Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №727/2695/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Чернівці справа № 727/2695/26

провадження №22-ц/822/1397/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Яреми А.-Л.С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 08 травня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, головуючий в суді першої інстанції суддя Бойко М.Є.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів.

Посилалася на те, що 27 лютого 2018 року між сторонами було укладено шлюб. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 жовтня 2022 року у справі №727/7882/22 шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу спільний син залишився проживати разом із матір`ю.

У подальшому рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 березня 2024 року, залишеного без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року у справі №727/5956/23, вирішено визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, з червня 2024 року по даний час малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю та перебуває на її повному утриманні та вихованні.

17 червня 2024 року Шевченківським районним судом м.Чернівці видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі частки від усього виду заробітку щомісячно. Зазначений наказ пред`явлено позивачем до примусового виконання до Другого відділу ДВС м.Чернівці.

17 жовтня 2024 року державним виконавцем Другого відділу ДВС м.Чернівці винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76329047.

Проте, відповідач відмовлявся від фінансового утримання сина, внаслідок чого станом на грудень 2025 року у нього виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 44141,59 гривень, яку він погасив того ж місяця внаслідок подання позивачем заяви про зобов`язання відповідача надати звіт до суду щодо підстави невиконання ним рішення суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 квітня 2025 року по цивільній справі N? 727/2167/25 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період часу з червня 2024 року по січень 2025 року у розмірі 20 648 грн. 79 коп.

Разом з тим, після січня 2025 року відповідач і надалі ухилявся від сплати аліментів у визначеному судовим наказом розмірі, в зв`язку із чим позивачкою вирахувано пеню з червня 2024 року по січень 2025 року у розмірі 21162, 75 грн., яку вона просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь, а також просить стягнути з нього понесені нею судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 9 750 грн.

17 квітня 2026 року представник позивачки – адвокат Морозова О.В. подала до суду письмові пояснення про те, що в прохальній частині позову при зазначенні періоду, за який необхідно стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів, нею допущено описку, тоді як у самому тексті позовної заяви та в розрахунку відповідної заборгованості його зазначено вірно, а тому вона просить вважати вірними наступні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 : стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пеню за несвоєчасну сплату та несплату аліментів за період з лютого 2025 року по грудень 2025 року, у розмірі 21 162, 75 грн. (двадцять одну тисячу сто шістдесят дві) гривні (сімдесят п`ять) копійок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 08 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2025 року по грудень 2025 року у розмірі 19 480,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 225 грн. 37 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 1 841 гривень.

В іншій частині позову відмовлено.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 сформував в системі «Електронний Суд» 08 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилався на те, що суд розглянув вимоги, які не були заявлені позивачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку. Суд вийшов за межі позовних вимог та виправив позов за позивача у поза процесуальному порядку.

Як встановлено самим судом у рішенні, представник позивача 17.04.2026 року подала письмові пояснення, в яких зазначила про наявність нібито «описки» у прохальній частині позовної заяви щодо періоду, за який проситься стягнути пеню.

Фактично такими поясненнями було змінено зміст позовних вимог.

Цивільно процесуальний кодекс України не передбачає можливості зміни предмета або змісту позову шляхом подання додаткових пояснень про «описку».

У разі необхідності зміни позовних вимог позивач зобов`язаний подати відповідну заяву про зміну предмета або підстав позову. Натомість жодної заяви про зміну предмета позову матеріали справи не містять, про що наголошував відповідач у відзиві.

Незважаючи на це, суд визнав правильними інші вимоги, ніж ті, що були викладені у позовній заяві, та фактично розглянув новий позов без дотримання передбаченої законом процесуальної процедури.

Таким чином було порушено принципи диспозитивності та правової визначеності, а також право відповідача на належний захист від змінених вимог.

Також, суд самостійно усунув недоліки доказування за позивача та сформував новий розрахунок пені.

У рішенні прямо зазначено, що: «оскільки наданий до позову розрахунок пені за прострочення сплати аліментів частково не відповідає розрахунку заборгованості по аліментам державного виконавця, «суд наводить власний розрахунок пені».

Отже суд встановив невідповідність поданого позивачем розрахунку фактичним даним. Однак замість висновку про недоведеність заявлених вимог самостійно здійснив власний розрахунок пені та визначив нову суму до стягнення.

Такими діями суд фактично перебрав на себе процесуальну функцію сторони позивача та вийшов за межі ролі незалежного арбітра.

Недоведеність розміру вимог є самостійною підставою для відмови у позові.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів та поклав на відповідача відповідальність виключно з підстав існування заборгованості, не встановивши конкретних обставин, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання аліментного обов`язку.

Разом з тим суд не встановив жодної конкретної дії чи бездіяльності відповідача, яка б свідчила про його намір ухилятися від виконання рішення суду або про навмисне невиконання аліментного обов`язку. У мотивувальній частині рішення суд обмежився загальним посиланням на те, що відповідач не надав доказів неможливості сплати аліментів та не довів відсутність вини. Однак такий підхід суперечить принципам цивільного судочинства та правилам доказування.

Просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у повному обсязі.

Альтернативно, у разі якщо колегія суддів дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

17 липня 2026 року до апеляційного суду із Шевченківського районного суду м.Чернівців надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Морозова О.В.

Однак, вказаний відзив не може бути прийнятий до розгляду апеляційним судом.

Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі згідно зі ст. 360 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу має містити: найменування суду апеляційної інстанції; ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, за наявності; обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; перелік матеріалів, що додаються.

Поданий відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу містить найменування Шевченківського районного суду м.Чернівців, однак не містить найменування суду апеляційної інстанції, отож відзив поданий з порушенням вимог ст.360 ЦПК України та підлягає повернення ОСОБА_5 без розгляду.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12 жовтня 2022 року (а.с.13).

Від шлюбу у сторін є одна малолітня дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 березня 2024 року у справі №727/5956/23, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 (а.с.14-20).

Судовим наказом Шевченківського районного суду м.Чернівці від 17 червня 2024 року у справі №727/5611/24 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрован а за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 04 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття – ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.21).

Постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17 жовтня 2024 року відкрито виконавче провадження по виконанню судового наказу №727/5611/24 від 17 червня 2024 року (а.с.22).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 квітня 2025 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з червня 2024 року по січень 2025 року, в розмірі 20 648 грн. 79 коп.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку зі сплати аліментів старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фалібоги Х.П. вбачається, що аліментні зобов`язання ОСОБА_2 не виконує належним чином, внаслідок чого його заборгованість по аліментам станом на грудень 2025 року складала 44 149,59 грн.; аліменти відповідачем періодично сплачувались частковими платежами, а періодично ним не сплачувались, зокрема, згідно з цим розрахунком відповідачем було сплачено аліменти у лютому 2025 року в сумі 31,91 грн., у квітні 2025 року в сумі 6245 грн., у травні 2025 року в сумі 4000 грн.; заборгованість по аліментам у розмірі 44 141,59 грн. ним повністю погашено лише у грудні 2025 року.

Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення суду

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов`язання щодо сплати аліментів вчасно не виконував, що підтверджено розрахунком заборгованості зі сплати аліментів наданого державним виконавцем, суд першої інстанції провівши власний розрахунок прийшов до висновку, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 196 СК України, до стягнення підлягає пеня у розмірі 19 480,50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини сьома-восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Частиною першою статті 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Згідно із статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно розрахунку заборгованості по аліментам, судом встановлено, що відповідач ухилявся від своїх обов`язків щодо виконання рішення суду про їх стягнення та не здійснював сплату аліментів на утримання сина в повному обсязі та у встановлені строки.

Отож, не зважаючи на те, що станом на момент розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів за вказаний у позові часовий проміжок відсутня, відповідачем допущено прострочення зі сплати аліментів у цей період, що є підставою для нарахування і стягнення з нього суми пені із наведенням відповідного її розрахунку.

При здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.

Таким чином, оскільки обов`язок зі сплати аліментів не був виконаний та протермінований, а тому у позивачки виникло право на стягнення пені за несвоєчасне виконання аліментних зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання аліментних зобов`язань.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 10 серпня 2023 року у справі № 206/2658/22.

Не погоджуючись із розрахунком заборгованості за аліментами, складеним державним виконавцем, ОСОБА_2 такі дії державного виконавця у відповідності до зазначених вище вимог закону в суді не оскаржував.

Отже враховуючи те, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, суд першої інстанції з яким погоджується апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182, частина перша статті 200 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Встановлене частиною першою статті 196 СК України правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Зазначені висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

При обрахуванні розміру пені за заборгованістю зі сплати аліментів слід приймати до уваги викладену Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) правову позицію щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, а також щодо формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості», що міститься у частині першій статті 196 СК України.

Наданий до позову розрахунок пені за прострочення сплати аліментів частково не відповідає розрахунку заборгованості по аліментам державного виконавця, дійсній на момент подачі позову, альтернативного розрахунку стороною відповідача не надано, проте ним частково сплачувалися аліменти протягом всього зазначеного у позові періоду, а в грудні 2025 року повністю погашено заборгованість з них в сумі 44 141,59 грн., суд першої інстанції навів власний розрахунок пені.

Колегія суддів, перевіривши та проаналізувавши розрахунок пені, наведений судом першої інстанції у рішенні суду, вважає, що такий розрахунок є правильним та здійснений відповідно до вимог закону.

Обчислюючи розмір неустойки (пені), суд виходив із розміру заборгованості по аліментам, який визначений державним виконавцем у розрахунку заборгованості від 30 січня 2026 року, якому надано оцінку судом першої інстанції та враховано при розгляді даної справи, який не спростований відповідачем й існував на час звернення позивачки до суду із цим позовом.

Отож, суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_1 прийшов до правильних висновків про стягнення з відповідача неустойки (пені) в розмірі 19480,50 грн.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом не було враховано відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, а також часткової сплати ним аліментів, оскільки відповідачем не надано жодних належних доказів з даного приводу і судом першої інстанції надано детальну відповідь на всі аргументи відповідача.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та самостійно усунув недоліки доказування, оскільки є очевидним те, що позивачем в прохальній частині позову допущено описку з приводу періоду за який підлягає стягненню пеня, оскільки вимоги за вказаний період вже були предметом судового розгляду в справі № 2/727/832/25, а також у самому тексті позовної заяви та в розрахунку відповідної заборгованості прилученого до позову, такий період та сума заборгованості зазначені вірно.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач будучи обізнаним про розмір стягнутих з нього аліментів, не довів, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо перерахування на користь позивачки на утримання дитини аліментів за вказаний період. Крім цього, контр розрахунку заборгованості за пенею суду не надав.

Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу понесених в апеляційній інстанції

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зі змісту ст.58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

За положенням ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані з проведенням експертиз.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачку по справі ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанцій представляла адвокат Морозова О.В.

28 липня 2026 року до апеляційного суду через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання адвоката Морозової О.В., в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 13000 грн.

На підтвердження понесених судових витрат адвокат Морозова О.В. надала: договір про надання правничої допомоги від 14 червня 2023 року, акт наданих послуг від 27 липня 2026 року рахунок-фактуру від 27 липня 2026 року, довідку №2 від 27 липня 2026 року

Згідно акту наданих послуг від 27 липня 2026 року – адвокат надала послуги у вигляді онлайн зустріч з клієнтом, ознайомлення із апеляційною скаргою та формування правового висновку тривалістю 3 години і вартістю 3000 грн.; вивчення оскаржуваного рішення та написання відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 4 години і вартістю 10000 грн.

Колегія суддів вказує, що онлайн зустріч з клієнтом, ознайомлення із апеляційною скаргою та формування правового висновку – за своїм змістом є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу. Тому зазначення в акті наданих послуг цих дій поряд із підготовкою відзиву як окремих складових наданої правничої допомоги не свідчить про надання двох самостійних за своїм змістом і результатом видів правничої допомоги.

Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу апеляційним судом не прийнятий до розгляду, оскільки поданий до Шевченківського районного суду м.Чернівців, отож не відповідає вимогам ст.360 ЦПК України.

Отже, надані заявником документи не підтверджують фактичного надання правничої допомоги у заявленому обсязі.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підстав для їх стягнення немає.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 травня 2026 року – залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Морозової Оксани Володимирівни про стягнення витрат на правову допомогу за апеляційну інстанцію – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк