Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №277/417/26 — Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/417/26

РІШЕННЯ

іменем України

"20" серпня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, позивача – не з`явилася, представника позивача – адвоката С.О. Хільченка, відповідачів – не з`явилися, представника відповідачів – адвоката С.В. Гули, розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача-адвокат Хільчевський Сергій Олександрович звернувся до Ємільчинського районного суду Житомирської області в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обгрунтована тим, що ОСОБА_1 працює вчителем історії у Степанівському ліцеї Ємільчинської селищної ради Житомирської області. Також, ОСОБА_1 є депутатом Ємільчинської селищної ради VIII скликання.

29 вересня 2025 року на нараді директор Степанівського ліцею зачитала звернення від голови профкому ОСОБА_20 за підписом 16 вчителів (зі слів директора). В зверненні йшлося про те, що вчитель історії ОСОБА_1 своїми діями (зверненнями) принижує статус закладу, вказувалося, що ОСОБА_1 збирала підписи проти вчителя хімії ОСОБА_21 , а також про здійснення позивачем дій з підбурювання батьків та учнів проти вчителя математики ОСОБА_22 . Вказане звернення було направлено відповідачами до Ємільчинської селищної ради Житомирської області та було отримано селищною радою 29.09.2025.

Позивач вказує, що у вказаному зверненні відповідачі поширили про ОСОБА_1 наступну недостовірну: 1. Що вона нібито «вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створюють несприятливу психологічну обстановку»; 2. Що вона має «упереджене ставлення до вчителів»; 3. Що вона «підбурює батьків та учнів» з метою заміни або звільнення вчителів.

Вказані відомості позивач вважає недостовірними, оскільки жодної заяви, скарги та збору підписів проти вчителя хімії ОСОБА_5 не було і немає.

Стосовно вчителя математики ОСОБА_23 у зверненні вказано, що ОСОБА_1 «вже декілька років поспіль пише скарги та підбурює батьків та учнів», що не відповідає дійсності. Існує заява на ім?я директора Степанівського ліцею Н. Васьківської з проханням заміни її на іншого вчителя на 2025-2026 н.р. від батьків та учнів 10 (зараз 11) класу від 30.05.2025 року. На цю заяву відповіді не було надано.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов?язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об?єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох.

У конкретному випадку твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 нібито «вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створюють несприятливу психологічну обстановку», що вона має «упереджене ставлення до вчителів» та «підбурює батьків та учнів», та «підбурює батьків та учнів» не може розцінюватися як оціночне судження, оскільки позивач зазначає, що ця інформація підлягє перевірці.

Позивач вважає, що відомості, з приводу яких виник спір, являють собою недостовірну негативну інформацію та таку, що принижує репутацію позивача, що свідчить про порушення його прав у зв?язку з поширенням оспорюваної інформації у вигляді негативного впливу такої інформації на його ділову репутацію, в тому числі через зниження його ділової активності у сфері його діяльності тощо. Особливу цинічність діям відповідачів додає той факт, що ОСОБА_1 має намір брати участь з майбутньому конкурсі на посаду директора ліцею. Поширення недостовірної інформації саме в цей період має ознаки цілеспрямованої дискредитації з метою недопущення мого обрання на керівну посаду.

ОСОБА_1 вважає, що висловлювання, викладені в зверненні підписаному відповідачами, на її думку є наклепом, оскільки не відповідають дійсності, порочать її честь, гідність та ділову репутацію, формують у суспільства негативне уявлення про її роботу вчителя та діяльність депутата, були розповсюдженні шляхом направлення звернення до Ємільчинської селищної ради.

Позивач у відповідь на адвокатський запит 06.03.2026 від Ємільчинської селищної ради отримав відповідь, відповідно до якої повідомлено, що під час робочого візиту представників селищної ради та відділу освіти, молоді та спорту Ємільчинської селищної ради до Степанівського ліцею ОСОБА_1 , стосовно якої порушувалися питання у зверненні, була відсутня на робочому місці. З метою недопущення одностороннього розгляду питання, обговорення зазначеного звернення не проводилося. За результатами надходження вищезазначеного колективного звернення управлінські рішення громадянки ОСОБА_1 не приймалися, дисциплінарні заходи не застосовувалися. Підстав для прийняття рішень дисциплінарного характеру встановлено не було.

Після згадуваної наради у ОСОБА_1 , погіршився стан здоров?я. 30 вересня ОСОБА_1 звернулася до МПТБ за невідкладною допомогою (тиск 190/100). Наступного дня 01 жовтня 2025 року вона була змушена була йти на лікарняний. А вже 03 жовтня 2025 року через важкий стан направлена сімейним лікарем на стаціонарне лікування, яке проходила до 10 жовтня 2025 року в КП «Коростенська ЦЛ КР».

Вказаними діями відповідачів, що проявилися в поширенні недостовірної інформації, було завдано моральних страждань позивачу.

Тому, позивач просить суд визнати недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену відповідачами шляхом направлення звернення на адресу Ємільчинської селищної ради Житомирської області та директора Степанівського ліцею Ємільчинської селищної ради Житомирської області, зобов`язати відповідачів у строк не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом направлення колективного звернення до Ємільчинської селищної ради Житомирської області та директора Степанівського ліцею Ємільчинської селищної ради Житомирської області з посиланням на резолютивну частину судового рішення та зазначенням недостовірності інформації, що міститься в зверненні від 25.09.2025, стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 170000 грн.

Відповідачі подали відзив на позовну заяву, де вказали, що заперечують проти позовних вимог в повному обсязі. Підставою позову стало колективне звернення вчителів від 25.09.2025, яке було надіслано до Ємільчинської селищної ради Житомирської області, яке було отримано останньою 29.09.2025.

Згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти колективні письмові звернення до посадових і службових осіб цих органів, що зобов?язані розглянути звернення і дати грунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідачі наголошують, що звернення зі скаргами до посадових осіб не є поширенням особою недостовірної інформації, а реалізацією конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України. Якщо особа вертається до зазначених органів із заявою, у якій міститься та чи інша інформація, і якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте під час перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в цьому разі має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №727/5418/17 (провадження №61-4388св18).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсно поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Інформація в зверненні є така, яка містить оціночні судження і є така, яку можна підтвердити. Те, що позивач писала скарги на вчителя хімії ОСОБА_5 - підтвердженням цього проведення анкетування стосовно дій ОСОБА_5 . Позивач самостійно подала до позовної заяви колективну заяву на вчителя ОСОБА_5 , де підписала це колективне звернення, і де зазначено, що класний керівник ОСОБА_1 «неодноразово повідомляла адміністрацію закладу про такий стан на уроці математики».

Позивач підтверджує у своїй позовній заяві про те, що існує заява на ім?я директора Степанівського ліцею Н. Васьківську з проханням заміни її на іншого вчителя на 2025-2026 роки від батьків та учнів, яку підписувала і позивач.

Позивач як посадова особа не довів, що поширена про нього інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням і що оспорена інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Згідно з ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно з ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мов-но-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб?єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов?язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Вказані у колективному зверненні висловлювання: «вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створюють несприятливу психологічну обстановку», «упереджене ставлення до вчителів» є суб?єктивною думкою відповідачів, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком.

Стосовно того, що позивач зазначає в позовній заяві про те, що з 01 жовтня 2025 року вона була змушена піти на лікарняний, то відповідачі вказують, що на офіційній сторінці Ємільчинської селищної ради допис на 01.10.2026 стосовно проведення свята Покрови Пресвятої Богородиці, була присутня позивач (саме в той день, коли пішла на лікарняний). Таким чином, можна припустити, що позивач мала змогу піти на святкування свята з великою кількістю людей, а на роботу не могла піти, бо погано себе почувала, що містить протиріччя в діях позивача.

Тому, відповідачі вважають також, що підстав для стягнення моральної шкоди немає і просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, де зазначив, що відповідачі ґрунтують свій захист на ст. 40 Конституції України, стверджуючи про реалізацію права на звернення до компетентних органів та просять суд застосувати висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 року у справі №727/5418/17, де сформована позиція: «у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації».

Позивач вказує, що дана правова позиція не може бути застосована судом при розгляді вказаної справи. В правовому висновку йдеться про звернення не будь-яких органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб, а лише до тих, що «компетентні перевіряти таку інформацію та надавати відповідь».

В справі, що розглядається предметом є інформація, викладена в зверненні відповідачів до Ємільчинського селищного голови Сергія Волощука від 25.09.2025. Це звернення стосується питань трудової діяльності колективу (зокрема призначень, звільнень та переведень працівників), а також погіршення морально психологічного клімату в установі, що підтверджується вищевикладеним зверненням до органів місцевого самоврядування. Вказані питання не є в сфері впливу Ємільчинської сільської ради, як засновника закладу освіти.

Таким чином, позивач вказує, що питання, які порушені у зверненні від 25.09.2025 не належать до повноважень Ємільчинської селищної ради, селищний голова не є роботодавцем для вчителів ліцею, не наділений повноваженнями щодо їх звільнення, «заміни» або втручання у внутрішньо-психологічний клімат колективу.

Вказані у зверненні фати є повноваженнями керівника закладу освіти, отже Ємільчинська селищна рада не компетентним органом, який може перевіряти таку інформацію та надавати відповідь.

На думку позивача, направлення звернення до органу місцевого самоврядування, який не має прямого впливу на внутрішню організацію ліцею, свідчить про те, що метою відповідачів було не вирішення трудового питання, а саме поширення негативної інформації про позивача серед посадових осіб громади.

Позивач також вказує, що в справі № 727/5418/17, на яку посилаються відповідачі, йдеться про звернення до правоохоронних органів, а не до органів місцевого самоврядування.

Відповідачі у своєму відзиві вказують, що вказані у колективному зверненні висловлювання: «вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створюють несприятливу психологічну обстановку», «упереджене ставлення до вчителів» є суб`єктивною думкою відповідачів. Однак, ці висловлювання відірвані в контексту самого звернення, саме звернення містить твердження про конкретні факти, а саме «Минулого року вона писала скарги, збирала підписи батьків, учнів для того, щоб звільнити вчителя хімії ОСОБА_5 . Адміністрація ліцею провела анкетування серед учнів стосовно дій ОСОБА_5 , які не підтвердилися. Проте ОСОБА_24 сама відмовилася працювати у цьому класі. Крім того, вже декілька років поспіль вона пише скарги та підбурює батьків та учнів, аби поміняти вчителя математики ОСОБА_23 , яка відповідально ставиться до своїх професійних обов`язків».

Дія (збір підписів) та документ (скарга) або існували в об`єктивній реальності, або ні. Це не може бути «суб`єктивним сприйняттям» чи «критикою», оскільки описує фізичні дії особи у минулому. Відповідачі у відзиві визнають, що намагаються знайти підтвердження цих фактів лише зараз, шляхом подання адвокатських запитів. Це свідчить про те, що на момент підписання звернення 25.09.2025 відповідачі свідомо поширювали неперевірену та недостовірну інформацію.

У відзиві відповідачі обґрунтовуючи свої заперечення вказують: «Те, що позивач приймала участь у спробі заміни вчительки математики, то позивач самостійно надає до позовної заяви копію колективної заяви на цю вчительку, в якій зазначає, що класний керівник ОСОБА_1 (це ж позивач) «неодноразово повідомляла адміністрацію закладу про такий стан на урок математики». Першим, хто підписав колективне звернення є саме позивач. Позивач підтверджує у своїй позовній заяві (абз. 5 позовної заяви) про те, що існує заява на ім`я директора Степанівського ліцею Н. Васьківську з проханням заміни її на іншого вчителя на 2025-2026 роки від батьків та учнів, яку підписувала і позивач».

В цьому контексті позивач зазначає, що заява, яка міститься в матеріалах справи і про яку йдеться у відзиві дійсно підписані ОСОБА_1 – як мамою учня, не як вчителем цього ліцею, так само вказана заява підписана і рештою батьків учнів, звернення відповідачів ж направлено конкретно на вчителя ліцею, а не на маму учня. В самій заяві батьки просять директора ліцею замінити вчителя, що в цьому випадку є реалізацією їх конституційного права на звернення, оскільки директор має повноваження на такі дії, до того ж звернення вказує на «вже декілька років поспіль вона пише скарги та підбурює батьків та учнів, аби поміняти вчителя математики ОСОБА_23 », тобто має місце тривалий характер дій, доказом ж вказують на одну заяву і те надану позивачем, жодних доказів у підписантів звернення на 29.05.2025 року не було, про що свідчить направлення відповідних адвокатських запитів тільки у 2026 році.

Позивач вказує на перекручування фактів з заяви, що і є недостовірною інформацією, адже недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Щодо статусу позивача, як депутата та межі допустимої критики, позивач вказує, що відповідачі наголошують на статусі позивача як депутата Ємільчинської селищної ради для розширення меж допустимої критики. Позивач зазначає, що зміст звернення стосується виключно її професійної діяльності, як вчителя та стосунків у колективі ліцею. Статус публічної особи не надає права на поширення завідомо неправдивих фактичних даних про трудову діяльність такої особи, що не пов`язані з виконанням нею депутатських повноважень.

Щодо допису у Facebook від 01.10.2026 та перебування позивача на лікарняному, то позивач наголошує, що це не стосується предмета спору. Предметом позову є недостовірна інформація, викладена у Зверненні від 25.09.2025. Будь-які події, що відбулися роком пізніше, не мають значення для кваліфікації дій відповідачів у момент поширення інформації та є спробою дискредитувати особистість позивача. Роздруківка допису у Facebook не є належним доказом, та не стосується предмету доказування у цій справі. Тому, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідачі подали заперечення на відповідь на відзив та зазначили, що Ємільчинська селищна рада є засновником Степанівського ліцею Ємільчинської селищної ради Житомирської області. Згідно з ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про освіту» засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) забезпечує та контролює створення у закладі освіти безпечного, здорового та інклюзивного чи спеціального освітнього середовища із забезпеченням універсального дизайну та розумного пристосування.

Згідно з п. 2-1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про освіту» безпечне освітнє середовище - сукупність умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди. Забезпечення безпечного та здорового освітнього середовища охоплює не лише створення належних матеріально-технічних умов, а й підтримання сприятливого психологічного клімату, недопущення конфліктних ситуацій, психологічного тиску та інших обставин, які можуть негативно впливати на учасників освітнього процесу.

За таких обставин звернення педагогічних працівників щодо дій вчителя, які, на їхню думку, призводять до формування несприятливої психологічної обстановки в трудовому та освітньому середовищі закладу освіти, стосується сфери, контроль за якою закон прямо покладає на засновника закладу освіти, а саме: Ємільчинську селищну раду. Отже, Ємільчинська селищна рада як засновник Степанівського ліцею є належним та компетентним суб?єктом для розгляду відповідного звернення, перевірки викладених у ньому обставин та вжиття заходів реагування в межах повноважень, визначених законодавством України.

При цьому, позивач звертався до Ємільчинської селищної ради зі зверненням, на яке відділ освіти, молоді та спорту Ємільчинської селищної ради надавав відповідь за №67 від 17.03.2021 щодо внесення змін до статуту, участі у конкурсах педагогічного працівника Степанівського ЗЗСО І-ІІІ ст. ОСОБА_1 , щодо відвідування уроків педагогічними працівниками Степанівського ЗЗСО та оснащення плакатами кабінету історії, щодо погіршення стану здоров?я через виконання педагогічної діяльності; 2) зі зверненням №206 від 23.09.2022 з питанням підвезення дітей 3) з депутатським запитом №3 від 20.06.2023 з питань педагогічного навантаження, щодо проблемної ситуації з дитиною ОСОБА_25 , щодо ситуації з директоркою, невеликої площі класів, проведення хвилини мовчання.

Щодо підтвердження дійсності фактів, викладених у зверненні від 25.09.2025: «Протягом останніх 6 років вчитель історії Степанівського ліцею Ольга Лугина, депутат Ємільчинської селищної ради, вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створює несприятливу психологічну обстановку, яка заважає нам повноцінно працювати».

Це оціночне судження вчителів є результатом того, що позивач протягом останніх 6 років зверталася до відділу освіти, молоді та спорту Ємільчинської селищної ради з питань, які стосувались дотримання трудової, поведінки працівників закладу освіти, проведення конкурсного відбору на посаду директора закладу загальної середньої освіти, організації та проведення загальнонаціональної хвилини мовчання у закладі освіти, можливого морального та психологічного клімату в педагогічному колективі та інших питань, пов?язаних з організацією освітнього процесу та діяльністю закладу освіти.

Відповідачі вважають, що належних доказів отримання моральної шкоди саме від звернення відповідачів не має, у зв?язку з відсутністю причинно-наслідкового зв?язку, підтверджуючих документів, методики нарахування моральної шкоди. Отже, за відсутності належних доказів, причинно-наслідкового зв?язку, сам факт перебування на лікарняному не може розглядатися як достатнє підтвердження заподіяння моральної шкоди.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.06.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідачів (16) заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві на запереченні на відповідь на відзив.

Позивач та відповідачі у судове засідання не з`явилися.

У судовому засіданні 10.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення і проголошення судового рішення на 20.08.2026.

У судовому засіданні 20.08.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 29 вересня 2025 року на нараді директор Степанівського ліцею зачитала звернення 17 вчителів Степанівського ліцею Ємільчинської селищної ради Житомирської області: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , яке адресоване Ємільчинському селищному голові Сергію Волощуку, копія: директору Степанівського ліцею Наталії Васьківській наступного змісту:

«Протягом останніх 6 років вчитель історії Степанівського ліцею Ольга Лугина, депутат Ємільчинської селищної ради, вчиняє дії проти педагогічного колективу, які принижують престиж колективу та створює несприятливу психологічну обстановку, яка заважає нам повноцінно працювати.

ОСОБА_26 має упереджене ставлення до вчителів, які викладають в класі, де вона є класним керівником та мамою учня. Минулого року вона писала скарги, збирала підписи батьків, учнів для того, щоб звільнити вчителя хімії ОСОБА_5 . Адміністрація ліцею провела анкетування серед учнів стосовно дій ОСОБА_5 , які не підтвердилися. Проте ОСОБА_24 сама відмовилася працювати у цьому класі. Крім того, вже декілька років поспіль вона пише скарги та підбурює батьків та учнів, аби поміняти вчителя математики ОСОБА_23 , яка відповідально ставиться до своїх професійних обов?язків.

У нас немає сумнівів, що після заміни ОСОБА_23 , вона буде проводити роботу щодо заміни інших вчителів цього класу.

Просимо вжити відповідні заходи стосовно дій ОСОБА_1 ».

Ємільчинська селищна рада листом від 03.03.2026 №488 на запит адвоката повідомила, що «під час робочого візиту представників селищної ради та відділу освіти, молоді та спорту Ємільчинської селищної ради до Степанівського ліцею ОСОБА_1 , стосовно якої порушувалися питання у зверненні, була відсутня на робочому місці. З метою недопущення одностороннього розгляду питання, обговорення зазначеного звернення не проводилося. За результатами надходження вищезазначеного колективного звернення управлінські рішення громадянки ОСОБА_1 не приймалися, дисциплінарні заходи не застосовувалися. Підстав для прийняття рішень дисциплінарного характеру встановлено не було…».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 201 Цивільного кодексу України честь, гідність та ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, а також на недоторканність ділової репутації.

У ч. 1 ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.

Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

При цьому для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації необхідно встановити сукупність обставин, а саме: факт поширення інформації; те, що поширена інформація стосується позивача; її недостовірність; а також те, що поширення цієї інформації порушує особисті немайнові права позивача.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною другою статті 30 цього Закону передбачено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образ, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20 (провадження № 61-15064св21).

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 травня 2026 року у справі № 201/11217/23.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить про те, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування з заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, однак в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою-заявником конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17 звернув увагу на особливий характер звернення особи до компетентного органу та зазначив, що у випадку, коли особа звертається до органу, уповноваженого перевірити викладену у зверненні інформацію та надати відповідь, саме по собі непідтвердження цієї інформації не є підставою для задоволення позову про захист ділової репутації, оскільки має місце реалізація конституційного права на звернення, гарантованого статтею 40 Конституції України.

Зазначений правовий підхід Верховний Суд послідовно застосовує і в подальшій практиці, зокрема у постановах від 30 травня 2018 року у справі 707/53/17, від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 757/24148/17-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц, від 31 травня 2023 року у справі № 341/497/22, від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц та від 21 червня 2023 року у справі № 757/12151/18-ц.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 487/6565/16-ц, надана відповідачем правоохоронним органам інформація, що містить певні відомості про позивача, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про неї, а з метою перевірки цієї інформації уповноваженими на це законом посадовими особами в установленому законом порядку, не є поширенням недостовірної інформації щодо позивачки у розумінні статті 277 ЦК України. У разі ненадання позивачем доказів того, що метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації, відсутні підстави для спростування такої інформації.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до п. 16 абз. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 р. суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У справі, що розглядається, колективне звернення вчителів Степанівського ліцею Ємільчинської селищної ради Житомирської області було адресоване саме голові Ємільчинської селищної ради як представнику засновника закладу загальної середньої освіти.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти забезпечує та контролює створення у закладі освіти безпечного, здорового та інклюзивного освітнього середовища. Поняття безпечного освітнього середовища охоплює, зокрема, умови, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу моральної шкоди та спрямовані на забезпечення належного психологічного середовища.

За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту», безпечне освітнє середовище - це сукупність умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди.

Крім того, відповідно до статті 37 Закону України «Про повну загальну середню освіту» засновник закладу загальної середньої освіти здійснює визначені законом повноваження щодо заснованого ним закладу.

Таким чином, звернення педагогічних працівників до голови Ємільчинської селищної ради щодо обставин, які, на їх думку, впливають на психологічний клімат у закладі освіти, не може розглядатися як звернення до очевидно некомпетентного суб`єкта. Навпаки, адресат звернення мав правові підстави для його отримання, розгляду та перевірки викладених у ньому обставин у межах наданих законом повноважень.

Зміст звернення від 25 вересня 2025 року безпосередньо стосувався, серед іншого, психологічної атмосфери у педагогічному колективі, конфліктних ситуацій між педагогічними працівниками та обставин, які, на думку авторів звернення, перешкоджали їм повноцінно виконувати професійні обов`язки.

Отже, навіть якщо безпосереднє вирішення питань прийняття, переведення чи звільнення педагогічних працівників належить до компетенції керівника закладу освіти, це не означає, що засновник закладу повністю позбавлений можливості отримувати та розглядати звернення щодо функціонування заснованого ним закладу, у тому числі щодо створення безпечного та належного освітнього середовища.

Саме тому посилання позивача на те, що Ємільчинська селищна рада не є роботодавцем педагогічних працівників ліцею та не має повноважень щодо їх безпосереднього призначення чи звільнення, саме по собі не спростовує обставини реалізації відповідачами права на звернення.

Суд враховує і те, що Ємільчинська селищна рада після надходження звернення фактично не прийняла щодо позивача жодного управлінського чи дисциплінарного рішення. Як убачається з листа Ємільчинської селищної ради від 03 березня 2026 року № 488, під час робочого візиту представників селищної ради та відділу освіти до Степанівського ліцею позивач була відсутня, у зв`язку з чим для недопущення одностороннього розгляду питання обговорення звернення не проводилося. За результатами надходження звернення управлінські рішення щодо позивача не приймалися, дисциплінарні заходи не застосовувалися, а підстав для прийняття рішень дисциплінарного характеру встановлено не було.

Отже, встановлені судом обставини не свідчать про те, що внаслідок направлення колективного звернення відбулося порушення особистих немайнових прав позивача. При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що сам непідтвердження окремих обставин, викладених у зверненні, є достатньою підставою для визнання інформації недостовірною.

Висновок узгоджується і з постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 756/4720/20, у якій Верховний Суд зазначив, що особа, реалізуючи право на звернення, не вважається такою, що поширила недостовірну інформацію у розумінні статті 277 ЦК України, а позивач має довести протиправність дій відповідача та порушення своїх особистих немайнових прав.

Разом із тим суд не ототожнює право на звернення з безумовним правом поширювати будь-які відомості. Право, гарантоване статтею 40 Конституції України, підлягає здійсненню добросовісно, а наведені у зверненні відомості повинні оцінюватися у контексті мети та змісту такого звернення.

Стаття 7 Закону України «Про звернення громадян» містить заборону відмови у прийнятті та розгляді звернення, а статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено обов`язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Звернення (листи) громадян та юридичних осіб до компетентного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Особа не може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності за реалізацію права на звернення до компетентних органів.

У зв`язку з цим суд не досліджує характер інформації, викладеної у зверненні відповідачів, та не здійснює оцінку її достовірності.

З огляду на вищевказане суд погоджується з доводами відповідачів, що їх звернення до органу місцевого самоврядування та за місцем роботи позивачки (копію надіслана директору), щодо неправомірних, на їх думку, дій останньої є реалізацією права на звернення відповідно до ст. 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян», що саме по собі не може вважатись поширенням недостовірної інформації.

Зокрема, у справі «Lykin v. Ukraine» (Ликін проти України), заява № 16181/11, рішення від 12 січня 2017 року, ЄСПЛ звертав увагу на необхідність оцінювати висловлювання у контексті, з урахуванням способу їх поширення та обставин конкретної справи, а також забезпечувати справедливий баланс між правом на захист репутації та свободою вираження поглядів.

Застосовуючи цей підхід, суд бере до уваги, що спірна інформація не була розміщена у засобах масової інформації, мережі Інтернет чи поширена серед невизначеного кола осіб. Інформація була викладена у колективному зверненні до конкретного адресата -голови Ємільчинської селищної ради Житомирської області з копією директору Степанівського ліцею з проханням «вжити відповідні заходи» щодо ситуації, яка, на думку авторів звернення, існувала у педагогічному колективі.

За таких обставин, характер поширення інформації, її адресат, форма звернення та зміст прохальної частини свідчать про те, що відповідачі реалізовували своє право на звернення, а не здійснювали публічне поширення інформації з метою формування негативної громадської думки про позивача.

Суд також враховує положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства та однією з основних умов його прогресу і самореалізації кожної особи. Вона поширюється не лише на інформацію або ідеї, які сприймаються прихильно чи вважаються нешкідливими або нейтральними, але й на ті, що можуть ображати, шокувати або непокоїти.

Цей принцип сформульовано, зокрема, у справі «Handyside v. the United Kingdom» та надалі послідовно застосовувався ЄСПЛ у справах щодо захисту репутації.

З огляду на викладене, суд у цій справі не може оцінювати спірні висловлювання лише з позиції того, чи є вони неприємними або негативними для позивачки. Сам по собі негативний характер оцінки не означає порушення права на честь, гідність чи ділову репутацію.

Судом не встановлено, що відповідачі поширювали спірні відомості з метою їх публічної дискредитації або формування негативного ставлення до позивачки у невизначеного кола осіб. Навпаки, обставини справи свідчать про наявність конкретної професійної ситуації у педагогічному колективі, яку відповідачі сприймали як таку, що потребує втручання або принаймні оцінки з боку засновника закладу освіти.

При цьому після отримання звернення Ємільчинська селищна рада не прийняла щодо позивачки жодного негативного рішення, не застосувала дисциплінарних заходів та не встановила підстав для такого реагування. Отже, сам факт направлення звернення не призвів до юридично значимого погіршення правового становища позивачки.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 341/497/22, у якій суд аналізував інформацію, викладену у листі до органу публічної влади, та виходив із необхідності оцінювати характер інформації та контекст її поширення.

При цьому суд погоджується з позивачкою у тому, що статус депутата місцевої ради сам по собі не означає втрати права на захист честі, гідності та ділової репутації. Однак наявність такого статусу є обставиною, яка може враховуватися при визначенні меж допустимої критики та суспільного інтересу до діяльності особи. У цій справі автори звернення зазначили статус позивачки як депутата Ємільчинської селищної ради, однак зміст звернення стосувався насамперед її діяльності у закладі освіти та взаємовідносин із педагогічним колективом.

Тому суд не вважає визначальним для вирішення спору питання про те, чи має позивачка статус публічної особи. Вирішальним є характер спірної інформації, спосіб її поширення та мета звернення.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених у справі обставин відсутні підстави для застосування до відповідачів заходів цивільно-правового захисту, оскільки спірні висловлювання були викладені у колективному зверненні з метою привернення уваги компетентного органу до ситуації у закладі освіти, доказів того, що відповідачі діяли з метою поширити завідомо неправдиву інформацію та завдати шкоди честі, гідності чи діловій репутації позивача, суду не надано.

Отже, правові підстави для визнання зазначеної у колективному зверненні інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, відсутні.

Оскільки суд не встановив факту протиправного порушення особистих немайнових прав позивача, відсутні й правові підстави для застосування такого способу захисту, як спростування інформації.

Не підлягають задоволенню і вимоги про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності передбачених законом підстав. Отже, необхідною передумовою відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення факту неправомірної поведінки відповідача, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також самої шкоди.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідачів при направленні колективного звернення та не встановлено порушення особистих немайнових прав позивача, відсутня одна з обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, що виключає можливість задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

При цьому саме по собі звернення позивача за медичною допомогою після проведення наради, зазначене у позовній заяві, не є достатнім доказом того, що погіршення стану її здоров`я перебувало у причинному зв`язку саме з діями відповідачів щодо направлення колективного звернення. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження такого причинного зв`язку суду не надано.

Всі інші доводи та міркування сторін, яким не надано оцінки у рішенні, не мають вирішального значення для правильного вирішення спору по суті та не спростовують висновків суду. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ відхилення очевидно нерелевантних доводів не є порушенням права на справедливий суд, оскільки обов`язок суду вмотивувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Позиція ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006) та у справі «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2010) чітко вказує: пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення та обставин справи.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідачі – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 )

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 )

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 )

ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 )

ОСОБА_8 ( АДРЕСА_7 )

ОСОБА_9 ( АДРЕСА_3 )

ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 )

ОСОБА_11 ( АДРЕСА_8 )

ОСОБА_12 ( АДРЕСА_9 )

ОСОБА_13 ( АДРЕСА_3 )

ОСОБА_14 ( АДРЕСА_4 )

ОСОБА_15 ( АДРЕСА_4 )

ОСОБА_16 ( АДРЕСА_10 )

ОСОБА_17 ( АДРЕСА_11 )

ОСОБА_18 ( АДРЕСА_12 ).

Повний текст рішення складений 28 серпня 2026 року

Суддя Т. Г. Корсун