Постанова від 29 жовтня 2024 р. у справі №357/11524/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 357/11524/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4231/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2024 року (суддя Ярмола О.Я.) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» про скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки,

установив:

у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:01:024:0054; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 160 від 28 жовтня 2015 року у наведеній редакції; визнати відсутнім у ТОВ «Агротрейд-2000» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:024:0054; стягнути у рівних частинах з відповідачів судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 28 жовтня 2015 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі № 160, за яким було передано в оренду земельну ділянку площею 1,4623 га з кадастровим номером 3220489500:01:024:0054, розташовану у межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 7 років. 22 листопада 2015 року державний нотаріус Узинської міської державної нотаріальної контори Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Малькевич Л.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 26359840, яким було зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку за позивачем.

Позивач вказував, що протягом усього часу дії договору оренди землі він користувався земельною ділянкою у своїй господарській діяльності та належним чином сплачував орендну плату, і орендодавець не зверталась з претензіями або позовами щодо його неналежного виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі мав би закінчитися 28 жовтня 2022 року, однак його було автоматично поновлено на один рік до 28 жовтня 2023

року в силу дії на той момент норми підп. 1 п. 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022 року № 2145-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану". 24 вересня 2022 року він, користуючись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, відповідно до норм ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та п. 5 Договору оренди землі № 160, направив ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку лист-повідомлення (клопотання) про поновлення договору оренди землі за вих. №01-3-144 від 23 вересня 2022 року, в якому пропонував поновити його ще на 7 років, до якого долучили проект відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Однак, орендодавець не відповіла на лист у місячний строк.

Позивач зазначав, що процедура поновлення договору оренди землі, передбачена у ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не була завершена внаслідок невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до нього або надання заперечень щодо поновлення договору. 19 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Майорко Т.О. із заявою про державну реєстрацію припинення права оренди позивача на земельну ділянку у зв`язку із припиненням дії договору оренди землі, на підставі якої 21 грудня 2022 року державний реєстратор Майорко Т.О. здійснила державну реєстрацію припинення права оренди за ним. Також, 21 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-2000» був укладений договір оренди земельної ділянки № 75, згідно умов якого спірну земельну ділянку передано в оренду строком на 7 років, і подано державному реєстратору документи для державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ «Агротрейд-2000», яку було проведено 26 грудня 2022 року.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору оренди землі № 160 передала земельну ділянку в оренду іншому орендарю, чим порушила його право оренди як її законного орендаря і його переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Позивач посилався на підп. 1 п. 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі ЗК України), згідно якого вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди. Вказана норма набрала чинності 7 квітня 2022 року і діяла у такій редакції до 19 листопада 2022 року.

Позивач вважав, що оскільки строк дії договору оренди землі закінчувався у період до набрання чинності Законом України № 2698-ІХ, то його дію було автоматично поновлено на один рік в силу дії норми підп. 1 п. 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України, а саме до 28 жовтня 2023 року. А тому, на момент проведення державної реєстрації припинення його права оренди на земельну ділянку, договір оренди землі № 160 діяв. Однак, у порушення норм ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 18 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не врахувавши норми ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", підп. 1 п. 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України, державний реєстратор Майорко Т.О. не перевірила належним чином наявність підстав для припинення права оренди позивача і всупереч п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не прийняла рішення про відмову у державній реєстрації, а натомість незаконно провела державну реєстрацію припинення цього права.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 20 000грн; стягнуто з Товариства з обмеженою

відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» судові витрати по справі у розмірі 22 000грн.

У поданій апеляційній сказі представник ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» - адвокат Тетеря С.І. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та здійснити перерозподіл судових витрат, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, так як лист-повідомлення орендодавця від 12 квітня 2022 року не може братись до уваги судом як доказ припинення переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки в ньому ОСОБА_1 зазначила, що не бажає переукладати цей договір на новий строк через те, що має намір самостійно обробляти спірну земельну ділянку, однак відразу після державної реєстрації припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку передала її в оренду іншому орендарю - ТОВ «Агротрейд - 2000», що у свою чергу свідчить про її недобросовісну поведінку.

Також представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно припинення переважного права позивача внаслідок висловлення ОСОБА_1 заперечень щодо поновлення договору оренди землі на підставі ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки ОСОБА_1 не направляла відповідь на пропозицію позивача переукласти договір, тобто ОСОБА_1 не скористалась своїм правом у місячний термін з дня отримання пропозиції, надіслати позивачу свої заперечення щодо переукладення договору. При цьому правові висновки, на які посилався суд першої інстанції, не підлягають застосування у зв`язку з їх неподібністю до спірних правовідносин.

Представник позивача також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орендарем було неналежним чином оформлено пропозицію щодо укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки лист-повідомлення від 23 вересня 2022 року містив усі необхідні реквізити, намір на продовження строку дії договору був висловлений чітко та однозначно. До цього листа позивачем було додано проект додаткової угоди щодо поновлення строку дії договору, редакція якої відрізняється від первісного договору лише в частині розміру орендної плати.

Крім цього представник позивача вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що на момент державної реєстрації припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку, строк дії договору оренди землі закінчився, оскільки строк дії цього договору має обчислюватись не з моменту його укладення, а з моменту державної реєстрації права оренди, тобто строк дії договору мав би закінчитися 28 жовтня 2022 року, однак його дію було автоматично продовжено на один рік в силу положень підп. 1 п. 27 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а саме до 28 жовтня 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача переважного права на укладення договору оренди, оскільки згідно умов вказаного договору, якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за шість місяців до завершення строку дії договору попередити про це орендаря. Вказана умова договору була дотримана ОСОБА_1 , яка 19 квітня 2022 року надіслала на адресу позивача відповідний лист-повідомлення, у якому заявила про своє небажання продовжувати строк дії договору, який закінчується 22 листопада 2022 року. Доводи представника позивача

про наявність у діях ОСОБА_1 ознак суперечливої поведінки є безпідставними, оскільки остання діяла на власний розсуд, у рамках законодавства.

Також представник відповідачки зазначає, що представник позивача невірно трактує відсутність відповіді ОСОБА_1 на пропозицію позивача переукласти договір, як підставу поновлення договору оренди землі в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», тоді як згідно ч. 4 цієї статті, у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря припиняється. Більше того, надіслана позивачем додаткова угода не містить волевиявлення останнього на продовження договору, оскільки вона не підписана та не скріплена печаткою, а тому не може вважатись наміром позивача переукласти договір.

Крім цього представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права позивача, оскільки на момент ухвалення рішення, навіть за доводами позивача, його право на пролонгацію договору вже завершилось 28 жовтня 2023 року, відповідно, оскільки пролонгація не відбулась, то відсутні і підстави для скасування оскаржуваного запису у реєстрі речових прав. Більше того, така пролонгація не передбачена умовами договору, відтак строк його дії завершився 22 листопада 2022 року, тобто після спливу семи років з моменту його державної реєстрації. Посилання представника позивача на положення пунктів 27 і 28 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України також є необґрунтованим, оскільки дія цих норм поширюється виключно на договори, які були укладені до набрання чинності Законом України № 2698-ІХ, тобто до 19 листопада 2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Агротрейд-2000» - адвокат Косяк В.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 у відповідності до п. 5 договору № 160 надіслала позивачу лист від 12 квітня 2022 року, у якому повідомила, що не бажає укладати новий договір з позивачем або продовжувати існуючий, отже у позивача було відсутнє переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди цієї земельної ділянки на новий строк. Крім цього, договір оренди земельної ділянки № 75 від 21 грудня 2022 року був укладений з ОСОБА_1 вже після того, як договір оренди землі припинив свою дію, отже права позивача у даному випадку не є порушеними.

Також представник відповідача посилається на те, що надісланий позивачем проект додаткової угоди не містить підпису директора, який є обов`язковим реквізитом письмової форми договору, відтак слід вважати, що проект додаткової угоди, передбачений ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», позивачем не надавався.

Представник відповідача звертає увагу на те, що термін дії договору № 160 закінчився 22 листопада 2022 року, оскільки він діяв сім років з моменту державної реєстрації, яка відбулась 22 листопада 2022 року. Більше того, на момент закінчення строку дії цього договору, діючим законодавством не передбачалось можливості його автоматичної пролонгації, як це зазначає представник позивача. Також, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 16 січня 2020 року, оскільки згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили. Сам же договір оренди землі № 160 був складений сторонами відповідно до вимог діючого законодавства, а не на основі Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників позивача ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» - адвокатів Тетері С.І., Кравець О.І., які апеляційну скаргу підтримали, представника відповідача ТОВ «Агротрейд-2000» - адвоката Косяка В.М., представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л.А., які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вивчивши матеріали справи,

обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 28 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» (орендар) був укладений договір оренди землі № 160 (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 015772 (с.с.10-11 т.1).

Відповідно до пункту 5 Договору, його укладено на 7 років. Після закінчення строку договору, орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 місяців до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Згідно пункту 16 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до пункту 31 Договору його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 22 листопада 2015 року орендодавець ОСОБА_1 , з одного боку, передає, а орендар ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», в особі директора Дабіжи М.М. , з другого, приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:024:0054, що знаходиться в межах землекористування Шкарівської сільської ради, загальною площею 1,4623 га, у тому числі рілля 1,4623 га (с.с.12).

22 листопада 2015 року державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. зареєстровано за ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» право користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,4623 га, з кадастровим номером: 3220489500:01:024:0054, на 7 років на підставі договору оренди землі від 28 жовтня 2015 року (с.с.13 т.1).

12 квітня 2022 року ОСОБА_1 направила директору ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» лист-повідомлення, в якому повідомила, що термін дії договору закінчується 22 листопада 2022 року, що відповідно до п. 31 договору є підставою для його припинення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Також, на виконання п. 5 договору, ОСОБА_1 повідомила, що не бажає укладати новий договір оренди з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію вказаного договору, а має намір обробляти земельну ділянку за договором самостійно і використовувати її для власних потреб на власний розсуд. Крім цього, просила утриматись від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку (с.с. 95, 97 т.1).

Лист було отримано 21 квітня 2022 року (с.с.96 т.1).

23 вересня 2022 року ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» направило ОСОБА_1 лист-повідомлення (клопотання) про поновлення договору оренди землі на новий строк, у якому зазначило про намір скористатися переважним правом та подовжити договір

оренди на новий строк. До зазначеного листа-повідомлення долучено проект додаткової угоди (с.с.16, 17-18 т.1).

19 грудня 2022 року державним реєстратором Фурсівської сільської ради Майорко Т.О. здійснено державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,4623 га, з кадастровим номером: 3220489500:01:024:0054 (с.с.15 т.1).

21 грудня 2022 року державним реєстратором Фурсівської сільської ради Майорко Т.О. зареєстровано за ТОВ «Агротрейд-2000» право користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,4623 га, з кадастровим номером: 3220489500:01:024:0054, на підставі договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2022 року № 75, укладеного між ТОВ «Агротрейд-2000» та ОСОБА_1 (с.с.14 зворот т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі, укладений між ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» та ОСОБА_1 , набув чинності 22 листопада 2015 року, саме з цієї дати державної реєстрації відраховується строк оренди 7 років. Строк дії договору оренди закінчився 22 листопада 2022 року, відповідно з цієї дати речове право позивача на користування земельною ділянкою було припинено.

Суд зазначив, що посилання позивача на те, що дія договору оренди землі закінчилася 28 жовтня 2022 року та була автоматично поновлена, не відповідають умовам договору та чинному законодавству.

Також суд вважав, що переважне право ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки відсутня одна із складових, що надають право позивачу претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а саме - відсутня воля орендодавця ОСОБА_1 на укладення такого договору, яка, в свою чергу, завчасно повідомила орендаря про небажання поновлювати договір оренди та використовувати землю на власний розсуд.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду ґрунтуються на обставинах справи та нормах матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».

Частиною четвертою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (щодо вирішення питання щодо укладення договору оренди на новий строк), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

Таким чином, реалізація переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду

землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, в яких зазначено, що виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах; переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні попереднім орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» регулює питання припинення договору оренди землі, а саме у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 5 Договору сторони погодили, якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 місяців до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Суду надано докази, що 12 квітня 2022 року ОСОБА_1 направила директору ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» лист-повідомлення, в якому зазначила про небажання укладати новий договір оренди з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію договору від 28 жовтня 2015 року. Вказаний лист був отриманий позивачем 21 квітня 2022 року (с.с.96 т.1).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що після закінчення строку дії договору оренди між ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», як орендарем, і ОСОБА_1 , як орендодавцем, не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди, тому переважне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки немає однієї зі складових юридичних фактів, що надають позивачу право претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а саме - немає волі орендодавця на продовження такого договору, який повідомляв орендаря про небажання поновлювати договір оренди землі або укладати новий.

Доводи апеляційної скарги, що оскільки ОСОБА_1 не направляла відповідь на пропозицію позивача переукласти договір, тобто ОСОБА_1 не скористалась своїм правом у місячний термін з дня отримання пропозиції, надіслати позивачу свої заперечення щодо переукладення договору, тому не відбулося припинення переважного права позивача на укладення договору оренди, апеляційний суд вважає безпідставними,

оскільки направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

ОСОБА_1 відповідно до умов Договору за шість місяців до його закінчення повідомила позивача про небажання продовжувати договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2015 року, чим висловила свої заперечення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, що згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18; від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18, від 15 травня 2023 року у справі № 693/137/22.

Право орендаря на поновлення договору оренди землі не є абсолютним, наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту, відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2019 року у справі № 625/166/18, від 01 серпня 2019 року у справі № 615/593/18.

Доводи апеляційної скарги, що на момент державної реєстрації припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку, строк дії договору оренди землі не закінчився, оскільки його дію було автоматично продовжено на один рік в силу положень підп. 1 п. 27 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а саме до 28 жовтня 2023 року, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

У справі, що переглядається, суд встановив, що договір оренди землі підписаний 28 жовтня 2015 року. Сторони узгодили строк дії договору - 7 років, а у пункті 37 погодили, що договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Державна реєстрація права оренди землі на підставі договору від 28 жовтня 2015 року № 160 була проведена 22 листопада 2015 року.

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі», у редакції на час укладення договору, передбачала, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, Закон передбачав, що передання земельної ділянки відбувалося шляхом державної реєстрації речового права оренди. Відтак земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023року у справі № 357/8277/19 зроблено висновок про те, що «з 01.01.2013 державній реєстрації підлягає не сам договір оренди землі, а право оренди земельної ділянки. Такий договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV. З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою.»

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також виснувала, «що право оренди земельної ділянки є речовим і без державної реєстрації такого права немає правових підстав для користування відповідною земельною ділянкою. Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту цього права можуть бути такими, що притаманні речовим правам. Так, орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з

будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.»

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, однак відступила від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України, у частині того, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що вказані висновки стосуються чинності договору оренди землі, укладеного після 01.01.2013, тобто після зміни законодавчого регулювання, а саме виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди із вказівкою на необхідність реєстрації права оренди, а також виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність такого правочину з дня його державної реєстрації.»

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/196).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зазначала, «що не вбачає підстав відступати від висновків КЦС ВС, зроблених у постановах від 24.05.2023 у справі № 709/1186/21, від 31.05.2023 у справі № 709/1187/21, від 15.06.2023 у справі № 390/356/21 та від 26.07.2023 у справі № 357/8085/19, оскільки за обставинами вказаних справ договори оренди землі підписані сторонами до набрання чинності Законом № 340-IX, яким серед іншого викладено в новій редакції абзац третій

частини першої статті 15 та доповнено двома реченнями частину першу статті 19 Закону № 161-XIV, а тому немає підстав для висновку про подібність правовідносин у перелічених цивільних справах з тими, які склались у цій господарській справі, за обставинами якої Договір укладено вже після набрання чинності вказаними законодавчими змінами.»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зроблено правовий висновок, що виключно з 16 січня 2020 року почала діяти імперативна норма закону, яку сторони не можуть змінити за домовленістю, тоді як у період з 1 січня 2013 року по 16 січня 2020 року такої норми не існувало, а тому сторони в силу вимог статті 6 ЦК України мали право самостійно врегулювати момент набрання чинності такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 709/1186/21, від 31 травня 2023 року у справі № 709/1187/21, від 15 червня 2023 року у справі № 390/356/21 та від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19, від висновків у яких Велика Палата Верховного Суду не відступила у вищезгаданій постанові від 6 березня 2024 року.

У даній справі договір оренди землі було укладено 28 жовтня 2015 року, проведено державну реєстрацію права оренди 22 листопада 2015 року, тобто у період з 1 січня 2013 року по 16 січня 2020 року, коли сторони договору самостійно могли врегулювати момент набрання чинності такого договору.

Таким чином, датою набрання чинності, а також початком перебігу строку договору оренди землі, який було укладено між позивачем та ОСОБА_1 , є 22 листопада 2015 року, то сім років такого договору закінчилися 22 листопада 2022 року. Відповідно, речове право оренди позивача діяло по 22 листопада 2022 року.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», що набрав чинності 7 квітня 2022 року (далі - Закон № 2145-ІХ) розділ X «Перехідні положення» ЗК України були доповнені пунктом 27, згідно якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, а саме: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі приватної власності.

У свою чергу, Законом України від 9 жовтня 2022 року № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (далі - Закон № 2698-IX), який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункт 1 пункт 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що у період із 7 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди землі, строк яких закінчувався у цей проміжок часу, були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору.

У постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 563/376/22 зазначено, що з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо

охорони земель», тобто з 19.11.2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована.

Враховуючи, що строк договору оренди землі від 28 жовтня 2015 року № 160 закінчився 22 листопада 2022 року, тобто після набрання чинності Законом № 2698-IX та відповідно припинення дії положень про автоматичну пролонгацію договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, то такий договір оренди землі не підлягав автоматичній пролонгації.

Доводи апеляційної скарги про те, що в діях ОСОБА_1 наявна недобросовісна поведінка, оскільки в листі-повідомленні від 11 квітня 2022 року вона зазначила, що бажає використовувати спірну земельну ділянку для власних потреб, але натомість передала земельну ділянку в оренду іншому товариству, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в листі-повідомленні ОСОБА_1 висловила свої заперечення щодо продовження дії договору оренди землі з позивачем на новий строк та серед іншого також зазначила, що бажає використовувати належну їй на праві приватної власності земельну ділянку «на свій розсуд». Використання на власний розсуд, в тому числі і передбачає передачу такого права користування будь-якій третій особі, що свідчить про добросовісність поведінки орендодавця.

Оскільки не встановлено підстав для скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на спірну земельну ділянку та визнання укладеною додаткову угоду до спірного договору оренди землі, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання відсутнім у ТОВ «Агротрейд 2000» права оренди земельної ділянки, як похідної вимоги.

Колегія суддів вважає також безпідставними доводи апеляційної скарги про помилковість висновку першої інстанції суду щодо неналежного оформлення позивачем пропозиції укладення договору оренди землі на новий строк.

З матеріалів справи вбачається, що 23 вересня 2022 року позивач надіслав ОСОБА_1 лист-повідомлення про бажання укласти договір оренди землі на новий строк разом з додатковою угодою, яка містила істотні умови, відмінні від основного договору.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено договором.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину.

Разом з тим, позивачем до позовної заяви не надано доказів погодження істотних умов, викладених у додатковій угоді; вона не підписана представником ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», тому відсутні підстави для висновку, що такі умови були погодженні позивачем.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведення позивачем порушення його права орендаря внаслідок передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Агротрейд-2000».

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та

процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не встановлено.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи встановлено, що представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат - Марценюк Л.А. на підставі ордера серії АІ № 1475553 від 11 жовтня 2023 року (с.с.206 т.2), а відповідача ТОВ «Агротрейд-2000» - адвокат Косяк В.М. на підставі ордера серії АІ № 1601467 від 30 квітня 2024 (с.с.243 т.2).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. просить стягнути з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2023 року між адвокатом Марценюк Л.А. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) був укладений договір про надання правничої допомоги № 43/23 від 10 жовтня 2023 року, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу у цивільній справі № 357/11524/23 (с.с.98-99 т.1).

Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 27 травня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 43/23 віл 10 жовтня 2023 року, на виконання умов вказаного договору адвокат надала, а клієнт прийняв наступні роботи (послуги): 1) складання відзиву на апеляційну скаргу (10 год., вартість - 13 000грн); 2) участь в судовому засіданні (2 год., вартість - 2 000грн), а всього витрачений адвокатом час становить 12 год., а вартість виконаних робіт - 15 000грн. Крім цього, на підставі пункту 4.2 зазначеного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар успіху у розмірі 5 000грн. Отже, загальний розмір винагороди, яку клієнт сплачує адвокату, становить 20 000грн (с.с.19 т.3).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «Агротрейд-2000» - адвокат Косяк В.М. просив стягнути з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на користь ТОВ «Агротрейд-2000» понесені витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 22 000грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвокат Косяк В.М. до відзиву на апеляційну скаргу долучив: договір про правничу допомогу від 30 квітня 2024 року № 17, укладений між ТОВ «Агротрейд-2000» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «МКБ Групп» (адвокат), відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язалось на платній основі надати професійну допомогу клієнту, а клієнт зобов`язується сплатити обумовлені цим договором та актом приймання-передачі правничої допомоги (с.с.238-239 т.2);акт приймання-передачі правничої допомоги від 1 травня 2024 року (с.с.240 т.2), банківську виписку від 30 квітня 2024 року (с.с.241 т.2).

У поданому клопотанні від 19 вересня 2024 року представник позивача просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір заявлених представником ОСОБА_1 - адвокатом Марценюк Л.А. витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 5 000грн; заявлених представником ТОВ «Агротрейд-2000» - адвокатом Косяком В.М. витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 5 000грн, обґрунтовуючи доводи тим, що витрати є завищеним з огляду на незмінність правової позиції відповідачів під час розгляду справи у різних судових інстанціях.

Згідно висновку, викладеного у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат

(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.»

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Оцінюючи подані відповідачами докази на підтвердження понесених ними витрат в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що витрати та тривалість такої роботи адвокатів, що стосуються підготовки відзиву на апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат.

Колегія суддів також враховує, що правова позиція сторони відповідачів цій справі не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанції, адвокатам не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги, та інші обставини.

Враховуючи заперечення позивача щодо понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-200» у суді

апеляційної інстанції та визначення їх у розмірі по 15 000грн кожному.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2024 року - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» витрати на правову допомогу у розмірі 15 000грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук