Вирок від 26 серпня 2026 р. у справі №448/1522/26 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1522/26

Провадження № 1-кп/448/213/26

В И Р О К

Іменем України

27.08.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду м.Мостиська кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 29 квітня 2026 року за №62026050010009918, про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Волостків Мостиського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 ,

та обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що 10.05.2026 інспектор сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 , будучи у форменому одязі із знаками розрізнення, отримавши табельну вогнепальну зброю та спеціальні засоби, відповідно до графіку несення служби та книги нарядів виконував свої службові обов`язки, визначені ст. ст. 2, 23 Закону України "Про Національну поліцію", а саме заступив на добове чергування у складі екіпажу групи реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області «ТАЙМ 102». Згідно з нормами ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» працівниками правоохоронних органів є, у тому числі, працівники Національної поліції. Таким чином, інспектор сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 , є представником влади - працівником правоохоронного органу.

Так, 10 травня 2026 року, приблизно о 20 год. 20 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи на території домогосподарства, що за адресою: АДРЕСА_3 , стоячи поблизу інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 , який в цей час виконував службові обов`язки, визначені ст. ст. 2, 23 Закону України "Про Національну поліцію", а саме відпрацьовував повідомлення про адміністративне правопорушення за зверненням ОСОБА_6 , під час здійснення його адміністративного затримання, діючи умисно, з хуліганських мотивів, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переконавшись, що перед ним перебуває працівник поліції, який знаходиться під час виконання службових обов`язків, схопив ОСОБА_5 за великий палець правої руки та викрутив його, внаслідок чого, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді набряку м`яких тканин в ділянці першого п`ясткового-фалангового суглоба правої кисті, розтягнення та перенапруження першого п`ясткового-фалангового суглоба правої кисті, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.345 КК України – умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, підтвердив обставини, що наведені у обвинувальному акті і оголошені прокурором. Зазначив, що дійсно вищевказаного дня та часу, перебуваючи у с.Волостків, вул.Гайова, 6, Яворівського району завдав працівнику поліції тілесних ушкоджень при виконанні ним службових обов`язків. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд його суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій просив розгляд вказаного кримінального провадження проводити у його відсутності. При цьому у вказаній заяві зазначив, що претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченого немає. Щодо покарання, то таке просив призначити на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного - відсутні, жодних клопотань з цього приводу учасниками кримінального провадження не заявлялись.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд знаходить винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 доведеною у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.345 КК України - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.66 КК України судом визнається: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

Судом також враховується характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, що обвинувачений ОСОБА_3 виключно позитивно характеризується за місцем проживання, являється військовослужбовцем ЗСУ, його (обвинуваченого) стан здоров`я – на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; його сімейний стан – неодружений, думку потерпілого ОСОБА_7 , котрий немає претензій ні матеріального, ні морального характеру до обвинуваченого, його роль у скоєному кримінальному правопорушенні та поведінку до і після вчинення такого, - обвинувачений ОСОБА_3 усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, готовий нести кримінальну відповідальність.

Беручи до уваги наведені обставини в сукупності, суд при призначенні покарання також виходить із встановленої ст.50 КК України його мети не тільки кари, а й виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе шляхом застосування до нього покарання у виді позбавлення волі, але без відбування такого, звільнивши його від відбування покарання, надавши випробувальний термін.

З урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із визначенням останньому іспитового строку тривалістю в 1 рік із покладенням на нього обов`язків, регламентованих ст.76 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлявся.

Ухвалою слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 13.05.2026 року накладено арешт на 2 сокири з дерев`яним руків`ям та металевим лезом.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність скасування арешту з вищезазначених речей, оскільки на даний час обставини, які були підставою накладення арешту на вказане майно, - відсутні.

Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне речові докази, а саме: 2 сокири з дерев`яним руків`ям та металевим лезом, котрі знаходяться на зберіганні у камері зберігання речових доказів ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області – повернути законному володільцю ОСОБА_6 .

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався, прокурор з клопотанням про обрання запобіжного заходу обвинуваченому до суду не звертався, підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 615 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.345 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк - 2 (два) роки.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ч.4 ст.76 КК України нагляд за ОСОБА_3 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової служби зобов`язати ОСОБА_3 , згідно з ч.1 ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 13 травня 2026 року на 2 (дві) сокири з дерев`яним руків`ям і металевим лезом, - скасувати.

Речові докази: 2 (дві) сокири з дерев`яним руків`ям та металевим лезом, котрі знаходяться на зберіганні у камері зберігання речових доказів ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області – повернути законному володільцю ОСОБА_6 .

Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_3 - не обирати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду відповідно до ч.2 ст.394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1