витрати відповідача на правничу допомогу також підлягають зменшенню до 8000,00 грн.

При розподілі судових витрат на правничу допомогу суд враховує, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення шкоди з ОСОБА_4 задоволені частково, а саме: на користь позивача – стягнуто 10000,00 грн моральної шкоди при заявленій вимозі 56000,00 грн (16000,00 грн майнової шкоди + 40000,00 грн моральної шкоди). Тобто позовні вимоги задоволені на 17,86%, а відмова склала 82,14%. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 1428,8 грн (8000,00 грн х17,86%), а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 6571,20 грн (8000,00 грн х82,14%).

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, здійснивши взаємне зарахування судових витрат сторін, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_4 різницю витрат на правничу допомогу у сумі 5142,40 грн (6571,20 грн -1428,8 грн).

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 133-134, 137, 141, 260, 268, 270, 273, 354 ЦПК України

У Х В А Л И В :

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5142,40 грн (п`ять тисяч сто сорок дві гривні 40 копійок).

Апеляційну скаргу на додаткове рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додаткового рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1 – ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2 – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», місце знаходження: вулиця Січових Стрільців, будинок 40, місто Київ, 04053, ЄДРПОУ 20782312.

Суддя О. А. Сомок