Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №151/448/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 151/448/26

Провадження № 22-ц/801/1920/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Токарчук Л. Г.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокуСправа № 151/448/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Чечельницького районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,

Ухвалу постановила суддя Токарчук Л. Г.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у с-щі Чечельник

Дата складення повного тексту – 19 червня 2026 року,

Встановив:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінфорс» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В. В., про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду у Чечельницький районний суду Вінницької області в іншому складі суду.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що дії суду у випадку залишення ним позовної заяви без руху, передбачали обов`язок зазначити в ухвалі точну суму судового збору, який повинен сплатити позивач, що зокрема є забезпеченням права на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Втім, суд першої інстанції свій процесуальний обов`язок не виконав, чим порушив вимоги частини 2 статті 185 ЦПК України, та права позивача. Після цього, замість виправлення своєї власної помилки, районний суд не знайшов нічого кращого, як перекласти відповідальність за свою некомпетентність та незнання норм цивільного процесуального закону на сторону позивача. При цьому, суддя, котра постановила оскаржувану ухвалу також є професійним юристом, і крім того, вона ще є посадовою особою, яка зобов`язана діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, зазначає, що подання заяви про забезпечення позову належить до прав позивача, але не є його обов`язком. Відтак, у районного суду не було законних підстав залишати позовну заяву ОСОБА_1 без руху та вимагати від нього подання заяви про забезпечення позову. У випадку, якщо районний суд вважав таке клопотання необгрунтованим, він мав право його відхилити, але це не є законною підставою для залишення позову без руху та вимагання від позивача подання заяви про забезпечення позову.

У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, п. 6 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з урахуванням наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінфорс» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В. В., про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню (а. с. 1-19).

У позовній заяві серед іншого ОСОБА_1 просив звільнити його від сплати судового збору при звернені до суду з позовом, а також до набрання законної сили рішенням суду по суті зупинити стягнення за вчиненими приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. виконавчими написами № 8698 від 14 травня 2021 року та № 8699 від 14 травня 2021 року.

Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху і роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню позивачу (а. с. 21-23).

В ухвалі суду зазначено, що позивачу необхідно сплатити два судових збори за вимоги про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, та подати до суду заяви про забезпечення позову, які б відповідали вимогам ЦПК щодо порядку їх подання, форми та змісту і сплатити за них судовий збір, відповідно до ставок Закону України «Про судовий збір», чого представником позивача, адвокатом Самохваловим С. В. зроблено не було.

Представником ОСОБА_1 – адвокатом Самохваловим С. В. подано заяву про усунення недоліків у якій представник зазначив, що виконання ухвали суду не є можливим, оскільки суд першої інстанції не зазначив у своїй ухвалі суму судового збору, яку на думку суду повинен сплатити позивач (а. с. 24-26).

Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції зазначив, що заяву представника позивача про усунення недоліків, суд не розцінює, як усунення недоліків, оскільки твердження представника позивача про те, що суд не зазначив в ухвалі про залишення без руху суму судового збору, який необхідно сплатити, не може бути взято судом до уваги, так, як в ухвалі про залишення позовної заяви без руху є ряд інших недоліків, які не дають суду можливість визначити кількість вимог позивача, їх зміст та суми судового збору, які мають бути за них сплачено. Враховуючи неусунені недоліки суд не має можливості відкрити провадження по справі.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду першої інстанції.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою статті 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

У справі, що переглядається, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не виконав вимоги ухвали Чечельницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року про залишення позовної заяви без руху.

Разом із тим суд першої інстанції не врахував, що під час постановлення зазначеної ухвали саме ним було допущено порушення вимог процесуального закону. Зокрема, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не було належним чином визначено недоліки позовної заяви та спосіб їх усунення. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції, всупереч вимогам процесуального закону, не зазначив точний розмір судового збору, який позивач мав сплатити для усунення недоліків позовної заяви.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом, зокрема, з ініціативи суду.

Законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі часткового усунення недоліків поданої заяви. При цьому указані процесуальні правові приписи не позбавляють суд права у разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків заяви.

Указане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 147/127/17.

Встановивши, що у заяві про усунення недоліків представник ОСОБА_1 – адвокат Самохвалов С. В. не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, однак звернув увагу на те, що судом не визначено точний розмір судового збору, який підлягає сплаті, суд першої інстанції не був позбавлений права продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви. При цьому суд мав виконати покладений на нього процесуальний обов`язок, зазначивши точний розмір судового збору, що підлягає сплаті позивачем, та належним чином визначивши спосіб усунення недоліків позовної заяви.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Висновки суду першої інстанції не можуть бути підставою для позбавлення заявника права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Європейської Конвенції прав людини.

У рішенні в справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні в справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Ця обставина визнана порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 761/33869/14-ц зроблено висновок, що:

«виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Суд першої інстанції ці обставини не урахував, застосував неправильне тлумачення процесуальних норм та допустив надмірний формалізм, що у свою чергу позбавило заявника права на доступ до суду і завадило розгляду його вимог, та відповідно є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило розгляд заяви по суті. Оскільки ухвала суду першої інстанції є передчасною, колегія суддів, керуючись ст. 379 ЦПК України, доходить висновку про її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Разом з тим, позивач просить направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду у іншому складі суду.

Частина 6 статті 374 ЦПК України не надає апеляційному суду повноважень направляти справу на розгляд іншому складу суду. Апеляційний суд при скасуванні ухвали суду першої інстанції має обмежені можливості: постановити нову ухвалу; направити справу до того ж суду для вирішення питання повторно.

Відвід або самовідвід судді першої інстанції регулюється статтями 36–40 ЦПК України. Рішення щодо відводу або самовідводу має приймати безпосередньо суд, у провадженні якого перебуває справа. Відповідно, це питання не входить до компетенції апеляційного суду, а тому в цій частині апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Чечельницького районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіІ. В. Міхасішин

І. М. Стадник