Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №752/9927/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5086/2026 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/9927/25

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., у справі за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради від 19.12.2010 року №41/10, 31.10.2010 року було передано майно територіальної громади Голосіївського району міста Києва з балансу Голосіївської районної в місті Києві ради на баланс Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району».

З метою реалізації Закону України «Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки» та рішення Київської міської ради від 16.09.2010 №12/4824 «Про затвердження Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства міста Києва на 2010-2014 роки», а також посилення ефективності управління майном та вдосконалення роботи комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва і здійснюють свою діяльність у сфері утримання та обслуговування житлового фонду, рішенням ІІ сесії Київської міської ради VII скликання від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" та віднесено до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.

Позивач зазначив перелік договорів укладених Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» для забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань.

Зазначає, що з 01.05.2015 та по теперішній час надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.08.2024 року №389851338, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Право власності відповідача виникло на підставі договору купівлі-продажу №3289 від 29.11.2006 року. Тобто, між позивачем та відповідачем встановились зобов'язальні правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п.п.1,5,10 ч.2 ст.7, ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладаються індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Відповідач знехтував обов`язком щодо укладення письмового договору з позивачем, тому між сторонами діє уніфікований публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (опублікований в газеті «Хрещатик» №9 (4695) від 14.07.2015).

За квартирою відповідача обліковується заборгованість за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.

З урахуванням викладеного, позивач Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" просив суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) за період з 01 січня 2018 року по 01 лютого 2025 року в розмірі 52 438,70 грн., інфляційні втрати в розмірі 17 240,52 грн., 3% річних в розмірі 5 393,01 грн, а всього стягнути -75 072,23 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року позов Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" заборгованість з оплати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 52 438 (п`ятдесят дві тисячі чотириста тридцять вісім) гривень 70 коп, інфляційну складову боргу в розмірі 10 214 (десять тисяч двісті чотирнадцять) гривень 32 коп, 3% річних у розмірі 3 444 (три тисячі чотириста сорок чотири) гривні 64 копійок, а всього стягнуто 66 097 (шістдесят шість тисяч дев`яносто сім) гривень 66 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" судовий збір в сумі 2 666 (дві тисячі шістсот шістдесят шість) гривень15 коп.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2025 року у справі № 752/9927/25 в частині визначення суми основного боргу, стягнення інфляційних втрат, 3% річних, розподілу судового збору та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні з нього на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі, відмовити у стягненні основного боргу в частині, не підтвердженій належними доказами, або, у разі неможливості визначити розмір заборгованості - відмовити у позові повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, передчасним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав встановленою ціну послуг та розмір заборгованості, не з`ясувавши належним чином правову природу послуги та порядок формування її вартості після 10.06.2018 року.

Вважає, що позивач не довів існування у спірний період чинного договору управління в розумінні Закону № 2189-VIII, не надав кошторису витрат по будинку АДРЕСА_1 , не надав рішень співвласників або документів конкурсного визначення управителя. Натомість суд фактично підмінив вимогу закону посиланнями на «історично сформовану» ціну та розпорядження КМДА, які в значній частині вже втратили чинність.

Вказує, що суд в рішенні послався, зокрема, на розпорядження КМДА № 442 від 30.04.2015 року та № 668 від 06.06.2017 року щодо тарифів, але не врахував, що розпорядження № 668 від 06.06.2017 року втратило чинність 25.07.2019 року, з 10.06.2018 року органи місцевого самоврядування втратили повноваження встановлювати тарифи на послугу з управління багатоквартирним будинком, після набрання чинності Законом № 2189- ціна послуги мала визначатися виключно договором управління, а не односторонніми актами органів місцевого самоврядування. Незважаючи на це, суд дійшов висновку, що тариф нібито «зберігся як ціна, що склалася». Такий підхід, на думку відповідача, суперечить ст. 632 ЦК України, яка прямо встановлює, що ціна в договорі визначається за домовленістю сторін, а не «автоматично» через акти, які втратили чинність.

Зазначає, що у матеріалах справи наявні лише розпорядження КМДА 2015-2017 років, загальні таблиці по підприємству, акти з третіми контрагентами (енергопостачання, дератизація, обслуговування ліфтів тощо). Відсутні побудинковий кошторис утримання будинку АДРЕСА_1 , погоджена ціна послуги з управління щодо цього будинку, будь-які документи, що підтверджують затвердження вартості послуги співвласниками. Комунальне підприємство не надало жодного кошторису по будинку, хоча згідно з ч. 3 ст. 10 Закону № 2189-VIII кошторис є невід`ємною частиною договору управління.

Фактично єдиним документом, на який спирався суд при визначенні суми боргу, є внутрішня бухгалтерська довідка позивача - «Розрахунок заборгованості з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій станом на 01.02.2025». Цей документ складений в односторонньому порядку, не містить методики нарахувань, не пояснює, який саме тариф застосовано в кожен період, не містить посилань на кошторис, договір управління, рішення співвласників, не надає розбивки нарахувань і оплат по кожному місяцю, не підтриманий актом звірки, первинними бухгалтерськими документами.

При цьому, позивач у власних документах, долучених до справи («Витрати та структура витрат на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій»), зазначає, що для будинку по АДРЕСА_1 тариф становить 4,57 грн/м (з ПДВ), крім першого поверху. Площа квартири відповідача по АДРЕСА_1 становить 93,9 м. Отже, арифметично коректна щомісячна вартість послуги за цим тарифом мала би бути: 93,9 м? ? 4,57 грн = 429,18 грн/місяць. Ця сума є єдино можливою, якщо застосовується саме заявлений позивачем тариф. Натомість у розрахунку заборгованості зазначені інші щомісячні суми: 596,27 грн, 589,27 грн, 637,58 грн, 622,81 грн, тощо.

Також до матеріалів справи долучено всього чотири акти прибирання сходових клітин за 7 років (16.02.2022 року, один акт за 2023 рік, 01.07.2024 року, 03.03.2025 року), підписані лише двома мешканцями, по одному акту на рік щодо технічного обслуговування ліфтів (31.07.2020 року, 31.07.2021 року, 31.07.2022 року, 31.07.2023 року, 31.07.2024 року) з сумою 1 130 грн по будинку 36, акти приймання-передачі електроенергії з ТОВ «Київські енергетичні послуги» без методики розподілу витрат на конкретний будинок та квартиру, акти дератизації з загальними площами обробки та загальними сумами (у т.ч. грудень 2019 року, жовтень 2020 року, березень 2021 року, липень 2022 року, грудень 2023 року), без чіткої прив`язки до площ будинку АДРЕСА_1 та без опису розподілу витрат.

Однак, на думку відповідача, наявні документи не підтверджують регулярного, системного надання послуг у спірний період, не демонструють відповідності фактичних робіт структурі тарифу і не дозволяють співвіднести конкретні витрати з нарахуваннями відповідачу.

Суд першої інстанції, стягуючи з нього інфляційні втрати та 3% річних посилаючись на ст. 625 ЦК України, зробив це без належного встановлення базового грошового зобов`язання. У даній справі не доведено існування договору управління, не доведено тариф, не доведено метод і правильність розрахунку боргу. Відповідно, відсутня правова підстава для застосування ст. 625 ЦК України.

Окремо звертає увагу, що суд неправильно застосував постанови КМУ № 206 від 05.03.2022 року та № 1405 від 29.12.2023 року, формально поділивши період на «заборонений» (до 29.12.2023) та «допустимий» (після 30.12.2023), не врахувавши, що в умовах воєнного стану держава запровадила соціальне обмеження на нарахування штрафних санкцій, інфляції та процентів, постанова № 1405 лише змінила механізм дії заборони, але не означає автоматичне відновлення права на нарахування санкцій за відсутності належно встановленого зобов`язання. За таких умов стягнення інфляційних втрат та 3% річних є неправомірним.

Крім того, суд першої інстанції, пославшись на норми щодо продовження та зупинення строків у зв`язку з карантином COVID-19 (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), воєнним станом (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), фактично витлумачив їх як механізм «нескінченного поновлення» строку позовної давності. Однак продовження строку у зв`язку з карантином не обнуляє вже минулий час, а лише додає період карантину до загального строку, зупинення перебігу у зв`язку з воєнним станом не відновлює пропущений строк і не створює нового, а лише «зупиняє» подальше обчислення, Закон № 4434-ІХ, що набрав чинності 04.09.2025 року, скасував воєнне зупинення строків позовної давності.

09 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Стосовно відсутності договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зазначає, що згідно з п.п.1, 5, 10 ч.2 ст.7, ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №2189-VIII) індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово комунальних послуг. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Отже, власник, наймач (орендар) квартири, які володіють та користуються житловими квартирами та фактично отримують житлово-комунальні послуги, зобов`язані: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил тощо. Навіть при відсутності між споживачем та виконавцем послуг договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, обов`язок сплачувати за послуги виник в силу положень спеціального закону, який регулював даний вид правовідносин.

У зв`язку з тим, що відповідач знехтував своїм обов`язком щодо укладення письмового договору з позивачем, то, у відповідності до ст.633 ЦК України, діє уніфікований публічний Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (публікація в ЗМІ - Газета Київської міської ради «Хрещатик» №9(4695) від 14.07.2015 р.). Отримання житлово-комунальних послуг мешканцями будинків або їх оплата є вольовим актом приєднання до договору.

Стосовно вартості послуг на утримання будинків, споруд та прибудинкових територій повідомляє, що станом на 01 липня 2018 року діяло розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2017 року № 668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради», яке затверджувало тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структуру , в тому числі і по будинку АДРЕСА_1 (розпорядження та структура витрат наявні у матеріалах справи та додаються до даного клопотання).

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2017 року № 668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради» втратило чинність згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25 липня 2019 року № 1317.

Однак, загальний розмір витрат на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно якого нараховувалась плата за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1 залишався на рівні тарифів, що були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 06.06.2017 року № 668.

Згідно діючого законодавства Виконавець послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій може здійснювати перерозподіл витрат в структурі вартості послуг без зміни загального обсягу таких витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг у межах ціни встановленої за договором.

З липня 2018 року по листопад 2019 року позивач здійснював перерахунок споживачам вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за статтею "Витрати з вивезення та знешкодження твердих побутових, великогабаритних, рідких відходів», який відображався щомісячно в квитанціях на сплату в графі «Перерахунок».

У зв`язку зі зміною законодавчо встановлених гарантій в оплаті праці з 1 грудня 2019 року позивач у структурі діючої вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без зміни загального обсягу витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг здійснив перерозподіл витрат по складовій "Витрати з вивезення та знешкодження твердих побутових, великогабаритних, рідких відходів» на витрати по складових вартості: «Прибирання прибудинкової території», «Прибирання сходових кліток», «Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення, зливової каналізації», «Технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання» та «Прибирання снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду». Позивач веде побудинковий облік доходів та витрат і у випадку вартості фактично наданих послуг, що є меншою, ніж нараховано мешканцям, здійснює перерахунок по кожному особовому рахунку.

Враховуючи викладене, позивачем не змінювалась вартість за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Зазначає, що як убачається з матеріалів справи, відповідач фактично користувався послугами з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, заяв про відмову від отримання таких послуг не подавав, доказів їх ненадання або надання неналежної якості суду не надав. При цьому виконавцем послуг щомісячно формувалися та надсилалися споживачу платіжні документи (квитанції), у яких зазначалися період нарахування, вид наданої послуги, сума до оплати. Надсилання таких квитанцій забезпечувало відповідачу можливість своєчасно ознайомлюватися з розміром нарахувань та, у разі незгоди, звернутися із відповідними запереченнями або заявами про перерахунок. Однак, протягом усього спірного періоду відповідач не заявляв заперечень щодо розміру нарахованої плати, не оскаржував виставлені рахунки та не ініціював проведення перерахунку, що свідчить про його обізнаність із сумами нарахувань та мовчазне прийняття умов надання послуг.

Твердження відповідача про те, що позивач надав тільки один доказ на який опирається суд при винесенні рішення про стягнення суми заборгованості, є помилковим, так як до матеріалів справи була надана структура витрат з розшифровкою послуг, які надаються, акти про виконані роботи та інше. Так як ці документи свідчать про надання послуг та зазначають суми нарахування, то їх можна віднести до первинних документів. Також Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» надає та проводить інформаційно-технологічне супроводження програмно-апаратного комплексу «Єдина система автоматизованих нарахувань з додатковими модулями». Саме відповідно до програмно-апаратного комплексу «Єдина система автоматизованих нарахувань з додатковими модулями» сформовано розрахунок заборгованості за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо зазначених у позовній заяві договорів укладених з постачальниками послуг вказує, що позивачем щорічно укладаються договори з постачальниками послуг (посилання на дані договори містяться у позовній заяві та є у публічному доступі у електронному сервісі https://prozorro.gov.ua/uk), а саме: з обслуговування систем диспетчеризації, по проведенню дератизації та дезінсекції, наданню послуг з освітлення місць загального користування, обслуговування ліфтів та ліфтового обладнання та інше.

По результатам отриманих послуг від постачальників щомісячно складаються акти виконаних робіт, якими засвідчуються надані послуги щодо окремих будинків та підписуються замовником послуги, а саме-Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» та постачальником замовленої послуги відповідно до укладеного договору. Стосовно актів по прибиранню житлового будинку зазначає, що дані акти складаються щомісячно та підписуються майстром технічної дільниці житловоексплуатаційної дільниці та мешканцями багатоквартирного будинку, які засвідчили факт проведеного прибирання. Копії документів на підтвердження надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, з прибирання сходових клітин, з технічного обслуговування ліфтів, з обслуговування систем диспетчеризації, послуг з дератизації та дезінсекції, послуг з освітлення місць загального користування та енергопостачання ліфтів надаються вибірково за декілька місяців у зв`язку із значним періодом заборгованості і, як наслідок, значним обсягом документів для копіювання.

18 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач зазначає, що позивач не довів належної правової підстави формування ціни послуги після 10.06.2018 року та не навів належних доводів щодо центрального аргументу апеляційної скарги - відсутності належно встановленої ціни послуги у спірний період. Позивач повторно посилається на: публічний договір 2009 року, затверджений постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року; розпорядження КМДА № 668 від 06.06.2017 року; загальний обов`язок власника утримувати майно. Водночас, такі посилання не враховують правову трансформацію відносин після введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII.

Посилання позивача на типовий договір 2009 року не спростовує його доводів апеляційної скарги, оскільки: типовий договір регулював іншу модель правовідносин; Закон № 2189-VIII змінив правову природу послуги; перехідні положення не передбачають безстрокового автоматичного продовження тарифу. Сам факт не укладення нового договору співвласниками не надає виконавцю права самостійно визначати ціну послуги.

Зазначає, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не містить: помісячної структури тарифу; формули нарахування; посилання на кошторис; прив`язки до первинних документів. Посилання на автоматизовану систему нарахувань саме по собі не звільняє позивача від обов`язку доведення розміру вимог первинними бухгалтерськими документами.

До того ж, у відзиві на апеляційну скаргу позивач не надав контррозрахунку; не пояснив різницю; не спростував математичні доводи. Ігнорування зазначених обставин свідчить про недоведеність розміру заявлених вимог.

Також позивач у відзиві формально посилається на карантин та воєнний стан, однак не здійснив помісячного аналізу перебігу позовної давності щодо кожного періодичного платежу. Верховний Суд неодноразово зазначав, що щодо періодичних платежів позовна давність обчислюється окремо по кожному щомісячному нарахуванню. Карантин та воєнний стан не створюють безмежного продовження строків позовної давності, а підлягають застосуванню з урахуванням фактичного перебігу строку щодо кожного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, то її розгляд здійснюється апеляційним судом без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», здійснює утримання будинків та прибудинкової території, в тому числі і будинку АДРЕСА_1 , на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10, яким 31 жовтня 2010 року передано майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району».

Рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києву» та віднесене до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до п.2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», предметом його діяльності є: утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності м. Києва, на договірних засадах у встановленому законом порядку; надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договір на надання житлово-комунальних послуг, контроль за виконанням умов договорів у встановленому порядку.

На виконання взятих на себе зобов`язань з утримання та обслуговування житлового і нежитлового фонду, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» укладаються відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо), які після набуття підприємством надаються споживачам поряд з іншими послугами.

Факт надання житлово-комунальних послуг та їх вартості підтверджується: рішенням Голосіївської районної в м.Києві ради від 19.10.2010 № 41/10, рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270, інформацією щодо фактичних та нормативних витрат на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30.04.2015 щодо встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017, копіями актів приймання -передавання товарної продукції з виробниками житлово-комунальних послуг (електропостачання, обслуговування ліфтів, прибирання тощо) та рахунками виписаними позивачу такими надавачами послуг.

Відповідач у справі ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2006 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 06.08.2024 року № 389851338 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між позивачем та відповідачем не укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з несплатою відповідачем наданих позивачем послуг у нього виникла перед позивачем заборгованість, яка відповідно до розрахунку позивача за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 січня 2018 року по 01 лютого 2025 року складає 52 438,70 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач допустив невиконання вимог закону щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги, що є підставою для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першоюстатті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2006 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 06.08.2024 року № 389851338 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, є Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5); послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (пункт 12).

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першоїстатті 5 цього Закону, до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; а також комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно пункту 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно довимог статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 частини першої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»,співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», було визначено, що у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.

У період від оголошення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку до моменту визначення переможців конкурсу і укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій продовжують надавати у відповідних багатоквартирних будинках виконавці таких послуг, які надавали відповідні послуги до початку проведення конкурсу.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, на час виникнення спірних правовідносин співвласники будинку не створили об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, тобто співвласники цього будинку не прийняли рішення про форму управління їх багатоквартирним будинком.

Після введення з 10 червня 2018 року в дію положень Закону № 2189-VIII відповідно до вимог частини третьої статті 4 цього Закону тариф на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкової території (управління багатоквартирним будинком) не підлягає державному регулюванню та визначається виконавцями цих послуг за домовленістю із споживачами, тобто, органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо встановлення ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком.

Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року було визнано таким, що втратило чинність розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року.

При цьому розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року було визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1317 від 25 липня 2019 року, яке у свою чергу було видано на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року у справі № 826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року.

Однак, визнання розпорядження органу місцевого самоврядування № 668 від 06 червня 2017 року таким, що втратило чинність, не свідчить про неможливість застосування тарифів, які були введені цим розпорядженням, оскільки відповідачем не укладався договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за правилами, визначеними Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».

Окрім того, слід звернути увагу, що Закон № 2189-VIII в частині, що стосується житлової послуги, був введений в дію з 10 червня 2018 року, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі щодо оскарження розпорядження КМДА від 06 червня 2017 року № 668 набрало чинності лише 20 грудня 2018 року, тобто, коли органи місцевого самоврядування вже були позбавлені права встановлювати тарифи на відповідні послуги.

Отже, в межах спірного періоду з грудня 2019 року позивач надавав послуги відповідачу не за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 червня 2017 року № 668, а за ціною, яка склалася на день введення в дію Закону від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, тому нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території здійснювалося відповідно до умов публічного договору та у відповідності з нормами чинного законодавства.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є щомісячна сплата позивачу вартості наданих послуг.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Згідно наданого розрахунку позивача за послуги з утримання будинку та прибудинкової території по АДРЕСА_1 вбачається, що по квартирі АДРЕСА_1 у зазначеному будинку, споживач ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , обліковується заборгованість за період з 01 січня 2018 року по 01 лютого 2025 року у розмірі 52 438,70 грн.

Верховний Суд у своїй практиці чітко дотримується правової позиції щодо шляху захисту інтересів боржників, направленого на встановлення обґрунтованої, на їх думку, та такої, що відповідає дійсності заборгованості за житлово-комунальні послуги, а саме шляхом: доведення таких чітко визначених та обґрунтованих розмірів при запереченні на позов у спорі про стягнення з нього заборгованості, шляхом надання контррозрахунку.

Поряд з цим, відповідачем власного контррозрахунку, належних і допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на спростування розрахунку позивача про нарахування послуг з управління багатоквартиним будинком не надано та матеріали справи не містять.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем також надано не було.

Доводи відповідача про те, що виходячи із власних документів позивача («Витрати та структура витрат на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій»), що для будинку по АДРЕСА_1 тариф становить 4,57 грн/м (з ПДВ), крім першого поверху, та враховуючи площу квартири відповідача по АДРЕСА_1 , що становить 93,9 м., арифметично коректна щомісячна вартість послуги за цим тарифом мала би бути: 93,9 м* 4,57 грн = 429,18 грн/місяць, а не як зазначає позивач у своїх розрахунках заборгованості: 596,27 грн, 589,27 грн, 637,58 грн, 622,81 грн є неспроможними, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви представником позивача було надано копію розпорядження КМДА від 06.06.2017 року № 668 та витяг з додатку до даного розпорядження про вартість та структуру витрат з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва для здійснення розрахунків із споживачами по будинку АДРЕСА_1 , де вартість за 1 кв.м. загальної площі квартири за один місяць становить - 4,57 грн. Відповідач проживає та отримує від позивача послуги за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, позивачем було надано витяг з додатку по іншому будинку .

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 01 липня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано від Комунального підприємства « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва належним чином завірені копії рішення ( розпорядження) або іншої відповідної документації про погодження вартості послуг з управління багатоквартирним будинком, з розрахунком вартості таких послуг за адресою: АДРЕСА_1 , з органом місцевого самоврядування за період з 01 липня 2018 року по 31 березня 2025 року.

На виконання вказаної ухвали суду представником позивача 08.07.2025 року було подано до суду копію розпорядження КМДА від 06.06.2017 року № 668 та витяг з додатку до даного розпорядження про вартість та структуру витрат з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються КП « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва для здійснення розрахунків із споживачами по будинку АДРЕСА_1 , де вартість за 1 кв.м. загальної площі квартири за один місяць становить - 6,79 грн (а.с. 137 зворот).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року було визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1317 від 25 липня 2019 року, яке у свою чергу було видано на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року у справі № 826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року.

Однак визнання розпорядження органу місцевого самоврядування № 668 від 06 червня 2017 року таким, що втратило чинність, не свідчить про неможливість застосування тарифів, які були введені цим розпорядженням, оскільки відповідачем не укладався договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за правилами, визначеними Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».

Окрім того, слід звернути увагу, що Закон № 2189-VIII в частині, що стосується житлової послуги, був введений в дію з 10 червня 2018 року, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі щодо оскарження розпорядження КМДА від 06 червня 2017 року № 668 набрало чинності лише 20 грудня 2018 року, тобто коли органи місцевого самоврядування вже були позбавлені права встановлювати тарифи на відповідні послуги.

Отже, в межах спірного періоду з грудня 2019 року позивач надавав послуги відповідачу не за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 червня 2017 року № 668, а за ціною, яка склалася на день введення в дію Закону від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, тому нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території здійснювалося відповідно до умов публічного договору та у відповідності з нормами чинного законодавства.

Вказане спростовує сумніви відповідача щодо обґрунтованості вартості послуг, що містяться в розрахунку заборгованості.

Скасування розпорядження КМДА від 06 червня 2017 року № 668 не вплинуло на права та обов`язки сторін за укладеним договором на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно, не призвело до неправильного нарахування плати за надані позивачем та спожиті відповідачем послуги, та в жодному разі не є підставою для безоплатного користування відповідачем наданими комунальними послугами.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо висновків суду першої інстанції в частині складової вимоги заборгованості - інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на суму боргу відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

За змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, законодавець визначає обов`язок боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахування рівня інфляції за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних за увесь час прострочення, тобто, з моменту порушення грошового зобов`язання до момент його усунення.

Визначаючи розмір заборгованості за грошовим зобов?язанням, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Дослідивши розрахунок заборгованості позивача в частині складової вимоги заборгованості - інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на суму боргу, колегія суддів апеляційного суду приходить до таких висновків.

Як вже зазначалося вище, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

З наданого суду та дослідженого в судовому засіданні розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 у частині стягнення інфляційної складової становить -17 240, 52 грн., 3 % - 5 393, 01 грн та нараховані за період з січня 2018 року по лютий 2025 року.

Задовольняючи частково позовні вимог в цій частині та, стягуючи з з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" інфляційну складову боргу в розмірі 10 214 (десять тисяч двісті чотирнадцять) гривень 32 коп, 3% річних у розмірі 3 444 (три тисячі чотириста сорок чотири) гривні 64 копійок, суд першої інстанції посилався на те, що законодавець на рівні акту Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3 % річних, і такі положення до внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року підлягає застосованню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року.

За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних в межах заявлених вимог за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача.

За проведеними обчисленнями, з урахуванням методики розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другою статті 625 ЦК України, судом встановлено, що інфляційна складова нарахована на суму боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 10 214,32 грн, та 3% річних становлять 3 444,64 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Однак,відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції: «1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);

нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.»

Таким чином, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.

Місто Київ не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року № 309.

Отже, законодавець на рівні актуПостанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3 % річних, і такі положення до внесення змін доПостанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року підлягає застосованню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних в межах заявлених вимог за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача. Отже,у позивача виникло право на стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу за період з січня 2018 року по 23 лютого 2022 року, та з 30 грудня 2023 по лютий 2025 року.

За проведеними обчисленнями, з урахуванням методики розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другою статті 625 ЦК України, судом першої інстанції вірно встановлено, що інфляційна складова нарахована на суму боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 10 214,32 грн, та 3% річних становлять 3 444,64 грн, як було вірно встановлено судом першої інстанції.

З огляду на зазначене вище, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції стягнув з нього інфляційні втрати та 3% річних, посилаючись на ст. 625 ЦК України, однак зробив це без належного встановлення базового грошового зобов`язання, а тому відсутня правова підстава для застосування ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними та таким, що спростовується матеріалами справи.

Щодо строку позовної давності

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.

Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 04.05.2020 № 343, 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 855 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» до 01.10.2021 на території України подовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» з 01.07.2023 відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.

Таким чином, починаючи з 12.03.2020 року і до 01.07.2023 року тривав карантин, встановлений постановами Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Отже, в силу положень Закону № 540-ІХ та встановлення і продовження карантину продовжені й строки позовної давності.

Так, якщо строк позовної давності (3 роки) у частині дебіторської/кредиторської заборгованості повинен був минути в період карантину, то він продовжується, тобто встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки - продовжена до закінчення дії карантину.

Така ж правова позиція, викладена в Постанові Верховного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 910/16029/21, Постанові Верховного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, Постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/116/21.

Апеляційний суд зауважує, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пп. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Водночас правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 668/8830/15-ц).

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, Законом № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Заборгованість, яка утворилася до вказаної дати стягненню не підлягає.

Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжує діяти.

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року. Набрання чинності вказаного закону відбулась 04 вересня 2025 року.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача 23.04.2025 року про стягнення заборгованості за період з січня 2018 року, тобто в межах строку позовної давності, як вірно було встановлено судом першої інстанції.

А відтак, доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції не правильно застосовано строки позовної давності, не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".

Інші доводи апеляційної скарги відповідача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: