Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №606/9/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/9/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.

Провадження № 22-ц/817/685/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

з участю секретаря — Хоміцької С.О.,

представника апелянта — адвоката Суп М.Б.,

представника відповідача — адвоката Вароди П.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №606/9/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року, ухвалене суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складено 02 березня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Мшанець-2» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування запису про державну реєстрацію речового права,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства «Мшанець-2» (надалі ПП – «Мшанець-2», відповідач) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування запису про державну реєстрацію речового права.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6125085700:01:001:0150 площею 3.2994 га. У 2018 році йому стало відомо, що відповідач використовує вказану земельну ділянку без його відома, всупереч його волі, тобто без належних правових підстав. 23 жовтня 2018 року відділ Держгеокадастру повідомив, що на дану земельну ділянку 03 травня 2018 року зареєстрований безстроковий договір користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ПП «Мшанець-2». В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду та в процесі розгляду справи на виконання ухвали суду було витребувано вказаний договір. Із змісту договору слідує, що ОСОБА_2 передає, а ПП «Мшанець-2» отримує в користування для сільськогосподарських потреб земельну ділянку кадастровий номер 6125085700:01:001:0150 на праві емфітевзису безстроково та безоплатно. Під час розгляду справи в суді було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у обох примірниках договору від 20 квітня 2018 року виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Відтак, використання належної на праві власності позивачу земельної ділянки відповідачем є безпідставним, порушує право власності позивача та підлягає захисту в судовому порядку.

Враховуючи викладене, позивач просив:

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3.2994 га кадастровий номер 6125085700:01:001:0150, що знаходиться на території Теребовлянської міської ради Тернопільського району Тернопільської області шляхом повернення власнику – ОСОБА_2 ;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 20 квітня 2018 року між позивачем та відповідачем щодо земельної ділянки 6125085700:01:001:0150, здійснену 03 травня 2018 року Чортківською міською радою Тернопільської області, номер запису про інше речове право 26086001.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування позивачем неналежного способу захисту.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, вказує, що оскільки в даному випадку має місце зайняття земельної ділянки за відсутності правової підстави, то ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Також вказує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 січня 2023 року у справі №172/29/20 провадження №61-11151св21 зазначив, що «...апеляційний суд, врахувавши, що державна реєстрація речового права на підставі неукладеного договору встановлення емфітевзису порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження належною їй земельною ділянкою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для її скасування, оскільки це забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача. Висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 січня 2023 року у справі № 624/928/19, та не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц».

Зазначає, що Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений від імені позивача з ПП «Мшанець-2» від 20 квітня 2018 року зареєстрований 03 травня 2018 року Чортківською міською радою Тернопільської області, номер запису про інше речове право - 26086001. Оскільки спірний договір користування земельною ділянкою є неукладеним, тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація права користування земельною ділянкою, оскільки реєстрація такого права за відповідачем на підставі неукладеного договору не відповідає вимогам закону. Реєстрація речового права 03 травня 2018 року за неукладеним між сторонами договором порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 6125085700:01:001:0150, загальною площею 3.2994 га.

Крім того, звертає увагу на пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), де зазначено, що під час розгляду справи суди мають враховувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача — адвокат Варода П.Б. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами вже існував попередній судовий спір у справі №606/2885/19 за позовом ОСОБА_2 до ПП «Мшанець-2» про визнання договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб недійсним. У межах вказаної справи призначалася судова почеркознавча експертиза та повторна судова почеркознавча експертиза. Первинна судова почеркознавча експертиза була проведена Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України. Висновок експерта №3/3-396/20 складено 20 листопада 2020 року експертом ОСОБА_4 . За цим висновком підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою від 20 квітня 2018 року, який був доданий представником відповідача, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Водночас, вказує, у цій же справі №606/2885/19 Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз була проведена повторна судова почеркознавча експертиза (експерт Заблоцький І.Є.), за результатами якої складено висновок експерта №925/926/21-22 від 17 жовтня 2023 року. Згідно з цим висновком підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 20 квітня 2018 року та у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 20 квітня 2018 року, який надано представником відповідача, всього два підписи, виконано саме ОСОБА_2 . Саме ця повторна експертиза має ключове доказове значення у справі, оскільки вона не просто містить інший висновок, а прямо спростовує головний довід позивача ОСОБА_2 про непідписання договору.

Звертає увагу на те, що причиною розбіжностей між первинною та повторною експертизами була недостатня кількість вільних зразків підписів, наданих для проведення первинної експертизи, а також значна варіативність зразків підписів ОСОБА_2 , що унеможливило встановлення повного комплексу збіжних ознак під час первинного дослідження.

Таким чином, вказує, твердження апелянта про те, що відповідач ПП «Мшанець-2» користується земельною ділянкою безпідставно, є необґрунтованим. Відповідач користується земельною ділянкою не як самовільний займач, а як особа, яка уклала з власником такої земельної ділянки відповідний договір та за якою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Вважає, що допоки право емфітевзису не визнане відсутнім або не припинене у належному судовому порядку, саме лише заперечення позивача ОСОБА_2 не може перетворити речове право відповідача на безпідставне користування.

Також зазначає, що суд першої інстанції також правильно звернув увагу на неналежність обраного позивачем ОСОБА_2 способу захисту. Позивач звернувся до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та про скасування запису про державну реєстрацію речового права. Разом з тим фактичною підставою позову було твердження про те, що він нібито не підписував договір від 20 квітня 2018 року. За таких обставин реальний зміст спору полягає не у фактичному самовільному зайнятті земельної ділянки, а у запереченні існування речового права користування земельною ділянкою. Тому, як зазначає представник відповідача, належний спосіб захисту мав бути спрямований саме на вирішення питання про наявність або відсутність права емфітевзису у відповідача ПП «Мшанець-2», а не лише на скасування запису державної реєстрації чи формальне повернення земельної ділянки.

В судовому засіданні представник апелянта просила задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

Земельна ділянка кадастровий номер 6125085700:01:001:0150 площею 3.2994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на праві власності належить ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №123475027 від 11 травня 2018 року.

Як слідує з договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20 квітня 2018 року, ОСОБА_2 надав, а ПП «Мшанець-2» отримало право використовувати земельну ділянку кадастровий номер 6125085700:01:001:0150 для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису. Термін користування – безстроково з моменту реєстрації права емфітевзису.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 03 травня 2018 року за ПП «Мшанець-2» було зареєстровано емфітевзис, строк дії безстроково.

Між сторонами Теребовлянським районним судом вирішувався спір у справі №606/2885/19 за позовом ОСОБА_2 до ПП «Мшанець-2» про визнання договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) недійсним. Позов залишено без розгляду. В процесі розгляду вказаної справи призначалася судово почеркознавча експертиза та повторна судово-почеркознавчої експертиза.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 листопада 2020 року №3/3-396/20 підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою від 20 квітня 2018 року, який додано представником відповідача, виконані не Войтовичем Г.Б., а іншою особою.

Як слідує з висновку експерта за результатами проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи №925/926/21-22 від 17 жовтня 2023 року у цивільній справі №606/2885/19, підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20 квітня 2018 року та у примірнику договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20 квітня 2018 року, який надано представником відповідача (всього 2 підписи), виконано ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать:

- необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача);

- зловживання матеріальними правами;

- обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу;

- сплив позовної давності

(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20 квітня 2018 року, ОСОБА_2 надав, а ПП «Мшанець-2» отримало право використовувати земельну ділянку кадастровий номер 6125085700:01:001:0150 для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису. Термін користування – безстроково з моменту реєстрації права емфітевзису.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 03 травня 2018 року за ПП «Мшанець-2» було зареєстровано емфітевзис, строк дії безстроково.

Звертаючись до суду з даним позовом, а в подальшому і з апеляційною скаргою, позивач вказував, що зазначений договір він не підписував, посилаючись, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, за висновками якої ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом звернення з позовом про повернення належних йому ділянок.

Так, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

При цьому, ВП ВС також зазначила, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав.

Разом з тим, у наведеній позивачем справі, на відміну від справи, що переглядається апеляційним судом, було встановлено почеркознавчою експертизою, що підписи, які містилися на договорі оренди, виконані не позивачем, а іншою особою, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність захисту прав останнього, шляхом зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки.

При цьому у даній справі висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи №925/926/21-22 від 17 жовтня 2023 року, яка проведена у цивільній справі №606/2885/19, встановлено, що підписи від імені орендодавця ОСОБА_2 у договорі про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20 квітня 2018 року виконано ОСОБА_2 .

Вказаний висновок експерта позивачем не спростований, а тому колегія суддів вважає встановленим факт підписання позивачем спірного договору.

Таким чином, обставини справи, на яку посилається позивач, є відмінними від справи, яка переглядається апеляційним судом, враховуючи також і те, що відповідач у даній справі користується земельною ділянкою на підставі договору, підписаного позивачем, та який не визнаний судом недійсним.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що оскільки факт підписання ОСОБА_2 спірного договору є встановленим, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем.

Крім того, у своїй постанові від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (зокрема й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Однак, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема щодо підписання позивачем спірного договору користування земельною ділянкою, заявлені позивачем вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути йому земельну ділянку, яка є предметом договору її користування, є неналежним способом захисту.

Враховуючи, що позовна вимога щодо скасування запису про проведену державну реєстрацію договору про надання права користування земельною ділянкою є похідною, тому в цій частині вона також до задоволення не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 — без задоволення.

Керуючись ст.ст.374, 375, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді