Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №314/5542/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 314/5542/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №314/5542/25 Головуючий у 1 інст. Швець О.В.

Провадження №33/807/1083/26 Доповідач у 2 інст. Кононенко Т.О.

ПОСТАНОВА

іменем України

28 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Кононенко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 – адвоката Кулика П.Л., на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 липня 2026 року щодо Логвіненка Дмитра Леонідовича,

за участю:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ;

представника ОСОБА_1 – адвоката Кулика П.Л., в режимі відеоконференції,

установив:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною постановою об`єднано в одне провадження матеріали справ про адміністративні правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 515950 від 17.11.2025 (справа № 314/5542/25), за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 524172 від 26.11.2025 (справа № 314/5637/25) та присвоєно єдиний номер справи № 314/5542/25. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що водій ОСОБА_1 , 17.11.2025 о 15:18 на трасі М-18, 263 км, керував транспортним засобом «BMW 320», державний номер НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння (підвищена жвавість ходи, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя). Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР у присутності лікаря-нарколога відмовився на місці зупинки ТЗ. Від керування транспортними засобами відсторонений, про повторність попереджений. Чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Окрім того, водій ОСОБА_1 26.11.2025 о 13:10 на трасі М-18, 263 км, керував транспортним засобом «BMW 320», державний номер НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя). Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР у присутності лікаря-нарколога відмовився на місці зупинки ТЗ. Від керування транспортними засобами відсторонений, про повторність попереджений. Чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Обставини вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються: протоколами про адміністративне правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння; довідками про направлення водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 17.11.2025 та 26.11.2025; відеозаписами правопорушень.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, яка містить прохання скасувати постанову суду першої інстанції та провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт вказує, що військовослужбовця ОСОБА_1 двічі зупиняли одні й ті самі поліцейські під час виконання ним військового завдання за наказом командування. Він повідомляв, що є військовослужбовцем і виконує службове завдання, через що не може залишити його та їхати до медичного закладу.

Вважає, що поліцейські неправильно оформили процедуру огляду: на місці зупинки не складали, не оголошували та не вручали водієві направлення на медичний огляд, хоча пізніше такі документи з`явилися серед матеріалів справи. При цьому на відеозаписах момент їх складання не зафіксований. Тому законного направлення на огляд фактично не було, а отже, відмова військовослужбовця не може вважатися відмовою від огляду, проведеного відповідно до встановленої законом процедури.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ та виконував обов`язки військової служби, до нього мав застосовуватися спеціальний порядок огляду, передбачений ст. 266-1 КУпАП. Огляд у такому випадку мав проводитися уповноваженою посадовою особою Військової служби правопорядку або іншою особою, визначеною законом, а не звичайним патрульним поліцейським.

Вказує, що після складення протоколів військовослужбовця фактично не відсторонили від керування автомобілем. У протоколах зазначено, що його від керування відсторонено. З відеозапису вбачається, що автомобіль не блокували, не евакуювали, а після завершення оформлення документів військовослужбовцю дозволили продовжити рух. Зазначене суперечить змісту протоколів і ставить під сумнів достовірність відомостей, внесених поліцейськими, а також сам факт наявності ознак сп`яніння.

Повідомляє, що суд першої інстанції фактично визнав відсутність на відео складання направлень на медичний огляд, але зазначив, що це є лише «певними недоліками» та все одно визнав вину доведеною. Суд неправильно оцінив докази, применшив значення порушень, допущених поліцією, і всі сумніви витлумачив не на користь ОСОБА_1 . Через що є певні сумніви щодо неупередженості судді.

Позиції учасників апеляційного провадження

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 — адвокат Кулик П.Л. теж у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та зауважив про наявність, на його думку, низки грубих порушень у цій справі.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову в межах поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпеченню доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також тими, що працюють в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судом повно та всебічно з`ясовані обставини справи, дотримано вимог закону щодо змісту постанов про адміністративне правопорушення.

На переконання апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх складанні, не встановлено.

Протоколи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складено уповноваженими особами з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 року (у подальшому — Інструкція № 1395).

У протоколах зазначено дату та місце їх оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, суть вчинення адміністративного правопорушення.

Долучені до протоколів про адміністративне правопорушення відеозаписи події узгоджуються з іншими доказами у справі, є належними та допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП.

На зазначених відео об`єктивно за допомогою технічних засобів відеозапису зафіксовано обставини вчинення адміністративних правопорушень водієм, їх фрагменти за змістом є взаємодоповнювальними.

Відеозаписи подій мають істотне значення для правильного вирішення цієї справи, адже містять достовірні дані про вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому адміністративних правопорушень.

Ознаки наркотичного сп`яніння, які стали підставою для вимоги про проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння, викладено уповноваженими особами у протоколах про адміністративне правопорушення та у направленні на огляд з метою виявлення стану сп`яніння. Виявлення поліцейським у водія наведених ознак вбачається на дослідженому відеозаписі, про що слушно зазначено в оскаржуваній постанові судді. Із чим погоджується й суд апеляційної інстанції.

Апеляційний суд зважає на те, що підставою для висунення вимог ОСОБА_1 про необхідність проходження огляду на стан сп`яніння є суб`єктивні припущення поліцейського про перебування особи у стані наркотичного сп`яніння, які ґрунтуються на наявності в особи передбачених п. 4 розділу І Інструкції ознак наркотичного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 ПДР проведення огляду на стан сп`яніння на вимогу поліцейського є обов`язком водія, при цьому жоден із нормативних документів не дає водієві права оспорювати таку вимогу поліцейського.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта про те, що поліцейські неправильно оформили процедуру огляду: на місці зупинки не складали, не оголошували та не вручали водієві направлення на медичний огляд, хоча пізніше такі документи з`явилися серед матеріалів справи.

З аналізу вимог Інструкції №1452/735 слідує, що медичний огляд повинен проводитися, зокрема, за наявності направлення, і лише відсутність вказаного документа може свідчити про порушення працівниками патрульної поліції процедури направлення водія на огляд на стан сп`яніння.

Разом з тим, зазначені направлення наявні в матеріалах справи, і вони не вручалися ОСОБА_1 у зв`язку з його відмовою від проведення такого огляду (том 1 а.с. 5; том 2 а.с. 5).

Апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на приписи ч. 2 ст. 266 КУпАП, Порядку № 1103 від 17.12.2008, а також п. 4 Розділу Х Інструкції, відповідно до яких під час проведення огляду особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного сп`яніння поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

При цьому, відповідно до п. 5 Розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Водночас системний аналіз вищевказаних положень законодавства та нормативних актів свідчить про те, що технічні засоби відеозапису застосовуються співробітниками поліції безпосередньо під час проведення огляду особи на стан сп`яніння, тобто не є обов`язковим фіксування поліцейським виконання всіх службових обов`язків, у тому числі оформлення (складення) протоколу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, доводи сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що на відеозаписах не зафіксовано моменти складання протоколів про адміністративне правопорушення, є недоречними.

Твердження сторони захисту про недотримання вимог ст. 266-1 КУпАП під час направлення та проведення огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 апеляційний суд вважає безпідставними.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Так, аналізуючи зміст ч. 1 ст. 255 КУпАП, апеляційний суд зауважує, що вказані у цій нормі права уповноважені посадові особи не наділені повноваженнями складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_1 в межах даного провадження.

При цьому уповноважені посадові особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України мають право складати протоколи про передбачені ст. 44, ч.ч. 2, 3 ст. 123, ст.ст. 172-10, 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7 адміністративні правопорушення. Даний перелік є вичерпним, тобто розширенню та доповненню він не підлягає.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП уповноважені особи органів Національної поліції, до компетенції яких віднесено оформлення протоколів про адміністративні правопорушення, зокрема, за ст. 130 КУпАП, не вправі складати даний процесуальний документ без дотримання встановленої положеннями ст. 266 КУпАП процедури.

Разом з тим, відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень регламентовано положеннями ст. 15 КУпАП.

Згідно із ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, крім іншого, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Інкриміновані ОСОБА_1 адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП віднесені до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Отже, в межах справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 положення, якими регламентовано адміністративну відповідальність, застосовуються до нього на загальних підставах.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дія положень ст. 266 КУпАП за колом осіб поширюється на всіх водіїв транспортних засобів незалежно від їхнього роду діяльності та без урахування наявності/відсутності факту проходження військової служби.

До того ж вимогами п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їхньої компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Базовим критерієм для розмежування застосування вимог ст. 266 та ст. 266-1 КУпАП під час процедури проходження огляду на стан сп`яніння у даному випадку є керування транспортним засобом, тобто виконання особою функції водія, а не обов`язків військової служби.

Отже, з урахуванням вищевикладеного в сукупності, на переконання апеляційного суду, застосування працівниками поліції положень ст. 266 КУпАП стосовно водія ОСОБА_1 під час оформлення матеріалів у межах цієї справи про адміністративне правопорушення ґрунтується на вимогах закону.

Доводи захисника про невідсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом є неспроможними, оскільки спростовуються відеозаписами, долученими до матеріалів справи.

Зокрема, в межах протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 515950 на відеозаписі зафіксовано (02:47:09), що ОСОБА_1 було попереджено про те, що він відсторонюється від керування транспортним засобом.

В межах протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 524172 на відеозаписі зафіксовано (38:50), що ОСОБА_1 було попереджено про те, що він відсторонюється від керування транспортним засобом.

Вищевказані відомості відображені і в рапортах поліцейських (том 1 а.с.6; том 2 а.с.6).

Крім того, у протоколах про адміністративне правопорушення також містяться дані щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, та в протоколах міститься особистий підпис останнього без жодних зауважень.

Даних про те, що після оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 дозволено керувати автомобілем, у матеріалах справи немає.

З приводу того, що автомобіль ОСОБА_1 не блокували, не евакуювали, звертаю увагу сторони захисту на таке.

У разі складання протоколу за ст. 130 КУпАП (керування у стані сп`яніння або відмова від огляду) автомобіль може бути тимчасово затриманий шляхом блокування або евакуації на спеціальний майданчик (штрафмайданчик) лише за умови, що його розташування суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху. Якщо транспортний засіб припаркований безпечно на узбіччі, стоянці або у дворі, поліція не має права його евакуювати. Водія просто відстороняють від керування, а автомобіль залишається на місці (його може забрати інший водій із посвідченням і правом керування цим авто або власник пізніше).

До того ж дотримання процедури відсторонення працівниками поліції водія від керування автомобілем не спростовує факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом із ознаками сп`яніння і не впливає на обґрунтованість та правильність складених поліцейськими стосовно нього протоколів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Суд не приймає доводи сторони захисту про те, що 17.11.2025 та 26.11.2025 ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби.

Згідно зі статтею 18 КУпАП крайня необхідність — це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління; 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами; 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Лише за наявності усіх трьох наведених вище умов особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.

У постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоді правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.

Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку — менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Матеріали справи не містять доказів того, що 17.11.2025 та 26.11.2025 виникли екстрені ситуації, через які ОСОБА_1 був змушений відмовитися від огляду на стан наркотичного сп`яніння. Сторона захисту також не надала таких доказів. У справі також відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 усунув якусь небезпеку або що внаслідок цього ним було завдано будь-якої шкоди.

Так, стороною захисту була надана до суду першої інстанції довідка про те, що у період 17.11.2025 та 26.11.2025 ОСОБА_1 здійснював переміщення транспортним засобом у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби та на виконання вказівок і наказів військового командування, проте зазначене не узгоджується з іншими дослідженими доказами у справі та не підтверджує фактичне виконання останнім таких завдань саме у момент виявлення адміністративних правопорушень.

Керування транспортним засобом покладає на водія підвищений обов`язок дотримуватися встановлених законом правил, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху. Особисті обставини, пов`язані з планами, зайнятістю чи обмеженістю вільного часу, не можуть переважати суспільний інтерес у своєчасному встановленні стану водія та забезпеченні безпеки інших учасників дорожнього руху.

Матеріали справи не містять жодних об`єктивних даних, які б свідчили про існування реальних перешкод для проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння. Натомість наведені ним пояснення є лише суб`єктивним виправданням власної поведінки.

За таких обставин суд доходить висновку, що об`єктивних і розумних причин для непроходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 не мав, а наведені ним доводи не спростовують встановлених у справі обставин і не виключають його обов`язку виконати вимоги законодавства.

Посилання на можливу упередженість судді є безпідставними, оскільки сам по собі факт незгоди сторони захисту з оцінкою доказів та правовими висновками суду не свідчить про наявність особистої заінтересованості, упередженого ставлення чи іншої обставини, яка могла б поставити під сумнів безсторонність судді.

Суд першої інстанції надав оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та, дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , навів відповідне мотивування. Те, що суд розцінив окремі недоліки в оформленні матеріалів як такі, що не спростовують сукупності інших доказів, саме по собі не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення і не спростовує самого факту вчинення останнім адміністративних правопорушень.

Те, що ОСОБА_1 проходить військову службу, безумовно, заслуговує на повагу. Водночас зазначене не входить до предмета доказування у цій справі та не впливає на оцінку законності оскаржуваної постанови й саме по собі не спростовує встановлених у справі фактичних обставин, не свідчить про недоведеність вини останнього у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, а також не підтверджує наявності порушень процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону при розгляді цієї справи, в повному обсязі з`ясував обставини справи, дослідив усі докази, які наявні в матеріалах справи, та надав цим доказам правильну оцінку.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також аргументи, висловлені під час апеляційного розгляду, не містять посилань на належні докази чи порушення вимог законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, та, врахувавши характер вчинених правопорушень, ступінь їх суспільної небезпеки, а також те, що такі правопорушення є грубим порушенням Правил дорожнього руху, створюють реальну небезпеку для учасників дорожнього руху, загрожують їхньому життю та здоров`ю і можуть спричинити тяжкі наслідки, призначив адміністративне стягнення в межах санкції зазначеної статті.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП,

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Кулика П.Л., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 липня 2026 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Т.О. Кононенко