Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №215/1569/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7531/26 Справа № 215/1569/26 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено від 24 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок хронічного професійного захворювання.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ позивачем отримано три хронічні професійні захворювання, які відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.11.2025 виникли з вини роботодавця.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.01.2025, позивачу з 22.10.2025 по 08.01.2027 встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 747100,80 грн, без утримання податків і зборів.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 570000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 5700 грн. судового збору на користь держави.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права (ч. 3 ст. 23 та ч. 2 ст. 1167 ЦК України) в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, не в повній мірі врахував обставини щодо визначення причинного зв`язку як умови настання деліктної відповідальності, що мають значення для правильного визначення розміру відшкодування, зокрема :- неправильно застосував норми ст. ст. 23, 1167 ЦК України, норми п. п. 93, 97, 101 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» від 17 квітня 2019 р. № 337, порушили норми ст. 12, 81 ЦПК України, застосувавши їх всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові КЦС ВС від 20 січня 2021 року у справі №197/1330/14-ц; у постанові КЦС ВС від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (щодо визначення причинного зв`язку як умови настання деліктної відповідальності);- неправильно застосував норми ст. ст. 11, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 237 1 КЗпП України, застосувавши їх всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 5 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 (щодо умов виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди);- неправильно застосував норми ст. ст. 3, 23, 1167 ЦК України, застосувавши їх всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (щодо дотримання принципів розумності, справедливості та співмірності).

Сума моральної шкоди, яка стягнута за рішенням суду, є завищеною.

Суд залишив поза увагою, що - у медичному висновку ЛЕК ЗОЗ №47/776, що має право встановлювати остаточний діагноз професійного захворювання, в анамнезі хвороби зазначено, що: «Супутні захворювання: Хронічний бронхіт, емфізема легень, не різко виражений пневмофіброз, легенева недостатність першого ступеня. Умови праці не дозволяють віднести захворювання до категорії професійних…». - в медичних документах, наданих до позовної заяви, біль в хребті турбує Позивача з 2013 року, при цьому Інформаційна довідка про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17.09.2024 містить відомості, що в період з 2020 по 2023 Позивач визнавався придатним Професія Позивача відноситься до категорій працівників, що підпадають під обов`язковий медичний огляд. При цьому, не зрозуміло якщо Позивач мав скарги на стан свого здоров`я, то чому він не повідомив лікарів про це під час щорічних медичних оглядів Судом першої інстанції залишено поза увагою та не надано жодної оцінки тим фактом, що Позивач має хронічні захворювання непрофесійного характеру.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - Савельєву Т.Д., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював протягом 25 років на ПрАТ (а.с.24, 33-35).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.11.2025, позивачу встановлено три хронічні професійні захворювання -вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозами ліктьових суглобів першого ступеня та колінних 2 ступеня,; хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії, емфізема легень, помірний пневмофіброз, легенева недостатність першого ступеня.; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху)(а.с.22-26).

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.01.2025, позивачу з 22.10.2025 по 08.01.2027 встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності (а.с.27-28).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 570 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем та тривалості праці позивача у шкідливих умовах праці у ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активність позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (стаття 173 КЗпП України).

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 листопада 2025 року вбачається, що причиною професійних захворювань позивача є тривалий стаж роботи (21 років 04 місяці) на підприємстві ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», в умовах впливу шкідливих факторів (а.с.22-26).

Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке призвело до втрати професійної працездатності та завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини роботодавця - ПрАТ «Північний ГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 з тих підстав, що позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, що б вказували на те, що він дійсно зазнає моральних страждань, спростовуються матеріалами справи, оскільки факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями підтверджений матеріалами справи. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що професійне захворювання та визнання людиною з інвалідністю третьої групи обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань та тривалість його роботи у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі первинно 65 %, та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, що свідчить про складність відновлення попереднього стану здоров`я, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65 % та визнано його людиною з інвалідністю третьої групи, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: