Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №462/3243/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/3243/26 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.

Провадження № 22-ц/811/1637/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретаря: Іванової О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру з прибудованою лоджією, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру з прибудованою лоджією.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру з прибудованою лоджією визнано неподаною та повернуто позивачу.

Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що7 квітня 2026 року суд постановив ухвалу про залишення його позовної заяви без руху, в якій вказав на необхідність усунення певних недоліків.

24 квітня 2026 року представник позивача вчасно подав заяву про усунення недоліків

разом із новим примірником позовної заяви та звітом про оцінку майна.

Однак, суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що не всі недоліки усунуто, зокрема: не подано повторно витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договір дарування; не вказано конкретну площу прибудованої лоджії;

не підтверджено обставини звернення позивача щодо декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

До первинної позовної заяви було долучено витяг з ДРРП та договіву дарування.

Після залишення його позовної заяви без руху, представник позивача подав новий

примірник позовної заяви, в якому повторно зазначив ці документи як додатки.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України позивач зобов`язаний усунути недоліки, а не повторно подавати ті самі документи, якщо вони вже були в матеріалах справи.

Суд першої інстанції в ухвалі про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 не вказав, що оригінали чи копії цих документів відсутні фізично в матеріалах електронної справи.

Вважає, що повторне неподання вже долучених раніше документів не є підставою для

повернення позову.

У новій редакції позовної заяви, поданої 24 квітня 2026 року позивач вказав

загальну площу квартири з урахуванням реконструкції — 48,5 кв.м. та

зазначив, що лоджія є невід`ємною частиною квартири та входить до її

загальної площі. Конкретна площа самої лоджії не є істотною обставиною для відкриття

провадження, оскільки предметом позову є визнання права власності на квартиру в реконструйованому вигляді як єдине ціле. Відсутність окремого зазначення площі лоджії не перешкоджає розгляду спору по суті.

Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року та направити справу для до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 серпня 2026 року, є дата складення повного судового рішення – 28 серпня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повертаючи позовну заявуОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув усіх недоліки позовної заяви, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17 квітня 2026 року, оскільки стороною позивача із врахуванням поданої позовної заяви у новій редакції належним чином усунуто лише недоліки щодо визначення дійсної вартості спірного майна та зазначення обставин щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, однак залишено без виконання інші недоліки позову, крім того, незважаючи на повторне зазначення у новому примірнику позовної заяви як додатків, зокрема копії витягу з ДРРП, договору дарування будинку, таких документів представником повторно суду не подано.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч 1 ст. 13 ЦКП України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею175 ЦПК України встановлено вимоги, яким повинна відповідати позовна заява.

Згідно з ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частина 2 ст. 185 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру з прибудованою лоджією.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 17 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надавши позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали суду недоліків, а саме: надання додатків до позовної заяви, зазначених у ній.

Довідкою про доставку електронного листа підтверджується, що ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 17 квітня 2028 року про залишення позовної заяви без руху представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 отримав 21 квітня 2026 року (а.с. 34).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху представник позивача 24 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків, разом із новим примірником нової позовної заяви у новій редакції та звітом про оцінку майна.

У новій позовній заяві позивач чітко вказав загальну площу квартири з урахуванням реконструкції - 48,5 кв.м. та зазначив, що лоджія є невід`ємною частиною квартири та входить до її загальної площі. Конкретна площа самої лоджії не є істотною обставиною для відкриття

провадження, оскільки предметом позову є визнання права власності на

квартиру в реконструйованому вигляді як єдине ціле.

Крім того, позивач у позовній заяві та у заяві про усунення недоліків детально виклав

обставини звернення за видачею декларації про готовність об`єкта до

експлуатації, підстави відмови та результат розгляду.

Судом першої інстанції не враховано те, що за змістом статтей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Питання щодо якості такого викладу (підставність, чіткість, обґрунтованість, доведеність), оцінка таким обставинам, а також наявність чи відсутності порушення прав заявника судом не може вирішуватись на стадії відкриття провадження у справі чи вирішення питання про прийняття заяви.

Встановлення судом невідповідності зазначених у позовній заяві (заяві, скарзі) обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточності формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеності підстав позову за позовною вимогою - не є перешкодою для розгляду справи, оскільки це може бути підставою для відмови в задоволенні позову (заяви) по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Суд першої інстанції під час розгляду не позбавлений права з`ясувати усі необхідні обставини у справі, дослідити достатність та допустимість наданих позивачем доказів, в тому числі щодо поданих чи не поданих тих чи інших доказів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 надав докази та обґрунтування позову, які він вважав за необхідне подати та які, на його переконання, підтверджують обставини, на які він посилається. За таких обставин, суду належить розглядати спір на підставі доказів, які наявні в матеріалах справи.

Судова практика дозволяє підтверджувати такі обставини як письмовими

доказами, так і поясненнями позивача на даному етапі. Вимога суду надати

«протокол перевірки» у конкретній формі виходить за межі вимог ЦПК

України до форми та змісту позовної заяви.

Так, відповідно дот пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, окрім іншого, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Такі обставини складають підставу позову.

З огляду на принцип диспозитивності цивільного процесу, суд не обмежує позивача у виборі предмета і підстави позову.

Позивач має право вимагати розгляду справи відповідно до обраної ним підстави позову, навіть якщо це призведе до відмови у задоволенні позову.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції не звернув увагу на усунення позивачем недоліків позовної заяви та не надав належної правової оцінки документам, поданим на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

При цьому, судом не враховано, що позовна заява сформована в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та містить в тому числі і додатки до позовної заяви в електронному виді.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21.

Вирішуючи питання про повернення позовної заяви, суд першої інстанції в оцінці спірних правовідносин повинен був взяти до уваги системне тлумачення норм як ЦПК України, так і Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, які регулюють порядок звернення до суду в електронній формі, а також керуватися обов`язком суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви є передчасними, а відтак повернення ОСОБА_1 позовної заяви з підстав невиконання ним вимог ухвали судді від 17 квітня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції позовної заяви позивачу, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 не було, а тому оскаржувану ухвалу необхідно скасувати, а справу направити для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року скасувати та направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.