Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №215/1224/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8770/26 Справа № 215/1224/26 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 215/1224/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Лиходєдовим А.В.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 09 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір № 240611598, відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 10 400 грн, яку у подальшому збільшив, надавши кредит у загальній сумі 13 400 грн, а позичальник зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за його користування.

Сторонами договору були узгоджені розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування. ТОВ «Манівео» кредитні кошти перерахувало відповідачу через банк-провайдер, а отже виконало свої зобов`язання за договором.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» передає ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру боржників № 139 від 22 червня 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії № 240611598 від 22 лютого 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії № 240611598 від 22 лютого 2021 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняло належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Права Вимоги до Боржників, вказаними в реєстрі боржників. Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників та витягу з Реєстру боржників від б/н року до Договору факторингу № 11/07/25-Е від 14 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 54 448,32 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 5 4448 грн 32 коп заборгованості за кредитним договором, з яких: 13 399 грн 22 коп - заборгованість по тілу кредиту; 41 049 грн 10 коп заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 2 662 грн 40 коп судового збору, та 7 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього стягнуто 64 110 грн 72 коп.

В апеляційній ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва В.В., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилається на те, що представником відповідача суду першої інстанції було подано відзив на позовну заяву, одна, незважаючи на наявність у матеріалах справи поданого відзиву, суд першої інстанції безпідставно не врахував його зміст під час вирішення спору та не навів у рішенні жодних мотивів щодо неприйняття або неврахування зазначеного процесуального документа.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «ФК «Ейс» посилається на те, що право вимоги від первісного кредитора, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перейшло до нових кредиторів, кінцевим з яких є позивач ТОВ «ФК «Ейс», на підставі договорів факторингу, які були укладені у 2018 році, 2020 та 2025 роках. Разом з тим, кредитний договір № 240611598 було укладено 22 лютого 2021 року, тобто значно пізніше укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року та договору від 05 серпня 2020 року. Отже, вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 22 лютого 2021 року цим Товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів безперервного та документально підтвердженого переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, що свідчить про недоведеність статусу ТОВ «ФК «Ейс» як належного кредитора у спірних правовідносинах.

Крім того зазначає, що наявні в матеріалах справи реєстри боржників до Договорів факторингу не є належним чином оформленими, тому не можуть підтверджувати перевід прав вимоги за договорами факторингів. Крім того, матеріали справи не містять доказів оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 рроку і відповідно зарахування вказаної суми на рахунок Клієнта - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Також апелянт вказує, що за кредитним договором нараховувались відсотки понад строк користування кредитом всупереч умовам підписаного договору позики, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти, як до моменту відступлення права вимоги, так і після відступлення права вимоги.

Вважає, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки запереченням відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та фактично не розглянув питання співмірності заявлених витрат, обмежившись їх автоматичним стягненням.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін, як законне і обґрунтоване.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 240611598 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV74W4А (а.с.31-33).

Згідно п. 1.1 Договору, За цим Договором Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 10 400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору. 1.2. Кредит надається (Договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником. 1.3. На період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,34 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом. 1.4. У випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,29 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).

До матеріалів справи позивачем додано заявку на отримання грошових коштів в кредит від 22 лютого 2021 року, в якій ОСОБА_1 вказав номер картки НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів (а.с.20).

26 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору № 240611598, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 3 000 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» передає ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру боржників № 139 від 22 червня 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії № 240611598 від 22 лютого 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії № 240611598 від 22 лютого 2021 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняло належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Права Вимоги до Боржників, вказаними в реєстрі боржників. Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників та витягу з Реєстру боржників від б/н року до Договору факторингу № 11/07/25-Е від 14 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 54 448,32 грн.

За встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в дійсності у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту, оскільки відповідачка не в повному обсязі виконала прийняті на себе відповідно до Кредитним договором № 240611598 від 22 лютого 2021 року зобов`язання, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону України Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України Про електронну комерцію передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України Про електронний цифровий підпис.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно умов договору № 240611598 від 22 лютого 2021 року перший кредитор надав споживачу кошти у кредит в національній валюті України гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договору, прострочила виконання зобов`язань по договору.

Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу, тому доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині колегією суддів не приймаються до уваги.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Доводи апеляційної скарги щодо факту відсутності у позивача прав вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором та щодо відсутності у відповідача заборгованості перед попереднім кредитором у розмірах, які позивач вказав у позовній заяві, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наявними у матеріалах доказами. У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від першого кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», зокрема, копія договорів факторингу, витяг з реєстру боржників до вказаного договору щодо заборгованості ОСОБА_1 , докази щодо оплати договорів факторингу. Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Ейс». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначеного договору у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за договором № 240611598 про надання кредитної лінії від 26 лютого 2021 року, а тому з неї на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 54 448,32 грн.

Також не залуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що за кредитним договором нараховувались відсотки понад строк користування кредитом всупереч умовам підписаного договору позики, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти, як до моменту відступлення права вимоги, так і після відступлення права вимоги з огляду на те, що пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

За встановлених обставин колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, оскільки даний електронний договір містить істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, при цьому вказаний кредитний договір недійсним або неукладеним не визнавався, доказів цього не надано.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що після відступлення права вимоги за кредитним договором № 240611598 від 22 лютого 2021 року, новими кредиторами проценти за користування кредитом не нараховувались.

Коелгія суддів вважає таким, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки запереченням відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та фактично не розглянув питання співмірності заявлених витрат, обмежившись їх автоматичним стягненням, оскільки надавши оцінку вказаним обставинам, колегія суддів приходить до висновку про співмірність стягнутих з відповідачки на користь позивача судом першої інстації витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: