Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №522/7724/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7289/26

Справа № 522/7724/26

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2026 року,

за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст заяви

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із заявою про видачу обмежувального припису, за участі заінтересованої особи: ОСОБА_3 , в обґрунтування якого зазначила, що 27.03.2020 р. ОСОБА_1 вступила у шлюб із ОСОБА_4 , який зареєстровано Приморським районним у місті Одеса відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 503. Від шлюбу народилось двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.12.2024 р. у справі № 755/19096/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, введення спільного господарства припинено. Малолітні діти залишились проживати разом з матір`ю.

Заявниця посилається, що наприкінці вересня 2025 року вона разом з дітьми виїхала на відпочинок до Турецької Республіки. 24.09.2025 року ОСОБА_4 , який перебував у Турецькій Республіці, за згодою заявниці взяв малолітніх дітей на прогулянку після чого дітей не повернув та вивіз дітей до Республіки Молдови без дозволу та згоди ОСОБА_1 .

Зазначає, що 07.11.2025 року в результаті взаємодії з компетентними органами Республіки Молдова ОСОБА_1 вдалось відібрати у батька та повернути молодшого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який тепер знаходиться з заявницею в Україні. ОСОБА_3 вивіз старшого сина ОСОБА_6 у невідомому напрямку без дозволу та згоди заявниці, на даний час батько повністю ізолював дитину від ОСОБА_1 та від молодшого сина. Заявниця стверджує, що в останнє бачилась і спілкувалась з ОСОБА_6 09.11.2025 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року у справі №755/20943/25 визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 посилається, що під час розгляду справи №755/20943/25 стало відомо, що до операції по вивезенню малолітніх дітей громадян України з Турецької Республіки до Республіки Молдова причетна громадська організація «Батько має право». Лідер ГО «Батько має право» ОСОБА_7 до початку судового засідання по справі №755/20943/25 здійснював над заявницею психологічне знущання та створював атмосферу залякування, що виражалася у переконанні заявниці, що старший син ОСОБА_6 повинен жити разом з батьком, виправдовував протиправні дії батька та доводив, що жодна «бумажка» суду не допоможе повернути сина до матері. ОСОБА_3 через телефон ОСОБА_7 погрожував заявниці повторним викраденням малолітнього сина ОСОБА_5 .

Заявниця стверджує, що ОСОБА_3 та його спільники з ГО «Батько має право» продовжують висловлювати на її адресу погрози щодо повторного викрадення молодшого сина, що свідчить про наявність реального ризику повторення таких дій та обумовлює необхідність негайного застосування обмежувального припису.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис строком на шість місяців відносно ОСОБА_3 , встановивши йому наступні заходи тимчасового обмеження прав кривдника та поклавши на нього наступні обов?язки: заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; заборонити наближатися на відстань ближче 500 метрів до місця реєстрації заявників за адресою: АДРЕСА_1 та місця фактичного проживання (перебування) заявників за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатися на відстань ближче 500 метрів до Теплодарського закладу дошкільної освіти №2 «Сонечко», розташованого за адресою: 65490, місто Теплодар, вул. Незалежності, буд. 19, який відвідує ОСОБА_4 та інших місць частого відвідування постраждалими ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; заборонити особисто або через третіх осіб розшукувати постраждалих заявників, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити вести листування, телефоні переговори з постраждалими заявниками (в тому числі надсилати смс-повідомлення) або контактувати з ними через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 26 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису – відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність видачі обмежувального припису погрозами з боку ОСОБА_8 , а не ОСОБА_3 . Суд послався, що Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року при розгляді справи №753/8626/19 вказав, що спір щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей, що регулюється, зокрема, нормами СК України та ЦК України, не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису, зокрема, шляхом видання обмежувального припису.

Разом із тим, заходи, що просить застосувати заявниця фактично позбавлять змоги батька спілкуватися з сином, що не може бути вирішено в межах справи про видачу обмежувального припису, а є предметом спору в інших справах.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №202/11119/22). Оцінюючи надані заявником докази на підтвердження фактів вчинення щодо неї домашнього насильства заінтересованою особою, суд зазначив, що постанов суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної та кримінальної відповідальності, суду не надано. Заявниця не може підміняти заявою про видачу обмежувального припису вирішення спору про визначення місця проживання дітей. За відсутності доказів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства та навіть погроз про викрадення, адже заявниця вказує, що погрожував не заявник, суд дійшов висновку про безпідставність поданої заяви. Оскільки заявником належним чином не доведено наявності передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» правових підстав для застосування обмежувального припису, суд вважав, що заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2026 року у справі № 522/7724/26 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції залишив без уваги підстави звернення із заявою про видачу обмежувального припису, факти домашнього насилля у минулому та обставини, що вказують про реальність повторення домашнього насилля по відношенню до малолітньої дитини у разі невжиття обмежувальних заходів. Суд виходив з того, що заява про видачу обмежувального припису подана не з метою захисту прав, а з метою створення штучних доказів у іншій цивільній справі, але залишив без уваги, що у справі № 755/20943/25 рішення суду ухвалене на користь матері дітей і наразі справа переглядається Київським апеляційним судом, що об`єктивно унеможливлює подання нових доказів на стадії апеляційного розгляду.

