Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №240/7039/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/7039/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ у Рівненській області від 12.02.2026 року про відмову у призначенні мені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Рівненській області призначити мені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону №796-ХП «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, виходячи із наявного страхового стажу роботи, який становить більше 36 років, починаючи з 26.01.2026.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії.

Ухвалою від 02.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи, що станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 02 роки 09 місяців 02 днів, а тому право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону №796 відсутнє.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 04.02.2026 про призначення пенсії за віком.

Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за результатами розгляду заяви позивача прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 12.02.2026 № 064050003985, в якому зазначено про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю проживання станом на 01.01.1993 - 3 роки (а.с. 16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач в період з 26.04.1986 по 01.09.1986 була зареєстрована в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с. 17).

Тобто, в позивача наявна початкова величина.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості (зазначені неповні чи неточні відомості) про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Слід також зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача від 28.07.1988 серії НОМЕР_1 містяться записи про періоди роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення:

- з 28.07.1988 по 15.01.1989;

- з 03.05.1989 по 20.11.1990.

Крім того, згідно довідки Ємільчинської селищної ради від 27.01.2026 № 81 (а.с. 17), позивач в період з 26.04.1986 по 01.09.1986 та з 06.07.1988 по 01.12.1990 була зареєстрована та постійно проживала в с. Підлуби Ємільчинського району Житомирської області.

Довідкою Бердичівського педагогічного фахового коледжу від 27.02.2023 № 89 (а.с. 22) підтверджено, що в періоди з 01.06.1987 по 12.07.1987 та з 15.05.1988 по 14.06.1988 позивач проходила педагогічну практику в дитячому садку "Сонечко" с. Підлуби Ємільчинського району Житомирської області, а в періоди з 01.01.1987 по 12.01.1987 та з 01.01.1988 по 12.01.1988 перебувала на канікулах.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач, станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії має страховий стаж понад 36 років, вік - 56 років та проживала в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки.

Відповідач у відмові не вказує на наявність інших, окрім спірних, підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028, код 21084076) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.02.2026 № 064050003985.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.01.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк