Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №734/2035/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/2035/26

Головуючий у першій інстанції – Бузунко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1866/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Любчика О.В., Стельмаха А.П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Бузунко О.А. від 16.06.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

13.05.2026 ТОВ «Кошельок» через систему «Електронний суд» звернулося до Козелецького районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 3282001646-483446 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, від 03.10.2021 у розмірі 14 707,00 грн, із яких 5 000,00 грн – заборгованість за сумою кредиту та 9 707,00 грн – заборгованість за процентами за користування позикою. Крім того, позивач просив стягнути судові витрати, а саме 2 662,40 грн сплаченого судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що 03.10.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивача укладено Договір № 3282001646-483446 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, на виконання умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн, перерахувавши кошти на зазначену нею банківську картку.

Позивач зазначав, що договір було укладено шляхом прийняття відповідачем оферти та його підписання одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, указаний під час реєстрації. Умовами договору передбачено початковий строк кредитування 14 днів, процентну ставку 0,01 % на добу протягом лояльного періоду та 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом. За твердженням позивача, відповідач після закінчення лояльного періоду продовжила користуватися кредитними коштами, що відповідно до пункту 3.6 договору є відкладальною обставиною та мало наслідком продовження строку кредитування до 14.01.2022.

Оскільки відповідач не виконала належним чином обов`язок з повернення кредиту та сплати процентів, а здійснила лише часткову оплату в розмірі 200,00 грн, станом на день звернення до суду, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 14 707,00 грн, із яких 5 000,00 грн – заборгованість за сумою кредиту та 9 707,00 грн – заборгованість за процентами за користування позикою.

Козелецький районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 16.06.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 3282001646-483446 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, від 03.10.2021 у розмірі 4 807,00 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 870,33 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тимщо відповідач не заперечувала факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у сумі 5 000 грн, однак заперечувала проти нарахування процентів після закінчення визначеного договором 14-денного строку кредитування. Суд установив, що умовами договору передбачено різні строки кредитування та процентні ставки, а продовження лояльного періоду було можливим за умови вчинення позичальником відповідних дій, доказів чого позивачем не надано. Із огляду на неясність умов договору суд застосував правило contra proferentem, витлумачивши їх на користь споживача, та дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування договірних процентів після закінчення 14-денного строку кредитування. При цьому суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після спливу погодженого строку кредитування, а наслідки прострочення регулюються, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Оскільки позивач вимог за статтею 625 ЦК України не заявляв, суд не знайшов підстав для стягнення 9 707,00 грн процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування. Урахувавши здійснений відповідачем платіж у розмірі 200 грн, суд визначив до стягнення 4 807,00 грн заборгованості за тілом кредиту, а також зменшив заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн як співмірні зі складністю справи та обсягом фактично наданих послуг. Судовий збір розподілив пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

16.07.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ТОВ «Кошельок», у якій апелянт просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 у частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а також здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував умови пунктів 3.6-3.8 Договору № 3282001646-483446 від 03.10.2021 щодо продовження строку кредитування в разі неповернення кредиту після закінчення лояльного періоду та, як наслідок, неправомірно відмовив у стягненні процентів, нарахованих за продовжений строк користування кредитом. Апелянт зазначає, що умови Договору є чіткими та зрозумілими, відповідач була з ними ознайомлена та погодилася, а Договір недійсним не визнавався. Посилається на презумпцію правомірності правочину та вважає безпідставним застосування судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки проценти нараховувалися в межах строку дії Договору, а не після його закінчення. Крім того, апелянт не погоджується зі зменшенням судом витрат на професійну правничу допомогу, уважаючи заявлений розмір витрат обґрунтованим та співмірним із виконаною адвокатом роботою.

Відзив на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, установивши факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, виходив із того, що відсутні підстави для нарахування та стягнення процентів за користування кредитом після закінчення визначеного договором 14-денного строку кредитування, оскільки доказів продовження відповідачем строку кредитування не надано, а суперечливі умови договору щодо строку кредитування та розміру процентної ставки підлягають тлумаченню на користь споживача.

Суд установив, що 03.10.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3282001646-483446 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту (далі – Договір), у вигляді електронного документа, створеного і збереженого в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця (а.с. 15 зворот – 18), за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредит у сумі 5 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених цим Договором.

Із візуальної форми послідовності дій клієнта щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 3282001646-483446 від 03.10.2021 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/ убачається, що відповідач ідентифікувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, надала необхідні персональні дані та реквізити банківської картки, після чого позивач сформував і розмістив в особистому кабінеті індивідуальну оферту з істотними умовами договору. На номер телефону ОСОБА_1 було надіслано одноразовий ідентифікатор «2510», за допомогою якого вона прийняла умови оферти та підписала договір. Після цього підписаний договір і додатки до нього стали доступними в її особистому кабінеті.

Згідно з пунктом 2.1 Договору кредит надається строком на 14 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони погодили, що встановлений у пункті 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (пункт 2.2 Договору).

Підпунктами 1.3.3 та 1.3.3.1 пункту 1.3 Договору визначено, що стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду.

Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пунктами 3.4, 3.5, 3.6 цього Договору (пункт 1.4 Договору).

У пункті 3.4 Договору визначено, що відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону Украі?ни “ Про захист прав споживачів” сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсотковоі? (процентноі?) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання позичальником Графіка розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 5 015 грн, або 100% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 15 грн, або 0% від суми кредиту.

Сторони погодили, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, установлении? пунктом 2.1 Договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена пункті 3.4 цього Договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною пунктом 3.4 Договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 2,2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого пункті 2.1 Договору (пункт 3.5 Договору).

Як убачається з підпунктів 3.5.1 та 3.5.2 пункту 3.5 Договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пункті 1.3.3 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування. При цьому, позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим Договором, а можливість отримання знижки забезпечена для позичальника лише як для учасника програми Лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором.

Пунктом 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України.

Відповідно до пункту 3.7 Договору зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду.

Водночас, пунктом 3.8 Договору передбачено, що з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Крім того, зі змісту пунктів 3.9, 3.10 Договору вбачається, що після закінчення Лояльного періоду у разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальник зобов`язаний сплачувати 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а кредитодавець має право нараховувати пеню в розмірі до 2 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.

Згідно з пунктом 4.1.1 Договору позичальник зобов`язався вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Відповідно до пункту 4.1.3 Договору, у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту позичальник зобов`язався сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Графіком розрахунків, що є додатком № 1 до Договору, установлено періодичність та розміри платежів з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а.с. 18 зворот).

Згідно цього графіка сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 0,4 % від суми кредиту або 7,00 грн та включає в себе: проценти за користування кредитом в розмірі 0,01% від суми кредиту (0,50 грн) та суму кредиту – 5 000,00 грн.

Дата видачі кредиту – 03.10.2021, дата платежу – 16.10.2021.

У матеріалах справи також наявна копія Паспорта споживчого кредиту до Договору (а.с. 12-13), умови якого є тотожними умовам укладеного Договору. При цьому зазначена редакція Паспорта споживчого кредиту була чинною до 08.10.2021.

На підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем надано копію повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК», відповідно до якого 03.10.2021 через платіжну систему товариства проведено успішне зарахування на платіжну картку НОМЕР_1 коштів у сумі 5 000,00 грн, опис замовлення – видача кредитних коштів, Договір позики № 3282001646-483446 (а.с. 25).

Як убачається з відповіді АТ «Універсал Банк», наданої на виконання ухвали суду першої інстанції, на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 та відкрито відповідний банківський рахунок. Із інформації про рух коштів за вказаним рахунком убачається, що 03.10.2021 на платіжну картку відповідача зараховано кредитні кошти в сумі 5 000,00 грн. При цьому ініціатором відповідної операції зазначено «KOSHEL OK» (а.с. 73, 75).

Відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості за Договором, станом на 14.01.2022 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 14 707,00 грн, із яких 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 9 707,00 грн – заборгованість за процентами (а. с. 20-21).

Із аналізу зазначеного розрахунку вбачається, що протягом 14-денного Лояльного періоду, тобто до 16.10.2021, до відповідача застосовувалася процентна ставка у розмірі 0,01 % на день, у зв`язку з чим за цей період нараховано 7,00 грн процентів. Після закінчення Лояльного періоду проценти нараховувалися за базовою процентною ставкою (2,20 % на день) протягом наступних 90 днів. За весь період користування кредитними коштами відповідач здійснила лише один платіж у розмірі 200,00 грн, який було внесено 22.10.2021, тобто вже після закінчення Лояльного періоду. Указаний платіж був врахований позивачем при визначенні розміру заборгованості.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Наведені положення законодавства у своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи є належним способом його укладення та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки за умови дотримання встановленого законом порядку ідентифікації та підписання такого правочину.

Разом із тим, у цій справі факт укладення між сторонами Договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 5 000,00 грн не є спірним. Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечувала обставин укладення договору та отримання коштів, а її заперечення стосувалися виключно правомірності нарахування та розміру процентів за користування кредитом після закінчення встановленого договором 14-денного Лояльного періоду.

Отже, із огляду на межі заявлених сторонами вимог та заперечень, питання щодо дійсності укладення Договору, належності його електронного підписання, факту надання кредиту та отримання відповідачем грошових коштів не є предметом спору, який підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції. Установлені судом першої інстанції обставини в цій частині сторонами не оспорюються, а тому підлягають урахуванню при вирішенні питання про обсяг та склад заборгованості.

Предметом апеляційного перегляду в цій справі є правомірність нарахування позивачем процентів за користування кредитом після спливу 14-денного Лояльного періоду та, відповідно, правильність визначення загального розміру заборгованості. Саме щодо цих обставин виник спір між сторонами, а апеляційна скарга ТОВ «Кошельок» спрямована на перегляд рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні нарахованих процентів.

Відтак подальшій оцінці підлягають умови Договору, які регулюють строк кредитування, порядок його продовження та розмір процентів, що підлягають сплаті у разі користування кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду.

Апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення процентів за користування кредитом після закінчення 14-денного Лояльного періоду, оскільки такий висновок не відповідає змісту погоджених сторонами умов Договору та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини другої цієї статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно положень статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів, умови яких є обов`язковими для сторін та підлягають належному виконанню.

За своєю правовою природою кредитний договір є консенсуальним, двостороннім та оплатним правочином, за яким кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на погоджених сторонами умовах, набуваючи при цьому право вимагати їх повернення та сплати процентів за користування ними. Водночас позичальник набуває право вимагати надання кредиту та бере на себе обов`язок своєчасно повернути отримані кошти і сплатити передбачені договором проценти.

Предметом грошового зобов`язання, що виникає з кредитного договору, є грошові кошти, які позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю у визначені договором строк та спосіб, а також сплатити проценти за користування ними на погоджених сторонами умовах.

Із огляду на оплатний характер кредитного договору, його укладення породжує для позичальника обов`язок не лише повернути отриману суму кредиту, а й сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі та порядку, визначених договором, якщо інше прямо не передбачено його умовами або законом.

При цьому, відповідно до принципу свободи договору, сторони вправі на власний розсуд визначати його умови, зокрема погоджувати строк кредитування, порядок повернення кредиту та нарахування і сплати процентів. Погоджені сторонами умови договору є обов`язковими для їх виконання та підлягають застосуванню при визначенні обсягу взаємних прав і обов`язків сторін.

Щодо кредитного договору, то строк кредитування визначає період, протягом якого позичальник має право користуватися наданими йому кредитними коштами та, відповідно, несе обов`язок виконувати передбачені договором платежі. Саме зміст конкретного договору дає змогу встановити момент виникнення та строк виконання обов`язку з повернення кредиту, а також умови, за яких підлягають нарахуванню проценти за користування ним.

За загальним правилом зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Неналежне виконання або невиконання позичальником обов`язку щодо повернення кредиту в установлений договором строк свідчить про порушення ним грошового зобов`язання та тягне передбачені договором або законом правові наслідки.

Отже, для правильного вирішення цього спору необхідно виходити насамперед зі змісту погоджених сторонами умов Договору та встановити, чи передбачали вони виникнення у відповідача обов`язку сплачувати проценти за користування кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду, і якщо так – за яких саме умов та протягом якого періоду.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.10.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн. Сторони погодили початковий строк кредитування тривалістю 14 днів – Лояльний період, який розпочинався з дати укладення договору та закінчувався 16.10.2021. За користування кредитом у межах цього періоду позичальнику встановлено дисконтну процентну ставку у розмірі 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, унаслідок чого за весь Лояльний період позивачем нараховано 7,00 грн процентів.

Водночас умовами договору сторони передбачили не лише початковий 14-денний строк кредитування, а й порядок зміни умов користування кредитом у разі, якщо позичальник після закінчення Лояльного періоду не поверне кредитні кошти та продовжить ними користуватися. Зокрема, пунктами 3.5–3.8 Договору визначено, що за таких обставин зобов`язання позичальника продовжуються на період фактичного користування кредитом, але в межах установленого договором максимального строку, а нарахування процентів здійснюється за стандартною (базовою) процентною ставкою в розмірі 2,20 % за кожен день користування кредитом.

При цьому пунктом 3.6 Договору прямо передбачено, що факт користування позичальником сумою кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України. Тобто сторони пов`язали настання відповідних правових наслідків не з укладенням додаткової угоди чи вчиненням позичальником будь-якої іншої формальної дії, а саме з фактичним продовженням користування кредитними коштами після спливу Лояльного періоду.

Із установлених у справі обставин убачається, що 16.10.2021, тобто в останній день Лояльного періоду, ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі не повернула. Більше того, із матеріалів справи та наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що після закінчення Лояльного періоду відповідач продовжувала користуватися кредитними коштами. Зокрема, 22.10.2021 нею здійснено частковий платіж у розмірі 200,00 грн, що саме по собі підтверджує продовження існування між сторонами кредитних правовідносин після 16.10.2021.

Таким чином, передбачена пунктом 3.6 Договору відкладальна обставина настала, оскільки після закінчення Лояльного періоду відповідач не виконала свого обов`язку щодо повного повернення кредиту та продовжила користуватися кредитними коштами. Тому відповідно до погодженого сторонами механізму почали діяти умови договору щодо продовженого строку кредитування та застосування стандартної процентної ставки.

При цьому з пункту 3.7 Договору вбачається, що зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після його закінчення. Отже, сторони прямо визначили максимальний період, протягом якого, за умови продовження користування кредитними коштами, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти за стандартною ставкою. У цій справі такий період завершився 14.01.2022.

Отже, загальний строк кредитування за умовами укладеного сторонами Договору не обмежувався виключно 14-денним Лояльним періодом. Погоджені сторонами умови передбачали можливість, яка залежала від волі позичальника, продовження строку кредитування на визначений договором період у разі фактичного продовження користування кредитними коштами після спливу Лояльного періоду. Саме така обставина у цій справі й настала.

Із огляду на наведене апеляційний суд уважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що строк кредитування ОСОБА_1 закінчився 16.10.2021 та що після цієї дати позивач утратив право нараховувати передбачені договором проценти. Такий висновок зроблено без належного врахування змісту пунктів 3.5–3.8 Договору, якими сторони безпосередньо врегулювали правові наслідки продовження користування кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду.

Водночас посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, саме по собі не спростовує права позивача на нарахування процентів у цій справі. Правовий висновок, наведений у зазначеній постанові, стосується нарахування договірних процентів після припинення строку кредитування. Натомість у справі, що переглядається, позивач заявив до стягнення проценти, які, відповідно до умов договору та встановленого судом факту продовження користування кредитними коштами, були нараховані в межах погодженого сторонами строку, який міг бути продовжений до 90 днів після закінчення Лояльного періоду.

Таким чином, сам по собі факт закінчення 14-денного Лояльного періоду не припинив правовідносини сторін за договором та не позбавив кредитодавця права нараховувати проценти. Визначальним у цій справі є те, що сторони договором передбачили подальший строк користування кредитом, пов`язавши його настання з фактичним продовженням користування позичальником кредитними коштами, що в даному випадку підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що при вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення строку кредитування і правомірності нарахування процентів. Унаслідок цього суд дійшов помилкового висновку щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Ураховуючи встановлений сторонами порядок продовження строку кредитування, фактичне користування ОСОБА_1 кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду, а також здійснений нею частковий платіж у розмірі 200,00 грн, апеляційний суд уважає, що проценти, нараховані позивачем у межах погодженого сторонами строку кредитування, підлягають урахуванню при визначенні розміру заборгованості.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374, пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитом після закінчення Лояльного періоду, що призвело до невірного визначення розміру заборгованості, колегія суддів уважає, що рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні, зі збільшенням суми стягнутої заборгованості до 14 707,00 грн, із яких 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 9 707,00 грн – заборгованість за процентами.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Позов ТОВ «Кошельок» задоволено повністю, у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користь товариства підлягає стягненню 2 662,40 грн судового збору, сплаченого за подання позову.

ТОВ «Кошельок» за подачу апеляційної скарги, яка фактично повністю задоволена апеляційним судом, сплатило 3 993,60 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь апелянта.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, із урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19).

На підставі Договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 із додатком від 10.10.2025 Адвокатське бюро «Герман Гурський та Партнери» надавало ТОВ «Кошельок» правничу допомогу в цій справі. Вартість послуг визначена з розрахунку 2 000,00 грн за годину роботи. На підготовку апеляційної скарги адвокатом витрачено 2 години, що становить 4 000,00 грн.

Відповідач не заявляла клопотань про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, а тому апеляційний суд не знаходить підстав з власної ініціативи змінювати погоджений ТОВ «Кошельок» та адвокатом розмір таких витрат.

Суд першої інстанції, урахувавши клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, зменшив їх розмір до 3 000 грн, із чим апеляційний суд погоджується.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381–384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок».

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 змінити, збільшивши розмір стягнутої заборгованості за Договором № 3282001646-483446 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, від 03.10.2021 із 4 807,00 грн до 14 707,00 грн, судового збору – із 870,33 грн до 2 662,40 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 993,60.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за підготовку апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.В. Любчик

А.П. Стельмах