Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №212/6484/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8876/26 Справа № 212/6484/25 Суддя у 1-й інстанції - Данилевський М. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Данилевським М.А. у місті Кривому Розі та повне судове рішення складено 25 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В

В червні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

На обґрунтування позову підприємство зазначило, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.08.2024 року, залишеним без змін Дніпровським апеляційним судом, з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 стягнуто моральну шкоду у розмірі 220 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішення суду набуло законної сили 09.04.2025.

11.04.2025 на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення для добровільного виконання рішення суду з проханням надати банківські реквізити. 19.04.2025 вказане повідомлення було вручено ОСОБА_1 . Також, 11.04.2025 ПрАТ «ЦГЗК» було подано до суду заяву про відстрочення виконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/3531/24 від 09.08.2024 року до моменту надання стягувачем своїх банківських реквізитів боржнику, 19.04.2025 вказана заява була вручена ОСОБА_1 . Станом на 03.06.2025 судом не було розглянуто заяву ПрАТ «ЦГЗК» про відстрочення виконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/3531/24 від 09.08.2024 року.

23.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Макушева Є.П. щодо стягнення з ПрАТ «ЦГЗК» моральної шкоди за рішенням суду по справі №212/3531/24 в примусовому порядку та 26.05.2025 постановою ВП № 78184755 було відкрито виконавче провадження. Відповідно до інформаційного повідомлення про платіжну операцію за платіжною інструкцією стягувача №a542551007b443638dffa47ee4213b36 від 26 травня 2025 p. з рахунку ПрАТ «ЦГЗК» в примусовому порядку було списано 242122,00 грн. із призначенням платежу: «стягнення; за ВП № 78184755; з виконання виконавчого документу; виконавчий лист; № 212/3531/24; виданий; 22.05.2025; документ видав; Суддя Покровського районного суду м. Кривого Рогу М.О».

Зазначає, що у справі №212/3531/24 між сторонами склались цивільно-правові відносини з приводу відшкодування моральної шкоди. Даним відносинам, згідно ст. 3 ЦК України, притаманні такі риси як добросовісність, розумність та справедливість. Проте, ПрАТ «ЦГЗК» вважає, що поведінка ОСОБА_1 в рамках цих відносин була недобросовісною та суперечливою, бо він з одного боку намагався стягнути суму відшкодування моральної шкоди через суд, а з іншого боку вчиняв бездіяльність з метою ухилення від отримання цієї компенсації, штучно створюючи ситуацію, в якій таке відшкодування за рішенням суду стало б можливим лише за умови додаткових витрат з боку ПрАТ «ЦГЗК» пов`язаних з примусовим виконанням рішення суду. Через зловживання правом на примусове виконання рішення та через поведінку, що суперечить загальним принципам цивільного законодавства, відображених в ст. 3 ЦК України, ОСОБА_1 штучно створив ситуацію, внаслідок якої ПрАТ «ЦГЗК» було спричинено майнову шкоду у вигляді стягнення 22000 грн. основної винагороди приватного виконавця та 122 грн. мінімальних витрат приватного виконавця, яку ПрАТ «ЦГЗК» просить відшкодувати за його рахунок.

На думку ПрАТ «ЦГЗК», для своєчасного та оперативного виконання судового рішення по справі №212/3531/24 ОСОБА_1 повинен був надати суду або ПрАТ «ЦГЗК» інформацію про актуальні банківські реквізити, які могли бути використані для подальшого добровільного виконання судового рішення. Фактично ПрАТ «ЦГЗК» було позбавлене можливості добровільного виконання рішення суду, що набрало законної сили по справі №212/3531/24. ОСОБА_1 умисно не надав можливість ПрАТ «ЦГЗК» в добровільному порядку виконати рішення суду по справі №212/3531/24, що набрало законної сили, що підтверджується зверненням до приватного виконавця з заявою про примусове виконання рішення та відкриття виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №554/2542/16-ц (провадження № 61-1207св18) зроблений висновок по застосуванню частини першої статті 613 ЦК України та вказано, що прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення в виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора це прострочення в прийнятті виконання зобов`язання.

Відповідач, звертаючись до суду із позовними вимогами в справі №212/3531/24, мав на меті отримати відшкодування моральної шкоди, завданої частковою втратою працездатності внаслідок отриманих профзахворювань при виконанні ним трудових обов`язків. Позивач був не проти добровільно сплатити визначену судом суму на поточний рахунок відповідача. Отже, відмова відповідача від надання банківських реквізитів суперечить його попередній поведінці та бажанню отримати відшкодування моральної шкоди; є суперечливою, недобросовісною та протиправною. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. Таким чином, внаслідок зловживанням відповідачем правом на примусове виконання рішення суду порушено базовий цивілістичний принцип «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), що завдало матеріальної шкоди позивачу. Таким чином, відповідно до ст.1166 ЦК України, завдана позивачу матеріальна шкода в розмірі 22122 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Заочним рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Центрального гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Не погодившись із даним судовим рішенням представник ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» адвокат Рабко Т.О. звернулась із апеляційною скаргою, в якій просила оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції фактично звів предмет спору виключно до встановлення наявності у відповідача права на примусове виконання судового рішення та дійшов висновку, що саме по собі звернення до приватного виконавця не може вважатися протиправною поведінкою. Разом із тим предметом спору у даній справі не було оспорювання права відповідача на примусове виконання рішення суду. Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про готовність ПРАТ «ЦГЗК» добровільно виконати рішення суду, умисно не вчинив необхідних дій для прийняття виконання, а в подальшому реалізував право на примусове виконання виключно у спосіб, який призвів до виникнення у позивача додаткових витрат у сумі 22 122 грн. Судом встановлено, що після набрання рішенням законної сили ПРАТ «ЦГЗК» направило відповідачу письмове звернення із проханням надати банківські реквізити для добровільного перерахування присуджених коштів. Факт отримання відповідачем зазначеного звернення підтверджується матеріалами справи та не був спростований. Попри це відповідач не повідомив банківських реквізитів, не запропонував іншого способу отримання коштів, не звернувся до позивача з будь-якими поясненнями та фактично проігнорував пропозицію добровільного виконання судового рішення. Натомість після отримання виконавчого листа відповідач звернувся до приватного виконавця, що автоматично спричинило стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 22 122 грн. Зазначеним обставинам суд першої інстанції належної правової оцінки не надав.

Суд дійшов помилкового висновку про неможливість застосування статті 613 ЦК України лише з тих підстав, що відповідач у подальшому отримав кошти в межах виконавчого провадження. Однак для встановлення прострочення кредитора правове значення має саме його поведінка у період, коли боржник виявив готовність до добровільного виконання. При цьому суд не встановив, яким саме способом позивач мав виконати рішення добровільно за відсутності будь-якої реакції відповідача на пропозицію про добровільне виконання. Суд також не дослідив питання існування реального та ефективного механізму добровільного виконання рішення без участі самого стягувача та без надання ним необхідних відомостей для здійснення платежу.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Головними умовами відповідальності є доведення наявності чотирьох обов`язкових елементів: шкода — реальні збитки або втрачена вигода (упущена вигода); протиправна поведінка — незаконні дії чи бездіяльність того, хто заподіяв шкоду; причинний зв`язок — наслідок, коли шкода виникла саме через дії конкретної особи та вина — заподіювача шкоди (вина презюмується, тобто відповідач має доводити свою невинуватість).

Суд першої інстанції встановлено, що 09.08.2024 Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі №212/3531/24 яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ЦГЗК» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків. Вказаним рішенням стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 220 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 03.04.2025 Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, якою залишив рішення без змін.

23.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Є.П. із заявою про примусове виконання рішення, на підставі чого приватним виконавцем було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат від 26.05.2025 по ВП №78184755.

В подальшому, 27.05.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макушевим Є.П. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з виконання вимог виконавчого документу.

Відмовляючи у задоволенні позову в даній цивільній справі, суд першої інстанції виходив з того, що примусове виконання рішення через приватного виконавця є передбаченим законом способом виконання судових рішень і не може кваліфікуватися як зловживання правом.

Оскільки, відповідач ОСОБА_1 , у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження», звернувся до приватного виконавця з виконавчим листом у справі № 212/3531/24, тому дані дії ОСОБА_1 не можуть бути визнані неправомірними.

Не погодився суд першої інстанції також з тим, що ОСОБА_1 допустив прострочення кредитора.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України (ч.5 статті 124 Конституції України)

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Отже, суд першої інстанції правильно вказав, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд вірно зазначив, що відповідно до ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отримавши присудження за рішенням суду відшкодування моральної шкоди, після розгляду апеляційної скарги ПрАТ «ЦГЗК», яке оспорювало це право та просило скасувати рішення суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 подав виконавчий лист до примусового виконання. Колегія суддів не вбачає суперечливої поведінки відповідача при цьому, на відміну від підприємства, яке спочатку заперечувало саме право потерпілого на відшкодування шкоди, оскаржувало рішення суду в апеляційному порядку, а потім після набрання ним законної сили, під приводом бажання добровільно виконати рішення, просило відстрочити його виконання тощо. Належних та допустимих доказів завдання відповідачем майнової шкоди позивачу суду не подано.

За таких обставин, з урахуванням досліджених доказів, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову та наявності підстав для стягнення майнової шкоди, не можуть бути прийняті до уваги у зв`язку з їх недоведеністю.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 28 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді