Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №755/14529/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/8145/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/14529/24

27 серпня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чулкової Наталі Костянтинівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на її частину.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 15.10.2011 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. 17.11.2012 року (під час перебування у шлюбі) за його згодою, відповідач придбала зазначену вище квартиру. Будь-які спроби домовитись про добровільний поділ квартири виявились марними. Спірна квартири була придбана у шлюбі, тому вона є спільним сумісним майном подружжя, а частки при її поділі є рівними.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 9064,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент набуття спірної квартири позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі і презумпції спільності права власності колишнього подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростовано.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року у справі № 755/14529/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 13 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чулкова Н.К.подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Бахарєвою Ю.Ф. 05 лютого 2011 року за реєстровим № 380, належала квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 51,4 кв. м. Вказана квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки була придбана нею 05 лютого 2011 року, тобто до шлюбу з позивачем.

Апелянт вказує, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано 15 листопада 2011 року, тобто після набуття ОСОБА_1 права власності на зазначену квартиру.

У подальшому, 29 травня 2012 року, ОСОБА_1 відчужила квартиру, що належала їй на праві особистої приватної власності, за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 3310, за ціною 160 980,00 грн.

На думку заявника, кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу квартири, яка була її особистою приватною власністю, також є її особистою приватною власністю. Відповідно, майно, придбане за кошти, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , також є її особистою приватною власністю та не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Апелянт стверджує, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 придбала за грошові кошти, що належали їй особисто.

Так, після продажу квартири, що належала їй на праві особистої приватної власності у м. Хмельницькому, 01 червня 2012 року ОСОБА_1 сплатила / передала кошти, отримані від продажу вказаної квартири, як аванс за купівлю квартири АДРЕСА_1 продавцю ОСОБА_4 у сумі 160 000,00 грн, що підтверджується розпискою.

Також апелянт посилається на те, що 17 листопада 2012 року, до укладення та посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , мати ОСОБА_1 , передала ОСОБА_4 грошові кошти, які вона з батьком подарувала своїй доньці, у сумі 293 702,00 грн, як залишок повної оплати за вказану квартиру, що підтверджується розпискою від 17 листопада 2012 року.

У зв`язку з цим заявник вважає, що вартість квартири АДРЕСА_1 була повністю оплачена за грошові кошти, які належали ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, а тому і сама квартира належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

Апелянт наголошує, що вказана квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу між подружжям як спільна сумісна власність, чого суд першої інстанції не врахував при ухваленні заочного рішення. На думку заявника, висновки суду першої інстанції, викладені у заочному рішенні від 21 квітня 2025 року у справі № 755/14529/24, суперечать обставинам справи.

17 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Подать А. В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами апеляційної скарги. Вказує на те, що апелянтом не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя. Звертає увагу суду на те, що 17 листопада 2012 року, відповідач перебуваючи у шлюбі, саме за згодою позивача придбала спільну квартиру. Також представник позивача заперечує проти долучення нових доказів. З огляду на вище викладене просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання з`явивися представника ОСОБА_1 - адвокат Чулкова Н.К., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 -адвокат Подать А.В. в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_4 пояснив, що був одним із власників спірної квартири, яка у 2012 році була відчужена за договором купівлі-продажу.

Зазначив, що під час огляду квартири були присутні ОСОБА_1 та її батьки, з якими переважно й велися переговори щодо її придбання. ОСОБА_2 під час огляду квартири, передачі коштів та нотаріального оформлення договору свідок не пам`ятає та пояснив, що візуально його взагалі не пам`ятає.

За словами свідка, сторони домовилися про оплату вартості квартири частинами, оскільки батьки ОСОБА_1 повідомляли про необхідність продажу іншого належного їм майна. Отримання грошових коштів оформлювалося розписками.

Оглянувши наявні у матеріалах справи копії двох розписок, свідок підтвердив, що вони написані ним особисто та ним отримано грошові коштів від ОСОБА_1 . Водночас щодо фактичної передачі коштів пояснив, що, за його спогадами, їх передавала мати ОСОБА_1 .

Щодо заяви ОСОБА_2 про надання згоди на придбання квартири дружиною свідок пояснив, що обставин її підписання у своїй присутності не пам`ятає.

