Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №317/4587/25 — Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/4587/25

№ 2/317/122/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі :

головуючого судді - Ачкасова О.М.

при секретарі - Фененко М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання незаконною відмови у наданні інформації, зобов`язання надати кредитний договір і первинні документи, визнання недопустимими окремих доказів та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання незаконною відмови у наданні інформації, зобов`язання надати кредитний договір первинні документи, визнання недопустимими окремих доказів та стягнення моральної шкоди. У позові позивач посилався на те, що відповідач відмовляється надати позивачеві належним чином оформлену копію кредитного договору у редакції на дату укладення (24.04.2019), усі додатки/тарифи на цю дату, деталізований помісячний розрахунок заборгованості та первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичну видачу коштів, що є новим самостійним правопорушенням, не охопленим попереднім судовим розглядом. Банк надав відповіді, проте документи, які позивач просив, по суті надані не були. Натомість надаються лише копія анкети-заяви та агреговані довідки/виписки, які не відповідають вимогам до первинних документів. Це порушує право позивача на повну, достовірну та своєчасну інформацію. 24.04.2019 — підписав анкету-заяву для обслуговування в межах проекту «Monobank». Анкета не містить істотних умов кредиту (сума, ставка, графік платежів, штрафи), тому не є кредитним договором у розумінні ст.1054–1055 ЦК України та ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування». 2024–2025 — у справі № 317/1956/24 Банк не надав належного кредитного договору, обмежившись анкетою та загальними умовами. Рішенням від 10.12.2024 стягнуто лише 23 099,87 грн основного боргу, у стягненні штрафів відмовлено. Апеляція залишила рішення без змін, касація відмовлена. Судові рішення набрали законної сили, і позивач зазначає, що не оскаржує їх. Нові правопорушення, які не були предметом розгляду у вказаній справі, що сталися після завершення судового процесу. Після набуття законної сили судовими рішеннями, позивач неодноразово звертався до Банку із законними вимогами надати первинні документи для з`ясування повної картини кредитних відносин позивача з Банком. 21.07.2025 — направив письмовий запит з вимогою надати копію кредитного договору, додатки/тарифи, детальний розрахунок та первинні документи. 13.08.2025 — повторний запит. 06.08.2025, 18.08.2025 та 19.08.2025 — відповіді Банку з відмовою або неповним пакетом документів: анкета-заява, агреговані виписки/довідки без підпису бухгалтера, без деталізації, без підтвердження повноважень підписанта. 27.08.2025 — НБУ у відповіді № 66196 підтвердив обов`язок Банку надати копію кредитного договору та інформацію про рахунки/операції. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у відповіді №74766.4/Л- 52731.3/25/40.5 підтвердив, що згідно із ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ, при задоволені вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Таким чином, фактично Банк відмовив у наданні належної інформації, необхідної для реалізації його права на захист. Зазначене створило для позивача стан правової невизначеності, тривале психологічне напруження та необхідність самостійно звертатись до НБУ, Держспоживчслужби, Омбудсмена з прав людини, юристів і в судові інстанції. Позивач зазначає, що даний позов є новим і ґрунтується на інших обставинах, ніж попередні справи: він стосується саме неправомірної відмови Банку надати належні документи, а не питань перерахунку чи виконання кредитних зобов`язань, що підтверджується не лише змістом запитів, а й характером відповіді Банку, яка не містить належних документів. Таким чином, вчинено нове самостійне правопорушення – протиправна відмова у наданні повної та належної інформації, на яку позивач має право згідно із законом, тому позивач був вимушений звернутися до суду з позовом.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, у якій позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову та розглянути справу за його відсутності. Раніше представником позивача був наданий відзив на позов, у якому відповідач категорично заперечував проти заявлених позовних вимог, позов не визнали та вважають його необгрунтованим. Зазначив, що відповідачем надано позивачеві всі відповіді на запити позивача у повному обсязі та його права не порушені. На думку відповідача, позивач керується припущенями і неправильним тлумаченням норм матеріального права, і як наслідок помилково вважає, що порушення його прав вчинено відповідачем без належного підтвердження такого факту. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, відповідач зазначає, що позивач не надав жодних доказів, що підтверджували б вину банку у заподіянні йому моральної шкоди/страждань, внаслідок порушення його прав, що оцінено у 50000,00 грн. У позові позивач не наводить доказів глибини душевних та фізичних страждань, розміру завданої моральної шкоди, та чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань. Відповідач зазначає, що правовідносини, які наразі існують між сторонами, щодо відкриття поточного рахунку. Випуск платіжної картки, встановлення кредитного ліміту, надання у користування грошових коштів у межах кредитного ліміту, нарахування процентів за користування коштами, є наслідком вже укладеного сторонами у справі договору про надання банківських послуг від 12.07.2020 року, який позивачем певний час виконувався, що само по собі є підтвердженням його укладення та прийняття умов договору, тому, подання зазначеного позову є спробою уникнення позивачем своїх кредитних зобов`язань перед банком.

Суд за вказаних обставин вважає можливим розглянути справу у загальному позовному провадженні за відсутності зазначених осіб, які беруть участь у справі і не з`явились.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі докази у сукупності, суд вважає, що позов є необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2025 позивачем на адресу відповідача був направлений запит про надання інформації та документів щодо банківського обслуговування, з вимогою надати копію кредитного договору, додатки/тарифи, детальний розрахунок та первинні документи.

06.08.2025 р. відповідачем була надана відповідь на запит, у якій зазначено, що банк не має правових підстав надати інформацію, що міститься в запиті позивача, посилаючись на п.1 ст.1067 ЦК України, п.1 ст.60 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.3.1. Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, що затверджені Постановою НБУ №267 від 14.07.2006 року.

13.08.2025 р. позивачем був направлений повторний запит щодо надання документів з відповіддю на незаконну відмову № Л-687 та про усунення порушень законодавства та надання документів.

Позивачеві неодноразово були направлені відповіді на запити, зокрема 19.08.2025 р. №Л-1700, була направлена відповідь на запит та направлені такі документи як: анкета –заява до Договору про надання банківських послуг від 24.04.2019 р.; умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/Universal Bank; рух коштів по картці НОМЕР_1 з 24.04.2019 р. по 31.12.2019 року; рух коштів по картці НОМЕР_1 з 01.01.2020 по 30.06.2020 року; рух коштів по картці НОМЕР_1 з 01.07.2020 по 31.12.2020 року; рух коштів по картці НОМЕР_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 року; рух коштів по картці НОМЕР_1 з 01.01.2022 по 19.08.2025 року; довідку про заборгованість станом на 19.08.2025; розрахунок заборгованості станом на 18.08.2025, які долучені до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 25.07.2025 р. звертався зі скаргою на порушення АТ «Універсал Банк» законодавства у сфері надання фінансових послуг та порушення умов кредитного договору та 29.07.2025 р. з доповненнями до скарги щодо системного порушення умов кредитного договору АТ «Універсал Банк» (Монобанк) до Національного банку України.

27.08.2025 р. Національним банком України, позивачеві була надана відповідь щодо розгляду скарг, у якій зазначено, що відповідно до ст.63 Закону про Національний банк, Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку.

21.07.2025 р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на порушення прав споживача АТ «Універсал Банк» що підтверджені судовими рішеннями та 11.08.2025 р. з доповненнями до скарги про порушення прав споживача АТ «Універсал Банк» що підтверджені судовими рішеннями до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

31.07.2025 р. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ОСОБА_1 була надана відповідь, з якої вбачається, що ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси і просити про захист.

15.08.2025 р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою про системні порушення прав людини та прав споживача фінансових послуг та невиконання вимог законодавства до Уповноваженого з прав людини.

На скаргу Представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини була надана відповідь, у якій зазначено, що Уповноважений у своїй діяльності має дотримуватися вимог законодавства й не може виходити за межі наданих йому повноважень.

15.08.2025 р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою про системні порушення прав людини та прав споживача фінансових послуг та невиконання вимог законодавства до уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведених правових нормах мова йде про преюдиційні факти. Преюдиційність (від лат. praejudicio – предрешение) – у процесуальному праві обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах зазначав про особливості застосування інститут преюдиції.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію сприяє додержанню процесуальної економії.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі – Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь- якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Межі преюдиції. Умови за наявності яких преюдиційні обставини не потребують доказування.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10.12.2024 р. позов АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, був задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом (основну заборгованість) в розмірі 23099,87 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто судовий збір у розмірі 1760,82 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13.06.2025 р. рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10.12.2024 р. залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.07.2025 р. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10.12.2024 р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13.06.2025 р. у справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.

Судом встановлено, що АТ «Універсал Банк» надано відповіді на всі запити позивача в повному обсязі та його права не порушені.

Банк підтвердив, що позивачеві було надано запитувану інформацію та копії документів в обсязі, відповідно до його запиту та необхідному для перевірки законності нарахувань та структури заборгованості, з врахуванням вимог чинного законодавства України, безпосередньо Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про споживче кредитування».

Додаткові вимоги позивача щодо надання внутрішніх бухгалтерських документів виходять за межі обов`язків Банку перед Клієнтом, визначених законодавством та умовами договору.

Зокрема у відповіді Банку на запит позивача надавались роз`яснення щодо: правової природи Договору як змішаного договору.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України договір, що укладається між Банком та клієнтом, є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит (пункт 5 “Надання та обслуговування кредиту” розділу ІІ “Умови випуску та користування Платіжними картками, розділ ІV “Фабрика розстрочок”; договору банківського вкладу (депозиту) (Розділ V “Загальні умови Депозиту MONOBANK). До відносин між Сторонами (в тому числі з питань внесення змін до Договору) застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у Договорі.

ОСОБА_1 було надано роз`яснення щодо порядку ознайомлення з Умовами Договору, підписання Анкети-заяви та надання ним згоди на приєднання до умов Договору; інформацію щодо необхідності погашення наявної заборгованості.

Банк наголошував, що Умови і правила обслуговування публікуються на офіційному сайті Банку (www.monobank.ua/terms), що забезпечує постійний доступ клієнтів до актуальних редакцій документів.

Судом встановлено, що відповідач дотримувався вимог та діяв у межах чинного законодавства України, виконуючи обов`язки, визначені статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо належного обслуговування клієнтів, статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» щодо надання споживачу інформації у доступній та зрозумілій формі, а також у відповідності до пункту 34 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», яким передбачено нагляд за дотриманням банками вимог законодавства.

Суд вважає, що позивач керується припущеннями і неправильним тлумаченням норм матеріального права, і як наслідок помилково вважає що порушення його прав вчинено АТ «Універсал Банк», без належного підтвердження такого факту.

Правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов в особи виникає після того, як відповідач порушить її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13.05.1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05. 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, як неодноразово зазначав Верховний Суд.

Так в постанові від 16 жовтня 2020 року по справі № 910/12787/17 Об`єднана Палата Верховного Суду зазначила: «Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду.

Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Об`єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушуються його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Банк не порушував ані чинного законодавства України при наданні банківських послуг, ані умов укладеного договору з позивачем.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20.03.2019 року по справі №761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19):

«Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.»

Оскільки, з однієї сторони Договором про надання банківських послуг, укладеного між Позивачем та Відповідачем, окремо не передбачено права Позивача на стягнення з Відповідача відшкодування моральної шкоди, а з іншої сторони у відповідності до ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією, то в даному випадку не підлягає задоволенню позовна вимога Позивача про стягнення з Відповідачів моральної шкоди.

Згідно з частини 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених чинним законодавством України, тому задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди може мати місце лише за умови доведення неправомірності дій та наявності в них вини Банку.

Відповідно до положень чинного законодавства України, що знайшли узагальнене відображення у Постанові Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі – Постанова ВСУ № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже згадані обставини підлягають доведенню позивачем.

Таким чином, сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, закріплених у ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог), підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування, на загальних підставах.

Позивач не надав жодних доказів, що підтверджували б вину відповідача у заподіянні йому моральної шкоди/страждань, внаслідок порушення його прав, що оцінені у 50 000,00 грн.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4, суд, зокрема, повинен з`ясувати в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Позивач не обґрунтовує та не надає розрахунки витребуваної ним суми стягнення.

Відповідно до п. 5 Постанови ВСУ № 4, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивач, посилаючись на порушення його прав та наводячи певні міркування на їх обґрунтування, одночасно не підтверджує належними доказами наявність у нього втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов`язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди; не підтверджує наявність неправомірних дій з боку Банку; не приводить докази зв`язку між погіршенням здоров`я позивача та діями відповідача; не наводить обґрунтування розміру суми, витребуваної в якості відшкодування шкоди.

Позивач не надав суду жодного належного доказу на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди Банком. Також ним не надано обґрунтованого розрахунку розміру заявленої до стягнення моральної шкоди.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

В позовній заяві позивач не наводить доказів глибини фізичних та душевних страждань розміру завданої морального шкоди, та чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань.

Таким чином, жодних доказів на підтвердження моральних чи фізичних страждань позивач не надає. Крімтого, вказана позивачем сума моральної шкоди визначена без врахування вимог розумності і справедливості.

Суд враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідачем не було завдано моральної шкоди позивачу, а тому, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо

Згідно із ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із.ч.ч.2-3 ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, обидві сторони мають обов`язок доказування перед судом.

Позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження обставин, зазначених у своєму позові на підтвердження порушення його прав АТ «Універсал Банк».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що викладені у позові обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, спростовуються матеріалами справи, позов є безпідставним та необгрунтованим, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 82, 89, 141, 200, 259, 263-265, 273, 289 ЦПК України, ст.ст. 22, 598, 635 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання незаконною відмови у наданні інформації, зобов`язання надати кредитний договір і первинні документи, визнання недопустимими окремих доказів та стягнення моральної шкоди - відмовити у повому обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення суду – 24.08.2026 року.

Суддя: О.М. Ачкасов