Вирок від 27 серпня 2026 р. у справі №398/792/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/792/26

провадження №: 1-кп/398/349/26

ВИРОК

Іменем України

"28" серпня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 26 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025120000000806, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Олександрії Кіровоградської області, громадянина України, який має вищу освіту, військовослужбовець військової служби за контрактом ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні «старший лейтенант», на посаді ординатора хірургічного відділення хірургічної клініки ВЧ НОМЕР_1 , учасник бойових дій, одружений, на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, у військовому званні «старший лейтенант», проходячи військову службу на посаді ординатора хірургічного відділення хірургічної клініки ВЧ НОМЕР_1 , 26 грудня 2025 року близько 12 години 00 хвилин, в порушення вимог ст.ст. 3, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, керував технічно-справним легковим автомобілем «FORD FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить йому на праві приватної власності та рухався по вулиці Діброви в місті Олександрія Кіровоградської області в напрямку перехрестя нерівнозначних доріг з вулицею Шевченко у вказаному населеному пункті та під час руху у вказаному напрямку ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 "б" і "д" Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі ПДР України): (п. 1.5 дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 для забезпечення безпеки руху водій повинен: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем, щоб не наражати на небезпеку себе та інших учасників дорожнього руху.

Так, під час руху ОСОБА_7 був неуважним, діючи з протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, будучи особою, яка має незначний водійський стаж (посвідчення водія на право керування транспортним засобом отримане 13 травня 2025 року), не вибрав безпечної швидкості руху транспортного засобу в складних погодних та дорожніх умовах, які обумовлювалися засніженістю та слизьким покриттям дорожнього покриття, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу та не створювати небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом.

При цьому, ОСОБА_7 , будучи достатньо проінформованим про наявність по напрямку свого руху перехрестя нерівнозначних доріг вулиць Шевченка (головна дорога) та Діброви (другорядна дорога), на вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» (водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі…) та в порушення вимог п.п. 10.1, 16.11 ПДР України (п.10.1 перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п.16.11 на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху), виїжджаючи на перехрестя з вулицею Шевченка, яка є головною дорогою, не впевнився у відсутності транспортного засобу, який наближався до даного перехрестя по головній дорозі з правої сторони щодо напрямку його руху, не надав перевагу у русі водію автомобіля ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який здійснював рух по головній дорозі вулиці Шевченка в місті Олександрії Кіровоградської області.

Після зіткнення транспортних засобів автомобіль ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , в некерованому стані в результаті заносу від зіткнення, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка переходила проїзну частину вулиці Шевченка в місті Олександрії Кіровоградської області по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою 1.14.2 («зебра») та дорожніми знаками п.п.5.38.1 та 5.38.2 ПДР України.

У результаті наїзду пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді сполученої тупої травми тіла, відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток склепіння та основи черепу, чисельних переломів ребер з правобічним травматичним гемопневмотораксом, закритої тупої травми тазу, переломів клубово-крижового з`єднання з обох боків, перелому лобкових кісток з розривом лобкового з`єднання, розриву сечового міхура, травматичного шоку, гострої крововтрати, гострої серцево-судинної недостатності, які в своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останньої, що знаходиться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні 28 квітня 2026 року прокурор ОСОБА_4 підтримала обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_7 , просила суд з урахуванням наявності пом`якшуючих обставин, а саме: щирого каяття обвинуваченого та активне сприяння ним у розкритті кримінального правопорушення, надання медичної допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначити покарання за частиною 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. Стягнути з обвинуваченого судові витрати пов`зані із залученням експертів у даному кримінальному провадженні, а також вирішити долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

Потерпілий ОСОБА_6 , з урахуванням того, що обвинувачений визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення, щиро кається у скоєному, після наїзду на ОСОБА_10 надав їй необхідну медичну допомогу, з перших днів вчиняв дії щодо компенсування наслідків його дій, надавав матеріальну допомогу на лікування, поховання, відшкодував моральну шкоду, є діючим військовослужбовцем-медиком, просив суд обвинуваченого суворо не карати, не позбавляти волі та права на керування транспортними засобами. Проти розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечував.

Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, розкаявся, підтвердив фактичні обставини обвинувачення, добровільність визнання вини, без примусу, зазначив що готовий нести відповідальність за скоєне, щодо покарання просив не позбавляти волі та права на керування транспортними засобами, пояснив, що щиро шкодує про скоєне та загибель потерпілої, після ДТП вжив заходи для надання потерпілій необхідної медичної допомоги, добровільно відшкодував потерпілому завдану матеріальну та моральну шкоду, на час судового розгляду перебуває на посаді ординатора хірургічного відділення хірургічної клініки ВЧ НОМЕР_1 , несе службу безпосередньо в зоні бойових дій, у зв`язку із виконанням військового обов`язку є необхідність у керування авто під час евакуації поранених. Просив суд призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_8 при призначенні судом покарання просив врахувати що його підзахисний свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та активно сприяв у розкритті кримінального правопорушення, надав медичну допомогу потерпілій безпосередньо після вчинення ДТП, збитки потерпілому відшкодував, претензій матеріального та морального характеру потерпілий до ОСОБА_7 не має, обставини, що обтяжують покарання в цій справі відсутні. Крім того зазначив, що мати його підзахисного, ОСОБА_11 , та мати його дружини, ОСОБА_12 , пенсіонери, сестра, ОСОБА_13 – особа з інвалідністю третьої групи, потребують його уваги та допомоги. ОСОБА_7 за місцем служби та місцем проживання характеризується позитивно, має державні нагороди, є медиком, що несе військову службу в зоні бойових дій під час військового стану в країні, мав бойове поранення, продовжує нести військову службу, при виконанні службового обов`язку має необхідність у керуванні транспортним засобом. Просив суд застосувати ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_7 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави 20% від його грошового забезпечення та не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Сторони не заперечували щодо розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, наслідки, визначені ст. 349 КПК України, зрозумілі.

Показання ОСОБА_7 щодо пред`явленого йому обвинувачення, на переконання суду, є послідовними та не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини, а також те, що він не піддає сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності його позиції, суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз`яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів досудового розслідування, зокрема даних, що характеризують особу обвинуваченого, вирішення долі речових доказів та судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в обсязі пред`явленого обвинувачення є доведеною. Дії ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

До обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, що підтверджується позицією самого потерпілого.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За приписам ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Положення ст. 69 КК України підлягає виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суворими (несправедливими), а особа потребує поблажливого ставлення. З огляду на це суд має право скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

При призначенні покарання суд, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, за яке передбачене покарання від трьох до восьми років позбавлення волі, разом з тим відноситься до злочинів з необережною формою вини, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, військовослужбовець, старший лейтенант медичної служби, ординатор хірургічного відділення хірургічної клініки ВЧ НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, має бойове поранення, має державні нагороди від Президента України та Міністерства оборони України, за місцем служби та проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності, як до дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце у 2025 році, так і після неї не притягувався, відомостей щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, перебування на обліку лікарів нарколога та психіатра не встановлено, ставлення обвинуваченого до вчиненого та його сімейний стан, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Крім того суд бере до уваги, що обвинувачений допустив кримінально-протиправну недбалість, що призвело до загибелі потерпілої та з урахуванням наведених обставин, а також позиції потерпілого, який претензій до обвинуваченого не має, просив суд обвинуваченого суворо не карати, врахувавши висновки досудової доповіді, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_7 покарання, застосувавши ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, яке, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання, попередження нових злочинів, а також соціальної реабілітації.

При цьому, суд враховує положення ст. 58 КК України, за змістом якої суд наділений правом, у випадку засудження військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, враховуючи обставини справи та особу засудженого, змінити таке покарання на покарання у виді службового обмеження, яке полягає у тому, що із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду і під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового звання.

З урахуванням обставин цієї справи та особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем, а також ураховуючи думку потерпілого, суд вважає наявними підстави для призначення ОСОБА_7 замість покарання у виді позбавлення волі покарання, передбачене ст. 58 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави із суми його грошового забезпечення.

При цьому суд вважає, що з огляду на продовження воєнного стану в Україні, високої необхідності держави у військовослужбовцях, саме таке покарання надасть можливість обвинуваченому продовжувати проходити військову службу, та шляхом відрахування в дохід держави частини грошового забезпечення принести більшу суспільну користь.

На переконання суду, визначене таким чином остаточне покарання у виді службового обмеження не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений проходить військову службу в зоні бойових дій, виконує обов`язки з надання невідкладної медичної допомоги на місці поранення в умовах бойового середовища, а також з надання первинної допомоги і евакуацію з місця поранення, транспортний засіб є необхідний для виконання завдань військової служби, отже вважає доцільним не позбавляти ОСОБА_7 права керування транспортними засобами.

Суд вважає, що застосований до ОСОБА_7 такий захід примусу відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Обраний обвинуваченому вид покарання, на переконання суду, є обґрунтованим, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, а також цілям покарання та вимогам справедливості.

Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надходило.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до положень ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню судові витрати за проведення судових судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи технічного стану транспортного засобу № СЕ-19/112-26/116-ІТ від 13 січня 2026 року – 4457,00 грн; судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи технічного стану транспортного засобу № СЕ-19/112-26/135-ІТ від 16 січня 2026 року – 4457,00 грн; судової інженерно-транспортної (транспортно-трасологічної) експертизи № СЕ-19/112-26/106-ІТ від 16 лютого 2026 року – 8022,30 грн; судової інженерно-транспортної (автотехнічної експертизи обставин ДТП) № 21/26-27 від 27 січня 2026 року - 5937,12 грн, у загальній сумі 22 873,72 грн.

Арешт, накладений на речові докази за ухвалою слідчого судді у цьому кримінальному провадженні, скасовано.

Доля речових доказів підлягає вирішенню у порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись статтями 368, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

У відповідності до ст. 58 КК України замість призначеного покарання у виді позбавлення волі призначити ОСОБА_7 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків від суми його грошового забезпечення.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, а саме з дня видання командиром військової частини відповідного наказу на підставі розпорядження суду про виконання вироку, що набрав законної сили.

Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави 22 873 (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 72 копійки в рахунок відшкодування витрат за проведення судових експертиз.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- автомобіль ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_4 , та переданий йому на відповідальне зберігання відповідно до розписки від 18 лютого 2026 року, залишити власнику в розпорядження;

- автомобіль «FORD FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 , та переданий йому на відповідальне зберігання відповідно до розписки від 12 лютого 2026 року, залишити власнику в розпорядження;

- три DVD – R диски, що містять відомості про обставини ДТП 26 грудня 2025 року, зберігати при матеріалах вказаного кримінального провадження.

На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1