Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №147/2295/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 147/2295/25

Провадження № 22-ц/801/1919/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Почкіна О. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокуСправа № 147/2295/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Стадника І. М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зубань Олександр Олександрович, на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Почкіної О. М. у порядку спрощеного провадження з викликом сторін в залі суду в селищі Тростянець Вінницької області, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,

в цивільній справі № 147/2295/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 11.07.2024 укладено Кредитний договір (оферти) № 11.07.2024-100002278. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 11 000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 11.07.2024, строком на 210 днів з дати його надання. Кредитний договір укладено на наступних умовах. Датою надання/видачі кредиту є 11.04.2024, датою повернення (виплати) кредиту – 05.02.2025. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку договору умовами договору не передбачена. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Відповідач підписав електронним цифровим підписом кредитний договір №11.07.2024-100002278, пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту з підтвердженням укладення кредитного договору та отримав на власний рахунок кошти в сумі 11 000,00 грн, а отже акцептовано умови договору. Відповідно до Договору №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024 та квитанції про перерахунок коштів Кредитором надано Позичальнику кредит у розмірі 11 000 грн. ОСОБА_1 11.07.2024 отримав кредитні кошти у розмірі 11 000 грн. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 41 800 грн, що складається тіла кредиту – 11 000 грн; процентів – 23 100 грн; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) – 2 200 грн; неустойки – 5 500 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь зазначену суму заборгованості за кредитом і судові витрати у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024 у розмірі 34 100,00 грн, з яких: 11 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 23 100,00 грн - сума заборгованості за процентами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість, яка складається з 11 000 грн тіла кредиту, 23 100 грн процентів за користування кредитом. Частково задовольняючи позовні вимоги, посилаючись на норми ст. 1054 ЦК України, абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що стягнення плати за комісію у розмірі 2 200,00 грн за кредитним договором №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024, не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Крім того, враховуючи ту обставину, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24 лютого 2022 року, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Зубаня О. О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність такого рішення вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суд ухвалив його з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року, після усунення ОСОБА_1 недоліків апеляційного скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення сторонами кредитного договору та одержання відповідачем кредитних коштів, а також існування у нього заборгованості перед товариством. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Зокрема апелянт зазначає, що суд не врахував при винесенні рішення надані довідки та виписки з банку, які підтверджують, що у відповідача ніколи не було такої банківської карти, а також підтверджують, що це банківська карта ОСОБА_2 , тобто позивач мав би пред`являти претензії щодо повернення коштів саме до ОСОБА_2 , оскільки їх отримала вона на свою банківську карту, а відповідач жодних коштів не отримував.

Суд при винесенні рішення не врахував того факту, що кошти 11.07.2024 в сумі 11 000,00 грн перераховані не на карту відповідача, а на карту іншої особи, тому суд мав би відмовити в задоволенні позову і роз`яснити позивачу, що він має заявляти позовні вимоги не до відповідача, а до ОСОБА_2 , на карту якої надійшли ці кошти.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в матеріалах справи відсутні платіжні доручення чи чеки, квитанції, які б підтверджували, що кошти позивач дійсно перерахував саме відповідачу, а не іншій особі.

Відповідач заперечує отримання такої суми, тому вважає, що позивач не довів, що кредитні кошти надіслано саме на його карту, яка дає змогу ідентифікувати особу отримувача.

Отже, оскільки відповідач жодних кредитних коштів від позивача не отримував, то і відсутні законні підстави для стягнення з нього заборгованості по кредиту.

Крім того, апелянт зауважує, що кредитного договору з позивачем не підписував ні в письмовій ні в електронній формі.

При цьому суд першої інстанції не обґрунтував жодним чином чому він не враховує доводи відповідача, що додана до позову копія кредитного договору не має статусу електронного документу.

Просить суд апеляційної інстанції при винесенні рішення врахувати правову позицію викладену в постанові від 29 травня 2024 року по справі № 545/1750/21 Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, а саме щодо того, що договір вважається підписаним в електронній формі, якщо він підписаний електронним цифровим підписом обома сторонами.

У зв`язку з цим представник відповідача наполягає на тому, що наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору.

Наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач (а не інша особа) будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, відсутні докази отримання саме відповідачем коштів по договору.

Таким чином вважає, що позивачем не доведено факту укладення сторонами договору, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнув проценти в розмірі, який більше ніж в два рази перевищує тіло кредиту, що є несправедливою умовою і порушує вимоги вищевказаної статті.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 11.07.2024 укладено Кредитний договір (оферти) №11.07.2024-100002278 за допомогою електронних засобів та підписано позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який було відправлено електронним повідомленням на номер телефону ОСОБА_1 . Підписання аналогом цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора здійснювалося з допомогою мобільного застосунку, з використанням якого укладено договір 11.07.2024-100002278: Швидко Грошi, відповідно до умов та в порядку, передбаченому п. 1.10, 2.2.-2.3. Кредитного договору.

Згідно з п. 2.2 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови. Дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця. Заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем. Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до п.п. 3.3.1-3.3.8 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 умови щодо дати видачі кредиту, суми кредиту, строк, на який надається кредит, дата повернення кредиту, проценти за користування кредитом та графік платежів встановлюються в Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Згідно з п.4.1 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 кредитні кошти надаються позичальнику шляхом перерахування на банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5363-54XX-XXXX-6551 зазначеного в заявці.

Днем надання Кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу – день надходження коштів у касу Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця (п.4.3 Кредитного договору).

Пунктом 4.4 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 передбачено, що Проценти нараховуються з дня надання Позичальнику Кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування нараховуються та обліковуються Кредитодавцем щоденно. Комісія(ї) (у випадку її встановлення договором) нараховується у порядку, встановленому договором. Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути Кредит. У разі дострокового повернення Кредиту Позичальник у день цього повернення сплачує Кредитодавцю Проценти за період фактичного користування Кредитом (включаючи безпосередньо день надання Кредиту).

Невід`ємними частиною Кредитного договору №11.07.2024-100002278 є Заявка Кредитного договору №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024, яка підписана позичальником (відповідачем) та у якій відображені графік платежів, основні умови кредитування, інформація щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту та інші умови, а також контактні дані Позичальника для взаємодії з Кредитним договором, що є Додатком до договору.

У п. 14.1 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 зазначено, що Інформація про ТОВ «Споживчий центр» внесена до Реєстру (переліку) надавачів фінансових або супровідних послуг, безстрокова ліцензія, видана/переоформлена НБУ 07.03.2024.

Відповідно до п. 1, 2, 3, 4 Заявки встановлено, що кредит надається 11.07.2024 у сумі 11 000,00 грн строком на 210 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 05.02.2025.

Пунктом 5 Заявки встановлено, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі – «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Денна процентна ставка за користування кредитом становить 0,88% та застосовується протягом усього строку, на який надається кредит.

З відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору №11.07.2024-100002278, підписаної позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, яка підписується одночасно та є складовою Заявки від 11.07.2024, вбачається, що відповідачем прийняті умови надання, користування та повернення кредиту за Кредитним договором №11.07.2024-100002278.

Відповідно до п. 10.1. Кредитного договору №11.07.2024-100002278 цей договір набуває чинності з дати отримання Кредитодавцем в інформаційній системі Кредитодавця від Позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником від Кредитодавця на номер телефону Позичальника, вказаний при реєстрації в інформаційній системі Кредитодавця та діє протягом одного року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з яким укладено Кредитний договір №11.07.2024-100002278, ідентифікований ТОВ «Споживчий центр», а укладений договір акцептований (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор E182, дата відправки ідентифікатора позичальнику: 11.07.2024, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор 0674580560.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надало кредит шляхом перерахуванням 11.07.2024 20:32:06 на суму 11 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 450372497, призначення платежу: Видача за договором кредиту №11.07.2024-100002278, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» Вих. №1-2511 від 25.11.2025.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відтак, враховуючи межі апеляційного оскарження за скаргою відповідача, предметом апеляційного перегляду є вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме, за тілом та процентами.

В іншій частині рішення апеляційна скарга відповідача доводів не містить, учасниками справи не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним критеріям рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України від 3 вересня 2015 року №675-VII «Про електронну комерцію» (далі Закон №675-VII), згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону №675-VII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону №675-VII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону №675-VII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону №675-VII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону №675-VII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Верховний Суд у постановах: від 14 червня 2022 року (справа № 757/40395/20), від 20 червня 2022 року (справа № 757/40396/20), від 04 грудня 2023 року (справа №212/10457/21) та інших, неодноразово вказував на те, що оспорюваний кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

У постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд погодився з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 11.07.2024 уклали в електронній формі Кредитний договір №11.07.2024-100002278, який підписаний сторонами електронним підписом. ОСОБА_1 підписав цей договір одноразовим ідентифікатором Е182, направленим ТОВ «Споживчий центр» на його фінансовий телефонний номер НОМЕР_2 .

На підтвердження укладення договору позивачем надано копію кредитного договору, паспорт споживчого кредиту, а також відомості щодо підписання договору відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, підстав і розміру комісії, прав та обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

Невід`ємними частиною Кредитного договору №11.07.2024-100002278 є Заявка Кредитного договору №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024, яка підписана позичальником (відповідачем) та у якій відображені графік платежів, основні умови кредитування, інформація щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту та інші умови, а також контактні дані Позичальника для взаємодії з Кредитним договором, що є Додатком до договору.

У п. 14.1 Кредитного договору №11.07.2024-100002278 зазначено, що Інформація про ТОВ «Споживчий центр» внесена до Реєстру (переліку) надавачів фінансових або супровідних послуг, безстрокова ліцензія, видана/переоформлена НБУ 07.03.2024.

Відповідно до п. 1, 2, 3, 4 Заявки встановлено, що кредит надається 11.07.2024 у сумі 11 000,00 грн строком на 210 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 05.02.2025.

Пунктом 5 Заявки встановлено, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі – «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Денна процентна ставка за користування кредитом становить 0,88% та застосовується протягом усього строку, на який надається кредит.

Проценти (економічна сутність – плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку (п. 7 Заявки).

З відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору №11.07.2024-100002278, підписаної Позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, яка підписується одночасно та є складовою Заявки від 11.07.2024, вбачається, що відповідачем прийняті умови надання, користування та повернення кредиту за Кредитним договором №11.07.2024-100002278.

Відповідно до п. 10.1. Кредитного договору №11.07.2024-100002278 цей договір набуває чинності з дати отримання Кредитодавцем в інформаційній системі Кредитодавця від Позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником від Кредитодавця на номер телефону Позичальника, вказаний при реєстрації в інформаційній системі Кредитодавця та діє протягом одного року.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 , з яким укладено Кредитний договір №11.07.2024-100002278, ідентифікований ТОВ «Споживчий центр», а укладений договір акцептований (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор E182, дата відправки ідентифікатора позичальнику: 11.07.2024, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор 0674580560.

На виконання кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» перерахувало грошові кошти (11 000 грн) на картковий рахунок зазначений Позичальником НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 450372497, призначення платежу: Видача за договором кредиту №11.07.2024-100002278, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» Вих. №1-2511 від 25.11.2025.

На підтвердження наявності заборгованості та її розміру ТОВ «Споживчий центр» надав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за Кредитним договором №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024, з якої вбачається, що у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту, відсотками, комісією та неустойкою.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач фактично отримав кредитні кошти, а тому доводи апеляційної скарги про те, що він не знав про укладення договору, не підписував його та не погоджував його умови, спростовуються самими матеріалами справи та поданими доказами.

Сам по собі факт заперечення відповідачем укладення електронного договору без надання належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень не може свідчити про недійсність правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Матеріали справи не містять доказів того, що Кредитний договір №11.07.2024-100002278 від 11.07.2024 був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а відповідачем не заявлялося самостійних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Отже, укладений сторонами кредитний договір є чинним та обов`язковим для виконання відповідно до статті 629 ЦК України.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Положеннями частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов договору та вимог закону.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Підписуючи кредитний договір, відповідач добровільно погодився з його умовами, у тому числі із розміром процентної ставки та порядком нарахування процентів. Вказані умови були визначені сторонами за взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував від ТОВ «Споживчий центр» кредит у сумі 11 000,00 грн, йому ніколи не видавалася банківська картка НОМЕР_1 в АТ «Приватбанк», оскільки реквізити платіжної картки, на яку були перераховані кредитні кошти, належать ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке.

У справі, яка переглядається встановлено, що укладаючи кредитний договір відповідач самостійно надав реквізити платіжної картки, на яку необхідно перераховувати кредитні кошти, та яка йому не належить. Отже, підписавши Кредитний договір №11.07.2024-100002278, ОСОБА_1 підтвердив та закріпив те, що він діяв свідомо, був вільний при його укладенні, у виборі умов договору щодо його виконання, а також те, що він умови договору щодо його виконання цілком зрозумів та прийняв. Тому заперечення того, що кредитні кошти відповідачу не надавалися, суперечить його попередній поведінці.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про недоведеність позивачем факту укладення сторонами договору, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань, не мають правового значення, оскільки позичальник самостійно визначив порядок виконання умов кредитного договору, вказавши реквізити електронного платіжного засобу для надання йому кредитних коштів.

Таким чином, підписуючи договір, позичальник погодився на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 ЦК України.

Отже доводи відповідача про недоведеність укладення сторонами кредитного договору та одержання ним кредитних коштів, а також існування у нього заборгованості перед товариством, суперечать фактичним обставинам справи.

При цьому, посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних електронних документів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

Не можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог доводи сторони відповідача про те, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, враховуючи, що відповідачем не додано відповідно до статті 84 ЦПК України доказів неможливості (існування перешкод) самостійно отримати та надати зазначені докази суду, а також не наведено достатнього обґрунтування в чому саме полягають обґрунтовані сумніви відповідача наданому позивачем доказу, а також ту обставину, що ці сумніви не можуть бути усунені.

На підтвердження наявності заборгованості та її розміру ТОВ «Споживчий центр» надав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за Кредитним договором №11.07.2024-100002278, з якої вбачається, що у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту, відсотками, комісією та неустойкою.

Відповідач у апеляційній скарзі заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору.

Колегія суддів, перевіряючи розрахунок процентів, наданий позивачем при пред`явленні позову за кредитним договором погоджується з його правильністю, з огляду на таке.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором. Цей розмір відповідачем не спростований. Так, проценти за кредитом нараховані позивачем у межах строку кредитування (до 05 лютого 2025 року).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування» внесено зміни, відповідно до яких на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (зміни, внесені п. 5 розділу І Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, набрали чинності 24.12.2023, тобто, з дня, наступного за днем його опублікування (23.12.2023).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, дія Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 про обмеження максимального розміру денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%, поширюється на кредитні правовідносини, що виникли до набрання чинності цим законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Розділ IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка у розмірі 1% передбачена договором є застосованою та законною, тому доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, керуючись вищевказаними правовими нормами, дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідача підлягає до стягнення 11 000,00 грн - заборгованість за основним боргом, 23 100,00 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, що разом складає 34 100,00 гривень.

Крім того, щодо доводів сторони відповідача про неврахування судом першої інстанції норм статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнення процентів в розмірі, який більше ніж в два рази перевищує тіло кредиту, слід зазначити таке.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частити третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується вимог про нарахування неустойки (пені, штрафу).

В даному випадку нараховані відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Вирішуючи спір судом першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням та виконанням кредитного договору, а також із неналежністю виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з висновками суду та переоцінки доказів, однак не спростовують правильності ухваленого рішення і не містять підстав для його скасування чи зміни.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зубань Олександр Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник