Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №607/9134/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/9134/26Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/852/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

за участю секретаря — Гичко К.С.,

апелянтки — ОСОБА_1 ,

представника апелянтки — ОСОБА_2 ,

представника заявника — Семенчука І.Я.,

прокурора — Михайлової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/9134/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2026 року (ухвалене суддею Стельмащуком П.Я., повний текст якого складено 24 квітня 2026 року) в справі за заявою в.о. генерального директора КНП «Тернопільська обласна комунальна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Фарійон Надії Ярославівни про госпіталізацію ОСОБА_3 у психіатричний стаціонар без її згоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року в.о. генерального директора КНП «Тернопільська обласна комунальна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР Фарійон Надія Ярославівна звернулася до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без її згоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що ОСОБА_1 23 квітня 2026 року о 15:27 год була госпіталізована в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 , які надійшли від начальника сектору дізнання Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області Діділівського В.В. На підставі цих відомостей ОСОБА_1 була оглянута лікарем-психіатром ОСОБА_4 у приймальному відділенні 23 квітня 2026 року о 15:27 год. та за наслідками цього огляду лікар-психіатр підтвердила висновок про необхідність її госпіталізації у зв`язку із наявністю тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для оточуючих. Також ОСОБА_1 була оглянута комісією лікарів-психіатрів КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР, яка підтвердила обґрунтованість рішення про госпіталізацію ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» та дійшла висновку, що лікування ОСОБА_1 можливе лише в умовах стаціонару. Згода ОСОБА_1 на госпіталізацію відсутня.

У зв`язку з наведеним просила суд ухвалити судове рішення, яким примусово госпіталізувати ОСОБА_1 до психіатричного закладу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2026 року заяву задоволено.

Надано згоду на госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку с.Озерна Тернопільського району Тернопільської області, до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради у примусовому порядку.

Зазначено, що рішення підлягає негайному виконанню.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів без урахування її заперечень та за відсутності доказів того, що вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, не відповідає нормам закону та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вважає, що посилання на наявність кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та повідомлення їй про підозру не вказує на наявність підстав для госпіталізації до лікарні, оскільки статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні апелянтка ОСОБА_1 та її представник — адвокат Гавдяк І.Б. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник заявника — ОСОБА_5 та прокурор — Михайлюк Т.В. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно з висновком лікарів психіатрів, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:27 год. доставлена в кайданках бригадою швидкої медичної допомоги в приймальне відділення КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР в супроводі працівників поліції: начальника сектору дізнання майора поліції ОСОБА_6 , збуджена та агресивна. Була оглянута черговим лікарем ОСОБА_7 та направлена у відділення первинного психотичного епізоду КНП «ТОКПЛ» ТОР з діагнозом: Гострий поліморфний психотичний розлад. F-23.0.

Вперше була доставлена в КНП «ТОКПЛ» ТОР в лютому 2026 року, коли зі слів персоналу соціального центру для осіб без місця проживання «була дивною», висловлювалась, згодом стала збудженою, агресивною, «конфліктувала з іншими людьми, нападала на людей». Тоді не дала згоди на госпіталізацію в психіатричний стаціонар, оглянута комісією ЛКК, і зважаючи на відсутність на момент огляду показань до примусової госпіталізації була виписана з відділення. На даний момент без постійного місця проживання, зі слів зав. госп. частини церкви Святого Архистратига Михаїла, куди зверталася за допомогою, поводилась неадекватно, конфліктувала з прихожанами, «показувала різні нецензурні жести». Зі слів працівників поліції, матеріалів кримінальної справи 27 березня 2026 року близько 13:20 год. пацієнтка нанесла удар лівою ногою в ділянку живота перехожій, після чого була затримана, доставлена на проведення психіатричної експертизи, звідки була скерована в КНП «ТОКПЛ» ТОР та госпіталізована у відділення первинного психотичного епізоду.

Пацієнтка у свідомості. Зовнішній вигляд неохайний, за гігієною слідкує з допомогою медичного персоналу. Мовний контакт з хворою формальний. В розмові негативістична, озлоблена, агресивна, відмовляється від проведення психіатричного огляду. На запитання, задані українською мовою, відповідає англійською, не завжди по суті, під час розмови застрягає. Емоційно напружена, тривожна, схильна до афективного реагування. Інструкцій медперсоналу не виконує, проявляє виражений негативізм та агресію. Поведінка галюцинаторна (замовкає, оглядається по боках, прислуховується до чогось), в розмові висловлює маячні ідеї, шкоди, переслідування. Критика до свого стану відсутня. Пацієнтці роз?яснено про важливість проходження стаціонарного лікування, проте пацієнтка не вважає себе хворою і відмовляється від госпіталізації. Потребує особливої уваги медичного персоналу, перебуває на «режимі А» у зв?язку із важкістю психічного стану.

Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 страждає тяжким психічним захворюванням у вигляді: Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії. F-23.1 і потребує госпіталізації в психіатричний стаціонар в примусовому порядку без її згоди.

23 квітня 2026 року ОСОБА_1 старшим слідчим сектору дізнання Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, у кримінальному провадженні №12026216040000233 від 02 квітня 2026 року.

За обставинами події ОСОБА_1 27 березня 2026 року нанесла один удар лівою ногою в ділянку живота неповнолітній потерпілій ОСОБА_9 , чим завдала останній фізичного болю без спричинення тілесних ушкоджень.

Також в матеріалах справи є копії пояснень неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 та її матері, надані в межах кримінального провадження, та протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно із яким потерпіла впізнала ОСОБА_1 , як особу, яка нанесла їй удар в ділянку живота.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, подається до суду за місцем проживання особи.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров`я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора» шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку, якщо дотримано трьох мінімальних умов:

по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою;

по-друге, психічний розлад має бути такого виду і ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні;

по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Встановивши означені вище фактичні обставини справи та правильно застосувавши відповідні норми закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_1 хворіє на тяжкий психічний розлад, внаслідок чого вона може вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для життя та здоров`я оточуючих, тому ОСОБА_1 потребує госпіталізації в примусовому порядку без її усвідомленої згоди.

Доводи апелянта про те, що наявність висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних чи допустимих доказів про відповідний стан особи не є достатньою підставою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію, колегія суддів відхиляє, оскільки до заяви про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, передбаченої статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації (ч.3 ст.16 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).

Висновок комісії лікарів-психіатрів від 24 квітня 2026 року не спростовано належними та допустимими доказами.

Твердження апелянта про те, що заявник не надав достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дій, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки із висновку комісії лікарів-психіатрів від 24 квітня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 поводилась агресивно, озлоблено, перед затриманням та доставленням до медичного закладу нанесла удар перехожій в ділянку живота, що також видно з долученого до матеріалів справи відеозапису.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи заяву, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови — 24 серпня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Н.М.Храпак

М.В. Хома