Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №333/1825/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026 Справа № 333/1825/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/1825/25 Головуючий у 1-й інстанції: Круглікова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1352/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначено, що квартира АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності. На підставі ордеру на житлове приміщення № 1864 від 18.05.1990, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_3 на сім`ю з 3 осіб ( ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 ) надано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . На день звернення до суду в спірній квартирі зареєстровані дві особи: позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 , яка не проживає в квартирі з 2012 року, оскільки уклала шлюб в грудні 2012 року та з цього часу проживає з чоловіком за адресою: селище Балабине, Запорізький район, Запорізька область.

В квартирі АДРЕСА_1 , відсутні будь – які речі, які б належали відповідачці. ОСОБА_1 не сплачує комунальні послуги за користування квартирою.

Реєстрація відповідачки у спірній квартирі чинить позивачу перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю. З цих підстав, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

На підставі вищевикладеного просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року скасувати, закрити провадження у справі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що квартира АДРЕСА_1 надана на сім`ю з 3 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за ордером №1864 від 18.05.1990 року, виданий виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя). Позивач не надав достатніх і достовірних доказів не проживання відповідачки у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців. Натомість до суду ОСОБА_1 було подано клопотання та низка документів, що свідчать про причини її відсутності внаслідок неправомірних дій інших осіб, які чинять перешкоди в користуванні жилим приміщенням, які судом не було взято до уваги. Позивачем не обґрунтовано яким чином ОСОБА_1 чинить останньому перешкоди у користуванні квартирою та створює позивачу надлишкове навантаження зі сплати комунальних послуг, які нараховуються за кількістю зареєстрованих в житловому приміщенні, якщо встановлені лічильники. ОСОБА_1 вказала, що дійсно проживає в АДРЕСА_3 з 2012 року, проте частка житлового приміщення за адресою: в АДРЕСА_2 це єдине житло, що вона має де і зареєстрована. Особові рахунки відкриті на її ім`я, за якими вона і сплачує борги. Ніхто з інших членів не переоформив особові рахунки на себе і не сплачував борги за використані комунальні послуги. Саме ОСОБА_3 чинить постійні перешкоди в користуванні житлом, викидає її речі, вибиває двері, міняє замки та встановив залізну стіну на загальні площадці. ОСОБА_1 зазначає, що її син, ОСОБА_2 , подав позов про позбавлення її користування житловим приміщенням за вказаною адресою не з власної волі, а під тиском ОСОБА_3 , бо в 2012 році вони разом з сином були позбавлені користування житловим приміщенням з боку ОСОБА_3 .. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №5080 від 11.09.2025 року, та було відкрито кримінальне провадження. Про смерть сина вона дізналася від сусіда з кв. АДРЕСА_4 Національної гвардії України на початку цього року. У зв`язку зі смертю позивача просить закрити провадження у цій справі,оскільки спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. Водночас наявність зазначеної обставини не усуває обов`язку перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Проте, від представника ОСОБА_2 – адвоката Косякової З.М. надійшла заява, в якій остання просить закрити провадження у справі з посиланням на те, що спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. До заяви адвокатом додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2025 року видане Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №2157 (а.с.142,143).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню із закриттям провадження у справі, з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає понад шість місяців без поважних причин, та факт не проживання відповідача в квартирі підтверджений належними доказами, а тому а тому вона є такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що згідно ордеру на житлове приміщення №1864 від 18.05.1990, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_3 на сім`ю з 3 осіб ( ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 ) надано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.4).

Відповідно до Акту про не проживання від 26 лютого 2025 року, складеного ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про те, що в кв. АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 фактично проживає ОСОБА_2 та його батько ОСОБА_6 .. Донченко в квартирі не проживає більше 10-ти років. Будь-яких речей (меблів, побутової техніки, спального місця, одягу та будь-яких інших речей), належних ОСОБА_1 , в квартирі немає. Зі слів сусідів, про будь-які дії, які б створювали перешкоди щодо проживання в даній квартирі ОСОБА_1 мешканцям будинку невідомо. Зі слів сусідів, ОСОБА_1 уклала новий шлюб та проживає разом з чоловіком в селищі Балабине (а.с.5).

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.07.1987 року (а.с.6).

Відповідно до ксерокопії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (відсутній), видане 26 грудня 2012 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_7 , актовий запис №1162 (а.с.7).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 18 лютого 2025 року, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 29.10.2013 року (а.с.8).

Відповідно до відповіді на запит суду Департамент адміністративних послуг від 06.03.2025 року №06.4-06/02/6199, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 29.10.2013 року з 29.09.2012 року по теперішній час (а.с.20).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Зазначені конституційні норми відображені також на рівні житлового законодавства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03), та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, а й "необхідним у демократичному суспільстві" (рішення у справі "Zehentner v.Austria" заява № 20082/02).

У цій справі позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, заявлено з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України.

Стаття 71 ЖК України регулює питання збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім громадянином та передбачає загальне правило, згідно з яким при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Крім того, частиною третьою статті 71 ЖК України визначено випадки збереження житла за тимчасово відсутньою особою понад шість місяців, а частина п`ята цієї статті передбачає, що відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Отже, за нормами ЖК України особа втрачає право користування житловим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин понад шість місяців.

Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем прямо залежить від причин відсутності, то при вирішенні спору підлягають з`ясуванню обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк (постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 754/15542/19, від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В своїй позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що реєстрація відповідачки у квартирі чинить позивачу перешкоди у користуванні вказаною квартирою. В якості доказу не проживання ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 з грудня 2012 року, ОСОБА_2 до позовної заяви додано Акт про не проживання від 26 лютого 2025 року, складений ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (а.с.5), а також акт від 10.09.2012 складений начальником УКСД №1 Бурик Н.А., майстри УКСД №1 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та двома мешканцями ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с.37).

Проте, колегія суддів звертає увагу, що складені акти не є належними доказами щодо не проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі понад встановлені законом строки, не з поважних причин та не є підставою для втрати її прав на таке проживання в ній, оскільки акт від 26.02.2025 року складений позивачем та двома мешканцями будинку АДРЕСА_6 , тобто не компетентними органами. Водночас акт від 10.09.2012 року та від 26.02.2025 року не містить відомостей щодо причин не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі понад встановлені строки.

Навпроти, як вбачається з матеріалів справи відсутність ОСОБА_1 у спірній квартирі була вимушеною через чинення перешкод позивачем та її колишнім чоловіком, а тому таке не проживання вважається з поважних причин.

Крім того, у відповідності до матеріалів справи, позивачем належним чином не був доведений факт відсутності ОСОБА_1 понад встановлені ст. 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні. Додані позивачем докази могли підтверджувати фактичну відсутність ОСОБА_1 у квартирі протягом певного часу, однак не підтверджували момент її вибуття, добровільність та остаточність такого вибуття, відсутність поважних причин, втрату наміру користуватися житлом чи припинення правового зв`язку з ним.

Основною підставою для задоволення позову суд першої інстанції фактично визнав тривале непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі. Проте саме по собі не проживання особи у житловому приміщенні понад певний строк не є достатньою підставою для визнання її такою, що втратила право користування цим приміщенням.

Суд не встановив конкретного моменту, з якого ОСОБА_1 припинила проживати у спірній квартирі, та не зазначив, якими саме доказами підтверджується відповідна дата. Відповідно, не встановлено і моменту початку перебігу шестимісячного строку, передбаченого статтею 71 ЖК Української РСР. Не було досліджено й питання про можливе переривання такого строку. За відсутності встановленої дати вибуття та перевірки обставин подальшого користування квартирою висновок про сплив передбаченого законом строку не має належного фактичного підґрунтя.

Так само суд не встановив, що непроживання ОСОБА_1 мало добровільний та остаточний характер. У матеріалах справи відсутні докази того, що вона відмовлялася від користування квартирою, висловлювала намір припинити свої житлові права або вчиняла інші дії, які б свідчили про остаточну втрату правового зв`язку зі спірним житлом. Не встановлено й відсутності поважних причин непроживання. Суд фактично залишив поза увагою характер відносин між сторонами, багаторічний конфлікт щодо спірної квартири та обставини, які могли впливати на можливість ОСОБА_1 фактично користуватися житлом.

У цій справі суд фактично зосередився на доказах, які підтверджували непроживання ОСОБА_1 , однак не надав належної оцінки обставинам, що безпосередньо стосувалися причин та характеру такого непроживання.

Насамперед судом залишено без належної оцінки те, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 залишається саме квартира АДРЕСА_1 . Відомості про реєстрацію її місця проживання за будь-якою іншою адресою відсутні. Звичайно, сама реєстрація місця проживання не є безумовним підтвердженням фактичного проживання та сама по собі не визначає наявність права користування житлом. Проте у даному спорі вона має значення у сукупності з іншими обставинами, оскільки не узгоджується з твердженням про повну та добровільну втрату ОСОБА_1 правового зв`язку зі спірною квартирою.

Між сторонами існує тривалий спір щодо цього житлового приміщення. Ще у 2011 році розглядався спір про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування цією ж квартирою, а рішення суду першої інстанції про задоволення відповідних вимог було скасоване рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2012 року., зустрічний позов ОСОБА_12 був задоволений та її було вселено в спірну квартиру. Надалі ОСОБА_1 сама зверталася до суду з вимогами, спрямованими на захист своїх житлових прав щодо цієї квартири, оскаржуючи її приватизацію та пов`язані з нею правочини. Зазначені обставини мають безпосереднє значення для оцінки поведінки ОСОБА_1 та її ставлення до спірного житла. Особа, яка протягом багатьох років у судовому порядку відстоює своє право на конкретне житлове приміщення та заперечує проти його припинення, своєю поведінкою не демонструє добровільної відмови від цього права. Навпаки, багаторічне судове відстоювання житлових прав свідчить про наявність сталого інтересу до спірної квартири та намір зберегти правовий зв`язок із нею. При цьому тривалий конфлікт між сторонами мав бути досліджений судом і з іншої точки зору – як можлива причина фактичного непроживання ОСОБА_1 у квартирі. Для вирішення справи мало значення не лише те, де фактично проживала Відповідач, а й чому вона не проживала у спірній квартирі та чи мала реальну можливість безперешкодно нею користуватися. Проте зазначені обставини належного дослідження не отримали.

За відсутності доказів добровільної відмови ОСОБА_1 від користування квартирою, остаточного припинення нею житлових прав, відсутності поважних причин непроживання та втрати інтересу до житла висновок суду про наявність підстав для задоволення позову не відповідає сукупності встановлених обставин справи. Не отримали належної оцінки й доводи щодо тривалого конфлікту між сторонами, попередніх судових спорів щодо цієї ж квартири та збереження реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у спірному житлі, оформлення на неї особового рахунку на зазначену квартиру за комунальні послуги.

Суд припинив право ОСОБА_1 на користування квартирою, виходячи переважно з тривалості її непроживання, не встановивши належним чином причин такого непроживання, добровільності вибуття та інших обставин, необхідних для висновку про втрату житлового права.

Отже, у відповідності до матеріалів справи, позивачем не був доведений факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 К УРСР строки у житловому приміщенні саме з поважних причин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню,як незаконне та необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а провадження закриттю, з урахуванням предмету позовних вимог, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалі справи рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволений. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_7 (а.с.65-66).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2025 року видане Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №2157 (а.с.143).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , його представником – адвокатом Косяковою З.М., яка представляла його інтереси в суді першої інстанції, подано заяву про закриття провадження у справі з посиланням на те, що спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва (а.с.142).

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Судом встановлено, що спірні правовідносини щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, нерозривно пов`язані з особою позивача, а тому правонаступництво в даному випадку не допускається.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі №521/13728/18.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи – сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі ( частина третя статті 377 ЦПК України).

Тобто, перш ніж скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі в зв`язку зі смертю фізичної особи – сторони у спорі, що не допускає правонаступництво, суд апеляційної інстанції має з`ясувати і зазначити в судовому рішенні, в чому полягає незаконність та необгунтованість ухваленого судом першої інстанції у справі рішення.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про незаконність і необгрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому враховуючи смерть фізичної особи – позивача у справі, а також те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, колегія суддів приходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 255, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч.1 ст.377, ст.ст.381-389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 26 серпня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.