Звертає увагу, що підставою звернення із заявою про видачу обмежувального припису саме у травні 2026 року стали обставини, які вимагають особливої уваги, але залишались взагалі без оцінки у рішенні суду першої інстанції. ОСОБА_3 не міг особисто розробити та реалізувати настільки зухвалий план по викраденню дітей їх одноособового переміщення до Молдови та подальшого вивезення старшого сина до однієї із країн ЄС.

Заява про видачу обмежувального припису мотивована тим, що лідер Громадської організації «Батько має право» ОСОБА_9 особисто передав ОСОБА_1 погрози від ОСОБА_3 про повторне викрадення дитини, коли обидва зустрілись у приміщення адміністративної будівлі Київського апеляційного суду під час очікування судового засідання у справі з перегляду судового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 р. у справі №755/20943/25 про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Вказані обставини ОСОБА_1 підтвердила будучи допитаною у якості свідка в судовому засіданні у даній справі, детально розповівши обставини, зміст та адресанта погроз і страх який у неї викликали ці погрози в наслідок чого ОСОБА_1 вимушена була переїхати з дитиною з міста Одеса до своїх батьків до міста Теплодар. Заява лідера ГО «Батько має право» про участь у справі № 755/20943/25 в якості представника ОСОБА_3 , не містить обґрунтувань мети участі групи дорослих чоловіків у перегляді апеляційним судом судового рішення про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Вважає, що вирішити питання обмежувального припису у даній справі неможливо без оцінки ролі ГО «Батько має право» у спірних правовідносинах, оскільки саме батько дітей несе ризики наслідків, пов`язаних із залученням до участі у судовому процесі навколо дітей громадську організацію із сумно відомою репутацією.

Стверджує, що ОСОБА_3 через свого неформального представника ОСОБА_10 , у приміщенні адміністративної будівлі суду передав погрози матері дітей про повторне викрадення молодшого сина, які з урахуванням загальнодоступної інформації в ЗМІ про особу ОСОБА_10 , матір дітей сприйняла, як цілком реальні, а тому наразі побоюється за своє життя і життя молодшого сина, у зв`язку з чим скоротила своє пересування з дитиною у публічних місцях, обмежившись лише крайньою необхідністю.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01.06.2026 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснив ОСОБА_3 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження отримали 04.06.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 04.06.2026 року та 30.05.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що суд першої інстанції правильно застосував тягар доведення: жодного належного доказу домашнього насильства з боку ОСОБА_3 не подано, немає протоколів поліції, термінового заборонного припису, постанов про адміністративну чи кримінальну відповідальність за насильство. Запитані заходи фактично вирішують сімейний спір, а не захищають від домашнього насильства, тому суд правомірно спирався на практику Верховного Суду у справі № 753/8626/19. Твердження про погрози стосуються іншої особи, а не батька, що прямо зафіксовано в мотивувальній частині рішення; до апеляційної скарги не долучено доказів погроз від ОСОБА_3 . Вважає, що наявність відкритих кримінальних і цивільних справ не підтверджують наявність домашнього насильства, внесені відомості до ЄРДР, постанова слідчого від 21.05.2026, рішення у справі № 755/20943/25 без законної сили, ВП № 79363472, матеріали заяви на повернення по Гаазькій конвенції. Повернення без розгляду клопотання представника скаржника від 22.05.2026 процесуально обґрунтоване, оскільки документи неналежні за статтями 77, 83, 89 ЦПК України; копії заінтересованій особі не направлено. Заява про видачу обмежувального припису є зловживанням процесуальним правом відповідно до статті 44 ЦПК України: подана у травні 2026 року для шестимісячної заборони контакту батька з сином ОСОБА_5 на тлі апеляційного розгляду справи № 755/20943/25 і позову № 755/3989/26.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові повістки-повідомлення отримали 10.07.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_11 судову повістку-повідомлення отримав 11.08.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявлено клопотання про доручення доказів до матеріалів справи, а саме заяви ГО «Батько має право» ОСОБА_10 про вступ у справу; постанову про визнання законним представником потерпілих дітей; інформація про виконавче провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у приєднані зазначених доказів, оскільки вказані докази подавалися заявником до суду першої інстанції, судом першої інстанції відповідно протоколу судового засідання зазначені докази повернуто без розгляду, у зв`язку з порушенням порядку їх подання, в апеляційній скарзі не обґрунтовано та не надано доказів, що перешкоджало виконати відповідні цивільно-процесуальні вимоги в суді першої інстанції.

20.08.2026 року до апеляційного суду надійшла заява про залучення ОСОБА_7 до участі у справі № 522/7724/26 як заінтересовану особу на підставі частини другої статті 350-3 Цивільного процесуального кодексу України. Прийняти цю заяву як письмові пояснення ОСОБА_7 щодо відомостей про нього в заяві від 30.04.2026 та в апеляційній скарзі від 29.05.2026.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_7 , оскільки відповідно до вимог ЦПК України на стадії апеляційного провадження не передбачено залучення до участі у розгляді справи в якості заінтересованих осіб, які не були залучені під час розгляду справи судом першої інстанції.

Від ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме прийняти як додатковий доказ постанову Київського апеляційного суду від 09.07.2026 у справі № 755/20943/25 про забезпечення зустрічного позову щодо спілкування з ОСОБА_5 ; прийняти як додатковий доказ ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2026 у справі № 755/3989/26 про забезпечення позову щодо спілкування з ОСОБА_5 ; долучити ці судові акти до матеріалів апеляційного провадження № 22-ц/813/7289/26 у справі № 522/7724/26.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки вказані процесуальні документи постанова Київського апеляційного суду від 09.07.2026 у справі № 755/20943/25 та ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2026 у справі № 755/3989/26 є загальновідомими, оскільки розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: рішення Гаазького окружного суду (Rechtbank Den Haag, Королівство Нідерланди) від 06.08.2026 у справі № C/09/707477 з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову; звіт спеціального куратора від 21.07.2026 у справі № C/09/707477 FA RK 26-6204 Окружного суду Гааги з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.

Від ОСОБА_3 надійшли заперечення на вказане клопотання заінтересована особа просила суд не брати до уваги ухвалу Гаазького окружного суду від 06.08.2026 у справі № C/09/707477 та звіт спеціального куратора від 21.07.2026 до розгляду як докази у справі про обмежувальний припис.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання, оскільки зазначені докази стосуються старшої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява про видачу обмежувального припису з якою звернулася заявниця стосується ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представником ОСОБА_3 - ОСОБА_11 в судовому засіданні заявлено клопотання про виклик в наступне судове засідання ОСОБА_7 для допиту у якості свідка з метою з`ясування обставин, які стосуються обґрунтувань поданої заяви про видачу обмежувального припису та доводів зазначених в обґрунтування апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання про допит ОСОБА_7 у якості свідка, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заінтересована особа приймала участь в розгляді справи судом першої інстанції, надавала пояснення щодо доказів, проте будь-яких клопотань про виклик свідків не заявляла. Апеляційна скарга подана до апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» 29.05.2026 року, відзив на апеляційну скаргузаінтересованою особою ОСОБА_3 подано 10.06.2026 року, проте будь-яких клопотань про допит свідків у відзиві не заявлялося.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 в судовому засіданні в режимі відео конференції просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність видачі обмежувального припису погрозами з боку ОСОБА_8 , а не ОСОБА_3 . Суд послався, що Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року при розгляді справи №753/8626/19 вказав, що спір щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей, що регулюється, зокрема, нормами СК України та ЦК України, не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису, зокрема, шляхом видання обмежувального припису.

Разом із тим, заходи, що просить застосувати заявниця фактично позбавлять змоги батька спілкуватися з сином, що не може бути вирішено в межах справи про видачу обмежувального припису, а є предметом спору в інших справах.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №202/11119/22). Оцінюючи надані заявником докази на підтвердження фактів вчинення щодо неї домашнього насильства заінтересованою особою, суд зазначив, що постанов суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної та кримінальної відповідальності, суду не надано. Заявниця не може підміняти заявою про видачу обмежувального припису вирішення спору про визначення місця проживання дітей. За відсутності доказів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства та навіть погроз про викрадення, адже заявниця вказує, що погрожував не заявник, суд дійшов висновку про безпідставність поданої заяви. Оскільки заявником належним чином не доведено наявності передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» правових підстав для застосування обмежувального припису, суд вважав, що заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначати таке.

Предметом розгляду є видача обмежувального припису відносно ОСОБА_3 з приводу встановлення тимчасового обмеження щодо осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно з пунктами першим, третім частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року. Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 17 травня 2023 року в справі № 713/1745/22 (провадження № 61-417св23) Верховний Суд зазначив, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 27 жовтня 2022 року в справі № 761/44111/21.

Верховний Суд у постанові від 06.08.2026 року у справі № 755/16397/25 зазначив, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, таким чином незалежно від особи заявника та від того в чиїх інтересах він діє, суд зобов`язаний незалежно від наявності чи результатів кримінального провадження, а також від існування між сторонами житлового або іншого спору, здійснити незалежну і повну оцінку всіх установлених факторів небезпеки щодо кожного заявника. Така оцінка має охоплювати характер заявленої поведінки, відомості про тілесні ушкодження та погрози, попередні й очікувані контакти сторін, можливість доступу ймовірного кривдника до постраждалих осіб, вразливість і найкращі інтереси дітей, сприйняття ними події, імовірність продовження або повторення насильства та тяжкість ймовірних наслідків. Жодна із цих обставин окремо не є ні безумовною підставою для видачі припису, ні підставою для відмови в його видачі, а тому рішення суду має ґрунтуватися на оцінці сукупності обставин, факторів небезпеки і пропорційності конкретних обмежень підтвердженій небезпеці.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в місті Одеса народився син ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у батьків ОСОБА_12 та ОСОБА_1 в місті Аланія / Анталія Турецької Республіки народився син ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом від 14.09.2022 (а.с.17).

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований громадянином України (а.с.24).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.12.2024 року розірвано шлюб,зареєстрований 27 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 503.

09.07.2025 року Приморським районним судом м. Одеси видано судовий наказ у справі № 522/15229/25 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення заяви до суду, а саме з 08.07.2025 року.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір щодо визначення місця проживання дітей, який розглядається в судовому порядку за позовом ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду м,Києва від 29 грудня 2025 року у справі №755/20943/25, яке не набрало законної сили, оскаржується в апеляційному порядку, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено (а.с.32-39).

У провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа №755/3989/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання незаконним переміщення та утримання малолітньої дитини, повернення дитини до місця постійного проживання в Туреччину.

На підставі скарги адвоката Голосова Ю.В. задоволеної слідчим суддею Приморського районного суду м.Одеси ухвалою від 27.10.2025 у справі №522/23308/25, зареєстровано кримінальне провадження №12025162510001356 від 29.10.2025 за ч.2 ст.146 КК України (а.с.46).

Пунктом 9 частини 1 вказаної статті визначено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з частиною 3 статті 26 вищевказаного Закону, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20; від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21, провадження № 61-14045св21).

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Заяву про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 мотивувала тим, що під час відпочину в Турецькій Республіці заявниця віддала двох синів на прогулянку з батьком ОСОБА_3 , який дітей викрав та вивіз до Республіки Молдови. В ході взаємодії з компетентними органами Республіки Молдова вдалося повернути молодшого сина ОСОБА_5 , який наразі проживає з ОСОБА_1 в Україні. Після вивезення старшого сина ОСОБА_6 батько повністю ізолював його від матері та брата. Під час розгляду справи №755/20943/25 заявнику стало відомо, що до операції по вивезенню малолітніх дітей громадян України з Турецької Республіки до Республіки Молдова причетна громадська організація «Батько має право». Лідер ГО «Батько має право» ОСОБА_7 до початку судового засідання по справі №755/20943/25 здійснював над заявницею психологічне знущання та створював атмосферу залякування, що виражалася у переконанні заявниці, що старший син ОСОБА_6 повинен жити разом з батьком, виправдовував протиправні дії батька та доводив, що жодна «бумажка» суду не допоможе повернути сина до матері. ОСОБА_3 та його спільники з ГО «Батько має право» продовжують висловлювати у адресу заявниці погрози щодо повторного викрадення молодшого сина, що свідчить про наявність реального ризику повторення таких дій та обумовлює необхідність негайного застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 .

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції заявником та її представником зазначалося про вчинення батьком дітей ОСОБА_3 домашнього насильства шляхом розлучення дітей із матір`ю під час відпочину в Турецькій Республіці коли заявниця віддала двох синів на прогулянку з батьком ОСОБА_3 , який дітей викрав та вивіз до Республіки Молдови. В ході взаємодії з компетентними органами Республіки Молдова в листопадв 2025 року вдалося повернути молодшого сина ОСОБА_5 , який наразі проживає з ОСОБА_1 в Україні. Зазначається про наявність ризиків повторного викрадення молодшого сина ОСОБА_15 , посилаючись на те, що батько ОСОБА_3 програв справу про визначення місця проживання дітей та під час перебування у приміщенні Київського апеляційного суду на адресу ОСОБА_1 від представника ГО «Батько має право» ОСОБА_7 надходили погрози щодо повторного викрадення молодшого сина.

Зазначає, що домашнє насильство виразилось у формі психологічного насильства, у вигляді переміщення дітей та появи ризиків після того як у приміщенні Київського апеляційного суду на адресу ОСОБА_1 від представника ГО «Батько має право» Швець О.М. надходили погрози щодо повторного викрадення молодшого сина. Підстави для видачі припису виникли у квітні 2026 року.

До правоохоронних органів про надходження від представника ГО «Батько має право» ОСОБА_7 погроз щодо повторного викрадення молодшого сина та необхідності здійснення обмежувальних дій, заявниця не зверталася.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначено, що кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Заявником жодних належних та допустимих доказів вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 шляхом погроз щодо повторного викрадення молодшого сина суду не надано.

Факт перебування ОСОБА_3 за кордоном з 2021 року і по теперішній час учасниками справи не заперечується.

Ставлячи питання про застосування до ОСОБА_3 певних заходів як до кривника, заявниця посилається на обставини які існували в жовтні – листопаді 2025 року. Проте підставою звернення до суду зазначає ризики які виникли у квітні 2026 року в зв`язку з погрозами висловленими іншою особою, яка не є учасником цієї справи.

Ототожнення таких осіб не ґрунтується на приписах Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Слід зауважити, що посилання ОСОБА_1 на виникнення погроз у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 програв справу в суді щодо визначення місця проживання дітей, колегія суддів не приймає, оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року у справі 755/20943/25 визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Із заявою про видачу обмежувального припису заявниця звернулась в травні 2026 року.

Матеріали справи не містять та заявником не надано належних та достатніх доказів про те, що від ОСОБА_3 на адресу заявниці надходили погрози щодо повторного викрадення молодшого сина.

Надані заявницею для обґрунтування заяви докази не підтверджують ризиків продовження домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці та її молодшого сина, зі сторони батька дитини, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що заявниця не може підміняти заявою про видачу обмежувального припису вирішення спору про визначення місця проживання дітей.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, постановою Київського апеляційного суду від 09.07.2026 року у справі № 755/20943/25 у забезпечення зустрічного позову ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей,зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 щовівторка та щонеділі протягом 30 хвилин у проміжок часу з 18-30 години до 19-00 години за київським часом у режимі відео-зв`язку, з використанням месенджерів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2026 року у справі № 755/3989/26 про повернення дитини до місця постійного проживання, заборонено ОСОБА_1 чинити перешкоди спілкуванню ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будь-якій формі, виключно з блокуванням телефонних дзвінків, відео дзвінків, повідомлень і зустрічей. Зобов`язано ОСОБА_1 , починаючи з наступного дня після набрання законної сили ухвали щодня забезпечувати спілкування ОСОБА_15 з батьком ОСОБА_4 шляхом відеозв`язку тривалістю 1 година у період з 19:00 до 20:00 за київським часом через месенджери.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 №404/5203/19 (61-22539св19), законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Крім того, є неприпустимим можливе не виконання судових рішень про спілкування батька ОСОБА_3 з сином ОСОБА_13 за рахунок вирішення питання по цій справі.

Довід апеляційної скарги про не з`ясування судом першої інстанції часу та мети залучення ГО «Батько має право» до судового процесу у справі № 755/20943/25 про визначення місця проживання дітей не заслуговує на увагу, оскільки таке не є предметом доказування у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року при розгляді справи №753/8626/19 вказала, що спір щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей, що регулюється, зокрема, нормами СК України та ЦК України, не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису, зокрема, шляхом видання обмежувального припису.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заходи, які просить застосувати заявниця, а саме заборони на 6 місяців ОСОБА_3 : наближатися на відстань ближче 100 метрів до заявниці та ОСОБА_4 ; наближатися на відстань ближче 500 метрів до місця реєстрації заявників та місця фактичного проживання; наближатися на відстань ближче 500 метрів до Теплодарського закладу дошкільної освіти №2 «Сонечко» та інших місця частого відвідування постраждалими ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; особистого або через третіх осіб розшукувати постраждалих заявників, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; вести листування, телефонні переговори з постраждалими заявниками або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, фактично позбавлять змоги батька спілкуватися з сином, що не може бути вирішено в межах справи про видачу обмежувального припису, а є предметом спору в інших справах.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді М.В.Назарова

Ю.П. Лозко