Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №484/900/26 — Миколаївський апеляційний суд

25.08.26

22-ц/812/1838/26

Провадження №22-ц/812/1838/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Коростієнко Н.С.,

за участі представників сторін: адвоката Цехотської Т.В., відповідача – адвоката Сотської С.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №484/900/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Сотською Світланою Олексіївною, на рішення, яке ухвалив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича у приміщенні цього суду 24 червня 2026 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Голованівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства,

у с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Голованівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства.

Позов мотивований тим, що її батьки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали разом без реєстрації шлюбу в с. Надєждовка Ульянівського району Кіровоградської області, в подальшому переїхали проживати до с. Молдовка Голованівського району Кіровоградської області та прожили разом майже 25 років. Матір працювала в колгоспі ім. Суворова різноробочою, батько працював шевцем. Вони проживали у спільному будинку, вели спільне господарство, тримали худобу та птицю. Під час їхнього спільного проживання народилася вона, ОСОБА_6 . Оскільки батьки не були одружені, мати у свідоцтві про її народження указала своє прізвище - ОСОБА_7 , а по - батькові ім`я батька - ОСОБА_8 . Вона проживала разом з батьками та після закінчення 10 класів у ЗОШ в с. Молдовка Голованівського району Кіровоградської області одружилася та переїхала з чоловіком проживати до м. Первомайськ, де і проживає на даний час. До її народження та проживання з її матір`ю у батька ОСОБА_4 була інша сім`я, де ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька - ОСОБА_9 , після одруження - ОСОБА_10 , яка є її рідною сестрою по-батькові та, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьки позивачки померли: мати – ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько – ІНФОРМАЦІЯ_6 , в с. Молдовка Голованівського району Кіровоградської області. Позивачка та ОСОБА_11 з дитинства підтримували зв`язок. Останніх шести років ОСОБА_12 хворіла, мала онкологічне захворювання та оскільки в неї не було близьких та рідних, окрім позивачки, остання допомагала по господарству, відвідувала її в лікарні, а згодом, після смерті її сина у 2024 року, іноді проживала у неї в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Також, коли сестра померла, її похованням займалась позивачка та отримала свідоцтво про смерть, інших рідних у неї не було. ОСОБА_3 наголошує, що факт батьківства ОСОБА_4 стосовно неї підтверджується тим, що її по-батькові у документах співпадає з ім`ям батька, місце її народження співпадає з місцем проживання її батьків, а також підтверджено фотокартками, на яких є її батьки та сестра ОСОБА_13 на її весіллі, вона та батько на похованні її матері, а також документами стосовно її батьків: військовим квитком на ім`я ОСОБА_4 , свідоцтвами про народження батьків та свідоцтвами про їх смерть, які вона зберігає. Встановлення факту батьківства необхідно їй для того, щоб отримати спадщину після смерті сестри ОСОБА_12 . Звернувшись до Першої первомайської державної нотаріальної контори в м. Первомайську Миколаївської області для подачі заяви на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 , позивачка отримала відмову у вчиненні нотаріальних дій. На даний час існує спір про право, оскільки є інші спадкоємці після смерті ОСОБА_12 , а саме онук сестри померлої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд встановити відносно неї факт батьківства ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_8 у м. Одесса, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також зобов`язати Голованівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_14 № 36 від 20 липня 1963 року, зазначивши у графі «відомості про батька»: батько « ОСОБА_15 », громадянин України, а в графі «відомості про дитину» - прізвище з « ОСОБА_7 » змінити на « ОСОБА_16 ».

Відзив на позовну заяву не надходив.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача заперечувала проти позову, вказала, що позивачка на підтвердження позовних вимог не надала докази відповідно до Кодексу про шлюб та сім`ю.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2026 р. позовні вимоги задоволені.

Встановлено факт батьківства громадянина України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 відносно доньки ОСОБА_17 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 в с. Надеждівка Кіровоградської області, та визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Зобов`язано Голованівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_17 №36 від 20 липня 1963 року, складеного Надеждівським сільським бюро ЗАГС Ульянівського району Кіровоградської області, внести такі відомості: в розділі «Відомості про дитину»: змінити прізвище дитини з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_16 », вказати місце народження дитини с. Надеждівка Голованівського району Кіровоградської області; в графі «відомості про батька» зазначити батьком дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеса. Інші дані залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1331 грн 20 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері та батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Так, на підтвердження своїх вимог позивачка надала спільні фотознімки, на яких зображені позивач, її мати ОСОБА_5 , а також ОСОБА_4 та ОСОБА_12 . Крім того, допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 підтвердили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 дійсно є батьками позивачки, спільно проживали в одному будинку, вели спільне господарство. При цьому ОСОБА_4 визнавав позивачку своєю донькою. Також, вказали, що ОСОБА_3 перебувала у гарних стосунках із ОСОБА_12 , допомагала їй під час хвороби та поховала після її смерті. Будь-яких доказів на спростування доводів позивачки відповідачем та його представником не надано. У зв`язку з чим, суд вважав позовні вимоги доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Сотська С.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, судом порушено вимоги частини 6 статті 81 ЦПК України, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. ОСОБА_21 вказує, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічною експертизи. Для встановлення батьківства правове значення також мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви), турбота про матір, вітання з новонародженим та інше. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21. Показання свідків, на які в рішенні посилався суд першої інстанції, не є належним та допустимими доказами. Так, свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 пояснювали в суді, що про батьківство померлого ОСОБА_16 їм стало відомо виключно «зі слів самої позивачки», оскільки особисто його вони ніколи не бачили, свідками спільного проживання померлого з матір`ю позивачки та ведення спільного господарства не були. Вони є сусідами ОСОБА_12 і свідками, що позивач її доглядала, коли остання хворіла. Свідок ОСОБА_18 стверджувала в суді, що до восьмого класу проживала в одному селі з позивачкою, разом ходили до школи, бувала у неї дома та бачила, що померлий ОСОБА_22 проживав в одному будинку з останньою та її матір`ю, однак, конкретних фактів, які б підтверджували, що померлий брав участь у вихованні доньки, відвідував школу, забезпечував родину та піклувався про дочку та її матір не могла назвати. ЇЇ пояснення носили узагальнюючий характер. Крім того, свідок виїхала з села в 15 років і за своїм віком не могла усвідомлювати і надавати оцінку вказаним обставинам. Долучені фотокартки на підтвердження факту батьківства померлого, не можуть служити доказом, так як вони не підписані, не верифіковані в установленому законом порядку. Самі по собі фотографії вказують лише на факт того, що померлий та позивач перебували в одному місці або проводили разом час. Дані фотографії не містять інформацію про біологічне походження дитини та кровне споріднення, відтак даний доказ не є належним в розумінні ст. 77 ЦПК України. Крім того, що на цих фотографіях зображений саме померлий ОСОБА_4 також даних немає. Так стверджує тільки позивачка. Фотографії судом не були пред`явлені допитаним свідкам, які могла б підтвердити чи спростувати це. Крім того, наявність у позивачки документів: свідоцтва про смерть, військового квитка померлого також не свідчить про факт, що померлий ОСОБА_4 визнавав позивачку рідною донькою. На думку відповідача, вказані документи знаходились у квартирі померлої ОСОБА_12 і позивачка цим скористалась. Представник вважає, не є доказом визнання батьківства і той факт, що у свідоцтві про народження позивача відомості по-батькові записано « ОСОБА_8 », так як запис проведений зі слів матері, що вказує на відсутність офіційного визнання батьківства на момент реєстрації. Про те, що померлий ОСОБА_4 за життя не визнавав позивачку донькою, на думку відповідача, свідчить той факт, що після його смерті спадщину вона не приймала.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки – ОСОБА_23 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, у зв`язку з її необґрунтованістю.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких міркувань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 в селі Надеждівка Кіровоградської області, про що був складений актовий запис № 36, що підтверджено свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , в якому відомості про батька відсутні, матір`ю вказана ОСОБА_5 (а.с. 4).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 07 серпня 1998 року ОСОБА_6 одружилася, після чого змінила прізвище на « ОСОБА_24 » (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Первомайську померла ОСОБА_12 (а.с. 20)., дошлюбне прізвище якої було ОСОБА_16 і батьком якої є ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про народження, виданого 27 травня 1959 року (а.с. 16), та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с. 19).

ОСОБА_3 у заявленому позові, посилаючись на те, що її батьком також є ОСОБА_4 , а вони з ОСОБА_12 є рідними сестрами, просить встановити факт батьківства ОСОБА_4 щодо неї з метою оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_12 , оскільки відповідач ОСОБА_1 – онук рідної сестри останньої, який звернувся до нотаріальної контори задля прийняття спадщини, такі обставини заперечує.

У статті 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII, передбачено, що Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР застосовується до шлюбно-сімейних правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1970 року. По шлюбно-сімейних правовідносинах, які виникли до 1 січня 1970 року, Кодекс застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Кодексу, за винятками, встановленими наступними статтями цього Указу.

Згідно статті 6 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII правила частин другої та третьої статті 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.

Відповідно до частини першої статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання батьківство може бути встановлено за заявою батька. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або батька дитини або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.

Відповідно до частини 4 статті 253 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд сформував позицію про те, що:

(1) правила частин другої та третьої статті 53 КЗпШС застосовуються для встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюб і у відношенні дітей, що народилися після 01 жовтня 1968 року;

(2) у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року умови встановлення факту визнання батьківства передбачалися частиною першою статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР». У разі смерті особи, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку за наявності таких умов: (а) перебування дитини на утриманні такої особи; (б) визнання особою себе батьком дитини (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі № 687/1557/17 (провадження № 61-41829св18)).

Аналогічні по суті висновки зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 570/2797/13-ц (провадження № 61-5970св18) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року в справі № 183/3834/15-ц (провадження № 61-28689св18).

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства (стаття 53 КпШС України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) зазначено, що «доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказував, що:

«раніше розглядав справи, в яких чоловік бажав ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини. Суд неодноразово встановлював, що провадження щодо встановлення батьківства або його оспорювання стосуються «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). Суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);

«провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). … У цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами (див., наприклад, рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункти 98 і 99, ЄСПЛ 2012). До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (див. рішення у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» [ВП] (Neulinger and Shuruk v. Switzerland) [GC], заява № 41615/07, пункт 135, ЄСПЛ 2010)» (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 18, 23, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

Європейський суд з прав людини нещодавно вказав, що:

національні суди відмовили у задоволенні позову заявника, головним чином, тому, що він не зміг довести, що його мати та покійний стверджуваний батько коли-небудь проживали разом або що пан Ч. будь-яким способом визнавав своє батьківство. Наявність цих обставин передбачалася Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року, який вважався застосовним до справи заявника відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2006 року у зв`язку з датою народження заявника;

Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 Кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах. Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи;

суд неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії», пункт 34, «Брауер проти Німеччини», заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року, та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року);

зважаючи на це, суд не повинен вирішувати будь-які питання щодо достовірності результатів ДНК-експертизи, оскільки в будь-якому випадку з міркувань національних судів випливає, що, оскільки у справі заявника застосовувався Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року, фактично лише «соціальні» обставини могли вважатися відповідними доказами батьківства, як це передбачалося цим Кодексом. Питання, яке стоїть перед Судом, полягає не в тому, чи були докази у вигляді результатів ДНК-експертизи надійними або чи був пан Ч. батьком заявника, а лише чи вказував застосований підхід і результат провадження на порушення позитивних зобов`язань держави за статтею 8 Конвенції;

під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися Постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема за допомогою нових методів експертизи. Суд неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А.Л. проти Польщі», пункт 71, «Тавли проти Туреччини», пункт 34 та, як нещодавнього прикладу, згадане рішення у справі «Больєвіч проти Сербії», пункт 55);

хоча завдання Суду не полягає у тлумаченні національного законодавства чи висловленні точки зору щодо відповідності правового регулювання, обраного законодавчими органами держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом наданого їм доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14, § 45 – 47, 51 - 53, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).»

Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 753/23080/23 (провадження № 61-8139св25), обміркувавши викладене та рішення у справі «MOLDOVAN v. UKRAINE», підкреслив, що:

«встановлення батьківства складає «приватне життя». Позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя;

встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи.»

Відповідно до частини 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достатніми та достовірними.

У частині 2 статті 76 ЦПК України вказано, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із часиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24), пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив із доведеності наданими ОСОБА_3 доказами факту батьківства ОСОБА_4 щодо позивачки.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції хибним.

Так, оскільки ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 , тобто до 01 жовтня 1968 року, умови встановлення факту визнання батьківства ствержувального батька, який помер, щодо неї передбачені частиною першою статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР»: доведеність перебування позивачки на утриманні ОСОБА_4 ; визнання ОСОБА_4 себе її батьком.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_3 надала фотознимки, особисті документи ОСОБА_4 , натомість в суді не було підтверджено іншими особами (не позивачкою), хто саме зафіксований на цих фотознимках, ступінь їх родинного зв`язку з позивачкою, а наявність у неї документів померлого ОСОБА_4 не підтверджують факт визнання останнім батьківства щодо позивачки та її утримання. Відтак вказані докази не є належним та достатніми в розумінні статей 77 та 80 ЦПК України для підтвердження позовних вимог.

Також в судовому засіданні суду першої інстанції за клопотанням позивачки були допитані свідки: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .

Свідок ОСОБА_18 , яка народилася у 1952 році, пояснила, що знає позивачку з дитинства, їхні сім`ї проживали у селі Молдовка, куди переїхала позивачка після народження, батько свідка був хрещеним батьком позивачки, у зв`язку з чим сім`ї підтримували близькі стосунки, а свідок знала позивачку та її родину, вказувала що мати позивачки ОСОБА_5 , яка працювала у колгоспі, та ОСОБА_4 , якого свідка вважає батьком позивачки і який працював вдома, був шевцем, проживали разом, тримали худобу, господарство. Після закінчення 8 класів свідок поїхала з села.

Свідок ОСОБА_20 , яка народилася у 1964 році, пояснила, що як і позивачка разом із батьками в дитинстві проживала в с. Молдовка, разом із позивачкою до 8 класу ходили до шкоди та проживала поряд. Вона добре знає сім`ю позивачки: мати ОСОБА_25 та батька ОСОБА_8 . Також пояснила, що ОСОБА_4 проживав разом із матір`ю позивачки, визнавав позивачку своєю донькою, відносився до позивачки як до власної доньки, піклувався про неї, супроводжував її до школи, на купував весільну сукню. Також ОСОБА_20 пояснила суду, що, вважає ситуацію, що склалася щодо батьківства у позивачки, звичною для покоління їхніх батьків, оскільки у самої ОСОБА_20 у житті була така ж ситуація щодо батька.

Свідок ОСОБА_19 пояснювали в суді, що батьків позивачки не знала, а обставини батьківство померлого ОСОБА_4 їй відомі від її сусідки ОСОБА_12 , яка вважала позивачку своєю сестрою.

Проаналізувавши наведені пояснення свідків, колегія суддів доходить висновку, що пояснення свідка ОСОБА_19 не містять відомостей, що стосуються предмету доказування у цій справі, а саме щодо фактів утримання ОСОБА_4 . ОСОБА_3 та визнанням ним позивачку донькою, оскільки цей свідок з ОСОБА_4 знайома не була.

Пояснення свідка ОСОБА_18 мають узагальнений характер і також не підтверджують фактів визнання ОСОБА_4 батьківства щодо позивачки та утримання останньої. Більш того, свідок з 15 років в одному населеному пункті з позивачкою та ОСОБА_4 не проживала.

Пояснення свідка ОСОБА_20 містять опис обставин щодо визнання ОСОБА_4 батьківства щодо ОСОБА_3 та піклування про неї, однак спираються, більшою мірою, на особисте сприйняття свідком життєвої ситуації, ніж на конкретні факти, які мали місце.

Апеляційний суд виходить з того, що для встановлення факту визнання батьківства пояснення свідків, які не підтверджені жодним письмовим доказом, а саме: листами, листівками ОСОБА_4 , які б підтверджували визнання ним особисто себе батьком ОСОБА_3 , його зверненнями до компетентних органів з підтвердженням таких обставин тощо, об`єктивними письмовими доказами надання позивачці утримання ОСОБА_4 як то – відкриття рахунків, пересилання коштів, дарування речей чи грошей, є недостатніми, оскільки надані позивачкою докази з достовірністю не підтверджують визнання ОСОБА_4 свого батьківства щодо позивачки.

За такого колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги про помилкову оцінку судом першої інстанції доказів у справі та відхиляє заперечення цього, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Крім того, суд першої інстанції при вирішенні спору не звернув увагу, що позивачка посилається на «матеріальний інтерес» у питанні встановленні батьківства, оскільки має на меті оформити спадкові права на майно померлої ОСОБА_26 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Тобто судовому захисту підлягає саме порушене (оспорюване) право чи інтерес.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Останнім днем, визначеного законом строку для прийняття спадщини після ОСОБА_26 , було 05 вересня 2025 року.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Згідно долученої ОСОБА_3 постанови завідувачки Першої первомайської державної нотаріальної контори Мороз Л.В. від 17 вересня 2025 року № 1567/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 21) позивачка звернулася до Першої первомайської державної нотаріальної контори щодо оформлення спадкових прав на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_26 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , 17 вересня 2025 року, тобто за межами визначеного законом шестимісячного строку для подання заяви на прийняття спадщини.

Доказів того, що вона на день відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавицею або звернулася із заявою про прийняття спадщини щодо її майна до 05 вересня 2025 року до справи не долучено.

За такого у справі не доведено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_26 , тому і відсутні підстави для висновку про її порушене право невизнанням її спадкоємцем останньої.

Оскільки суд першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав неналежну оцінку наявним у справі доказам, помилково застосував положення матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, припустився порушення вимог процесуального закону, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення про задоволення позову, це рішення відповідно до положень пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити.

Оскільки рішення суду скасовано, ухвалено нове відповідно до положень частин статті 1, 2, 13 статті141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача слід стягнути 1997 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Сотською Світланою Олексіївною, задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Голованівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту батьківства відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 1997 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

___________________________________

Повна постанова складена 28 серпня 2026 року