Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №522/14594/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2383/26

Справа № 522/14594/24

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван»

третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван»

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу – Михайленко Сергій Анатолійович про визнання рішень протиправними та їх скасування

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», в якому просила:

- визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970044 від 20.01.2022 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку №46270904 квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970085 від 20.01.2022 року на підставі якого було внесено запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970044 від 20.01.2022 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку №46270904 квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970085 від 20.01.2022 року на підставі якого було внесено запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В день укладення вказаного правочину, відповідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дана квартира не мала будь-якого обтяження. Також із Витягу вбачається, що іпотека була припинена, про що внесено відповідний запис 12.05.2020 о 14:49:00 державним реєстратором Гаврющенко О.В. юридичного департаменту ОМР, відповідно рішення 52206265, підстава: рішення Приморського районного суду м.Одеси 522/10200/14- від 13.07.2018 р., ст.17 Закону України «Про іпотеку».

20.01.2022 року приватним нотаріусом Михайленко Сергієм Анатолійовичем, Київського міського нотаріального округу, м. Київ внесено запис про іпотеку 46270904 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62970044 від 20.01.2022 року). Підставою внесення вказаного запису зазначено: іпотечний договір, серія та номер 7167, виданий 17.07.2008, видавник Гашова В.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, рішення суду № 522/10200/14-ц від 26.09.2019, видавник: Одеський апеляційний суд; договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави, серія та номер 15-165, виданий 13.03.2019, видавник: Кароєва-Яремчук Т.М., державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори; рішення суду, серія та номер 522/10200/14-, видане 15.07.2020, видавник: Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду; рішення суду, серія та номер: 522/10200/14-, від 13.07.2018 Приморського районного суду м.Одеси.

Того ж дня, 20.01.2022 року о 18:01:31 відповідно Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62970085 від 20.91.2022 19:56:48 приватного нотаріуса Михайленко Сергія Анатолійовича, Київського міського нотаріального округу, внесено запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно. Документи подані для реєстрації аналогічні документам реєстрації іпотеки. Відомості про основне зобов`язання: строк виконання до 18.07.2011, розмір 1936320,00 грн, правочин, відповідно кредитного договору 11371010000 від 17.07.2008, видавник АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «А-Тек Технолоджі». Іпотекодержатель: ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», код ЄДРПОУ 42682150. Особа, майно особи, якої обтяжується ОСОБА_2 .

Проте, на момент прийняття рішень про внесення запису про іпотеку та обтяження, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Михайленко Сергієм Анатолійовичем, були відсутні правові підстави для таких записів у вигляді відповідного судового рішення, що набрало законної сили. Так, після виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Внесення нового запису про іпотеко держателя можливо лише після набрання відповідним рішенням законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТРВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу – Михайленко С.А. про визнання рішень протиправними та їх скасування – задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970044 від 20.01.2022 року, на підставі якого був внесений запис про іпотеку №46270904 щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 на підставі договору дарування від 13.05.2020 року №120, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Запольською В.О.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер – 62970085 від 20.01.2022 року, на підставі якого був внесений запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 на підставі договору дарування від 13.05.2020 року №120, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Запольською В.О.

Рішення вмотивовано, тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва – Михайленко Сергій Анатолійович прийняв оспорювані рішення без належних на те правових підстав, а саме за відсутності судового рішення про визнання права іпотекодержателя ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» на відповідне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» подало апеляційну скаргу, в якій не погоджуючись з рішенням зазначає, що таке прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням процесуального і матеріального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити в нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована залишенням судом першої інстанції поза увагою недобросовісність сторін договору дарування від 13.05.2020 року та те, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заперечуючи проти її задоволення, просила залишити рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване. Позивачка зауважила, що у разі якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною. За загальним правилом частини першої статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику. Укладаючи договір іпотеки, власник фактично надає згоду і на державну реєстрацію права іпотеки на підставі договору іпотеки, але така згода стосується саме первісної реєстрації, а не наступної реєстрації після реєстрації припинення іпотеки. Отже, за відсутності згоди власника майна на повторну державну реєстрацію права іпотеки її можна здійснити тільки на підставі судового рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

В судовому засіданні 26.03.2026 року в режимі відеоконференції представник Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван» Нечипорук О.Л. надав пояснення по суті справи, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

17 липня 2008 року між Акціонерним товариством Інноваційний банк «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотки, предметом якого є: квартира АДРЕСА_2 (а.с.22).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2018 року у справі №522/10200/14-ц, яке залишено постановою Одеського апеляційного суду від 26.09.2019 року, позовну заяву ПАТ «ДЕЛЬБА БАНК» в особі правонаступника – ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» до ОСОБА_2 , третя особа – «А-ТЕК ТЕХНОЛОДЖІ» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 17.07.2008 року – залишено без задоволення.

12 травня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено відомості про припинення іпотеки щодо квартири АДРЕСА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2018 року у справі №522/10200/14-ц, що підтверджується інформаційною довідкою від 20.01.2022 року №295630434.

13 травня 2025 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований) було укладено договір дарування №120, за яким дарувальник передала безоплатно у власність, а обдарована прийняла у дар квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору.

На підставі зазначеного договору за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.05.2020 року №208851545.

Постановою КЦС ВС від 15 липня 2020 року у справі №522/10200/14-ц, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року – скасовано, а справі направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

20 січня 2022 року ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Михайленка Сергія Анатолійовича із заявою про реєстрацію іпотечних обтяжень, у якому просило поновити в Державному реєстрі прав записи про іпотеку та обтяження об`єкту нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Гашовою В.В. від 17.07.2008 року за реєстровим номером – 7167 на підставі постанови КЦС ВС від 15 липня 2020 року у справі №522/10200/14-ц.

20 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва – Михайленком Сергієм Анатолійовичем було прийнято рішення №62970044 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було проведено державну реєстрацію обтяження, а саме: іпотека квартири за реєстраційним номером – 2079873151101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН».

Також, 20 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва – Михайленком Сергієм Анатолійовичем було прийнято рішення №62970085 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було проведено державну реєстрацію обтяження, а саме: заборона на нерухоме майно на квартиру за реєстраційним номером – 2079873151101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН».

Зазначені відомості були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 20.01.2022 року №295636752 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 20.01.2022 року №295636921.

З копії реєстраційної справи щодо вказаного об`єкта нерухомого майна убачається, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва – Михайленко Сергій Анатолійович прийняв оспорювані рішення про державну іпотеки та про державну реєстрацію обтяження від 20.01.2022 року №62970044 та від 20.01.2022 року №62970085 відповідно без надання належним чином засвідченої копії рішення про визнання ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» іпотекодержателем за договором іпотеки від 17.07.2008 року №7167 щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та про реєстрацію іпотеки вбачається, що підставою для їх реєстрації стала, зокрема, постанова КЦС ВС від 15 липня 2020 року у справі №522/10200/14-ц, проте, зазначеною постановою ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» не визнавалося іпотекодержалем.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. [...] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».

Разом із тим, актуальним є питання щодо правильності вирішення спорів між іпотекодавцем та іпотекодержателем у випадках, коли на час передачі нерухомості в іпотеку іпотекодавець був власником майна, що підтверджувалось правовстановлюючими документами, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване з відмовою іпотекодавцю у визнанні права власності на це майно, або на підставі договору, за яким іпотекодавець набув у власність конкретне нерухоме майно і який після укладення іпотечного договору судом був визнаний недійсним.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19).

Так, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зауважує, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна та лише після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. (пункт 9.8. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження N 12-44гс20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 вказала, що у разі якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною. За загальним правилом частини першої статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику. Укладаючи договір іпотеки, власник фактично надає згоду і на державну реєстрацію права іпотеки на підставі договору іпотеки, але така згода стосується саме первісної реєстрації, а не наступної реєстрації після реєстрації припинення іпотеки.

Отже, за відсутності згоди власника майна на повторну державну реєстрацію права іпотеки її можна здійснити тільки на підставі судового рішення.

У разі якщо на момент подання заяви про державну реєстрацію права іпотеки згідно з відомостями Державного реєстру право власності на предмет іпотеки зареєстроване за іншою особою, ніж та, яка є стороною договору іпотеки як іпотекодавець, то така обставина є підставою для відмови в державній реєстрації в силу положень пункту 7 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, у тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі, відомостям, що містяться у поданих / отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 цього Закону однією з підстав для відмови в державній реєстрації прав є наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Якщо в Державному реєстрі є відомості про первинну державну реєстрацію права іпотеки на підставі відповідного договору та про припинення такого права, то повторна державна реєстрація права іпотеки на підставі такого договору суперечить зазначеним відомостям. Така суперечність наявна і тоді, коли кредитор (іпотекодержатель) уклав договір про відступлення права вимоги та прав за іпотечним договором.

Отже, державний реєстратор за таких умов повинен відмовити у повторній державній реєстрації права іпотеки.

З викладеного слідує, що державний реєстратор (у тому числі нотаріус) не може вчинити дії щодо повторної державної реєстрації права іпотеки без згоди власника предмета іпотеки.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва – Михайленко Сергій Анатолійович прийняв оспорювані рішення без належних на те правових підстав.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Абзацами першим-четвертим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Тож, зважаючи на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що право власності ОСОБА_1 порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на її нерухоме майно за ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», з яким вона не перебувала у зобов`язальних відносинах, скасування державним реєстратором на підставі судового рішення про державної реєстрації права іпотеки, припинення права іпотеки ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» усуне для позивачці перешкоди у здійсненні правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18.

Щодо зауважень ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» у апеляційний скарзі про те, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом, апеляційний суд зауважує, що предметом цієї справи є визнання недісними та скасування рішень про державну реєстрацію запису про іпотеку, заборони на нерухоме та припинення обтяження відповідного нерухомого майна. Питання припиняння іпотеки, що виникла на підставні договору іпотеки від 17 липня 2008 року, укладеного між АТ Інноваційний банк «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 , предметом якого є: квартира АДРЕСА_2 , судом у цій справі не вирішувалось.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до помилкового тлумачення діючого законодавства, незгоди з судовим рішенням суду, переоцінки висновків судового рішення та не спростовують правильність вирішення питання судом по суті.

Інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН» залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2025 року - без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Ван» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко