Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №366/628/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/6901/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 366/628/25

07 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мовчана В.В., у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 . третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїзвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 . третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 038045 від 27.10.2011 року, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Згідно з вказаним державним актом, підставою для його отримання стало розпорядження Іванківської РДА № 1693 від 13.09.2010року. Окрім того, на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Тимощук Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2015 року № 23235877 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку. Поряд з цим, ОСОБА_1 не був включений до розпорядження Іванківської РДА від 13.09.2010 року № 1693 та до додатків до нього, яким є список громадян, котрим затверджено проекти відведення та передано земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Блідчанської сільської ради.

Прокурор зазначав, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 37 кварталі Леонівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника лісогосподарського ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 37 кварталу Леонівського лісництва, відповідно до Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджується планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022року№ 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема, створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Таким чином, спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України, з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна-земельна ділянка розташована в межах земель 37 кварталу Леонівського лісництваДП «Іванківське лісове господарство».

Рішення про вилучення земельних ділянок за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої у межах Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» не приймалось.

Філія «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України» (ДП «Іванківське лісове господарство») погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки не надавало.

Окрім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин) з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

У зв`язку з реєстрацією права приватної власності на спірну земельну ділянку, дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися нею.

Київська обласна військова адміністрація листом від 10.12.2024 року повідомила, що заходи цивільно-правового характеру для захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом не вживалися та зазначила, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірної земельної ділянки, як іне володіє відповідними доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви.

Таким чином, Київською обласною державною адміністрацією не вживаються належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави та остання не заперечує щодо вжиття таких заходів органами прокуратури.

Звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

З урахуванням наведених обставин, Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області просив суд витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 площею 1,7264 га.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 року у позові Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури - Таможня Олена подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 рокута ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, безпідставно надав перевагу висновку експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 року, який надано відповідачем у справі про те, що спірна земельна ділянка не накладається на землі лісогосподарського призначення, зокрема, і на квартал 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» та зроблено висновок про те, що остання і відведена у приватну власність не за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України».

Зазначає, що висновок експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 року не є належним та достовірним доказом, в розумінні вимог ст. ст. 77, 79 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки експерт по суті зробив висновок про те, що з огляду на відсутність координат поворотних точок меж земель лісового фонду в кварталі 37, встановити накладання (перетинання меж) спірної земельної ділянки на землі лісового фонду в кварталі 37 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки, неможливо.

Крім того, експертом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054 не накладається на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078.

Водночас, земельна ділянка з кадастровим номером і 3222080300:07:007:0078 не була предметом спору, факт того, що до її складу входить землі лісогосподарського призначення, а саме квартал 37 Леонівського і лісництва ДП «Іванківський лісгосп» не підтверджено належними та допустимими доказами.

Окрім того, в позові прокурором не доводиться факт накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0078.

Крім того, при проведенні земельно-технічної експертизи експерту на дослідження не надавався проект землеустрою щодо відведення у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог прокурором надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Так, до матеріалів справи долучені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 року, які затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року).

Вказаний протокол від 14.04.2005 року погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджений Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Відповідно до вказаного протоколу площа Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» становила 5828 га за даними розширеного безперервного лісовпорядкування, попереднього базового лісовпорядкування, державного обліку лісів станом на 01.01.1996 року та земельного балансу станом на 01.01.2004 року.

Крім того, до матеріалів справи долучені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року, які затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 22.05.2025 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Іванківський лісгосп» Київської області, який затверджений начальником Київського обласного та по місту Києву управління лісомисливського господарства.

Відповідно до вказаного протоколу площа Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» залишилась незмінною та становила 5828 га.

Також, на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення до матеріалів справи долучено планшети № 2 та № 3, складені за матеріалами лісовпорядкування 1973, 1983, 1993, 2003 та 2014 років з відображенням кварталу 37 Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп».

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка повністю накладається на землі 37 кварталу Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».

Інформація Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» з фрагментами публічної кадастрової карти України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом на підтвердження факту розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності.

Отже, виготовлені картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» у сукупності з наданими планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування є належним доказом у справі щодо приналежності спірної ділянки саме до категорії земель лісогосподарського призначення, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, у тому числі, і у постановах від 14.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Однак, всупереч вищезазначеному, судом першої інстанції проігноровано подані прокурором докази.

Також під час судового розгляду справи в суді першої інстанції не досліджувалось і не надавалась оцінка розпорядженню Іванківської районної державної адміністрації № 1693 від 13.09.2010року, на підставі якого відповідачу ОСОБА_1 , в числі інштх громадян, 27.10.2011 року було видано державний акт серії ЯК №038045, який посвідчує його право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054.

Однак, виходячи з тексту розпорядження № 1693 від 13.09.2010 року та додатку до нього - відповідача не було включено до списку громадян, відносно яких винесено це розпорядження.

Відповідно до листа від 12.03.2019 року № 07-31-1297 Іванківської районної державної адміністрації, інформації про внесення змін до розпорядження № 1693 від 13.09.2010 року, а також винесення розпорядження про затвердження проекту Землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки за період 2010-2011 років ОСОБА_1 не виявлено.

За таких обставин, спірна земельна ділянка у власність ОСОБА_1 не передавалась.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про недоведеність відведення спірної земельної ділянки відповідачу за рахунок земель лісогосподарського призначення, грунтуються виключно иа підставі висновку експерта, а тому оскаржуване судове рішенця прийняте без з`ясування всіх обставин справи.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції не додержено висновків, які вказані в постанові Верховного Суду від 06.12.2022 року у справі К» 904/738/22, що принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обгрунтованості своїх вимог чи заперечень. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення принципу рівності прав сторін у процесі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Старовойтова Дарина Андріївна просить апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 25.11.2025 року у справі № 366/628/25 - залишити без змін.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054 з 2010 року. Достовірних доказів належності цієї ділянки до земель лісового фонду прокурором не надано, а висновок експерта спростовує факт накладення вказаної ділянки на землі лісового фонду. Позов подано прокурором із пропуском позовної давності. Вилучення майна у відповідача без компенсації суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та практиці ЄСПЛ.

Вказує, що відповідачем було надано до суду висновок експерта, яким позовні вимоги прокурора спростовано в повному обсязі.

В свою чергу, прокурорм не було спростовано висновок експерта належними та допустими доказами.

Також. 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ. Відповідно до вказаного Закону внесено зміни до Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Сторона відповідача вважає, що норми вказаного закону є додатковою підставою для відмови прокурору в задоволенні позову.

Звертає увагу суду на те, що позбавлення відповідача, як добросовісного власника земельної ділянки, права власності на цю ділянку без надання адекватної компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо строку позовної давності сторона відповідача зазначає, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 10.03.2025 року, тобто, після спливу 13 років з дня передачі земельної ділянки відповідачу. Сплив позовної давності, про яку заявлено відповідачем, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Київської обласної прокуратури - прокурор Шелест Марина Борисівна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_1 адвокат Старовойтова Дарина Андріївна та адвокат Яценко Данило Сергійович просили апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 року - залишити без змін.

Представник третьої особи у справі Державногоспеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»Яременко Зінаїда Іванівна підтримав апеляційну скаргу прокурора.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 038045 від 27.10.2011року, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Згідно з вказаним державним актом, підставою для його отримання стало розпорядження Іванківської РДА № 1693 від 13.09.2010року(а.с. 27 том 1).

На підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Тимощук Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2015 року № 23235877 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку (а.с. 29-30 том 1).

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор в обгрунтування позовних вимог про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 із чужого незаконного володіння посилався на те, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України. Внаслідок реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися нею.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просив суд відмовити в задоволенні позову прокурора посилаючись на те, що він є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області. Його право власності на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 038045 від 27.10.2011 року. Державний акт був виданий на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1693 від 13.09.2010 року. Подані прокурором матеріали не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, яка йому належить, відносилась до лісів. Крім того, відповідач зазначав про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з позовом та заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

На підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову прорурора, відповідач подав до суду висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03.10.2025 року (а.с. 45-88 том 2).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03.10.2025 року на вищезазначені питання було надано наступні відповіді: 1) В наданих планшетах, схемах та інших документах відсутні координати поворотних точок меж земель лісових фондів, зображених на планшетах № 2, № 3, відсутня будь-яка відмітка про погодження органами землеустрою того району, де проводяться лісовпорядні роботи, як передбачено п. 2.14., п. 2.1., п. 2.3.4., п. 2.3. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986. Відсутня документація державного лісового кадастру, яка ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації обстежень та обліку лісів на підставі: матеріалів лісовпорядкуванню, передбачених ст. ст. 46, 48, 52 Лісового кодексу України. Отже, місцеположення земель лісового фонду у кварталі 37, станом на 2010 рік були не встановлені, картографічні документи станом на 2010 рік не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому неможливо встановити межі земель лісового фонду, а саме, кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки. 2) Встановити місцеположення меж земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за планшетами: -№ 2 лісовпорядкування 1983 року; -№ 3 лісовпорядкування 2014 року, неможливо, оскільки вищезазначені планшети не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56. 3) Оскільки, матеріали лісовпорядкування 2003 року, не мали координат поворотних точок меж земель лісового фонду в кварталі 37, в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 року № 56, то встановити накладання (перетинання меж) земельної ділянки 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області, на землі лісового фонду в кварталі 37 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки, неможливо. 4) Земельна ділянка кадастровий номер 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області, не накладається на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078. 5) Земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, яка відведена для ведення особистого селянського господарства, на яку присвоєно код 01.03, розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області відносилась та відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. 6) Землі лісового фонду розташовані в кварталі № 37 Леонівського лісництва, які перебувають у користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» на які присвоюється код цільового призначення (09.01) відносяться до категорії земель - землі лісогосподарського призначення. 7) Відповідно до Додатку№ 58 до Порядку № 1051, одночасно одна й та сама земельна ділянка не може перебувати в двох різних категоріях.

У наданому до суду висновку експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 року зазначено, що відповідно до ст. 106 ЦПК України, висновок підготовлений для подання до суду. Експерт про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 КК України та ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків обізнаний.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 року, суд першої інстанції вважає його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, вказаний висновок не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості. Інші учасники не скористалися правом на подання до суду висновку експертизи, зокрема, прокурор не заявляв відповідне клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (не замовив висновок експерта самостійно).

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції, поклавши в основу рішеннявисновок експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 року, складений на замовлення відповідача ОСОБА_1 , дійшов висновку про те, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) з даним позовом у порядку ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є правомірним та у прокурора наявні підстав для представництва інтересів держави в суді, однак прокурор не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням порядку передачі земель у приватну власність, прокурором, у порядку, передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України, також надано не було, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначивщо, виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність порушеного права позивача, то підстави для застосування положень законодавства про позовну давність відсутні.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що розпорядженням Іванківськоїрайонної державної адміністрації Київської області від 13 вересня 2010 року № 1693 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Блідчанської сільської ради громадянам, згідно з додатком.Переданоу власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Блідчанської сільської ради громадянам, згідно з додатком (а.с. 23 том 1).

Відповідно до списку громадян, яким затверджується проєкт відвідення та передаються земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Блідчанської сільської ради, що є додатком до розпорядження від 13вересня 2010 року № 1693, у пункті 2 зазначено громадянина ОСОБА_2 , місце проживання м. Київ, площа земельної ділянки 1,0 га (а.с. 24 том 1).

На підставі розпорядженням Іванківськоїрайонної державної адміністрації Київської області від 13 вересня 2010 року № 1693 державний акт серії ЯК №038045 від 27 жовтня 2011 року, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, видано громадянину ОСОБА_1 (а.с. 26-28 том 1).

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Тимощук Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 липня 2015 № 23235877 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район, с/рада Блідчанська. Документи, що подані для державної реєстрації - державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК №038045 від 27 жовтня 2011 року (а.с. 29-30 том 1).

Листом від 22 березня 2019 року Іванківська районна державна адміністрація проінформувала Броварську місцеву прокуратури про те, що в документах архівного фонду «Іванківська районна державна адміністрація» розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 за період 2010-2011 рр. на території Блідчанської сільської ради невиявлено.

Інформації про внесення зміни до розпорядження Іванківської РДА від 13 вересня 2010 року № 1693 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» не виявлено (а.с. 25 том 1).

Секретаріат Кабінету Міністрів України на запит Вишгородської окружної прокуратури від 10 січнґя 2024 року №54-222ВИХ-24 повідомив, що Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування, зокрема, державного підприємства «Іванкіське лісове господарство» земельних ділянок із зазначеними у запиті кадастровими номерами не приймалося (а.с. 38 том 1).

Із наданих прокурорм письмових доказів вбачається, що Державне підприємства «Іванківське лісове господарство» розташоване в північно-західній частині Київської області на території Іванківського адміністративного району, до адміністративно-організаційної структири якого входить, зокрема, Леонівське лісництво ДП «Іванківський лісгосп».

Відповідно до пояснювальної записки до перспективного плану організації і розвитку лісового господарства проекту організації і розвитку лісового господарства державного підприємства «Іванківське лісове господарство» Київського обласного управління лісового господарства, 2005 року, Іванківський лісгосп був організований в 1936 році на базі казенних лісів. В 1960 році лісгосп реорганізований в лісгоспзаг.

Наказом Мінлісгоспу України № 133 від 31 жовтня 1991 року в цілях покращення управління лісовим господарством Іванківський лісгоспзаг був реорганізований в держлісгосп. У зв`язку з утворенням Київського обласного управління лісового господарства та з метою приведення у відповідність Статуту і найменування реорганізований відповідно до Господарського кодексу України та наказу Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва України від 29червня 2004 року № 792/9391 «Про затвердження вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» Іванківський держлісгосп перейменовано в Державне Підприємство «Іванківське лісове господарство» з підпорядкуванням його Київському обласному управлінню лісового господарства. Попереднє лісовпорядкування було проведене в 1993 році другою Українською лісовпорядною експедицією. Роботи виконувались відповідно до вимог лісовпорядної інструкції 1986 року за першим розрядом.

Дані попереднього лісовпорядкування стали інформаційною основою для переходу в 1994 році на технологію безперервного лісовпорядкування. Основою названої технології є створення за даними базового лісовпорядкування повидільної таксаційної і картографічної баз даних, підтримання їх в актуальному стані з метою оперативного управління лісовим господарством (а.с.67-72 том 1).

В матеріалах справи містяться планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 року, які затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року). Вказаний протокол від 1 квітня 2005 року погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджений Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства(а.с. 39-40 том 1).

Відповідно до вказаного протоколу площа Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» становила 5828 га за даними розширеного і безперервного лісовпорядкування, попереднього базового лісовпорядкування, державного обліку лісів станом на 01січня 1996 року та земельного балансу станом на 01 січня 2004 року.

Станом на 01 січня 2014 року площа (земльний баланс) Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» залишилась незмінною та становила 5828 га, що підтверджується протоколом другої лісовпорядної наради від 22 травня 2015 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Іванківський лісгосп» Київської області, і який затверджений начальником Київського обласного та по місту Києву і управління лісомисливського господарства (а.с. 44-47 том 1).

Згідно із розподілом площ лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області загальна площа Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» у розмірі 5828 га розташована у кварталах 1-21, 22-100 (а.с.71 том 1).

Відповідно до проєкту «Організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Іванківське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства», в якому міститься таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків Леонівського лісництва на 2015 рік, у кварталі 37 ростуть рекреаційно-оздоровчі ліси, поза межами зелених зон, та знаходиться ставок (а.с.54-62 том 1).

За інформацією сектору № 1 Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, що розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області, відповідно до даних НКС ДЗКобліковується за ОСОБА_1 (а.с. 79-84 том 1).

Із відповіді філії «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України»від 16 січня 2024 року № 42 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 накладається на землі 37 кварталу Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство»та згоди на її вилучення з користування державного підприємства не надавалось (а.с. 34-34 том 1).

Про те, що ДП «Іванківське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», не надавало будь-яких дозволів на вилучення земельних ділянок лісового фонду, підтверджено представником Державногоспеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»під час судового розгляду справи в суді (а.с. 103-110 том 1).

За інформацією, наявною в Департаменті містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації, за період за 2011-2014 років Київською обласною державною адміністрацією розпорядження про вилучення із постійного користування «Іванківське лісове господарство»та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 не надаволось, про що свідчить лист Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної війської адміністрації) від 19 січня 2024 року (а.с. 36-37 том 1).

Розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України, з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна земельна ділянка повністю накладається на землі 37 кварталу Леонівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» (а.с. 31-33 том 1).

На підтвердження віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 до земель лісогосподарського призначення до матеріалів справи долучено планово-картографічний документ лісовпорядкування- планшети № 2 та № 3, складені за матеріалами лісовпорядкування 1973, 1983, 1993, 2003 та 2014 років, з відображенням кварталу 37 Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп» (а.с. 48-53 том 1).

Листом № 54-6662 вих. 24 від 06грудня 2024 року Вишгородська окружна прокуратура звернулася до Київської обласної державної адміністрації, у якому просила вирішити питання щодо звернення до суду з позовом про витребування з незаконного володіння земельної ділянки лісового фонду (а.с. 89-90 том 1).

Київська обласна військова адміністрація листом від 10 грудня 2024 року повідомила, що заходи цивільно-правового характеру, шляхом звернення до суду з позовом не вживалися та зазначила, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірної земельної ділянки, як і відповідними доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви (а.с. 87-88 том 1).

На виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Вишгородською окружною прокуратурою Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїпідготовлено позов, який подано до суду 10 березня 2025 року.

У письмовій заяві від 06 червня 2025 року Вишгородська окружна прокуратура Київської областізазначала, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише після отримання листа ВО «Укрдержліспроект» № 228 від 10 квітня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України, на яких відображено накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.

У травні 2019 року (в межах строку позовної давності) органи прокуратури звернулись з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Іванківського районного суду від 28 березня 2024 року у справі №366/1269/19 позов Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння залишено без розгляду(а.с. 165-170, 172-172, 174-177 том 1) .

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просив суд відмовити в задоволенні позову прокурора, посилаючись на те, що він є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області. Його право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 038045 від 27.10.2011 року. Державний акт був виданий на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1693 від 13.09.2010 року. Подані прокурором матеріали не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, яка йому належить, відносилась до лісів. Також заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 128-166 том 1).

Із наданої стороною відповідача відповіді Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» Держлісагенства від 15 серпня 2025 року на адвокатський запит, яка долучена до матеріалів справи, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 знаходиться поза межами населеного пункту і накладається на землі лісового фонду в 37 кварталі Леонівського лісництва Іванківського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України». Крім того, у зазначеному 37 кварталі знаходиться ставок (Рекреаційна характеристика: Відкриті простори без дерев, 1 клас естетичної оцінки у виділі вольєр).У ДП «Ліси України» наявні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003, 2014 років, які підтверджують право постійного користування земельною ділянкою, на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, з наданнямналежним чином завірених копій планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, а саме: 37 кварталу Леонівського лісництва Іванківського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» (а.с. 17 том 2).

На підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову прорурора, відповідач подав до суду висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03жовтня 2025 року, складений на його замовлення, який долучений судом першої інстанції до матеріалів справи (а.с. 45-88 том 2).

Із вступної частини висновку експерта вбачається, що 08 вересня 2025 року до Українського незалежного інституту судових експертиз надійшла заява від адвоката Старовойтової Дарини Андріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , за вх. № 824 про проведення земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 366/628/25 позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння.

Разом з заявою надійшли наступні матеріали (копії) на 94 арк.: позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури з додатками на 78 арк.; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 від 10.07.2015 № 3204724982015 на 4 арк.; державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК №038045 на 1 арк.; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на 2 арк.;лист Іванківської районної Державної адміністрації Київської області від 12.03.2019 № 07-31-1297 на 1 арк.; розпорядження Іванківської районної Державної адміністрації Київської області від 13.09.2010 № 1693 та додаток до Розпорядження на 2 арк.; фрагмент з Публічної кадастрової карти станом на 15.02.2022 з нанесеними межами кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними базового лісовпорядкування 2014 року на 1 арк.;фрагмент з Публічної кадастрової карти станом на 15.02.2022 з нанесеними межами кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними базового лісовпорядкування 2003 року на 1 арк.; планшет № 3 лісовпорядкування 2014 року на 1 арк.; планшет № 2 лісовпорядкування 1992 року на 1 арк.; схема розташування лісових кварталів на 1 арк.; план ДП «Іванківський лісгосп» Леонівське лісництво Київська область, загальна площа 5825 га, лісовпорядкування 2014 року, масштаб 1:25000 на 1 арк.

Висновок підготовлений для подання до суду. Експерт Коваленко Л.А. про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 КК Украни та за ст. 385 КК України за відмову безповажних причин від виконання покладених на нього обов`язків обізнаний.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03жовтня 2025 року на поставлені стороною відповідача питання було надано наступні відповіді:

1) В наданих планшетах, схемах та інших документах відсутні координати поворотних точок меж земель лісових фондів зображених на планшетах № 2, № 3, відсутня будь-яка відмітка про погодження органами землеустрою того району де проводяться лісовпорядні роботи, як передбачено п. 2.14., п. 2.1., п. 2.3.4., п. 2.3. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986. Відсутня документація державного лісового кадастру, яка ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації обстежень та обліку лісів на підставі: матеріалів лісовпорядкуванню, передбачених ст. ст. 46, 48, 52 Лісового кодексу України. Отже, місцеположення земель лісового фонду у кварталі 37, станом на 2010 рік були не встановлені, картографічні документи станом на 2010 рік не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому не можливо встановити межі земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп», станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки.

2) Встановити місцеположення меж земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за планшетами: -№ 2 лісовпорядкування 1983 року; -№ 3 лісовпорядкування 2014 року, не можливо, оскільки вищезазначені планшети не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56.

3) Оскільки, матеріали лісовпорядкування 2003 року, не мали координат поворотних точок меж земель лісового фонду в кварталі 37, в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому встановити накладання (перетинання меж) земельної ділянки 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на землі лісового фонду в кварталі 37 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки, не можливо.

4) Земельна ділянка кадастровий номер 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області не накладається на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078.

5) Земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, яка відведена для ведення особистого селянського господарства на яку присвоєно код 01.03, розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області відносилась та відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

6) Землі лісового фонду розташовані в кварталі № 37 Леонівського лісництва, які перебувають у користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» на які присвоюється код цільового призначення (09.01) відносяться до категорії земель - землі лісогосподарського призначення.

7) Відповідно до Додатку № 58 до Порядку № 1051, одночасно одна й та сама земельна ділянка не може перебувати в двох різних категоріях.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався статтею 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Цей порядок полягає в такому.

Особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Частиною сьомою цієї статті визначено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Частиною 9 статті 149 ЗК України передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб,

ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, із наданих учасниками справи та досліджених доказів колегією суддів встановлено, що відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 10 квітня 2018 року, від 18 лютого 2022 року та матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп» земельна ділянка, площею 1,7264 га, із кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 розташована в кварталі 37 Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп».

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складені за матеріалами лісовпорядкування 1973, 1983, 1993, 2003 та 2014 років (планшети № 2 та № 3), з відображенням кварталу 37 Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп», вбачається, що землі 37 кварталу Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп» мають лісогосподарське призначення.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу та відповідно до пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі.

Отже, спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, яка становить частину 37 кварталу Леонівського лісництва ДП «Іванівський лісгосп», відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності, перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванкіське лісове господарство».

В матеріалах справи відсутні рішення повноважного органу про вилучення із постійного користування ДП «Іванкіське лісове господарство» земельної діялнки площею 1,7264 га, із кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, з погодженням зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

На підставі досліджених доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи, якими підтверджується, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача (ДП «Іванкіське лісове господарство») у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, колегія суддів дійшла висновку, що рішення (розпорядження) Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 13 вересня 2010 року № 1693 та виданий на його підставі державний акт серії ЯК №038045 від 27 жовтня 2011 року на право власності на землю не відповідають положенням чинного законодавства.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що земельна ділянка, площею 1,7264 га, із кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, вибула із власності держави незаконно та поза її волею, тому така земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь держави у порядку, визначеному статтею 387 ЦК України.

Розглядаючи спір у цій справі суд першої інстанції не дослідив належним чином доводи та докази представлені прокурором, та без належної правової оцінки відхилив надану прокурором в якості доказів лісовпорядну документацію, якою підтверджується, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та вибула із власності держави із порушенням встановленого законом порядку та поза її волею.

При цьому, поклавши в основу рішення висновок експерта № 483/09-2025 від 03 жовтня 2025 року, складений судовим експертом Коваленко Л. на замовлення відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу - стаття 110 ЦПК України.

Суд першої інстанції вважав висновок експерта № 483/09-2025 від 03 жовтня 2025 року таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що представник відповідача - адвокат Старовойтова Дарина Андріївна з власної ініціативи звернулась до експертів Українського незалежного інституту судових експертиз.

Питання, що були постановлені на вирішення експерту сформульовані представником відповідача на власний розсуд, дослідження яких проводилось експертом у обсязі даних, що надані замовником. Матеріали цивільної справи експерту не надавались і, відповідно, експертом не вивчались.

Із висновку експерта слідує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, не накладається на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078.

Водночас в межах заявленихпрокурором вимог земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0078 не була предметом спору та вимог щодо накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0078 прокурор не заявляв.

При цьому, документальних підтверджень того, що до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0078 входять землі лісового фонду ДП «Іванківський лісгосп» не містять як матеріали справи, так і висновок експерта.

А відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0078, яка на припущення експерта включає в себе квартал 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп», здобуто з сайтів https://map.kadastr-ua.com/ та https://map.kadastr-service.ua.com/ на яких інформація розміщена в вільному доступі (аркуш 14 дослідницької частини висновку експерта).

Дослідивши зазначений висновок експерта № 483/09-2025 від 03 жовтня 2025 року та оцінивши його у сукупності з обставинами справи та іншими доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшли висновку про те, що зазначений висновок є неповним, зробленим на підставі окремих матеріалів, коло питань експерту окреслено однобічно, підсумкові висновки експертизи не узгоджуються з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, а тому такий висновок не є належним та допустимим доказом в розумінні статей 12, 81 ЦПК України.

Отже, відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги прокурора і надані ним докази, а доводи відповідача про те, що спірна земельна ділянка передана йому для ведення особистого селянського господарства з дотриманням процедур, передбачених чинним на той час земельним та лісовим законодавством, є безпідставними, оскільки вони спростовуються встановленими у цій справі фактичними обставинами справи та наявними у справі доказами.

Доводи відповідача про те, що він є добросовісним набувачем необґрунтовані.

Особа не може вважатися добросовісною у випадку, якщо вона знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Наявними у справі доказами та встановленими у цій справі обставинами, доведено, що спірна ділянка була вкрита лісовими насадженнями, а тому набувач (відповідач у справі) при виявленні звичайної обачності не міг не усвідомлювати, що ця земля відноситься до лісового фонду і її переведення під особисте селянське господарство відбулося з порушенням закону.

Аргумент відповідача на непропорційність втручання у його право на земельну ділянку, непропорційність витребування земельної ділянки на користь держави колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Також рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини».

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування постанову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22)).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені у цій справі обставини та застосовані правові норми, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відповідність заходу втручання держави у право власності відповідача ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналізуючи питання пропорційності здійснення втручання у права та інтереси відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Повернення у державну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно (на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування), переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах народу України, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Право держави витребувати земельну ділянку з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Таким чином, витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 , на переконання колегії суддів апеляційного суду, є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не суперечить принципу «належного урядування» та не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон України № 4292-ІХ), набрав чинності лише 09 квітня 2025 року.

Цим законом внесені зміни, зокрема, до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.

Зокрема, за змістом частини п`ятої статті 390 ЦК України в редакції наведеного Закону, суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви.

Відповідні зміни були імплементовані й у цивільне процесуальне законодавство, у тому числі, статті 177, 185, 265 ЦПК України.

Таким чином, приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов`язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто, застосування цього Закону залежать від підстав пред`явленого позову. При цьому, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи цього Закону не підлягають застосуванню.

Наведені висновки узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від15 січня 2026 року у справі № 484/1213/25.

У справі, яка переглядається, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що відповідач у справі ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набув право власності на нього в порядку безоплатної приватизації, таким чином, положення Закону України № 4292-ІХ апріорі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Щодо доводів відповідача стосовно застосування позовної давності

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Між тим, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор, який представляє інтереси держави або такого органу. Зазначене не суперечить висновкам, що містяться у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що відповідач подав заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, а прокурор подав заяву про пропуск ним строку з поважних причин, яку він мотивував тим, що довідався про порушення порядку розпорядження земельною ділянкою у зв`язку з її належністю до земель державного лісового фонду після отримання листа ВО «Укрдержліспроект» № 228 від 10 квітня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України, на яких відображено накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, а ДП «Іванківське лісове господарство» дізналось про порушення права держави, у зв`язку з незаконним вибуттям з її володіння належного їй майна - спірної земельної ділянки 22 липня 2016 року з отриманих від ВО «Укрдержліспроект» матеріалів (а.с. 138-155, 172, 173 том 1).

У травні 2019 року органи прокуратури звернулись з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 з чужого незаконного володіння (справа №366/1269/19) - а.с. 138-155, 156-157 том 1.

Ухвалою Іванківського районного суду від 28 березня 2024 року у справі №366/1269/19 позов Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння залишено без розгляду (а.с. 174-177 том 1).

У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави - 10 березня 2025 року та просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право, посилаючись на те, що відстуність інформації про розташування земельної ділянки з межами лісового фонду, пред?явлення позову у травні 2019 року в межах строку позовної давності, повномаштабне вторгнення російської російської федерації та часткова окупація Вишгородського району є поважними причинами пропуску строку позовної давності (а.с. 165-170 том 1).

Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем (прокурором) строку звернення до суду, колегія зазначає таке.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судового органу, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме, подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі, тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Крім того, за змістом пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.

Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 12 серпня 2019 року Іванківським районним судом Київської області провадження у справі №366/1269/19 та її тривалий розгляд до 28 березня 2024 року і, як наслідок, наявність для позивача (прокурора) підстав вважати, що права держави будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення прокурора до Іванківського районного суду Київської області з позовною заявою у цій справі 10 березня 2025 року, тобто, через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову в інтересах держави без розгляду, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом .

Отже, доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах державибез оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це,відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішенняу цій справіта ухвалення нового судового рішення по суті заявлених вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 . третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, то судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви (5 062,67 грн) та апеляційної скарги (7 593,00 грн) у загальному розмірі 12 655,67 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст. 13, 19 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 13, 19, 20, 21, 55, 57, 84, 116, 118, 122, 149, 150 ЗК України, ст.ст. 1, 5, 7, 8, 27, 31, 46, 63 ЛК України, ст.ст. 256, 257, 261, 267, 317, 319, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 76-79, 80, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 рокузадовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїдо ОСОБА_1 . третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 площею 1,7264 га.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) користь Київської обласної прокуратури за реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - ДКСУ м. Київ; МФО банку: 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641 судові витрати, щоскладаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 12 655,67 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: