Рішення від 26 червня 2026 р. у справі №517/313/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 517/313/26

Провадження № 2/496/3260/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Шаньшиної М.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Ткаченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду Біляївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором у сумі 20232 гривень та судові витрати по справі.

Посилається на те, що 26.03.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено електронний Договір № 5412716 про надання споживчого кредиту. Сума кредиту складає 4000 грн., строк кредиту 360 днів з 26.03.2025 року по 21.03.2026 року із періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. Договір № 5412716 від 26.03.2025 року був підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «52628».

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 4000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов`язань перед Кредитором 30.10.2025 року між: ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК«Фінтраст Капітал», як фактором, було укладено Договір факторингу № 30/10/2025, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.

Враховуючи зазначене, до Позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 30.10.2025 року №30/10/2025 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 5412716 від 26.03.2025 року загальна сума заборгованості склала 14836,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 4000,00 грн., заборгованості за процентами – 8436,00 грн., штрафні санкції 2000 грн., комісія за надання кредиту 400,00 грн.

Всупереч умовам Договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до Позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед Позивачем за Договором № 5412716 від 26.03.2025 року загальною сумою 20232,00 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту – 4000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором – 8436,00 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 142 календарних днів 5396,00 грн., штрафні санкції 2000 грн., комісії за надання кредиту 400,00 грн.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 13 травня 2026 року відкрито провадження по цивільній справі, судовий розгляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача подав заяву про заміну найменування позивача у зв`язку із зміною найменування позивача з ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" на ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал", а також просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

У судове засідання відповідач не з`явився. Від його представника надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі. Також надала підтверджуючі документи, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 , довідкою щодо перебування на військовій службі з 06.04.2022 року по теперішній час.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір, а саме: договір про надання споживчого кредиту від 26.03.2025 року. За умовами Кредитного договору ТОВ "Лінеура Україна" надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 4000 гривень (п. 1.2 Кредитного договору) строком на 360 днів, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 20 днів (п. 1.3 Кредитного договору).

Відповідно до зазначених вище умов Додаткового договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в загальній сумі 4000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек.

30.10.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» укладено договір факторингу № 30/10/2025. Відповідно до умов якого ТОВ "Лінеура Україна" відступило за грошові кошти ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" право грошової вимоги, строк зобов`язань яких настав або виникне в майбутньому до боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ "Лінеура Україна". Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору.

У ст.1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобо`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, відповідно до ч.1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Уклавши договір відступлення прав вимоги (факторингу) № 30/10/2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу.

Так, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як убачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти, однак позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості.

Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного договору факторингу від 30.10.2025 року №30/10/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 5414716 від 26.03.2025 року.

За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання договору, а саме: з 26.03.2025 року по 30.10.2025 року (дата укладання договору факторингу), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії договору у розмірі 8436,00 грн.

Враховуючи норми чинного законодавства України, а також те, що за договором факторингу № 31/03/2025 від 31.03.2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідача у сумі 14836,00 грн.

Станом на дату укладання договору факторингу від 30.10.2025 року №30/10/2025, строк дії договору № 5412716 від 26.03.2025 року не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» у період з 31.10.2025 року по 21.03.2026 року (142 календарних днів) здійснив нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 5396,00 грн.: 4000 грн * 0,95% = 38 грн*142 календарних дні = 5396,00 грн.

Всупереч умовам договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 5412716 від 26.03.2025 року загальною сумою 20232,00 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту – 4000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором – 8436,00 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» за 142 календарних днів 5396,00 грн., штрафні санкції 2000 грн., комісії за надання кредиту 400,00 грн.

Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь нарахованих штрафних санкцій у розмірі 2000 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а саме п. 18. Законодавцем унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 2000 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно нарахування заборгованості за відсотками, суд виходить з наступного.

Національним банком України надано роз`яснення, за змістом якого підтвердженням призову під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних є: військовий квиток; довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу; витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини.

У листі Міністерства оборони України від 09 жовтня 2020 року № 321/6192 наведено перелік документів, що підтверджують статус військовослужбовця, серед яких є довідка Форми № 5. Будь який інший документ, який підтверджував би проходження служби в особливий період у Збройних Силах України, не передбачений нормативними документами. Крім того, зазначено, що військовослужбовцями є курсанти та слухачі вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, які мають право видавати довідки, що підтверджують факт перебування на військовій службі у Збройних Силах України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_1 є учасником діючим військовослужбовцем, що підтверджується наданими суду документами.

Судом установлено, що за час проходження військової служби ОСОБА_1 , йому, як військовослужбовцю Збройних Сил України, не підлягали нараховуванню штрафні санкції, пеня та проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Оскільки договір кредиту був укладений 26.03.2025 року, а штаб-сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 06.04.2022 року і по теперішній час, тому відповідно йому не повинні були нараховуватись проценти за користування кредитом.

Втім, між позивачем та відповідачем фактично було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Разом з тим, позивачем надано документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписки по особовим рахункам позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких, з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн, що є розміром простроченого боргу, а також комісії за надання кредиту у розмірі 400,00 грн. Доказів оплати заборгованості за кредитними договорами відповідачем суду не надано, нарахований борг ним не спростовано. Таким чином, відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов`язання за договором виконав не у повному обсязі. Тому, виходячи із наведеного, суд вважає, позов слід задовольнити частково, оскільки відповідач грубо порушив умови договору, тому з останнього на користь банку слід стягнути заборгованість у сумі 4400,00 грн., що складається із простроченої суми боргу та комісії за надання кредиту.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач у зв`язку із захистом своїх прав поніс судові витрати які складаються із судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2662 грн. 40 коп., та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Згідно ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно договору №10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року, заявки №17501 від 23.02.2026 року на виконання доручення від 10.12.2024 року, рахунку на оплату №17501-23/03-2026 від 23.03.2026 року, акту №17501 від 23.03.2026 року, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката становить - 10000,00 грн.

Таким чином, з метою дотримання принципу справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною з огляду на складність та фактичний розгляд справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспіввісною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у даній справі у сумі 10 000,00 грн. є не співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом, обсягом та часом послуг у суді (розгляд даної справи здійснювався за відсутності представника позивача), не відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості. Суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат від попередньо заявленої суми та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції № 3082 від 23.03.2026 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 гривні, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 579,01 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 4400,00 грн. ? 2662,40 грн. ? 20232,00 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст. ст.11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 611, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст.4, 5, 19, 89, 141, 259, 263-265, 284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5412716 від 26.03.2025 року загальною сумою 4400,00 грн., а також судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 579,01 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Шаньшина