Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №753/8463/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/10843/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №753/8463/26

02 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Трусової Т.О., у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому просив суд визначити 1/2 частку боржника ОСОБА_1 у майні, а саме: у квартирі, загальною площею 106,5 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1566348180000, якою він володіє спільно з ОСОБА_2 , що належить їм на праві спільної сумісної власності, у розмірі 1/2 частини.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про забезпечення позову повернуто заявнику.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розгляду заявлених вимог у порядку цивільного судочинства та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі.

Наведені судом аргументи щодо необхідності розгляду таких вимог виключно в порядку господарського судочинства не враховують правової природи спірних правовідносин, а також усталеної практики Верховного Суду відповідно до якої визначальним є не формальний зв`язок із виконанням рішення у господарській справі, а наявність або відсутність спору про право та характер спірного майна.

За таких обставин вирішення питання про визначення частки боржника не є суто процесуальним питанням виконання судового рішення, а становить самостійний матеріально-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами позовного провадження з дотриманням принципів змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права та з порушенням правил предметної юрисдикції, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.

Представник Акціонерного товариства «Оксі Банк» - Єкімук Олександр Леонідович просив апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовичазадовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мельниченко Сергій Олександрович просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, щодо якої він просить ухвалити рішення, зводиться до визначення 1/2 частки боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 у майні, а саме: у квартирі, загальною площею 106,5 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1566348180000, якою він володіє спільно з ОСОБА_2 , що належить їм на праві спільної сумісної власності, у розмірі 1/2 частини.

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що у нього на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року у справі №910/11774/25 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оксі Банк» заборгованості в розмірі 4 639 123,24 грн; ухвали Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2025 року у справі №910/11680/25 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оксі Банк» заборгованості в розмірі 5 690 543,42 грн; ухвали Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2025 року у справі №910/11690/25 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оксі Банк» заборгованості в розмірі 5 240 530,20 грн.

У ході виконавчого провадження встановлено відсутність у боржника ОСОБА_1 достатніх коштів та зареєстрованого нерухомого майна для погашеня боргу, а також неможливість встановити місцезнаходження належного йому транспортного засобу.

Водночас, під час здійснення виконавчих дій установлено, що ОСОБА_1 з 04 сепрня 2011 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано на підставі рішення суду від 09 вересня 2025 року. В період шлюбу подружжя набуло у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за дружиноюзі згоди її чоловіка, що зазначено у договорі купівлі-продажу від 01 червня 2017 року, а відтак, наявні підстави вважати, що 1/2 частина вказаного нерухомого майна належить на праві власності ОСОБА_1 (боржнику за виконавчим провадженням).

Оскільки чинним законодавством приватному виконавцю не надано право самостійно виріщувати питання визначення частки майна боржника та в даній ситуації існує спір про право, посилаючись на положення статей 60, 69,70 Сімейного кодексу України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2025 у справі № 367/252/24, приватний виконавець просив суд визначити 1/2 частку боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 у майні, а саме у квартирі, загальною площею 106,5 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1566348180000, якою він володіє спільно з ОСОБА_2 , що належить їм на праві спільної сумісної власності, у розмірі 1/2 частини.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги приватного виконавця про визначення частки боржника в спільному майні заявлені з метою забезпечення виконання судових рішень у господарських справах, а тому цей позов повинен розглядатися в порядку господарського, а не цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Одночасно суд першої інстанції зауважив, що цивільний та господарський процесуальні закони чітко визначають, що формою звернення виконавця до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є подання.

Відхиляючи посилання приватного виконавця на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10вересня 2025 року у справі № 367/252/24, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з викладеними у цій постанові висновками спільне володіння боржником майном, набутим у шлюбі, є підставою для застосування правового інструменту, встановленого у статті 443 ЦПК України (у даному випадку - статті 335 ГПК України), і лише в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні (пункти 59-62).

Посилаючись на те, що чинний Цивільний процесуальний кодекс не передбачає вжиття заходів забезпечення позову у разі постановлення ухвали про відмову у відкриття провадження у справі, і при цьому не містить норм, які б визначали наслідки подання заяви про забезпечення позову у таких справах, суд першої інстанції на підставі частини дев`ятої статті 10 ЦПК України застосовував положення частини десятої статті 153 ЦПК України щодо повернення заяви про забезпечення позову, поданої без додержання вимог статті 151 цього Кодексу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 757/60260/19-ц (провадження № 61-739св23).

Тобто, при визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто, чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд при відкритті провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Пункт 4 частини першої статті 20 ГПК України передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

У справі, що переглядається, підставою звернення приватного виконавця в інтересах стягувача до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стало те, що бездіяльність боржника ОСОБА_1 ускладнює виконання судових рішень та є необхідність у виділенні частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з іншою особою. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини ОСОБА_2 , набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено, а відтак, на переконання приватного виконавця, в даній ситуації існує спір про право.

У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) зазначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У Законі № 1404-VIII, в ЦПК України, так і в ГПК України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.

Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця.

Відповідно до статті 338 ГПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 335 ГПК України).

Отже, з наведених норм права вбачається, що в разі звернення державного або приватного виконавця з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами під час виконання судового рішення, таке подання розглядає суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення, за правилами цивільного/господарського судочинства.

У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов`язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №367/252/24 (провадження № 14-21цс25) звернула увагу на те, що формою звернення виконавця до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, є подання (стаття 443 ЦПК України). Водночас, оскільки передбачена наведеною статтею процедура не спроможна врегулювати наявний спір про право на майно та не забезпечує дотримання засад змагальності судового процесу, то в разі встановлення існування спору про право на відповідне майно, що унеможливлює визначення частки боржника у цьому майні в процедурі, визначеній статтею 443 ЦПК України, виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки боржника в ньому в порядку позовного провадження (шляхом пред`явлення відповідного позову).

Отже, необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає. Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21)) .

В пунктах 73-75 постанови від 8 червня 2022 року № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що «у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) мало місце саме порушення правил про юрисдикцію. У постанові в зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.Натомість за наявності спору про право стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню. Якщо юрисдикційність спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна; натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору. У зазначеній справі стверджуваними співвласниками були фізичні особи, тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна спір підлягатиме вирішенню за правилами цивільного (а не господарського) судочинства.

Враховуючи вказані обставини та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 06 жовтня 2020 рокуу справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), від 10 вересня 2025 рокуу справі №367/252/24 (провадження № 14-21цс25), колегія суддів дійшла висновку про те, що у справі, що переглядається, за пред?явленим позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» спір про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_2 , з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу суду першої інстанції на те, що на кожній стадії процесу суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звернувшись з позовом у цій справі до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, приватний виконавець в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» реалізував право на судовий захист.

І саме на суд покладено обов`язок з установлення наявності спору про право під час вирішення справи про визначення частки боржника, зокрема, шляхом надання оцінки запереченням інших співвласників, поданих на стадії розгляду судом справи по суті. Суд має встановити, що спір є реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним.

Водночас, суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23

До схожого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24, зазначивши про те, що суд не наділений повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів наголошує, що вирішення питання щодо правильного обрання позивачем способу захисту порушеного права, як і встановлення обґрунтованості позовних вимог, здійснюється судом не на стадії відкриття провадження у справі, а виключно за наслідками її розгляду по суті на підставі повної та всебічної оцінки доказів.

На етапі вирішення питання про відкриття провадження суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати доказові матеріали та надавати правову оцінку обставинам справи.

За викладених обставин висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, є помилковим.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У справі, що перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, об`єктом апеляційного оскарження є ухвала про відмову у відкритті провадження у справі, яка за результатом розгляду апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича Київським апеляційним судом скасована, з направленням цивільної справи за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, для продовження розгляду до суду першої інстанції

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року, здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Київського апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.

Керуючись сат. 124 Конституції України, ст.ст. 8, 18 Закону України « Про судоустрій та статус суддів», ст.ст. 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 4, 20, 335, 338 ГПК України, ст.ст. 4, 11, 19, 141, 367, 368, 374, 379, 381-384, 443 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року скасувати.

Цивільну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в інтересах стягувача Акціонерного товариства «Оксі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: