Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №130/1051/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/1051/26

Провадження № 22-ц/801/1863/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа № 130/1051/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жовмір Олександр Васильович, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шепеля К. А. в залі суду в м. Жмеринка,

у цивільній справі № 130/1051/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, які стягуються на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання двох дітей – синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року і до досягнення старшим сином повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 досяг повноліття, у зв`язку з чим стягнення аліментів на його утримання припинилося, а розмір аліментів, що стягуються на користь молодшого сина ОСОБА_5 , фактично становить 1/6 частину доходу відповідача.

Посилаючись на те, що витрати на утримання дитини істотно зросли через підвищення цін на продукти харчування, товари першої необхідності та послуги, а також на недостатність власного матеріального забезпечення для належного утримання сина, позивачка зазначала, що відповідач є працездатною особою та має можливість надавати дитині належне матеріальне забезпечення.

З огляду на викладене просила змінити визначений рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року розмір аліментів на утримання ОСОБА_5 та стягувати їх у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року позов задоволено.

Змінено стягнення аліментів, визначений рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року у справі № 130/2454/14-ц.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відкликано виконавчий лист Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року № 130/2454/14-ц після набрання цим рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статей 141, 180 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини та зобов`язані утримувати її до досягнення повноліття.

За змістом статей 181, 182, 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначених судовим рішенням, можуть бути змінені за позовом одержувача аліментів з урахуванням зміни обставин, при цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Установивши, що після досягнення старшим сином повноліття аліменти на утримання молодшої дитини фактично стягуються у розмірі 1/6 частини доходу відповідача, а також врахувавши збільшення витрат на утримання дитини, матеріальне становище сторін, принцип рівності обов`язків батьків та необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з цим суд змінив визначений рішенням суду розмір аліментів та постановив стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення змінити в частині визначення розміру аліментів з частки на 1/8 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 16 червня 2026 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Матківська М. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк: надати документ, що підтверджує сплату судового збору в сумі 1597,44 грн. або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; вказати всіх учасників справи, їх місце проживання чи перебування та надати копії скарги та приєднаних до неї письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а також надати докази надсилання листом з описом вкладення відповідачу у цій справі копій поданих до суду документів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2026 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду на 25 серпня 2026 року о 11:40 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині визначення розміру аліментів, визначивши їх у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Представник ОСОБА_1 – адвокат Жовмір О. В. в судове засідання не з`явився, попередньо, в поданій до суду 25.08.2026 заяві, просив розглядати справу без його участі, при цьому вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом установлено, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року розірвано (а.с. 8).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 5, 10).

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року у справі № 130/2454/14-ц з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання двох синів – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року і до досягнення старшим сином повноліття (а.с. 11).

Згідно з довідкою Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 26 березня 2026 року позивачка проживає разом із синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які входять до складу її сім`ї (а.с. 9).

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Сімейного кодексу України.

Судом установлено, що рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – у розмірі однієї третини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року і до досягнення старшим сином повноліття.

Після досягнення старшим сином повноліття стягнення аліментів на його утримання припинилося, у зв`язку із чим на утримання молодшого сина ОСОБА_5 фактично припадає одна шоста частина доходу відповідача.

Вважаючи, що такий розмір аліментів не забезпечує належного матеріального утримання дитини та не відповідає її потребам, які істотно зросли у зв`язку із віком, збільшенням витрат на харчування, навчанням та повсякденним забезпеченням, позивачка звернулася до суду із цим позовом про зміну розміру стягнення аліментів.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Частиною першою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а також незалежно від факту спільного проживання з дитиною. Розірвання шлюбу між батьками або проживання їх окремо не звільняє жодного з них від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладається на обох батьків.

За змістом частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються судом або у частці від доходу платника аліментів, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, з ким проживає дитина. При цьому зазначеною нормою прямо передбачено, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може бути змінений за позовом одержувача аліментів.

Отже, законодавець надав одержувачу аліментів право не лише обрати спосіб їх стягнення при первісному зверненні до суду, а й у подальшому, у разі зміни життєвих обставин, ініціювати питання про його зміну.

Відповідно до частини першої статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути збільшений або зменшений у разі зміни матеріального чи сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, а також в інших випадках, передбачених законом.

Наведена правова норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримання і які фактично знаходяться на їх утриманні. Утримання інших осіб впливає на матеріальне становище утримувача.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини чи інший її законний представник, з яким проживає дитина, може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 сформульовано правовий висновок про те, що положення статті 192 Сімейного кодексу України не містять імперативної заборони щодо зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження. Верховний Суд України зазначив, що зміна розміру аліментів може полягати як у збільшенні чи зменшенні визначеної судом частки від заробітку (доходу), так і у переході від стягнення аліментів у частці від доходу до стягнення у твердій грошовій сумі або навпаки.

Зазначений висновок Верховного Суду України неодноразово був підтриманий Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20 зроблено висновок, що положення статей 181 та 192 Сімейного кодексу України свідчать про те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Зміна матеріального або сімейного стану сторін є самостійною підставою для перегляду раніше визначеного розміру аліментів. При цьому зміна сімейного стану не ставиться законом у залежність від зміни матеріального становища і сама по собі може бути достатньою підставою для зміни розміру аліментів.

Як убачається з матеріалів справи, після ухвалення рішення суду у 2014 році змінився сімейний стан сторін у розумінні статті 192 Сімейного кодексу України, оскільки старший син досяг повноліття, а стягнення аліментів на його утримання припинилося. Водночас розмір аліментів, який фактично припадає на утримання молодшої дитини, зменшився до однієї шостої частини доходу відповідача.

Разом із цим суд враховує, що з часу ухвалення попереднього рішення минуло понад одинадцять років. За цей період дитина змінила вікову категорію, істотно збільшилися її фізіологічні, освітні та соціальні потреби, а також значно зросла вартість продуктів харчування, одягу, медичних послуг, навчання та інших необхідних витрат.

За таких обставин сам факт досягнення старшою дитиною повноліття не може автоматично свідчити про достатність однієї шостої частини доходу платника аліментів для забезпечення належного утримання молодшої дитини. Навпаки, суд повинен перевірити, чи відповідає такий розмір аліментів сучасним потребам дитини та принципу найкращого забезпечення її інтересів.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що визначення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не суперечить вимогам статей 181–184, 192 Сімейного кодексу України, відповідає усталеній практиці Верховного Суду та забезпечує справедливий баланс між обов`язком батька утримувати дитину і його майновими інтересами.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із визначеним судом розміром аліментів та пропозиції встановити їх у розмірі 1/8 частини його доходу.

Проте така позиція апелянта сама по собі не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не спростовує правильності зроблених ним висновків, оскільки судове рішення повинно ґрунтуватися не лише на майнових інтересах платника аліментів, а насамперед на необхідності забезпечення належного рівня життя та гармонійного розвитку дитини.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в межах вимог, визначених статтею 367 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.

В апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, визначивши їх у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та надає до апеляційної скарги довідку про доходи, договір оренди житла, довідку Комунального некомерційного підприємства «Жмеринська центральна районна лікарня» про перебування його на диспансерному обліку у лікаря-нарколога, розрахункові листи щодо отриманої заробітної плати, консультативний висновок лікаря, а також копії пенсійних посвідчень своїх батьків.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що саме по собі подання певних документів ще не свідчить про доведеність тих обставин, на підтвердження яких вони подані.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін та мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є лише ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто підтверджують або спростовують саме ті обставини, які мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають можливість суду дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Частинами першою – третьою статті 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює кожний доказ окремо, а також усі докази в їх сукупності, виходячи із внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, безпосередньому та об`єктивному дослідженні матеріалів справи.

Таким чином, вирішальне значення має не кількість поданих доказів, а їх належність, допустимість, достовірність та достатність для підтвердження відповідних юридично значущих обставин.

Саме такий підхід неодноразово висловлював Верховний Суд.

Так, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 зазначено, що принцип змагальності покладає на сторони обов`язок доказування відповідних обставин, однак не означає обов`язку суду вважати доведеними будь-які твердження сторони лише з підстав їх заявлення. Суд повинен виходити зі стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто встановленою слід вважати ту обставину, існування якої є більш вірогідним, ніж її відсутність.

Аналогічний підхід застосовується і Європейським судом з прав людини.

Так, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. та інші проти Швеції» (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN, заява № 59166/12) Європейський суд з прав людини зазначив, що у цивільному судочинстві застосовується стандарт доказування «балансу вірогідностей», а тому суд повинен оцінити, чи є більш переконливою та вірогідною одна із конкуруючих версій розвитку подій.

Застосовуючи наведені правові підходи до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга фактично не містить належного обґрунтування того, яким саме чином подані апелянтом документи спростовують висновки місцевого суду.

Так, довідка про отримані доходи лише підтверджує розмір заробітної плати відповідача, однак сама по собі не свідчить про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Договір оренди житла також не може бути безумовною підставою для зменшення аліментів, оскільки сам факт здійснення відповідачем витрат на найм житла не звільняє його від виконання встановленого законом обов`язку щодо належного утримання своєї неповнолітньої дитини. Крім того, апелянтом не наведено будь-яких доводів щодо того, що саме ці витрати істотно впливають на його матеріальний стан або об`єктивно унеможливлюють сплату аліментів у визначеному судом розмірі.

Не спростовує правильності висновків місцевого суду і довідка про перебування відповідача на диспансерному обліку у лікаря-нарколога.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт перебування особи на такому обліку ще не свідчить про втрату працездатності, встановлення інвалідності, істотне погіршення матеріального становища чи відсутність можливості отримувати дохід. Жодних доказів того, що стан здоров`я відповідача істотно вплинув на його працездатність, розмір заробітної плати або можливість виконувати аліментний обов`язок, матеріали справи не містять, а апелянтом таких доказів суду не подано.

Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги й надані копії пенсійних посвідчень батьків відповідача.

Сам по собі факт досягнення батьками пенсійного віку або отримання ними пенсії не свідчить про перебування їх на утриманні відповідача чи про покладення на нього обов`язку щодо їх матеріального забезпечення. Доказів того, що батьки відповідача є непрацездатними, потребують стороннього догляду, перебувають на його утриманні або що саме він несе постійні витрати на їх утримання, апеляційна скарга не містить.

Так само консультативний висновок лікаря та розрахункові листи не містять відомостей, які б свідчили про наявність передбачених статтею 192 Сімейного кодексу України підстав для визначення аліментів саме у розмірі однієї восьмої частини доходу відповідача.

Більше того, апеляційна скарга взагалі не містить належної правової аргументації щодо того, чому саме визначений відповідачем розмір аліментів у 1/8 частини доходу забезпечить належний рівень матеріального утримання неповнолітньої дитини, а також не містить будь-якого розрахунку чи інших доказів, які б свідчили про відповідність такого розміру аліментів вимогам статей 180–182 Сімейного кодексу України.

Натомість вимоги позивачки ґрунтуються на зміні сімейного стану сторін після досягнення старшою дитиною повноліття, збільшенні потреб неповнолітнього сина та необхідності забезпечення належного рівня його утримання, що узгоджується з вимогами статті 192 Сімейного кодексу України та правовими висновками Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого суду, не підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому не можуть бути підставою для зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції ООН про права дитини, частин сьомої, восьмої статті 7 Сімейного кодексу України та статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», при вирішенні спорів щодо дітей першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

Аналогічний підхід застосовується Європейським судом з прав людини, який у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine, заява № 31111/04) зазначив, що між інтересами дитини та батьків має існувати справедлива рівновага, однак найважливіші інтереси дитини повинні переважати над інтересами батьків. Такий правовий підхід підтримано й Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив насамперед із найкращих інтересів дитини. Суд правильно врахував, що після досягнення старшою дитиною повноліття фактичний розмір аліментів на утримання молодшого сина зменшився до 1/6 частини доходу відповідача, тоді як його потреби, зумовлені віком та об`єктивним зростанням витрат на утримання, істотно збільшилися.

Доводи апеляційної скарги про необхідність визначення аліментів у 1/8 частини доходу відповідача є необґрунтованими. Надані апелянтом докази щодо його доходів, оренди житла, стану здоров`я та пенсійного віку батьків не підтверджують наявності передбачених статтею 192 Сімейного кодексу України підстав для зменшення розміру аліментів і не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо збільшення потреб неповнолітньої дитини. При цьому відповідач не довів, що визначений судом розмір аліментів є для нього надмірним або порушує справедливий баланс між правами сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зміни розміру аліментів та їх стягнення у розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки такий розмір відповідає вимогам статей 180–183, 192 Сімейного кодексу України, забезпечує належний рівень утримання дитини та не порушує прав платника аліментів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин