Постанова від 11 червня 2024 р. у справі №363/3721/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 363/3721/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4162/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2023 року (суддя Котлярова І.Ю.) у цивільній справі за позовом Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів,

установив:

у листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці у розмірі 398 376,07грн, а також судові витрати по справі.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 19 жовтня 2012 року Новопетрівською сільською радою, правонаступником якої є позивач, прийнято рішення № 385-17-6, яким затверджено Порядок розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці та Типовий договір про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфрастуктури села Нові Петрівці. 7 червня 2016 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт за № К 082161591186, об`єктом будівництва є зблокований житловий будинок в с. Нові Петрівці, Вишгородського району, Київської області, код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000-1122.2, II категорії складності, який має загальну площу 883,95 кв. м, замовником будівництва був відповідач.

Позивач зазначав, що 27 жовтня 2016 року Новопетрівською сільською радою прийнято рішення № 511 «Про внесення змін та доповнень до рішення Новопетрівської сільської ради «Про затвердження Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці» від 19 жовтня 2012 року № 385-17-6», яким викладено типовий договір про пайову участь (внесок) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці в новій редакції.

Позивач посилався на те, що 14 липня 2016 року відповідач звернувся до Новопетрівської сільської ради з клопотанням про надання розрахунку величини пайової

участі по об`єкту будівництва. 9 вересня 2016 року Новопетрівською сільською радою, у зв`язку із тим, що відповідач тривалий час не з`являвся на підписання Договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці, листом № 1147 надіслано відповідачу розрахунок величини пайової участі (внеску) та проект Договору про пайову участь (внесок) замовника № 7 від 05 серпня 2016 року, підписаний зі сторони Новопетрівської сільської ради, для підписання та повернення одного примірника договору Новопетрівській сільській раді. Крім того, вказаний лист відповідач отримав особисто 15 листопада 2016 року.

Позивач стверджував, що 8 червня 2017 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за № КС142171599746, який належить до І-ІІІ категорії складності щодо будівництва зблокованого житлового будинку в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000-1122.2, IIкатегорії складності, який має загальну площу 893,3 кв. м, замовником будівництва якого був відповідач. Відповідно до п. 22 Декларації кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного 5 серпня 2016 року № 7 з Новопетрівською сільською радою, сплачено в повному обсязі платіжним дорученням № 151997827 від 25 серпня 2016 року.

Позивач посилався на те, що відповідач зазначив, що ним договір № 7 від 5 серпня 2016 року з Новопетрівською сільською радою укладено, однак зазначений договір укладений не був та пайовий внесок внесено не було, у зв`язку із чим Новопетрівська сільська рада у 2018 році зверталася до суду для вирішення даного питання, однак у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач зазначав, що сума пайової участі, яку повинен був сплатити відповідач, становила 398 376,07грн, однак у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від укладення договору про пайову участь у розвиток інфраструктури населеного пункту, права Петрівської сільської ради на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплатити які був встановлений законом.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Петрівська сільська рада Вишгородського району Київської області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги його доводи стосовно того, що відповідач, подаючи відомості до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, вніс неправдиві дані про укладення договору № 7 від 5 серпня 2016 року з Новопетрівською сільською радою та сплату коштів пайової участі, а подаючи дані про готовність будівництва, відповідач фактично визнав факт укладання договору та свої зобов`язання щодо сплати коштів пайової участі.

Позивач вважає, що у зв`язку із відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом, оскільки замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити за пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного

пункту, а отже зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Саме такі правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16.

Також позивач не погоджується із розрахунком розміру пайового внеску, зробленого судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, виходячи із загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва, оскільки відповідно до приписів пункту 4.3 Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці, розмір пайової участі (внеску) визначається протягом 10 робочих днів з дня реєстрації Новопетрівською сільською радою звернення (клопотання) замовника про укладення договору.

Крім цього позивач посилається на безпідставний висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, оскільки цей строк переривався в силу пред`явлення у 2018 році Новопетрівською сільською радою позову до відповідача.

Позивач стверджує, що про своє порушене право дізнався лише у 2022 році після отримання постанови Київського апеляційного суду, де зазначений вірний спосіб захисту порушеного права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно пропуску позивачем строку позовної давності та посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 22 вересня 2020 року № 925/756/19, зазначає, що тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо укладення договору про пайову участь у розвиток інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску не може бути підставою для незастосування визначеною у статті 257 ЦПК України загальної позовної давності до таких правовідносин.

Також відповідач зазначає, що позивач, заперечуючи проти зробленого судом першої інстанції розрахунку пайового внеску, не вказує в якій саме частині наведеного розрахунку він не погоджується із судом, обмежуючись цитуванням нормативно-правових актів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області - Ярмоленка С.В., який апеляційну скаргу підтримав, представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шмарова Є.Ю., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 19 жовтня 2012 року Новопетрівською сільською радою з метою приведення у відповідність з чинним законодавством механізму залучення коштів замовників на створення і розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури села Нові Петрівці, відповідно до ч. 5 ст. 30, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням роз`яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України, керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийнято рішення №385-17-6 «Про затвердження Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці», яким затверджено Порядок розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової Участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці та Типовий договір про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці (с.с.21-22).

14 липня 2016 року ОСОБА_1 на виконання рішення Новопетрівської сільської ради «Про пайову участь замовників будівництва у розвитку інфраструктури села Нові Петрівці» від 19 жовтня 2012 року №385-17-6, подав до сільської ради копію містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки №01-22/07 від 23 березня 2016 року та копію Декларації про початок виконання будівельних робіт №КС 082161591135 від 07 червня 2016 року та просив надати йому розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці та укласти з ним договір про пайову участь у створені інфраструктури с. Нові Петрівці у строки передбачені зазначеним рішенням (с.с.12-14).

9 вересня 2016 року Новопетрівська сільська рада № 1147, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 14.07.2016 року на виконання п. 4.3 Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці, надіслала відповідачу розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури села Нові Петрівці на об`єкт будівництва та два примірники Договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці для їх підпису, після підписання яких, просила повернути один примірник Договору Новопетрівській сільській раді (с.с.18, 29-30).

Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 15 листопада 2016 року, про що свідчить його підпис на листі.

ОСОБА_1 не заперечував, що вказаний договір не підписав та Новопетрівській сільській раді не повернув, пайовий внесок не сплатив.

27 жовтня 2016 року Новопетрівською сільською радою прийнято рішення № 511 «Про винесення змін та доповнень до рішення Новопетрівської сільської ради «Про затвердження Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці» від 19 жовтня 2012 року № 385-17-6, яким викладено типовий договір про пайову участь (внесок) у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці в новій редакції (с.с.31-32, 33-35).

8 червня 2017 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію № КС 142171599746 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності щодо будівництва зблокованого житлового будинку в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1122.2, ІІ категорії складності, який має загальну площу 893,3 квадратних метра, замовником якого є ОСОБА_1 (с.с.15-17).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.08.2021 року у задоволенні позову Новопетрівської сільської ради, правонаступником якої є Петрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, до ОСОБА_1 про визнання укладеним договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інфраструктури села відмовлено (с.с.36-37). Рішення суду мотивоване тим, що станом на момент вирішення спору відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури села, відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена. Водночас належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що пропозиція позивача укласти договір про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Нові Петрівці, що направлена відповідачу, містила істотні умови договору і виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття згідно вимог частини другої статті 641 ЦК України, позивачем не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 30.06.2022 року апеляційну скаргу

Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2021 року - без змін (с.с.38-40). Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а тому підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Окрім того, у даній постанові суду зроблено висновок, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту права, оскільки замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача в порядку статті 1212 ЦК України підлягали б стягненню кошти у розмірі 44 720грн.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, оскільки звернення позивача до суду з позовом у справі 363/2964/18, де позивач невірно обрав спосіб судового захисту, не є підставою для переривання загального строку позовної давності, а клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем подано не було.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20.

За змістом зазначених норм відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом із тим 1 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону № 132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними.

Разом із тим, якщо станом на 1 січня 2020 року такі об`єкти не введені в

експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 1 січня 2020 року встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ. Зокрема абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Таким чином, набуття чинності 1 січня 2020 року Законом № 132-IX, яким статтю 40 Закону № 3038-VI виключено, не скасовує обов`язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Крім того, слід зазначити, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем, зокрема, для об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 1 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 1 січня 2020 року не були укладені.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

У справі, яка переглядається, договір про сплату коштів пайової участі між Петрівською сільською радою та ОСОБА_1 укладений не був, що відповідач не заперечує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:

«у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».

Отже, оскільки ОСОБА_1 , як замовник будівництва, відповідний договір пайової участі з органом місцевого самоврядування не уклав, розмір пайової участі щодо

об`єкта будівництва не погодив, та, як наслідок, грошові кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту до місцевого бюджету не сплачував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення ним норми статті 40 Закону № 3038-VI та наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції правильно обрахував розмір пайового внеску при будівництві будинку, враховуючи загальну площу побудованого відповідачем будинку, яка міститься у Декларації № КС 142171599746 про готовність до експлуатації об`єкта.

Колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для застосування наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» від 1 березня 2018 року 46, на які посилається позивач при здійсненні розрахунку розміру пайової участі, оскільки Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта було зареєстровано Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 8 червня 2017 року.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про не надання позивачем протягом судового розгляду екземпляру договору, який був наданий відповідачу на підпис 9 вересня 2016 року.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 1 статті 260 ЦК України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У статті 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання, перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заявив про застосування позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц.

Пред`явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду.

Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Таким чином, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з не додержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням у справі 363/2964/18 з висновком про неправильно обраний позивачем способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не змінює визначений законом порядок визначення та обчислення строку позовної давності.

Крім цього, обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов`язані з цим. А тому обрання особою в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропущення позовної давності у розумінні частини 5 статті 267 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Також, враховуючи те, що у справі 363/2964/18 Новопетрівська сільська ради, правонаступником якої є Петрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, визначила правовими підставами позову визнання укладеним договору пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Нові Петрівці (зобов`язальні правовідносини), подання позову, що розглядається, не перервало перебігу строку позовної давності за вимогами позивача у цій справі (кондикційні зобов`язання).

Декларацію про початок виконання будівельних робіт було зареєстровано 07.06.2016 року, розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури села Нові Петрівці на об`єкт будівництва був направлений позивачем відповідачу 09.09.2016 року, отримано даний розрахунок відповідачем 15.11.2016 року, декларацію № КС 142171599746 про готовність до експлуатації об`єкта зареєстровано було Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 08.06.2017 року, отже, з цього часу позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, проте, з даним позовом звернувся лише 10.11.2022 року.

З огляду на викладене, строк позовної давності за вимогами позивача розпочався у червні 2017 року та сплинув на момент звернення до суду з даним позовом.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18.

Представником позивача клопотання про поновлення строку позовної давності до суду подано не було.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позову слід відмовити за пропуском позовної давності.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, не були порушені норми процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області залишити без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук