Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №240/10682/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/10682/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування наказів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 04.02.2026 №249 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати п.23 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2026р. №42 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 направити особову справу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 для поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про взяття на облік.

В обгрунтування позову зазначає, що його протиправно призвано на військову службу під час мобілізації та зараховано до списків особового складу військової частини, оскільки він мав відстрочку від призову.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рівненський об"єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на момент мобілізації позивача, у відповідача була відсутня інформація про наявність у позивача права на відстрочку. З такою заявою до відділу ТЦК він не звертався.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Щодо скасування наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини, то проаналізувавши чинне законодавство, відповідач 2 пропонує за наявності підстав, передбачених пунктом 2, частини 4, ст. 26 Закону №2232-XII, звернутися з рапортом до командира військової частини для підтвердження підстав звільнення з військової служби.

Представник третьої особи надіслав пояснення щодо позову, у яких просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2026 ОСОБА_1 подано через ЦНАП Романівської селищної ради Житомирської області заяву про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до витягу із протоколу ІНФОРМАЦІЯ_5 №14 від 04.02.2026 ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки позивач має батька ОСОБА_2 , якому встановлено ІІ групу інвалідності.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04.02.2026 №249 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2026 №36ь ОСОБА_1 призначено на посаду солдата резерву 2 запасного взводу 94 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.

Позивач вважає такі накази протиправними, тому звернувся з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частинами 2-3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 14 статті 2 Закону №2232-XII установлено, що виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента та триває станом на цей час.

Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024, затверджено Порядок №560, який визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють:

військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;

військовозобов`язаних та резервістів, які добровільно виявили бажання проходити військову службу в обраній ними військовій частині, - командири військових частин або районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Перелік військових частин, командирами яких здійснюється призов військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві) під час мобілізації, визначається Генеральним штабом Збройних Сил;

військовозобов`язаних, які добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, - начальники підрозділів, органів, закладів, установ СБУ відповідно до переліку підрозділів, органів, закладів, установ СБУ, визначених Генеральним штабом Збройних Сил;

військовозобов`язаних та резервістів СБУ - Центральне управління або регіональні органи СБУ;

військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів - керівники розвідувальних органів або визначені їх наказами керівники відповідних підрозділів;

резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві, - командири військових частин, з якими резервісти уклали такі контракти.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

У разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Аналіз наведених норм свідчить, що під час мобілізації, ТЦК та СП здійснюють призов громадян на військову службу незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно пункту 11 цього Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім іншого, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543) визначені правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

За нормами пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

З вищенаведеного, суд дійшов висновку, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють перевірку щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення. Проте, така перевірка відбувається за подання військовозобов`язаним заяви та документів, що підтверджують право на відстрочку.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04.02.2026 №249 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 .

Разом з тим, як вбачається з матеріалів спрви, 30.01.2026 ОСОБА_1 подано через ЦНАП Романівської селищної ради Житомирської області заяву про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до витягу із протоколу ІНФОРМАЦІЯ_5 №14 від 04.02.2026 ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки позивач має батька ОСОБА_2 , якому встановлено ІІ групу інвалідності.

Таким чином в день мобілізації позивача (04.02.2026) йому було надано відстрочку від призову на військову службу. Позивач реалізував таке право до його призову шляхом подання відповідної заяви.

Відповідач у відзиві зазначає про те, що на момент мобілізації позивача була відсутня інформація про наявність у нього права на відстрочку, з такою заявою він не звертався.

Разом з тим, вказане спростовується витягом з протоколу ІНФОРМАЦІЯ_5 №14 від 04.02.2026.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2024 у справі №160/10728/23 звернув увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

У спірному випадку, вищезазначена поведінка позивача, є проявом його активних дій для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки, звернувшись завчасно до ЦНАПу, позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, і рішенням РТЦК така відстрочка була надана.

Більш того, як вбачається з наданого відповідачем витягу з ЄДР ПВР, позивачу вже з аналогічних підстав надавалася відстрочка з 13.02.2025 по 09.05.2025, потім з 09.05.2025 по 07.08.2025 та з 01.08.2025. 04.02.2026 така анульована.

Проте, інформацію про наявність у позивача відстрочки від призову відповідач не перевірив, що призвело до протиправної мобілізації за наявності законного права на відстрочку та порушення Порядку №560, яким, зокрема, передбачено, що до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд зазначає, що з`ясування обставин наявності у військовозобов`язаного передбачених абзацом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відноситься до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Такі повноваження суб`єкт владних повноважень здійснює під час заходів з мобілізації військовозобов`язаного з використанням інформації, яка наявна в районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, а також має право на подання запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів, зокрема Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону № 2232, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (далі - Закон № 1951), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до п.8 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (за наявності), зокрема, відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку; відомості про виконання військового обов`язку (категорія обліку); відомості про військовий облік (вид обліку та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебуває на обліку).

Відповідно до частини 8 статті 5 Закону № 1951, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.

Тобто, вказаний Закон визначає та покладає певні права та обов`язки на відповідача, у тому числі щодо внесення актуальних відомостей про особу до Реєстру.

Таким чином, з аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У витязі з протоколу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 04.02.2026 міститься інформація про те, що до реєстру неможливо внести такі дані що надання відстрочки терміном до 03.05.2026, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Разом з тим, суд зазначає, що неможливість внесення ІНФОРМАЦІЯ_8 до реєстру відповідної інформації про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу не може позбавляти його права на таку відстрочку.

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що на момент прийняття відповідачем наказу від 04.02.2026 щодо призову на військову службу під час загальної мобілізації, позивач можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб скористався, що відповідачем належним чином не було перевірено, у зв`язку з цим, позивача неправомірно був включено до списків осіб, які підлягають призову на військову службу.

Розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, Конституційний Суд України вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 04.02.2026р. №249 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимог визнати протиправним та скасувати п.23 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2026 №42 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Як слідує з матеріалів справи, прийняття неправомірного наказу про призов тягне за собою протиправність усіх наступних наказів у логічному ланцюгу, оскільки вони є наслідком першого протиправного рішення.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Суд звертає увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію.

Також суд зауважує, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Більше того, оскаржуваний позивачем акт індивідуальної дії вичерпує дію фактом виконання, тобто призовом позивача для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у військову частину , а тому скасування відповідного наказу в частині не є самостійною підставою для зміни статусу позивача.

Разом з тим, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення, єдиним належним способом є визнання протиправним та скасування п.23 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2026 №42 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.05.2026 справа № 560/21393/25.

Не підлягають задоволенню вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 направити особову справу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 для поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про взяття на облік, оскільки вчинення відповідних дій після звільнення зі служби належить до дискреційних повноважень відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Що стосується витрат на правову допомогу у розмірі 15000 грн.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано, ордер, договір про надання правової допомоги №13-2401-25 від 24.01.2025, рахунок-фактуру від 19.03.2026 а суму 15000 грн., акт наданих послуг від 19.03.2026

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідач у відзиві заперечував проти відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 15000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що "…розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг."

Суд вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом сформовано усталену практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу. Так, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 та від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 виходив з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У редакції КАС України, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене, обраховуючи доцільність понесених відповідачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.

Суд, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді, беручи до уваги заперечення та часткове задоволення позову, суд уважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді, які підлягають компенсації відповідача у розмірі 10000,00 грн.

З огляду на викладене, суд вважає , що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) , Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) , про визнання протиправними та скасування наказів, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 04.02.2026 №249 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати п.23 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2026 №42 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_9 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

28.08.26