Інших обставин нотаріального оформлення договору та проведення розрахунків свідок достовірно не пам`ятає, посилаючись на значний проміжок часу, що минув після укладення правочину.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 15.10.2011 року сторони у справі зареєстрували шлюб, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2024 року у справі №755/14662/24.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.12.2012 року за відповідачкою було зареєстроване право власності на кв. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6408 від 17.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю.

Отже, спірна квартира була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

За змістом пункту 6 договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.11.2012 року, нотаріусом доведено до відома продавців зміст заяви чоловіка покупця ОСОБА_2 , про згоду купити вказану квартиру, підпис на якій засвідчений приватним нотаріусом КМНО Лабутіною Ю.Ю., 17.11.2012 року за реєстровим №6407, що додається до примірника цього договору, який залишається у справах приватного нотаріуса, Лабутіної Ю.Ю.

Наведений вище зміст пункту 6 договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.11.2012 року свідчить, що при купівлі квартири була отримана нотаріально посвідчена згода чоловіка покупця (позивача у справі) на купівлю квартири, тобто ним була надано згоду на розпорядження спільними коштами подружжя для купівлі квартири і з такою обставиною відповідачка погоджувалась укладаючи відповідний договір, адже договір нею підписаний без застережень, у тому числі й щодо змісту пункту 6 договору.

Отже, при укладанні договору купівлі-продажу відповідачка визнавала, що кошти на купівлю квартири є спільними з її чоловіком.

Крім того, 16 березня 2016 року ОСОБА_2 надавав згоду на відчуження його дружиною ОСОБА_1 квартири за АДРЕСА_1 , сумісно набутої ними у спільну сумісну власність в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а нотаріально посвідченою заявою від 28.03.2023 року відкликав раніше подану ним заяву від 16 березня 2016 року.

Листом від 28.02.2023 року приватний нотаріус КМНО Юлія Бузницька повідомила ОСОБА_1 про відкликання ОСОБА_2 раніше поданої ним заяви про надання згоди на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Визнаючи за позивачем, в порядку поділу майна подружжя, право власності на частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що на момент набуття квартири позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі і презумпції спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростовано.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто ( пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

Враховуючи наведене, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільним майном подружжя, а частки в квартирі дружини та чоловіка є рівними.

Заперечуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, відповідачка не довела, що спірна квартира придбана за її особисті кошти. При цьому, колегія суддів зауважує, що відчуження відповідачкою за договором купівлі-продажу від 29 травня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 3310 належної їй на праві особистої приватної власності квартири, не доводить, що кошти, отримані від продажу останньої були використані на придбання спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про набуття спірної квартири сторонами у період шлюбу та належність її до спільного сумісного майна подружжя.

Разом із тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, про відсутність підстав для відступу від засади рівності часток дружини та чоловіка та визнавши за ОСОБА_2 право власності на частину квартири, не визначив у резолютивній частині рішення правовий режим іншої частини квартири за результатами здійсненого судом поділу спільного сумісного майна подружжя.

При цьому поділ спільного сумісного майна подружжя передбачає припинення щодо такого майна режиму спільної сумісної власності та визначення частки кожного з подружжя у праві власності на відповідне майно.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 753/10230/20 зазначив, що при вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим стороною варіантом поділу та провести його в інший спосіб. Обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, відмінного від того, про який просив позивач, за наявності вимоги про поділ такого майна не є виходом за межі позовних вимог, оскільки позовною вимогою залишається поділ майна подружжя незалежно від конкретного варіанта такого поділу.

Отже, враховуючи встановлену судом належність спірної квартири до спільного сумісного майна подружжя та рівність часток сторін у цьому майні, для належного вирішення спору та визначення правового режиму квартири після її поділу за кожним із подружжя має бути визначено право власності на відповідну частину квартири.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність доповнення резолютивної частини рішення вказівкою про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири.

При цьому таке доповнення рішення не ґрунтується на доводах апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, які колегією суддів відхилені, а зумовлена необхідністю правильного визначення правового режиму всього об`єкта спільного сумісного майна після його поділу.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чулкової Наталі Костянтинівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення наступним:

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року

Головуючий: Судді: