Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №136/455/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 136/455/26

Провадження № 22-ц/801/1879/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Присяжний О. І.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокуСправа № 136/455/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК»

на заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

Рішення ухвалив суддя Присяжний О. І.

Рішення ухвалено за відсутності сторін у м. Липовець

Повний текст рішення складено 18 травня 2026 року,

Встановив:

У березні 2026 року ТОВ «КОШЕЛЬОК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3010600743-615347від 14 лютого 2022 року в розмірі 11 925,60 грн.

Позов мотивований тим, що 14 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3010600743-615347 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК».

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 4000,00 грн. (п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування, становить 14 днів, (п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 0,01% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) визначений п. 3.6., п. 3.7., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків).

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року.

Однак відповідач не виконала свої зобов`язання за укладеним договором і не повернула кредит та не сплатила проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за договором № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року утворилась заборгованість.

Так, на момент подання позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 11 925,60 грн. яка складається із: заборгованості за сумою кредиту - 4000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою - 7925,60 грн.

Враховуючи зазначене позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору та на правничу професійну допомогу.

Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором про надання коштів у позику № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року у загальному розмірі 4005,60 грн.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» судовий збір у розмірі 894,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2015,40 грн.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «КОШЕЛЬОК» просить скасувати рішення суду в частині відмови та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити і стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 925,60 грн., що складається із: заборгованості за сумою кредиту – 4000,00 грн. і заборгованості за відсотками за користування позикою – 7925,60 грн., а також стягнути судові витрати: судовий збір в сумі 2662,40 грн. і за подання апеляційної скарги в сумі 3633,60 грн.; за надання професійної правничої допомоги у розмірі – 10 000,00 грн. і 4000,00 грн. – у суді апеляційної інстанції.

Зазначив, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову вважає таким, що не відповідає засадам повноти та обґрунтованості, законності й об`єктивності, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та матеріалам справи, рішення прийнято з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.7 Договору).

З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 3.8. договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 28 лютого 2022 року до 28 травня 2022 року, є погодженим сторонами договору.

Судом не застосовані положення статті 204 ЦК України, не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 755/6962/19.

Також до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип «pacta sunt servanda» – «договорів необхідно дотримуватися», закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, Об`єднаної палати касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надала.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Позивачем оскаржується рішення суду в частині не задоволення повністю його вимоги про стягнення із відповідача суми простроченої заборгованості за нарахованими процентами розміром 7820,00 грн.

З урахуванням положень статті 367 ЦПК України справа переглядається саме в таких оскаржених позивачем межах, оскільки не встановлено таких порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та не встановлено неправильного застосування норм матеріального права поза межами доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3010600743-615347 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а. с. 12-13) відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 4000,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Проценти за користування кредитом: 5,60 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.4.2. договору).

Згідно п. 1.4.3. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом, становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду.

Відповідно до умов п. 2.1. договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року кредит надається строком на 14 днів, (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

У п. 2.2. договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якого надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту (п. 2.5. договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року).

Відповідно до п. 9.1. договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року цей Договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Аналогічні умови кредитування передбачені у паспорті споживчого кредиту до договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року (а. с. 12).

Відповідно до листа ТОВ «ТАС ЛІНК» підтверджено успішне зарахування на карту клієнта 14 лютого 2022 року о 18:02:59 коштів у розмірі 4000,00 грн, на карту НОМЕР_2 , як видача кредитних коштів за договором займу № 3010600743-615347 (а. с. 17).

Згідно інформації наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у листі № 20.1.0.0.0/7-260323/65735-БТ від 26 березня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . При цьому згідно виписки за договором № б/н 14 лютого 2022 року на карту ОСОБА_1 було зараховано 4000,00 грн. (а. с. 36-37).

Згідно із детальним розрахунком заборгованості за договором № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року сума заборгованості не погашена, залишок заборгованості складає - 11 925,60 грн., з яких 4000,00 грн. – заборгованість за сумою кредиту та 7925,60 грн. – заборгованість за відсотками за користування позикою з 14 лютого 2022 року по 28 травня 2022 року (а. с. 15).

Задовольняючи позовні вимоги частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання коштів у позику № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року у загальному розмірі 4005,60 грн., суд першої інстанції виходив із встановлених по справі обставин, врахувавши, що строки користування наданими у кредит коштами згідно договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року чітко обумовлені його умовами, а відтак відсотки повинні бути нараховані виключно за передбачений цим договором строк (14 днів), виходячи наступного з розрахунку - 4000,00 грн.*0.01% в день (лояльний період)*14 днів, що становить 5,60 грн.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Судом встановлено, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3010600743-615347 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «4319».

Грошові кошти надано позичальнику та вони надійшли на її рахунок у АТ КБ «Приватбанк».

Позичальник ОСОБА_1 не заперечувала ні факту укладення електронного договору з ТОВ «КОШЕЛЬОК», ні факту отримання кредитних коштів. При цьому вона не подала ані відзиву на позовну заяву, ані відзиву на апеляційну скаргу. Доказів погашення кредитної заборгованості або сплати нарахованих процентів відповідачем суду не надано. Матеріали справи також не містять жодних доказів належного та повного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність факту існування заборгованості за тілом кредиту та процентами, нарахованими в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Водночас предметом апеляційного перегляду у цій справі є виключно правомірність висновку суду першої інстанції про відмову у стягненні процентів, нарахованих позивачем після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до положень ст. 638 ЦПК України до істотних умов кредитного договору належать, зокрема, предмет договору, розмір кредиту, строк кредитування, порядок його повернення, розмір процентної ставки та порядок сплати процентів.

Саме ці умови сторони погодили при укладенні договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року, а також конкретизували їх у додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відтак судом першої вірно встановлено, що відповідно до пункту 2.1 договору кредит надано строком 14 календарних днів, тобто з 14 лютого 2022 року по 27 лютого 2022 року включно.

У цьому ж пункті сторони визначили зазначений строк як лояльний період.

Пунктом 2.2 договору сторони окремо погодили спеціальний механізм продовження строку кредитування. Таке продовження не є автоматичним, а поставлене у залежність від вчинення позичальником конкретної дії – сплати протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Таким чином, саме пункт 2.2 договору визначає єдиний погоджений сторонами порядок продовження строку кредитування.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору, зі сплати процентів у межах лояльного періоду, а відтак передбачені договором умови для продовження строку кредитування не настали.

Тобто, матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач виконала вимоги пункту 2.2 договору. Навпаки, із детального розрахунку заборгованості, наданого самим позивачем, вбачається, що будь-які платежі відповідачем протягом лояльного періоду не здійснювалися.

Отже, погоджені сторонами договірні умови, необхідні для продовження строку кредитування, не настали.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив строк кредитування. Такі доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні змісту укладеного сторонами кредитного договору, вибірковому застосуванні окремих його положень без урахування інших умов договору, які регулюють ті самі правовідносини, а також не відповідають вимогам цивільного законодавства щодо тлумачення правочинів та виконання договірних зобов`язань.

Разом із тим колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції не врахував положення пункту 3.6 договору, яким, на думку позивача сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів) з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити виникнення або зміну цивільних прав та обов`язків настанням або ненастанням певної обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, закон дійсно допускає можливість передбачення сторонами у договорі відкладальної обставини.

Разом із тим сама по собі наявність у договорі умови про відкладальну обставину не означає, що така умова автоматично змінює інші істотні умови договору або підлягає застосуванню незалежно від змісту всього правочину.

Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину підлягає тлумаченню з урахуванням однакового для всього його змісту значення слів і понять, загальноприйнятого значення термінів, справжньої волі сторін, мети правочину, а також усіх його умов у їх взаємному зв`язку.

Таким чином, закон прямо встановлює, що жодне окреме положення договору не може тлумачитися ізольовано від інших його умов.

Навпаки, усі положення договору повинні аналізуватися у системному взаємозв`язку, оскільки лише такий підхід дозволяє встановити дійсний зміст домовленостей сторін.

Досліджуючи зміст договору № 3010600743-615347 від 14 лютого 2022 року, не слід обмежуватись аналізом лише пункту 3.6 договору, як на цьому наполягає позивач, а необхідно досліджувати усі його умови, включаючи розділ 2 договору, розділ 3 договору, графік розрахунків, який є додатком № 1 до договору, паспорт споживчого кредиту, а також інші письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Саме такий спосіб дослідження договору повністю відповідає вимогам статті 213 Цивільного кодексу України.

Розділ 2 договору має назву «Строк кредитування» та спеціально врегульовує саме питання визначення строку користування кредитом.

Зокрема, пунктом 2.1 договору сторони прямо погодили, що кредит надається строком на чотирнадцять діб.

Цей строк сторонами визначено як лояльний період.

У пункті 2.2 договору сторони окремо врегулювали питання його продовження.

З аналізу змісту цього пункту вбачається, що продовження строку кредитування поставлено у залежність від виконання позичальником визначеної договором умови, а саме сплати протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Колегія суддів вважає, що саме положення розділу 2 договору мають пріоритетне значення при вирішенні питання про визначення строку користування кредитом, оскільки вони безпосередньо регулюють відповідні правовідносини.

Натомість пункт 3.6 договору міститься вже у зовсім іншому розділі договору.

Цей розділ регламентує порядок нарахування процентів, порядок їх сплати, відповідальність позичальника та фінансові наслідки невиконання ним своїх зобов`язань.

Тобто зміст цього розділу свідчить, що він визначає порядок виконання вже існуючого кредитного зобов`язання.

Саме тому положення пункту 3.6 договору не можуть тлумачитися як такі, що автоматично змінюють істотну умову договору щодо строку кредитування, яка вже була визначена сторонами у розділі 2 договору та конкретизована у додатку № 1.

Жодного посилання на строк користування кредитом до 28 травня 2022 року графік не містить. Так само він не містить будь-якого нового графіка платежів після 27 лютого 2022 року. Відсутні у ньому і будь-які розрахунки процентів у сумі 11 925,60 грн., які позивач просить стягнути.

Наведене має істотне значення для правильного вирішення спору.

Графік розрахунків є невід`ємною частиною договору. Він був погоджений сторонами одночасно із самим договором. Саме у ньому сторони остаточно визначили кінцеву дату виконання основного зобов`язання.

Натомість розрахунок заборгованості, складений позивачем уже після виникнення спору, не може змінювати умови договору чи доповнювати їх новими положеннями, які не були погоджені сторонами під час укладення правочину.

Крім того зі змісту положень п. 3.6-3.9 договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги в тому, що до спірних правовідносин судом не застосований принцип «pacta sunt servanda» – «договорів необхідно дотримуватися», закріплений у статті 629 ЦК України, оскільки саме такий принцип судом першої інстанції і застосований, а саме врахована домовленість сторін, закріплена їхніми підписами у договорі від 14 лютого 2022 року, у тому числі у додатку № 1 до цього договору, яким є графік розрахунків, що також погоджений сторонами, скріпленням таких умов їхніми підписами.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги є безпідставними та неспроможними, тому не впливають на висновки суду, що викладені у судовому рішенні, ухваленому із дотриманням норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим воно не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат змінюється у випадку зміни рішення або ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції. Оскільки рішення суду залишається без змін, тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» залишити без задоволення.

Заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин