Постанова від 28 травня 2024 р. у справі №761/9854/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 761/9854/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4294/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2023 року (суддя Матвєєва Ю.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором,

установив:

у березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ВКФ Фарби України» пені у розмірі 416 757,70грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000грн.

Мотивуючі позовні вимоги, позивач зазначав, що 29 березня 2023 року між ним та ТОВ «ВКФ Фарби України» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 27/3/ШК, відповідно до якого ним були придбані майнові права на об`єкт нерухомості, що розташований в об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,20кв. м. Відповідно до умов вказаного договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 4-й квартал 2016 року, загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення договору складала 613 872грн, в тому числі ПДВ - 102 312грн.

Позивач стверджував, що ним, на виконання умов договору, було сплачено 100% вартості майнових прав на цей об`єкт нерухомості, що підтверджується довідкою від 7 квітня 2015 року, однак відповідач умови договору не виконав, будівництво житлового будинку не завершив, у експлуатацію його не ввів.

Позивач посилався на те, що відповідно до п. 6.9 цього договору, у разі не введення в експлуатацію секції в запланований термін, продавець перераховує на рахунок покупця щомісячно 0,5 % неустойки від фактично сплаченої суми покупцем на користь продавця на протязі 60 днів від за планової дати введення в експлуатацію, якщо строк порушено більш ніж на 30 днів.

Позивач вважав, що вказане положення договору є нікчемним, оскільки ним встановлено обмеження договірної відповідальності відповідача у порівнянні з положеннями ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено розмір неустойки для подібних правовідносин в розмірі 3% від загальної вартості

замовлення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Мамаєв Д.Ю. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами, не регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, з урахуванням фактичних обставин справи, правовідносини між позивачем та відповідачем необхідно кваліфікувати, як угоду про надання послуг з будівництва житла. Оскільки відповідач є забудовником, вид діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель, а позивач є покупцем майнових прав на квартиру, будівництво і введення в експлуатацію житлового будинку, де вона розташована, покладено на відповідача.

Представник позивача вважає, що укладений договір купівлі-продажу № 27/3/ШК від 29 березня 2015 року нерухомості через майнові права відповідає ознакам споживчого договору, оскільки його предметом є набуття у власність товару у вигляді квартири, що в подальшому буде використовуватись позивачем для власних потреб. Тобто позивач є споживачем за договором результатів будівельної діяльності відповідача - об`єкту житлового будівництва, одиниці нерухомості, передачею якої забезпечувалось виконання зобов`язань згідно укладеного договору.

Також представник позивача не погоджується з висновком суду першої інстанції, що договором не передбачено остаточний строк завершення будівництва та введення житлового будинку в експлуатацію, оскільки згідно п. 2.4 договору - запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 4 квартал 2016 року.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.185-188), у судове засідання не з`явились, представник позивача направив до апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у відсутність позивача та його представника (с.с.190), відповідач причини неявки свого представника суду не повідомив, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 29 березня 2015 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 27/3/ШК (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець приймає майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж (с.с.6-12).

Відповідно до пункту 2.2 Договору об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: об`єкт - квартира АДРЕСА_1 ; кількість кімнат - 1; загальна площа - 52,2 кв. м, поверх - 5; секція - 3.

Згідно пункту 2.4 Договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 4 квартал 2016 року.

Відповідно до пункту 3.1 Договору майнові права на об`єкт нерухомості за цим

договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % загальної площі об`єкта нерухомості, що визначена у пункті 2.2 цього договору, введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3 даного договору.

Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 613 872грн, в тому числі ПДВ 20 % - 102 312грн (пункт 4.2 Договору).

Згідно пункту 4.5 Договору після повної сплати покупцем вартості майнових прав за об`єкт нерухомості, визначений в пункті 2.2 даного договору, продавець видає йому довідку про повну оплату вартості майнових прав на об`єкт нерухомості згідно цього договору.

7 квітня 2015 року директором ТОВ «ВКФ Фарби України» Пінчук І.І. було видано позивачу довідку про 100% фінансування згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 27/3/ШК від 29 березня 2015 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатив продавцю грошові кошти у розмірі 613 872грн, в тому числі ПДВ 20% - 102 312грн, що складає 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а продавець прийняв їх, та після завершення будівництва гарантував передачу позивачу об`єкту нерухомості (с.с.13).

Відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 Договору продавець зобов`язаний забезпечувати будівництво об`єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію в терміни, зазначені в пункті 2.4 даного договору.

Згідно пункту 6.9 Договору у разі не введення в експлуатацію секції в запланований термін, зазначений в пункті 2.4 цього договору, продавець перераховує на користь покупця щомісячно 0,5% неустойки від фактично сплаченої суми покупцем на користь продавця на протязі 60 днів від запланованої дати введення в експлуатацію, якщо строк пропущено більш ніж на 90 календарних днів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на договір купівлі-продажу майнових прав.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в Договорі конкретно не визначений, тоді як в пункті 2.4 Договору зазначена не конкретна, а планова календарна дата прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, що виключає можливість застосування до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки. При цьому, згідно умов Договору відповідальність відповідача обмежена виплатою щомісячно 0,5% неустойки від сплаченої позивачем суми, але виключно на протязі 60 днів від запланованої дати введення в експлуатацію об`єкта нерухомості.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Щодо застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або

більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина першої статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на порушення відповідачем строку введення будинку в експлуатацію, яке було заплановано на 4-й квартал 2016 року, а тому вважав, що має право на стягнення з нього пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного закону).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного

визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Проаналізувавши зміст Договору, зокрема пункт 1.1, в якому зазначено, що продавець продає, а покупець купує майнові права та об`єкт нерухомості, пункт 3.1, в якому визначено порядок передачі об`єкта нерухомості та пункт 4.1, де визначено його вартість, колегія суддів приходить до висновку, що зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу, відтак Договір не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Укладаючи Договір, його сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку не заявляли про недійсність його умов.

Таким чином, зміст Договору дозволяє дійти висновку, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, оскільки предметом Договору були майнові права на квартиру.

За таких обставинах відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Враховуючи те, що за Договором відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні роботи чи надати певні послуги позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «ВКФ Фарби України», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21.

Щодо встановлення строків прийняття об`єкта будівництва до експлуатації

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Суд першої інстанції, дійшов висновку, що у спірних договорах термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата.

При цьому суд першої посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, відповідно до яких встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, на які послався суд першої інстанції, не є релевантними до спірних відносин, оскільки викладені за інших фактичних обставин справи. Зокрема у наведеній судом справі було встановлено, що сторони договору купівлі-продажу майнових прав погодили орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації. Тоді як в цій справі, яка переглядається, сторони чітко визначили строк виконання зобов`язання - 4 квартал 2016 року.

При цьому слід розуміти різницю між «планованим» та «орієнтовним» строком.

Указані поняття не є тотожними.

У даному випадку строк прийняття будинку в експлуатацію був запланований, а тому мав настати не пізніше кінця 4 кварталу 2016 року, тоді як орієнтована дата може змінитися у силу різних обставин, тому й указує на невизначеність умов такого правочину.

У зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про те, що строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію у спірному договорів конкретно не визначений, є недостатньо обґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу на помилковість вказаного висновку суду першої інстанції, однак вважає, що такий висновок не призвів до неправильного вирішення цієї справи з огляду на мотиви, наведені вище.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права та не були порушені норми процесуального права, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук