Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №760/3529/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 760/3529/25

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1890/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бойкініча Романа Сергійовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року (суддя Коробенко С.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою,

установив:

у лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , між ним та ОСОБА_1 , припинивши право спільної часткової власності на нього;

виділити йому у приватну власність в натурі частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту від 27 березня 2019 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера «А» (відокремлена група приміщень № 1, АДРЕСА_1 ): 1-1 передпокій (12,5 кв. м), 1-2 житлова (9,9 кв. м.), 1-3 житлова (15,4 кв. м.), 1-4 кухня (7,2 кв. м.), 1-5 санвузол (4 кв. м.), 1-6 шафа (0,8 кв. м.), мансарда: 1-7 передпокій (18,2 кв. м.), 1-8 житлова (21 кв. м.), 1-9 житлова (12,1 кв. м.), а також господарських будівель і споруд: АДРЕСА_2 № 3 - хвіртка;

виділити ОСОБА_1 у приватну власність в натурі частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту від 27 березня 2019 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера «А» (відокремлена група приміщень № 2, АДРЕСА_1 ): 2-1 кухня (9,9 кв. м.), 2-2 житлова (9,7 кв. м.), 2-3 житлова (15,4 кв. м.), а також господарських будівель і споруд: а5 - ганок, В1 - гараж (основна частина), в2 - погреб, Г1 - убиральня (основна частина), № 2 - ворота;

стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його частки в будинковолодінні в розмірі 33 101грн;

встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,0511 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - під індивідуальне будівництво житлового будинку, згідно варіанту № 1, викладеному у додатку № 4 висновку будівельно-технічної експертизи № 24272 від 31 січня 2025 року наступним чином:

виділити в загальне користування йому та ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 18,4 кв. м, що має форму багатокутника П-Р-Ч-Х-Щ-9-7-6-5-8-4-3-2-1-Ф-Т-С-П та земельну ділянку, площею 9,7 кв. м, що має форму багатокутника Ж-Е-Д-Г-В-Ь-Й-Н-Ж;

виділити йому у користування земельну ділянку, площею 274 кв. м, що має форму багатокутника З-О-С-Т-Ф-1-2-3-4-8-5-6-11-10-12-М-Л-Г-Д-Е-Ю-А-Ц-К-И-З;

виділити ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 208,7 кв. м, що має форму багатокутника О-Б-Я-Ш-Ю-Е-Ж-Н-Й-Ь-В-Г-Л-М-12-10-11-6-7-9-Щ-Х-Ч-Р-П-С-О.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням виконавчого комітету Кагановичської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 21 грудня 1951 року № 2073 ОСОБА_3 було надано право індивідуальної забудови земельної ділянки по АДРЕСА_3 , загальною площею 482 кв. м. На підставі вказаного рішення 24 липня 1952 року житлове управління виконкому Кагановичської ради депутатів трудящих м. Києва уклало з ОСОБА_3 договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, який був нотаріально посвідчено державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Вітковською 2 серпня 1952 року. Відповідно до даних інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 від 5 травня 1971 року, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації, на відведеній йому земельній ділянці ОСОБА_3 збудував житловий будинок, який, згідно складеного 24 квітня 1974 року журналу внутрішніх обмірів і підрахунку площі приміщень, складався з квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 40,7 кв. м, в тому числі житловою 25,1 кв. м, а всього по домоволодінню 76,4 кв. м загальної площі, в тому числі житлової - 49,9 кв. м. Вказані дані інвентаризаційної справи свідчать про те, що надана в 1952 році ОСОБА_3 земельна ділянка по АДРЕСА_3 після перейменування і зміни нумерації являється земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Також, документи на земельну ділянку та домоволодіння, датовані 1971 роком, були видані ОСОБА_3 на російській мові, в яких його по батькові було вказано « ОСОБА_4 ». В подальшому документи на ім`я ОСОБА_5 видавались на українській мові, в яких по батькові було перекладено як « ОСОБА_6 ».

Позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, однак за свого життя останнім було складено заповіт, яким він заповів частину вказаного будинку ОСОБА_8 та частину своїм онукам, тобто йому та ОСОБА_9 в рівних частках кожному. Також, ще за життя ОСОБА_7 було визначено фактичний порядок користування будинком, який зберігся і після смерті останнього, за якого родина ОСОБА_2 користувалась квартирою АДРЕСА_5 . Крім цього, 20 серпня 2009 року, згідно договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочковою І.Л., ОСОБА_9 подарував йому, а він прийняв в дар частину зазначеного житлового будинку, з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Також, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер співвласник будинку ОСОБА_8 . Спадщину, що відкрилась після смерті останнього, прийняв його син - ОСОБА_1 . Рішенням Залізничного районного народного суду міста Києва від 14 червня 1988 року у справі № 2-649/88, залишеним без змін ухвалою судової колегії Київського міського суду від 20 липня 1988 року, встановлено наступний порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно висновку технічної

експертизи від 20 серпня 1987 року по варіанту № 1, за яким у користування ОСОБА_8 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 222 кв. м, згідно схематичного плану; виділено у його та ОСОБА_9 користування земельну ділянку № 2 по схематичному плану, площею 287 кв. м. Отже, з 1988 року вони з відповідачем дотримувались встановленого судом порядку користування зазначеною земельною ділянкою.

Крім цього, позивач посилався на те, що протягом 1985 - 1987 років, він, за усною згодою інших співвласників, а саме ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , та за власні кошти, здійснив реконструкцію частини будинку, в якій проживав, не зачіпаючи при цьому частину будинку, в якій проживав ОСОБА_8 . Так, приміщення веранди, площею 10,9 кв. м, позначене в журналі внутрішніх обмірів і підрахунку площ в техпаспорті за 1975 рік під номером 1, він переобладнав в приміщення кухні, площею 7 кв. м та санвузол, площею 3,9 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 4 та 5. Крім того, він прибудував до своєї частини будинку приміщення передпокою, площею 12,5 кв. м та шафи, площею 0,7 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 1 та АДРЕСА_6 , та надбудував над квартирою АДРЕСА_7 мансарду, яка складається з приміщень передпокою, площею 22,2 кв. м, житлового, площею 21 кв. м, житлового, площею 10 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 7-9, загальна площа прибудованих та надбудованих приміщень складала 66,4 кв. м. 3 липня 2009 року ОСОБА_1 , який на цей момент прийняв спадщину, склав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Накемпій Г.К., в якій заявив, що самовільно прибудова до будинку АДРЕСА_1 , здійснена ОСОБА_2 та є його власністю, претензій до ОСОБА_2 з приводу цієї самовільної забудови він не має та не заперечує проти виготовлення технічної документації на самовільну прибудову та її узаконення ОСОБА_2 . Аналогічну заяву 6 липня 2009 року склав й інший співвласник - ОСОБА_9 . Разом з тим, відповідач 25 червня 2019 року звернувся із заявою про державну реєстрацію права спільної часткової власності на спірний будинок, до якої додав технічний паспорт на цей будинок, виготовлений 27 березня 2019 року КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», в якому відсутні відмітки про самочинне будівництво, незважаючи на те, що прибудовані ним приміщення не є об`єктами спільної часткової власності.

Позивач посилався на те, що відповідач фактично не проживає у спірному будинку з 1998 року та не піклується про свою частину будинку, що призвело до її фактичного занепаду, що у свою чергу унеможливлює подальше спільне користування домоволодінням. Відтак, 31 січня 2025 року судовим експертом Лісниченком С.В. був складений висновок № 24272, в якому наведені варіанти поділу житлового будинку з допоміжними спорудами та визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій він розташований.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бойкініч Р.С. просить рішення суду скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими та неправильне застосування норм матеріального права.

Представник відповідача зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він є власником частини спірного домоволодіння, оскільки довідка КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», датована 9 серпня 2022 року, не є належним доказом на підтвердження права власності.

Представник відповідача вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо поділу домоволодіння в натурі, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані,

переплановані) об`єкти нерухомого майна, поділу не підлягають. При цьому, питання щодо поділу таких об`єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них, відповідно до закону. Оскільки, після фактичної реконструкції спірного домоволодіння, право власності позивача в установленому законом порядку зареєстровано не було, відсутня можливість здійснити його поділ в натурі.

Також, представник відповідача вважає, що висновок експерта № 24272 є неналежним доказом, оскільки згідно цього висновку арифметичні частки співвласників та ринкова вартість їх приміщень становлять 72/100 у позивача, ринкова вартість якої становить 702 829грн, та 28/100 у відповідача, ринкова вартість якої становить 268 660грн. Однак, фактичний розмір часток кожного із співвласників становив по частині, проте шляхом проведення добудови (перепланування) позивач зменшив частку відповідача майже у два рази. Таким чином, суд, прийнявши до уваги зазначений висновок експерта, фактично змінив розмір часток кожного із співвласників, незважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року зробила правовий висновок про те, що добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив один із його співвласників, не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку.

Крім цього, представник відповідача посилається на те, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем згоди ОСОБА_8 на перебудову, яка була проведена у 1985 - 1987 роках, тоді як згода, надана вже постфактум через 32 роки новим власником ОСОБА_1 , не підтверджує дотримання позивачем процедури здійснення реконструкції будинку, а лише доводить намагання останнього в будь-який спосіб здійснити фактичне узаконення незаконної забудови.

Також, представник відповідача зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відповідач не здійснює піклування за своєю частиною будинку, яку він займає, та того, що ці приміщення та зовнішня частина будинку перебувають у занепаді. При цьому, навіть за наявності таких обставин, позивач обрав неефективний спосіб судового захисту, оскільки в такому випадку він мав би звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача понесених витрат на утримання майна, пропорційного його частці у праві спільної часткової власності. Більше того, позивач не зазначив, яким чином поділ домоволодіння в натурі буде сприяти відновленню його начебто порушених, невизнаних або оспорюваних прав. При цьому, відповідач ніколи не створював позивачу перешкод у користуванні тією частиною домоволодіння, яку той займає.

Крім цього, представник відповідача звертає увагу, що позивач заявляв позовну вимогу про виділ у приватну власність кожному із співвласників частки у спірному домоволодінні, однак суд здійснив поділ в натурі цього домоволодіння, вийшовши таким чином за межі позовних вимог. При цьому, «поділ» і «виділ» є різними правовими процедурами, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20.

Також, представник відповідача вважає, що суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу про встановлення порядку користування земельною ділянкою, порушив принцип правової визначеності, оскільки дане питання вже було вирішено рішенням Залізничного районного суду міста Києва від 14 червня 1988 року у справі № 2-649/88 та ухвалою Київського міського суду від 20 липня 1988 року у цій справі. При цьому, дане рішення ухвалювалось судом вже після проведеної позивачем реконструкції, а порядок користування земельною ділянкою фактично не змінювався, що підтверджується самим позивачем у його позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Дев`ятка О.Г. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів представника відповідача.

Представник позивача зазначає, що втрата актуальності довідкою КП Київської

міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» не свідчить про зміну власника зазначеного майна. При цьому, право власності позивача на частину спірного домоволодіння належним чином підтверджується матеріалами справи, згідно яких останній набув частину спірного майна у порядку спадкування та ще частину на підставі договору дарування, укладеного з його братом.

Також, представник позивача вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про відсутність правових підстав для подання такого позову, у зв`язку із самочинним будівництвом, оскільки за заявою саме відповідача було здійснено державну реєстрацію права власності на спірний будинок, загальною площею 136,1 кв. м, житловою площею 83,5 кв. м, до складу яких увійшли й ті приміщення, які представник відповідача вважає самочинно збудованими, що спростовує його доводи в цій частині.

Представник позивача зазначає, що у висновку експерта № 24272, на який посилався суд, було зазначено про можливості поділу спірного будинку відповідно до порядку користування приміщеннями будинку, господарськими будівлями та спорудами, що склався між співвласниками, при цьому ремонтно-будівельні роботи по переплануванню житлового будинку виконувати не потрібно. Таким чином, запропонований експертом варіант поділу будинку, з яким погодився суд першої інстанції, відповідає часткам сторін, при цьому, судом було правильно враховано, що здійснена позивачем добудова не є об`єктом права спільної власності, на розмір часток не впливає, а є об`єктом права власності позивача.

Також, представник позивача вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту є правильним, оскільки відповідач тривалий час не проживає у спірному будинку, який перебуває в поганому стані, та не реагує на зауваження позивача з цього приводу. При цьому, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, оскільки хоч поняття «виділ» і «поділ» не є тотожними, однак єдиною суттєвою відмінністю між ними є те, що при «виділі» право спільної часткової власності для інших співвласників зберігається, а при «поділі» - ні. Отже, враховуючи, що співвласників спірного будинку всього два, суд правильно застосував у своєму рішенні саме «поділ», так як право спільної часткової власності у разі задоволенні позовних вимог припинялось.

Крім цього, представник позивача посилається на те, що існує об`єктивна необхідність встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки у наявному рішенні суду за 1988 рік з даного приводу, не визначено відповідні межі та кути частин спірної земельної ділянки, які надаються у користування сторонам, а лише міститься посилання на висновок експертизи з даного приводу. При цьому, з відповіді Солом`янського районного суду міста Києва вбачається, що матеріали вказаної справи, включаючи висновок експертизи, було знищено, а в архіві суду зберігаються лише судові рішення. Отже, наразі відсутній детальний опис (схематичний план) порядку користування спірною земельною ділянкою, що унеможливлює фактичне виконання судового рішення та контроль за його виконанням.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Бойкініча Р. С., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Дев`ятки О. Г., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Виконавчого комітету Кагановицької районної ради депутатів трудящих м. Києва від 21 грудня 1951 року за № 2073 ОСОБА_3 надано право індивідуальної забудови земельної ділянки на АДРЕСА_8 ) розміром 482 кв. м.

На підставі цього рішення 24 липня 1952 року Житлове управління виконкому Кагановицької районної ради депутатів трудящих м. Києва уклало з ОСОБА_3 договір

на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, який нотаріально посвідчено державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Вітковською 02 серпня 1952 року.

Відповідно до пункту 1 договору на право будівництва Житлове управління відводить ОСОБА_3 , поіменованому на час будівництва - забудовник, а за закінченням - володілець збудованого будинку, ділянку комунальної землі площею 482 кв. м під індивідуальне будівництво житлового будинку на АДРЕСА_9 .

Згідно з пунктом 2 договору на право будівництва вказана земельна ділянка відводиться забудовнику безкоштовно у безстрокове користування. Збудована на земельній ділянці будова являється особистою власністю осіб, що її побудували (пункт 14 договору).

Відповідно до інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 від 05 травня 1971 року, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації, на відведеній йому земельній ділянці ОСОБА_3 збудував житловий будинок, що, згідно зі складеним 24 квітня 1974 року журналом внутрішніх обмірів і підрахунку площі приміщень, складався з квартири АДРЕСА_7 загальною площею 35,7 кв. м, у тому числі житловою - 24,8 кв. м, та квартири АДРЕСА_10 загальною площею 40,7 кв. м, у тому числі житловою - 25,1 кв. м, всього за домоволодінням 76.4 кв. м загальної площі, у тому числі житлової - 49,9 кв. м.

21 листопада 1972 року ОСОБА_7 склав нотаріально посвідчений заповіт, яким 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , заповідав ОСОБА_8 , а іншу 1/2 частину жилого будинку заповідав своїм онукам ОСОБА_2 та ОСОБА_9 у рівних частинах кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після чого спадкоємці за заповітом прийняли спадщину, оформили свідоцтва на право на спадщину та ввели будинок в експлуатацію.

На підставі Акта прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння, який затверджено рішенням Виконавчого Комітету Райради Залізничного району м. Києва від 25 серпня 1975 року № 1869, прийнято в експлуатацію 1/2 частина домоволодіння на АДРЕСА_1 .

В Акті зазначено, що житлова площа домоволодіння є житловим будинком, одноповерховим і складається з двох квартир, квартира АДРЕСА_7 (яку займає позивач) складається з двох житлових кімнат, кухні, передпокою, житловою площею 24,8 кв. м, корисною - 35,7 кв. м, квартира АДРЕСА_10 (яку займає відповідач) складається з двох житлових кімнат, кухні, передпокою, кладової, ванної, туалету, житловою площею 25,1 кв. м, корисною - 40,7 кв. м.

20 серпня 2009 року на підставі договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочковою І. Л., зареєстрованого в Київському МБТІ 27 серпня 2009 року, ОСОБА_9 подарував, а ОСОБА_2 прийняв в дар 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 співвласник будинку ОСОБА_8 помер. Спадщину, що відкрилась після його смерті, прийняв його син - ОСОБА_1 (відповідач).

Таким чином, сторони у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є співвласниками з рівними ідеальними частками житлового будинку з допоміжними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Протягом 1985-1987 років за усною згодою інших співвласників будинку на той час - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , позивач за власні кошти здійснив реконструкцію частини будинку, в якій він проживав, не зачіпаючи при цьому

частину будинку, в якій проживав ОСОБА_8 .

Так, приміщення веранди площею 10,9 кв. м, позначене в журналі внутрішніх обмірів і підрахунку площ у техпаспорті за 1975 рік під номером 1, позивач переобладнав у приміщення кухні, площею 7,0 кв. м та санвузол, площею 3,9 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 4 та 5. Крім того, позивач прибудував до його частини будинку приміщення передпокою площею 12,5 кв. м та шафи площею 0,7 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 1 та АДРЕСА_6 та надбудував над квартирою АДРЕСА_7 мансарду, яка складається з приміщень передпокою, площею 22,2 кв. м, житлового, площею 21,0 кв. м, житлового, площею 10,0 кв. м, позначені на експлікації технічного паспорту за 1987 рік під номером 7-9. Загальна площа прибудованих та надбудованих приміщень складала 66,4 кв. м.

Обставини збільшення загальної площі будинку у вказаний період підтверджується даними технічного паспорту на житловий будинок, що складений Київським міським бюро технічної інвентаризації 26 червня 1987 року, в якому у розділі вартості приміщень станом на 26 червня 1987 року вказана, у тому числі, вартість мансарди - 6 359 крб.

В експлікації вказаного технічного паспорту до плану будинку зазначено, що загальна площа приміщень у квартирі АДРЕСА_7 , разом з мансардою, становить 102,8 кв. м, у квартирі № 2 - 40,7 кв. м, всього за домоволодінням - 143,5 кв. м, що свідчить про те, що площа частини будинку, якою користувався ОСОБА_8 , залишилася незмінною і складала 40,7 кв. м.

03 липня 2009 року відповідач, який на цей момент прийняв спадщину, склав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Накемпій Г.К., в якій заявив, що самовільна прибудова до будинку АДРЕСА_1 здійснена ОСОБА_2 та є його власністю. Претензій до ОСОБА_2 з приводу цієї самовільної забудови він не має та не заперечує проти виготовлення технічної документації на самовільну прибудову та її узаконення ОСОБА_2 . Також зазначив, що претензій та заперечень щодо цієї обставини він не має і не буде мати у майбутньому.

06 липня 2009 року інший співвласник будинку на той час, ОСОБА_9 , також склав аналогічну заяву.

27 березня 2019 року Комунальним підприємством Київської міської ради «Київським міським бюро технічної інвентаризації» за заявою відповідача виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту від 27 березня 2019 року, а саме експлікації приміщень будинку, загальна площа відокремлених приміщень групи 1 (квартира АДРЕСА_7 у технічному паспорті від 24 квітня 1975 року та технічному паспорті від 26 червня 1987 року, до складу яких входять прибудовані та надбудовані позивачем приміщення, складає 101,1 кв. м, у тому числі житлова - 58,4 кв. м, а загальна площа відокремлених груп приміщень № 2 (квартира АДРЕСА_10 у технічному паспорті від 24 квітня 1975 року та технічному паспорті від 26 березня 1987 року) складає 35,0 кв. м, у тому числі житлова - 25,1 кв. м.

Прибудовані та надбудовані позивачем приміщення в розділі технічного паспорту на будинок від 2 березня 2019 року «Експлікація приміщень будинку садибного типу» зазначені в графі «номери відокремлених груп приміщень» під номером АДРЕСА_7 , до складу яких входять приміщення: 1 - передпокій, площею 12,5 кв. м, 6 - шафа, площею 0,8 кв. м та приміщення мансарди: 7 - передпокій, площею 18,2 кв. м, 8 - житлова, площею 21,0 кв. м, 9 - житлова, площею 12,1 кв. м, всього площею 64,6 кв. м.

З порівняння планів будинку в технічному паспорті за 1987 та 2019 роки площа відокремленої групи приміщень № 2 (квартири АДРЕСА_10 у техпаспорті 1987 року) зменшилася внаслідок перерахунку площі кухні на 0,3 кв. м (10,2 кв. м у плані за 1987 рік та 9,9 кв. м

у плані за 2019 рік) та знесення відповідачем веранди площею 5,4 кв. м (у плані 1987 року), тобто всього на 5,7 кв. м.

25 червня 2019 року через Центр надання адміністративних послуг Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1. звернувся із заявою про державну реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , до якої додав технічний паспорт на домоволодіння від 27 березня 2019 року, у якому відсутні відмітки про самочинне будівництво.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Крижевського В.В. від 02 липня 2019 року № 47581363 проведена державна реєстрація права власності, форма власності приватна, спільна часткова на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Одночасно державним реєстратором виданий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому наведена актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер 1862774380000, тип об`єкта: житловий будинок загальною площею 136,1 кв. м, житловою - 83,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також зазначена актуальна інформація про речове право на будинок: спільна часткова, в якій власнику ОСОБА_1 належить 1/2 частина.

Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31 січня 2025 року № 24272 встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , фактично розділений на дві частини і складається з двох ізольованих квартир, які мають окремі входи у будинок та окремі входи із вулиці на присадибну ділянку. На час проведення дослідження фактичні частки співвласників становлять: перший співвласник ОСОБА_2 (кв. АДРЕСА_7 ) 80/100; другий співвласник ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_10 ) - 20/100 частини.

У висновку експерта зазначено про можливості поділу будинку відповідно до порядку користування приміщеннями будинку, господарським будівлями та спорудами, що склався між співвласниками, при цьому ремонтно-будівельні роботи із перепланування приміщень житлового будинку виконувати не потрібно.

Фактичний поділ будинку на окремі квартири підтверджується також технічними паспортами будинку та відомостями інвентаризаційної справи.

У процесі користування будинком позивач прибудував у своїй частині будинку (кв. АДРЕСА_7 ) приміщення 1 - передпокій, площею 12,5 кв. м, 6 - шафа, площею 0,8 кв. м та надбудував над квартирою АДРЕСА_7 приміщення мансарди: 7 - передпокій, площею 18,2 кв. м, 8 - житлова, площею 21,0 кв. м, 9 - житлова, площею 12,1 кв. м, що збільшило його частину будинку на 64,6 кв. м та вплинуло на розмір фактичної частки.

У частині будинку, що відноситься до квартири АДРЕСА_10 відповідачем знесено приміщення веранди площею 5,4 кв. м, що також вплинуло на розмір фактичних часток.

Таким чином, враховуючи викладене, частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є ідеальними у зв`язку із здійсненням кожним із співвласником після набуття ними права власності на частину будинку відповідних прибудов, надбудов до будинку та знесення частини приміщень будинку.

На момент подання позову між сторонами відсутній спір щодо порядку користування будинку, кожний із них самостійно користується і володіє своєю частиною будинку, а саме ОСОБА_2 - квартирою АДРЕСА_7 , а ОСОБА_1 - квартирою АДРЕСА_10 .

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у користуванні співвласників домоволодіння.

Порядок користування земельною ділянкою між сторонами вже встановлений

рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 14 червня 1988 року у справі № 2-649/88, залишеним без змін ухвалою судової колегії Київського міського суду від 20 липня 1988 року.

Відповідно до висновку технічної експертизи від 20 серпня 1987 року за варіантом № 1 судом виділено в користування ОСОБА_8 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 222 кв. м згідно зі схематичним планом; а ОСОБА_2 та ОСОБА_9 земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 287 кв. м.

Водночас, зазначене рішення Залізничного районного суду м. Києва від 14 червня 1988 року не розкриває деталі затвердженого порядку користування земельною ділянкою з визначенням меж і кутів, оскільки в ньому міститься лише посилання на висновок експертизи. З відповіді Солом`янського районного суду м. Києва встановлено, що матеріали вказаної справи, включаючи висновок експертизи, знищені, і в архіві суду зберігаються лише судові процесуальні документи.

Висновком експерта № 24272 запропонований варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , із врахуванням порядку користування приміщеннями будинку, господарським будівлями та спорудами, що склався між співвласниками, за умови влаштування входу до убиральні «Д1» із центрального фасаду, без відхилення від часток співвласників (додаток № 4 до висновку варіант № 1). Надання лише одного варіанту порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , обумовлене розташуванням будівель, споруд, частками співвласників, площею забудови та площею земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на поділ будинку, а надані суду докази свідчать про можливість поділу будинку.

Також суд зазначив про наявність правових підстав для встановлення користування земельною ділянкою, оскільки у рішення суду, яким був встановлений порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинку, відсутній детальний опис порядку користування.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Так, статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Верховний Суд виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому

законом, таке право підлягає державній реєстрації.

У пунктах 6.19.1- 6.23 постанови від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 Велика Палата Верховного Суду сформувала такі висновки: «поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається. З цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві […].

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).»

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу спірного домоволодіння в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів належності йому 1/2 частини спірного домоволодіння, колегія суддів вважає безпідставними.

Як встановлено судом першої інстанції, право ОСОБА_2 на частину спірного домоволодіння виникло в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , а згодом підтверджене, зокрема, договором дарування частини житлового будинку від 20 серпня 2009 року. При цьому ОСОБА_1 у встановленому законом порядку право позивача на частину спірного домоволодіння не оспорював.

Зміст довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 09 серпня 2022 року не може оцінюватися ізольовано від інших доказів у справі. Право позивача на частину спірного домоволодіння підтверджується сукупністю доказів, зокрема правовстановлюючими документами, матеріалами спадкової справи, договором дарування, даними технічної інвентаризації та відомостями про державну реєстрацію права спільної часткової власності. Тому посилання апелянта на неналежність окремого доказу не спростовує встановленого судом факту належності сторонам спірного майна на праві спільної часткової власності.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про неможливість поділу спірного домоволодіння у зв`язку з наявністю в ньому прибудованих та надбудованих

позивачем приміщень.

Як установлено судом, спірний будинок фактично складається з двох ізольованих частин, кожна з яких має окремий вхід. Приміщення, що належать до відокремленої групи приміщень № 1, якою фактично користується ОСОБА_2 , та відокремленої групи приміщень № 2, якою користується ОСОБА_1 , є функціонально відокремленими. Згідно з висновком експерта № 24272 поділ житлового будинку на окремі об`єкти нерухомого майна можливий без виконання ремонтно-будівельних робіт із перепланування приміщень.

Отже, у цій справі йдеться не про створення нових об`єктів нерухомого майна шляхом легалізації самочинного будівництва, а про припинення режиму спільної часткової власності на фактично сформовані та ізольовані частини домоволодіння, які тривалий час використовувалися сторонами самостійно.

При цьому правове значення для вирішення спору має не посилання на те, що окремі приміщення створені внаслідок реконструкції чи надбудови, а встановлені судом обставини щодо фактичного складу майна, порядку його використання сторонами, можливості його поділу без виконання будівельних робіт та співвідношення вартості майна, що передається кожному зі співвласників.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта № 24272 є неналежним доказом, оскільки його положення нібито призвели до неправомірної зміни ідеальних часток співвласників, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Водночас посилання апелянта на окремі висновки постанови Великої Палати Верховного Суду щодо правового значення добудов, прибудов та інших поліпшень житлового будинку не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки правові висновки у кожній справі застосовуються з урахуванням установлених у ній фактичних обставин.

У цій справі суд першої інстанції не визнавав за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудовані об`єкти, як на самостійний об`єкт нерухомого майна, та не здійснював легалізації самочинного будівництва. Суд виходив із фактичного складу спірного домоволодіння, сформованого на момент розгляду справи, тривалого фактичного користування сторонами окремими його частинами, а також із технічної можливості їх відокремлення в самостійні об`єкти нерухомого майна.

При цьому сам відповідач ОСОБА_1 03 липня 2009 року письмово підтвердив, що прибудова до будинку здійснена ОСОБА_2 , визнав її власністю позивача, не мав щодо цього претензій та не заперечував проти оформлення відповідної технічної документації. Аналогічну заяву 06 липня 2009 року подав і інший співвласник будинку на той час - ОСОБА_9 .

Тому доводи апеляційної скарги про відсутність згоди ОСОБА_8 на проведення реконструкції не спростовують можливості поділу домоволодіння. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що реконструкція частини будинку здійснювалася позивачем у період 1985-1987 років, тобто задовго до виникнення у відповідача права власності на відповідну частину домоволодіння. Після набуття права власності відповідач не оспорював належність позивачу здійснених ним прибудов та надбудов, а навпаки, письмово підтвердив відсутність претензій щодо них.

Як установлено судами, реконструкція частини спірного будинку здійснювалася у 1985-1987 роках, тобто до 05 серпня 1992 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 зазначено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними на час їх набуття нормативно-правовими актами, визнаються державою. Право власності на нерухоме майно, збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», набувається в порядку, який

існував на час його будівництва, а державна реєстрація такого права не є підставою його виникнення, а лише офіційним визнанням державою вже набутого права.

Також у постанові Верховного Суду від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18 сформульовано висновок про те, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Отже, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися вимоги законодавства щодо обов`язкового прийняття в експлуатацію та державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були збудовані або реконструйовані до запровадження відповідної процедури.

Зазначення у технічній документації про те, що певні приміщення створені внаслідок прибудови чи надбудови, не свідчить про самочинність будівництва та не означає, що право власності на такі приміщення не виникло або що вони не можуть бути об`єктом цивільних прав.

З огляду на те, що спірні прибудовані та надбудовані приміщення створені у 1985-1987 роках, а їх існування та технічні характеристики зафіксовані в технічній документації, виготовленій ще у 1987 році, відсутні підстави для висновку про необхідність попереднього визнання права власності на них, як на самочинно збудовані об`єкти.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність порушення прав позивача та про те, що останній нібито обрав неефективний спосіб захисту.

Право кожного зі співвласників вимагати припинення спільної часткової власності шляхом поділу майна в натурі прямо передбачене законом. Саме існування режиму спільної часткової власності означає збереження правової залежності кожного співвласника від іншого щодо належного йому майна, навіть якщо фактично сторони тривалий час користуються окремими його частинами.

Тому обставина, що відповідач не створював позивачу перешкод у користуванні частиною будинку, яку той фактично займає, не позбавляє позивача права вимагати припинення режиму спільної часткової власності та набуття права власності на окремий об`єкт нерухомого майна. Вимога про відшкодування витрат на утримання майна не є альтернативним чи більш ефективним способом захисту права на припинення спільної власності, оскільки має інший предмет та спрямована на захист іншого майнового інтересу.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, здійснивши поділ домоволодіння замість заявленого позивачем виділу частки, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, поділ спільного майна та виділ частки є різними правовими способами припинення спільної власності. Водночас у разі наявності двох співвласників, коли кожному з них передається в натурі окрема частина спільного майна і право спільної власності припиняється щодо всього майна, правовим наслідком є саме поділ майна.

Разом із тим визначення судом правової природи заявленого способу захисту та його належне формулювання в резолютивній частині рішення не свідчить про вихід за межі позовних вимог, якщо суд вирішив саме той спір, який був переданий на його розгляд, і надав захист тому майновому інтересу, на який посилався позивач.

У цій справі позивач фактично просив припинити режим спільної часткової власності на спірне домоволодіння шляхом передачі кожному зі співвласників у власність відокремленої частини майна, що відповідає фактичному порядку користування ним. З огляду на наявність лише двох співвласників та встановлену технічну можливість формування двох самостійних об`єктів нерухомого майна, суд першої інстанції обґрунтовано визначив правовим наслідком задоволення таких вимог поділ домоволодіння в натурі.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно встановив, що спірний будинок фактично поділений на дві ізольовані частини, які тривалий час перебувають у самостійному користуванні співвласників, а їх поділ на окремі об`єкти нерухомого майна є технічно можливим без виконання ремонтно-будівельних робіт із переплануванням приміщень.

Враховуючи фактичний склад домоволодіння, порядок користування ним, висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, а також необхідність припинення режиму спільної часткової власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість поділу домоволодіння в натурі з відступленням від розміру ідеальних часток співвласників та присудженням ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частини майна, яка не була виділена йому в натурі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом обставин і не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав на землю встановлені частиною третьою статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховний Суд дотримується послідовної позиції, що при вирішенні спору про користування земельною ділянкою суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 712/5278/20).

Важливим є те, що в цих правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність обставин, які підтверджують підстави для встановлення порядку користування земельною ділянкою, про що він повинен надати докази. При цьому відповідач має зустрічний обов`язок довести ті обставини, які становлять основу його

заперечень і спростовують такі обставини.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, висновки експерта, схеми розташування будинку, земельної ділянки та господарських будівель, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що запропонований експертом варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою не порушує права відповідача на користування і володіння земельною ділянкою, оскільки при цьому варіанті визначальним є розмір часток у праві власності на житловий будинок. Крім того, такий варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою забезпечує безперешкодне користування і володіння кожним власником належної йому частки нерухомості, що розташована на цій земельній ділянці.

У цій справі, встановивши, що між сторонами (співвласниками земельної ділянки) виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, і в позасудовому порядку вирішити цей спір вони не змогли, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до запропонованого експертом варіанту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками, оскільки запропонований варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою в цілому відповідає розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, площі земельної ділянки, забезпечує вільне користування кожним зі співвласників належним йому майном, а також відповідає інтересам сторін і не порушує їх прав.

Позивач надав докази на підтвердження позовних вимог і суд першої інстанції оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, і з врахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши порядок користування земельною ділянкою, порушив принцип правової визначеності, оскільки такий порядок уже був визначений рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 14 червня 1988 року у справі № 2-649/88, залишеним без змін ухвалою судової колегії Київського міського суду від 20 липня 1988 року, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як установлено судом першої інстанції, зазначеним рішенням визначено порядок користування земельною ділянкою між тодішніми співвласниками домоволодіння - ОСОБА_8 та ОСОБА_2 і ОСОБА_9 . Відповідно до висновку технічної експертизи від 20 серпня 1987 року ОСОБА_8 виділено в користування земельну ділянку площею 222 кв. м, а ОСОБА_2 та ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 287 кв. м.

Водночас матеріали цивільної справи № 2-649/88, у тому числі висновок експертизи та схематичний план, на підставі яких визначалися конкретні межі користування земельною ділянкою, знищені. У судовому рішенні 1988 року міститься лише посилання на відповідний висновок експертизи без відображення конкретних координат, поворотних точок, меж та інших даних, які дають змогу достовірно встановити фактичне розташування земельних ділянок, виділених у користування кожному зі співвласників.

За таких обставин посилання у рішенні 1988 року на визначений порядок користування земельною ділянкою не дає можливості встановити його конкретний зміст та відтворити межі земельних ділянок у натурі. Відтак відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції змінив конкретний, чітко визначений та такий, що може бути відтворений, порядок користування земельною ділянкою.

Крім того, після ухвалення рішення від 14 червня 1988 року відбулися істотні зміни як у складі співвласників домоволодіння, так і в складі та характеристиках нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці.

Так, після смерті ОСОБА_8 право на його частину домоволодіння у порядку

спадкування набув ОСОБА_1 , а частина домоволодіння ОСОБА_9 перейшла у власність ОСОБА_2 . Унаслідок цього на час розгляду цієї справи співвласниками домоволодіння є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожному з яких належить по 1/2 частині спірного домоволодіння.

Водночас після встановлення порядку користування земельною ділянкою рішенням 1988 року змінився і фактичний склад домоволодіння. Зокрема, у частині будинку, якою користувався ОСОБА_2 , здійснені прибудова та надбудова, а в частині будинку, якою користувався ОСОБА_8 , знесено приміщення веранди. Унаслідок цього змінилася площа та конфігурація окремих частин будинку, а також розташування об`єктів нерухомого майна, які використовуються сторонами.

Таким чином, на час розгляду цієї справи існували інші фактичні та суб`єктні передумови для визначення порядку користування земельною ділянкою, ніж ті, що існували у 1988 році.

Посилання апелянта на те, що позивач у позовній заяві зазначав про фактичне збереження порядку користування земельною ділянкою, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Фактичне користування земельною ділянкою, яке склалося між сторонами, та юридично визначений порядок користування земельною ділянкою є взаємопов`язаними, але не тотожними поняттями. Тривале фактичне користування сторонами певними частинами земельної ділянки не означає, що межі такого користування є юридично визначеними та можуть бути безпосередньо відтворені без встановлення їх у судовому рішенні.

Більше того, позовна вимога про встановлення порядку користування земельною ділянкою заявлена саме з метою юридичного закріплення фактичного порядку користування сторонами з урахуванням сучасного складу домоволодіння, розташування будівель і споруд та фактичного користування кожною зі сторін належною їй частиною нерухомого майна.

Згідно з висновком експерта № 24272 запропонований варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою враховує розташування житлового будинку, господарських будівель і споруд, фактичний порядок користування приміщеннями будинку та забезпечує можливість кожного зі співвласників безперешкодно користуватися належною йому частиною нерухомого майна.

При цьому експертом запропоновано лише один варіант порядку користування земельною ділянкою, що обумовлено розташуванням будівель і споруд, площею забудови, площею земельної ділянки та фактичним порядком користування домоволодінням.

Отже, встановлення судом першої інстанції порядку користування земельною ділянкою за результатами проведеної судової експертизи не є повторним вирішенням спору, який уже був остаточно вирішений рішенням суду 1988 року, а є визначенням порядку користування земельною ділянкою з урахуванням сучасного складу співвласників, фактичного складу нерухомого майна та обставин, що існують на час розгляду справи.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції принципу правової визначеності або преюдиційності судового рішення 1988 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запропонований експертом варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою забезпечує баланс інтересів співвласників, відповідає фактичному порядку користування домоволодінням, враховує розташування об`єктів нерухомого майна та не створює перешкод для користування кожним зі співвласників належною йому частиною будинку та господарських будівель.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують законності та

обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойкініча Романа Сергійовича залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук